Зауважено, що інсулін є найбільш ефективним для досягнення компенсації цукрового діабету (ЦД). Аналоги інсуліну тривалої дії - гларгін і детемір, на відміну від інсуліну НПХ, дозволяють покращити глікемічний контроль із нижчим ризиком гіпоглікемій. Натомість страх розвитку гіпоглікемії та складність режиму інсулінотерапії досі залишаються основними бар’єрами, що перешкоджають вчасній ініціації й інтенсифікації інсулінотерапії. Інсулін деглюдек (Тресіба) належить до нового покоління аналогів інсуліну з ультратривалою дією. Інноваційний механізм пролонгації дії інсуліну забезпечує тривалість його цукрознижувального ефекту понад 42 години з мінімальною варіативністю дії протягом доби. Постійний профіль дії інсуліну деглюдек забезпечує менший ризик розвитку гіпоглікемії у порівнянні з інсуліном гларгін і можливість застосування гнучкого режиму введення, що збільшує прихильність пацієнта до призначеного лікування. Отже, застосування інсуліну деглюдек у рутинній клінічній практиці надає додаткові переваги у лікуванні пацієнтів із ЦД.

Отмечено, что инсулин является наиболее эффективным для достижения компенсации сахарного диабета (СД). Аналоги инсулина длительного действия гларгин и детемир, в отличие от инсулина НПХ, позволяют улучшить гликемический контроль с меньшим риском гипогликемий. Однако страх развития гипогликемии и сложность режима инсулинотерапии до сих пор остаются основными барьерами на пути своевременной инициации и интенсификации инсулинотерапии. Инсулин деглюдек (Тресиба) относится к новому поколению аналогов инсулина с ультрадлительным действием. Инновационный механизм пролонгации действия инсулина обеспечивает длительность его сахароснижающего эффекта более 42 часов с минимальной вариабельностью действия на протяжении суток. Постоянный профиль действия инсулина деглюдек обеспечивает меньший риск развития гипогликемии по сравнению с инсулином гларгин и предоставляет возможность применения гибкого режима введения, что увеличивает приверженность пациента назначенному лечению. Таким образом, применение инсулина деглюдек в рутинной клинической практике предоставляет дополнительные преимущества в лечении пациентов с СД.

Insulin is most effective treatment for compensation of diabetes mellitus. Long-acting insulin analogues glargine and detemir in comparison with NPH provide better glycaemic control in diabetes mellitus with lower risk of hypoglycaemia. However, the fear of hypoglycaemia and complexity of insulin treatment persist the main barriers of insulin’ initiation and intensification still now. Insulin degludec (Tresiba) is new generation of insulin analogues with ultra-long duration of action. Innovative mechanism of prolongation of insulin action ensures the duration of its hypoglycaemic action for more than 42 hours with minimum variability during twenty four hours. Constant profile of insulin degludec action provides lower risk of hypoglycaemia in comparison with insulin glargine and allows the patient to follow flexible insulin injections regimen; this increases the compliance of the patient to the treatment. Thereby the use of insulin degludec in routine clinical practice provides an advantage in the treatment of diabetes mellitus.

Наведено випадки з практики застосування нового гіпоглікемізуючого препарату з групи тіазолідиндіонів - Авандія (розіглітазон) у різних ситуаціях порушення вуглеводного обміну.

Наведено результати вивчення впливу природного пептидного комплексу підшлункової залози на процеси апоптозу панкреатичних клітин у разі експериментального алоксанового діабету. Одержані результати показують, що у фізіологічних умовах існує базальний рівень апоптозу як ацинарних, так і острівцевих клітин. Це свідчить про його важливу роль у патогенезі згаданої моделі експериментального діабету. Пептидний комплекс, екстрагований із тканин підшлункової залози, чинить антиапоптичну дію щодо ацинарних та острівцевих клітин цього органа.

Представлено сучасні дані про метаболічні й антиаритмічні ефекти мілдронату у хворих на ішемічну хворобу серця та цукровий діабет II типу. Показано, що лікування мілдронатом супроводжувалося зменшенням числа нападів стенокардії, зниженням числа шлуночкових екстрасистол. Не відзначено істотного впливу препарату на частоту пароксизмів миготливої аритмії.

Оцінено ефективність і безпечність препарату "Флоксіум" (левофлоксацин) у лікуванні хворих на цукровий діабет із загостренням хронічних обструктивних захворювань легень у порівнянні з ципрофлоксацином. Обидва препарати продемонстрували добрий терапевтичний ефект, що сприяло клінічному одужанню хворих і нормалізації у них лабораторних показників. Водночас оцінка динаміки клінічних виявів дає підстави характеризувати "Флоксіум" як ефективніший антибактеріальний препарат при загостренні хронічних обструктивних захворювань легень у хворих на цукровий діабет, зокрема було менше побічних дій.

