Експериментально обгрунтовано доцільність вивчення гіпоглікемічних і гіполіпідемічних властивостей підземних органів чорноголовника родовикового. Підтверджено гіпоглікемічну активність відвару й екстракту чорноголовника родовикового, що визначено в результаті їх одноразового введення. На експериментальних моделях із використанням надмірних доз глюкокортикоїдів і високожирової дієти встановлено здатність відвару чорноголовника родовикового нівелювати формування інсулінорезистентності та глюкозотолерантності у тварин. Гіполіпідемічні й антиоксидантні властивості екстракту чорноголовника родовикового виявлено за умов твінової гіперліпідемії та в експерименті in vitro відповідно. Застосування екстракту чорноголовника родовикового в ролі антидіабетичного засобу, на моделях діабету 2-го типу індукованих фруктозою та введенням стрептозотоцину та нікотинаміду, підтверджено завдяки поліпшенню параметрів вуглеводного, ліпідного обміну, а також відновленню антиоксидантної системи організму тварин.

Уточнено наукові дані щодо забезпеченості організму вітаміном D у хворих на ЦД 2-го типу. Встановлено, що тотальний дефіцит загального вітаміну D у сироватці крові хворих на ЦД 2-го типу, в переважній більшості - дефіцит тяжкого ступеня. Доповнено дані стосовно ролі D-гормону в організмі людини. Вперше доведено, що у пацієнтів з дефіцитом вітаміну D (ДВD) тяжкого ступеня рівень глікозильованого гемоглобіну (НbА1с) вищий від НЬА1с пацієнтів з ДВD середнього ступеня тяжкості. Продемонстровано, що альфакальцидол в дозі 1 мкг/д у хворих на ЦД 2-го типу позитивно впливає на компенсацію основного захворювання та сприяє зменшенню абдомінального ожиріння, що супроводжується зниженням інсулінорезистентності. Доповнено схему комплексної терапії хворих на ЦД 2-го типу. Доведено, що призначення активного метаболіту вітаміну D хворим на ЦД 2-го типу з тяжким вітамін D-дефіцитним станом знижує показники НbА1с і підвищує іонізований кальцій крові, що запобігає розвитку та прогресуванню ускладнень.

За фармакологічного скринінгу глікверин порівняно з акарбозою, досліджено терапевтичні дози воглібозу й обрано його середньотерапевтичну дозу. Визначено оптимальний носій для кверцетину, який підвищує його біодоступність і встановлено середньотерапевтичну дозу кверцетину на основі поліетилендіоксиду (ПЕО)+неусілін за антигіперглікемічною дією. Визначено механізми антигіперглікемічної дії комбінованого засобу глікверину на основі воглібозу та кверцетину. Встановлено, що глікверин посилює утилізацію глюкози периферичними тканинами (печінкою та м'язами) й уповільнює всмоктування вуглеводів у кишечнику. На моделях інсулінорезистентності, відносної та абсолютної інсулінової недостатності показано виражені протидіабетичні властивості глікверину. Доведено, що в основі протидіабетичної дії глікверину лежать виражені антигіперглікемічні, гіполіпідемічні, антиоксидантні властивості та здатність до пригнічення активності з кишкових глюкозидаз. Виявлено здатність глікверину знижувати постпрандіальну гіперглікемію, що є важливою складовою фармакодинаміки досліджуваного засобу під час профілактики судинних ускладнень у хворих на цукровий діабет 2-го типу. Доведено, що поєднання воглібозу та кверцетину в комбінованому засобі призводить до сумації їх фармакологічних властивостей, що підтверджується посиленням протидіабетичної дії глікверину.