Подано сучасні відомості про антигенні властивості інсуліну, його препаратів та їх здатності викликати утворення протиінсулінових антитіл. Розглянуто методичні проблеми, пов'язані з визначенням антитіл проти інсуліну, і наведено дані щодо вдосконалення власної імуноферментної тест-системи "ІФА-АТ-інс" для визначення антитіл до інсуліну у сироватках крові хворих на цукровий діабет (ЦД) та здорових людей. Тест-система "ІФА-АТ-інс" у двох модифікаціях відповідає вимогам до подібних наборів, а дані, одержані під час її використання, лежать у межах значень, наявних у науковій літературі. Цю тест-систему використано у процесі обстеження на вміст антитіл до інсуліну в крові 438-ми хворих на ЦД І типу (ЦД-І), 188-ми хворих на ЦД ІІ типу (ЦД-ІІ), лікованих препаратами інсулінів, та 104-х хворих на ЦД-ІІ, які не отримували інсуліни. Вміст антитіл до інсуліну у сироватках крові осіб досліджуваних груп хворих відповідно становив 10,96 %, 4,26 % та 1,92 %.

В обзоре литературы отражены современные данные об антигенных свойствах инсулина, его препаратов и способности их вызывать образование противоинсулиновых антител. Рассмотрены методические проблемы, связанные с определением антител к инсулину и представлены данные об усовершенствовании собственной иммуноферментной тест-системы "ИФА-АТ-инс" для определения антител к инсулину в сыворотках крови больных сахарным диабетом (СД) и здоровых людей. Тест-система "ИФА-АТ-инс" в двух модификациях соответствует требованиям, к подобным наборам, а данные, полученные при её использовании, находятся в границах значений, существующих в научной литературе. Эта тест-система была использована для обследования на содержание антител к инсулину в крови 438-ми больных СД І типа, 188-ми больных СД ІІ типа, леченных препаратами инсулинов, и 104-х больных СД ІІ типа, которые не получали инсулины. Содержание антител к инсулину в сыворотках крови лиц обследованных групп больных соответственно составляло 10,96 %, 4,26 % и 1,92 %.

This review summarizes with up-to-date information on antigenic properties of insulin and its preparations as well as their ability to induce anti-insulin antibodies (AIA). The authors discuss methodological possibilities to determine AIA and present their data on the perfection of their test-system "IFA-AT-ins" for determination of serum AIA in diabetic patients and healthy persons. Two modifications of the "IFA-AT-ins" meet the requirements for kits for serum AIA detection; our data are not contradictory to other available information, the serum AIA concentrations found being within usual levels known for similar patients. This system was used during the investigation of 438 patients with type I diabetes, 188 insulin- treated ones with type II diabetes, and 104 non-treated patients with type II diabetes. The AIA were found in 10.96 %, 4.26 %, and 1.92 % of patients in these groups, respectively

Експериментально та клінічно обгрунтовано диференційоване лікування діабетичних ангіоретинопатій з використанням препаратів антиоксидантів залежно від форми діабетичної ретинопатії та сезону обстеження. Встановлено, що у щурів у разі введення алоксану виникають значні порушення вуглеводного та ліпідного обмінів, посилення процесів вільнорадикального перекисного окиснення ліпідів, що призвело до змін у судинній та сітчастій оболонках ока на фоні зниження рівня головних компонентів системи антиоксидантного захисту. Зазначено, що застосування композиції антиоксидантів за даних умов призводить до гальмування зростання глікемії, зниження рівня вільнорадикального перекисного окиснення ліпідів і підвищення антиоксидантної забезпеченості. На підставі результатів експерименту проведено клінічне дослідження протекторних властивостей синтетичних і природних сполучень антиоксидантної дії у хворих з різними формами діабетичної ретинопатії залежно від сезону обстеження. Показано, що синтетичний антиоксидант "Пробукол" найбільш виражений ефект виявляє у літньо-осінній період у хворих з простою та проліферативною діабетичною ретинопатією. Розроблено метод лікування різних форм діабетичної ретинопатії антиоксидантами залежно від пори року.

Наведено основні принципи ведення хворих із діабетичною дисліпідемією на основі рекомендацій Американської діабетичної асоціації та результатів багатоцентрових досліджень щодо ефективності застосування різних класів гіполіпідемічних лікарських засобів. Як препарати для профілактики розвитку атеросклерозу та його ускладнень у хворих із цукровим діабетом II типу з дисліпідемією розглянуто групи статинів і фібратів, обговорено їх диференційоване застосування.