Досліджено біохімічні ефекти дії безалкалоїдної фракції екстракту галеги лікарської (БФЕГЛ) (Galega officinalis L.) на структурно-функціональний стан лейкоцитів та β-клітин острівців Лангерганса підшлункової залози щурів за цукрового діабету, індукованого введенням стрептозотоцину. Розроблено спосіб стабілізації БФЕГЛ додаванням біогенних поверхнево-активних речовин, що синтезуються бактеріями Pseudomonas sp. PS-17. Методом газової хроматомасспектрометрії визначено компонентний склад E^ps. Доведено виражену цукрознижувальну дію E^ps (у дозі 0,6 г/кг) та його цитопротекторний вплив на клітини острівцевого апарату підшлункової залози (у дозі 1,2 г/кг) на моделі стрептозотоцинового діабету. З'ясовано, що E^ps нівелює прояви оксидативно-нітративного стресу за ЕЦД завдяки здатності компонентів, які є у його складі, інактивувати вільні радикали та запобігати інгібуванню ключових ферментів антиоксидантної системи. Продемонстровано пригнічуючий вплив E^ps на процес апоптозу лейкоцитів, інтенсивність якого значно підвищується за умов діабету. Виявлено коригувальний вплив на процес проліферації та диференціації клітин попередників лейкоцитів, процес полімеризації актину цих клітин та вміст ФНП-α за досліджуваної патології.

Досліджено підвищення ефективності лікування хворих на цукровий діабет ЦД ІІ типу у поєднанні з ішемічною хворобою серця (ІХС) шляхом фармакогенетичного підходу до використання метформіну у осіб з різними варіантами гена PPAR-Ƴ2. Вивчено розповсюдженість поліморфізму PPAR-Ƴ2 Рrо12Аla серед мешканців Полтавської популяції хворих на ЦД ІІ типу у поєднанні з ІХС. Вивчено особливості клінічного перебігу та функціональний стан хворих на ЦД ІІ типу у поєднанні з ІХС у разі успадкування різних генів PPAR-Ƴ2. Досліджено показники вуглеводного та ліпідного обмінів, ступеня системного запалення й експресії NF-kB у разі успадкування поліморфних генів PPAR-Ƴ2. Оцінено клінічну та фармакогенетичну ефективність стандартної терапії ІХС та її комбінації з метформіном. Проаналізовано роль та динаміку показників експресії NF-kB під впливом лікувальних комплексів з включенням метформіну у хворих на ЦД ІІ типу у поєднанні з ІХС.

Проведено фармакологічне дослідження густого екстракту з листя берези бородавчастої (ГЕЛББ). На моделі ураження нирок хроматом калію досліджено гіпоазотемічну та нефропротекторну дію ГЕЛББ, і визначено його найбільш ефективну дозу, яка склала 7 мг/кг. Визначено діуретичну, протизапальну та антиоксидантну дії. На моделі цукрового діабету 1 типу під час вивчення в динаміці через 1 і 3 місяці розвитку діабетичної нефропатії виявлено, що ГЕЛББ зменшував прояви вуглеводних та білкових порушень, зменшував системне запалення, урівноважував систему згортання крові та систему фібринолізу, покращував лейкоцитарний склад крові. Сукупність цих фармакодинамічних проявів сприяла уповільненню розвитку діабетичної нефропатії, на що вказує покращення видільної функції нирок і зменшення ознак розвитку гломерулосклерозу під час морфологічного вивчення. На моделі метаболічного синдрому ГЕЛББ зменшує інсулінорезистентність та гіперліпідемію, що сприяє збереженню морфологічної структури нирок. Густий екстракт з листя берези бородавчастої є перспективним для розробки лікарського засобу для профілактики та комплексного лікування діабетичної нефропатії.

Встановлено, що до основних патогенитичних чинників розвитку та прогресування діабетичної ретинопатії належать порушення мікрогемоциркуляції сітківки ока, імунної реактивності та активація процесів вільнорадикального окиснення ліпідів, пригнічення антиоксидантних систем захисту з розвитком синдрому капіляротрофічної недостатності, що в кінцевому результаті призводить до зниження гостроти зору, кольоросприйняття та контрастної чутливості у хворих на цукровий діабет. Показано, що включення в комплексну терапію інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту "Моексиприл" та препарату для системної ензимотерапії "Вобензим" дозволяє суттєво покращити або нормалізувати кровопостачання сітківки ока, параметри вільнорадикального окиснення ліпідів та імунної реактивності у всіх хворих з васкулярною діабетичною ретинопатією, у 92 % - з ексудативною, у 86,4 % - з геморагічною та в 50 % - з проліферативною ретинопатією, що супроводжується покращанням показників функціональної здатності зорового аналізатора.

Вивчено клініко-неврологічні особливості перебігу діабетичної полінейропатії, досліджено вміст продуктів пероксидного окиснення ліпідів, окиснювальної модифікації білків, стан антиоксидантної системи крові, функцію периферичних нервів за допомогою стимуляційної електронейроміографії у 126-ти хворих на діабетичну полінейропатію (ДП). З'ясовано, що у хворих на ДП є наявними активація процесів ліпопероксидації, пригнічення активності захисних антиоксидантних систем та підвищення окиснювальної модифікації білків крові, зниження амплітуди М-відповіді та швидкості проведення збудження руховими волокнами периферичних нервів. Доведено, що у разі використання в комплексному лікуванні хворих на ДП мілдронату або тіотриазоліну на відміну від звичайної базисної терапії, відбувається пригнічення процесів пероксидного окиснення ліпідів, підвищення активності захисних антиоксидантних систем, зменшення окиснювальної модифікації білків крові. Зазначено, що найкращий ефект є наявним у разі одночасного призначення мілдронату та тіотриазоліну. Виявлено покращення нервової провідності периферичних нервів під впливом даних препаратів у хворих з тривалістю цукрового діабету до 10-ти років, про що свідчить вірогідне збільшення швидкості проведення збудження та амплітуди М-відповіді. Розроблено та впроваджено в клінічну практику схему застосування мілдронату та тіотриазоліну у комплексному лікуванні хворих на ДП.

Висвітлено індивідуальні особливості функціонального стану серцево-судинної системи та патоморфологічних змін судин у хворих на цукровий діабет II типу з обгрунтуванням нових підходів до медикосоціальної реабілітації на етапах амбулаторного, стаціонарного та санаторно-курортного лікування. На основі комплексного дослідження функції міокарда виявлені вагомі порушення систолічної та діастолічної функції, ексцентричної та концентричної гіпертрофії лівого шлуночка у хворих на цукровий діабет II типу в поєднанні з ішемічною хворобою серця та концентричного ремоделювання лівого шлуночка в поєднанні з гіпертонічною хворобою. Проаналізовано особливості периферичної гемодинаміки та ендотеліальної дисфункції у хворих на цукровий діабет, виявлено виражені зміни кровообігу.

Науково обгрунтовано методичні підходи щодо вдосконалення медикаментозного забезпечення хворих на цукровий діабет за умов медичного страхування. Проведено аналіз епідеміології захворюваності на цукровий діабет в Україні й у світі. Досліджено витрати систем охорони здоров'я на лікування цукрового діабету, виявлено їх збільшення з появою ускладнень. Проведено аналіз законодавчої бази з питань організації медикаментозної допомоги хворим на цукровий діабет, визначено основні проблеми реалізації існуючих пільг, обгрунтовано шляхи їх вирішення. Встановлено необхідність впровадження обов'язкового медичного страхування для хворих на цукровий діабет. Проаналізовано основні методи фармакоекономічних досліджень, визначено їх переваги та недоліки. Обгрунтовано вибір методів для фармакоекономічної оцінки схем лікування цукрового діабету. Запропоновано формулярний довідник, що є складовою формуляра і містить дані про антидіабетичні лікарські засоби відповідно до міжнародної класифікації АТС, основну фармакологічну інформацію, фармакотерапевтичні й фармакокінетичні особливості препаратів, а також інформацію про небажану дію у разі спільного застосування з іншими препаратами.

Вивчено патогенетичні механізми розвитку гіпертонічної хвороби (ГХ) у хворих з супутнім цукровим діабетом II типу. У таких хворих виявлено порушення нейрогуморальних механізмів, які беруть участь у регулюванні ГХ. Спостережено переважання вазоконстрикторних ефектів, про що свідчать підвищення рівня ендотеліну-1, тромбоксану, ангіотензину-II. З'ясовано, що дісліпідемія сприяє розвитку коронарної недостатності, більш тяжкому перебігу порушень серцевого ритму. Установлено, що лікування моксонідином супроводжується підвищенням рівня ендотеліальних медіаторів, які спричинюють розслаблення судин. За умов вживання даного препарату покращується кардіогемодинамічні показники, не спричинюються негативні порушення вуглеводного обміну. У разі лікування спіраприлом визначено позитивні зміни простациклін-тромбоксанової системи, системи ренін-ангіотензин-альдостерон, покращання кардіогемодинамічних показників. Відзначено, що лікування лацидипіном супроводжується антигінальним ефектом, сприяє підвищенню толерантності до фізичного навантаження, а також знижує загальний периферичний судинний опір.

Дисертацію присвячено вивченню дії нового вітчизняного препарату ербісол на перебіг цукрового діабету. Обстежено 108 хворих на цукровий діабет (78 - на інсулінозалежний цукровий діабет, 30 - інсулінонезалежний цукровий діабет). Контрольна група складалася з 35 хворих, яких лікували за звичайною схемою. Ербісол призначали протягом 20 діб по 2 мл внутрішньом'язово щоденно. Препарат гальмує перекисне окислення ліпідів, справляє антиоксидантний вплив, а також у комплексі з цукрознижуючими засобами допомагає досягти компенсації цукрового діабету у переважної більшості хворих, сприяє послабленню або ліквідації клінічних проявів та позитивно впливає на вуглеводний ліпідний обміни, серцево-судинну систему. Запропоновано широке використання його у комплексній терапії хворих на цукровий діабет.

Досліджено ефективність диференційованого застосування кріомікрохірургічного способу лікування з новими модифікаціями синустрабекулектомії (СТЕ) (Деклараційний патент України N 43 190 А; Деклараційний патент України N 70 522 A) в лікуванні 80-ти хворих на цукровий діабет (ЦД) з вторинною неоваскулярною глаукомою (ВНВГ) залежно від стадії неоваскуляризації райдужної оболонки. Доведено доцільність виконання основного етапу СТЕ за умов глибокої гіпотермії тканин ока. Встановлено, що проведення кріоциклорентинопексії хворих на ВНВГ з вираженою неоваскуляризацією райдужної оболонки призводить до зменшення інтенсивності неоваскуляризації та зниження внтурішньоочного тиску (ВОТ). Визначено переваги тунельної СТЕ (Деклараційний патент України N 53 837 А), у порівнянні зі ступінчастою СТЕ (Деклараційний патент України N 36 501 A) в кріомікрохірургічному способі лікування хворих з ВНВГ. Запропоновано алгоритм мікрохірургічного лікування ВНВГ за наявності ЦД, який передбачає застосування розробленого кріомікрохірургічного способу, переважно з тунельною СТЕ, хворим з 1 - 2-ю стадіями неоваскуляризаційної райдужки, а для осіб з 3 - 4-ю стадіями даної патології рекомендовано проводити лікування за новим способом через два тижні після кріоциклоретинопексії.

Наведено результати застосування постійної підшкірної ін'єкції (ППІІ) препаратів інсуліну ультракороткої дії і безперервного моніторингу глюкози (БМГ) інтерстиціальної рідини, а також результати розробки нової оцінки ефективності лікування цукрового діабету (ЦД) І та ІІ типів. Комбінування постійної ППІІ і БМГ дозволило досягти стану компенсації у хворих на ЦД І та ІІ типів за рівнем глікемії, глікозильованого гемоглобіну, фруктозаміну крові. Вказана комбінація покращувала функцію нирок, екзо- й ендокринну функцію підшлункової залози, знижувала інсулінорезистентність тканин. За цього комбінація ППІІ і БМГ досягала кращих результатів, ніж окреме застосування ППІІ. Визначення фактору некроза пухлин-α запропоновано як важливий діагностичний метод оцінювання ефективності інсулінотерапії у хворих на ЦД обох типів.

Встановлено, що в дозі 15 мг/кг адіахром проявляє мембраностабілізувальну, антиоксидантну, протизапальну дію в інтактних тварин і у тварин з переддіабетом та експериментальним діабетом. На моделях експериментального діабету (аліментарного, стрептозотоцинового, алоксанового та дитизонового) встановлено, що адіахром виявляє гіпоглікемічний, гіполіпідемічний та антиоксидантний ефекти, та доведено, що за встановленими ефектами адіахром є конкурентоспроможним стосовно препарату порівняння метформіну. Показано, що механізм дії адіахрому пов'язаний з посиленням гліколізу, зменшенням глюконеогенезу та збільшенням глікогеноутворювальної функції печінки на фоні алоксанового діабету. Встановлено, що адіахром знижує глікозильований гемоглобін, покращує реологічні й антиоксидантні властивості крові у тварин з експериментальною гіперглікемією, сприяючи таким чином зменшенню розвитку мікро- і макроангіопатій.

Вивчено ефективність застосування нового вітчизняного синбіотика "Біфтоп" під час лікування кишкового дисбактеріозу та стеатогепатозу, що виникли на фоні хронічного панкреатиту (ХП) та цукрового діабету (ЦД). Запропоновано використання деяких ферментів та фруктози для визначення функціонального стану печінки за порушеної екзокринної й ендокринної функцій підшлункової залози. Вивчено інтенсивність процесів перекисного окиснення ліпідів - антиоксидантного захисту (ПОЛ - АОЗ) і стан мікробіоценозу у хворих на ХП та ЦД. Доведено високу ефективність біфтопу у лікуванні хворих на ХП та ЦД, зокрема, виявлено швидке відновлення мікробіоценозу кишечнику, покращання глікогенізації печінки, її функціональних показників, а саме: нормалізацію ферментного спектра та стабілізацію системи ПОЛ - АОЗ.

Розглянуто питання розробки та апробації способу імуномодулювальної терапії хронічного пародонтиту на основі вивчення його етіологічних та патогенетичних особливостей у разі інсулінової недостатності. Проаналізовано роль анаеробних бактерій як етіологічних агентів захворювання, їх здатність руйнувати комплемент, лізоцим та імуноглобуліни. Доведено, що в слині хворих на хронічний пародонтит у разі інсулінової недостатності виникає більш виражений дефіцит лізоциму, секреторного імуноглобуліну А та його специфічних антибактеріальних фракцій, ніж у разі хронічного пародонтиту з відсутністю інсулінової недостатності, яка сприяє пригніченню фагоцитозу та секреції інтерлейкіну-1<$Ebeta>, фактора некрозу пухлини-<$Ealpha> моноцитами, формуванню більш вираженого супресорного варіанта імунодефіциту, найбільшій активації перекисного окиснення ліпідів та продукції простагландинів. Відзначено, що включення в терапію хронічного пародонтиту у разі інсулінової недостатності лісобакту та амізону позитивно впливає на імунні, метаболічні та клінічні показники.

Досліджено ефективність і впроваджено у практику оптимальні варіанти нейропротекції у хворих на цукровий діабет I типу з кетоацидотичними кризами. Встановлено, що стандартна інтенсивна терапія не сприяє адекватному кисневому обміну. Виявлено, що диспропорція між <$Eroman DO sub 2> та <$Eroman VO sub 2>, порушення засвоєння основного для нейронів енергетичного субстрату - глюкози обумовлює кисневу заборгованість організму та розвиток тканинної гіпоксії змішаного генезу. З'ясовано, що енергодефіцит у ЦНС, що розвинувся, викликає дисфункцію найбільш чутливих до гіпоксії органів-мішеней із розвитком недостатності високоспеціалізованих функцій ЦНС, що не забезпечує повноцінність відновлення когнітивних функцій до 28-ї доби спостереження. Доведено, що застосування нейрометаболічних засобів призводить до стабілізації вже на ранніх етапах спостеження співідношення показників <$Eroman DO sub 2> та <$Eroman VO sub 2> за умов одночасної активації процесів, які покращують кисневий обмін у нейронах, що усуває біоенергетичну недостатність і забезпечує повноцінну психоневрологічну та соціальну реабілітацію хворих, які перенесли епізод мозкової гіпоксії у ранньому та віддаленому періодах.

Вивчено доцільність використання антиоксиданту тіотриазоліну, препарату метаболічної дії ловастатину та глімепіриду для підвищення ефективності фармакотерапії ішемічної хвороби серця (ІХС) у поєднанні з цукровим діабетом (ЦД) II типу з урахуванням поліморфізму N-ацетилтрансферази 2. Вперше проведено порівняльний аналіз структури фенотипового поліморфізму NAT2 в Центральному регіоні України у здорових осіб і його розподілу у разі ЦД та серед хворих на ІХС. Виявлено, що в Україні, як і в інших країнах Європи, є типовим бімодальний розподіл фенотипів NAT2. Вперше шляхом математичного моделювання створено прогностичну модель для визначення фенотипу NAT2 за антропологічними ознаками. Виявлено здатність тіотриазоліну вірогідно гальмувати метаболізм сульфаніламідного тест-препарату, тобто пригнічувати його ацетилювання у хворих на ІХС у поєднанні з ЦД II типу. З'ясовано, що розвиток толерантності до цукрознижуючих похідних сульфонілсечовини за більш стислі строки терапії у швидких ацетиляторах свідчить про меншу сприятливість даного фенотипу NAT2 для перебігу, прогнозу та фармакотерапії ЦД II типу. Вперше доведено доцільність і переваги сумісного використання трьох препаратів з різними механізмом дії - глімепіриду, тіотриазоліну та ловастатину в комплексній терапії хворих на ІХС у поєднанні з ЦД II типу, сумісний вплив яких обумовлює достовірну динаміку клініко-інструментальних і біохмічних показників.

Досліджено проблему - фізичну реабілітацію хворих на цукровий діабет (ЦД) II типу на поліклінічному етапі. Наведено теоретичне обгрунтування та нове рішеня наукової задачі розробки програми фізичної реабілітації хворих на ЦД II типу на поліклінічному етапі на підставі аналізу показників вуглеводного обміну та ліпідного спектру крові, соматоскопічних і гемодинамічних показників, функціонального стану вегетативної нервової системи, психоемоційного стану, показників реакції серцево-судинної системи на дозоване фізичне навантаження, яка дозволяє слабілізувати рівень глікемії, зменшити ступінь важкості захворювання, попередити виникнення ускладнень ЦД з боку серцево-судиннної системи, нормалізувати психоемоційний стан пацієнтів, покращити якість реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження, зменшити дозу цукрознижувальних препаратів. Проведено обстеження 120-ти хворих на ЦД II типу (50 чоловіків і 70 жінок). Доведено ефективність наданої програми фізичної реабілітації, яка передбачає застосування лікувальної гімнастики, з використанням фізичних вправ на основі йогівських асан, йогівських дихальних вправ і регламентованих дихальних вправ з урахуванням тонусу симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи хворих, дозованої ходьби й автогенного тренування за методикою I. Schultz, модифікованою В. С. Лобзиним і М. М. Решетніковим.