Отмечено, что сахарный диабет (СД) ІІ типа связан с существенно повышенным риском сердечно-сосудистых заболеваний (ССЗ), роль гиполипидемической терапии статинами в первичной профилактике ССЗ при СД изучена в недостаточной степени. Оценена эффективность терапии аторвастатином в дозе 10 мг/сут. в качестве первичной профилактики значительных кардиоваскулярных событий у пациентов с СД ІІ типа без повышения концентрации холестерина липопротеинов низкой плотности (ХС ЛПНП). В 132-х центрах Великобритании и Ирландии 2 838 пациентов в возрасте 40 - 75-ти лет рандомизированы на группу плацебо (n = 1 410) и группу аторвастатина в дозе 10 мг/сут. (n = 1 428). Прием аторвастатина в дозе 10 мг/сут. является безопасным вмешательством, позволяющим эффективно снижать риск первых кардиоваскулярных событий, включая инсульт, у пациентов с СД ІІ типа без повышенного уровня ХС ЛПНП. Нет никаких подтверждений существования определенного порогового уровня ХС ЛПНП, на основании которого можно было определить, каким именно пациентам с СД ІІ типа показана терапия статинами. Обсуждена правомерность назначения терапии статинами всем пациентам с СД, у которых риск является достаточно низким для того, чтобы не назначать эту терапию.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23-52 + Р457.865.7

Рубрики:

Цукровий діабет

Хірургічна патологія стопи і пальців

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено ефективність аутолейкоцитарну перфузію ліків за умов комплексного хірургічного лікування пацієнтів з синдромом діабетичної стопи (СДС). Визначено низьку обізнаність хворих на цукровий діабет (ЦД) щодо цієї патології, а також вплив на формування СДС взаємообтяжувальних показників ризику, а саме: наявності гіпертензії, ожиріння, ретинопатії та протеїнурії на тлі некомпенсованого ЦД - гіперглікемії. Показано, що СДС супроводжується значними гемодинамічними змінами та зростанням показників ендогенної інтоксикації. Установлено, що СДС поглиблює ендогенну інтоксикацію та взаємообтяжує ЦД, призводить до значних гемодинамічних порушень, виявлених доплерометричними дослідженнями. З'ясовано, що використання у комплексі лікування СДС аутолейкоцитарної перфузії ліків сприяє покращанню загального стану пацієнта, прискоренню компенсації ЦД, зменшенню рівня ендогенної інтоксикації. Відзначено, що аутолейкоцитарна перфузія ліків дозволяє скоротити тривалість лікування, здійснює клінічний ефект і може бути рекомендована для міждисциплінарного застосування. Визначено, що дана стратегія дозволила скоротити кількість ампутацій у 1,4 разів. Зроблено висновок, що для підвищення ефективності комплексного лікування й усунення ендогенної інтоксикації у пацієнтів з СДС у процесі лікування необхідно використовувати даларгін, який здійснює анаболічний ефект і моделює опіатергічні процеси протеосинтезу у пацієнтів з СДС.

Сахарный диабет (СД) представляет собой существенную проблему мирового здравоохранения, что связано с высокой распространенностью, неуклонным ростом и ассоциированными с данной патологией сосудистыми осложнениями. В 2015 г. количество больных СД достигло 415 млн человек и, по прогнозам, в 2045 г. составит 592 млн (IDF, 2015). Подобное увеличение количества больных СД отмечают и в Украине. За последние 13 лет распространенность этой патологии в нашей стране возросла на 54,5 %, а заболеваемость - на 82 %. В 2014 г., согласно официальным данным, количество зарегистрированных больных СД в Украине составило 1 380 047 человек. На сегодняшний день единственным методом лечения СД 1-го типа в условиях абсолютного дефицита инсулина и на определенном этапе СД 2-го типа при истощении beta-клеток и развитии инсулинодефицита является инсулинотерапия. Однако инициация назначения инсулина часто задерживается и, несмотря на доказанную эффективность, ограничивается пациентами и врачами, частично из-за боязни гипогликемии, нежелания инъекций и увеличения массы тела. Гипогликемия и страх перед ней могут ограничивать адекватную титрацию дозы инсулина и приводить к раннему прекращению терапии. Все это стало основанием для разработки новых инсулинов, обладающих меньшей вариабельностью действия в течение дня и у разных пациентов, обеспечивающих пролонгированную стабильную концентрацию инсулина, а также реже вызывающих гипогликемию.

Розглянуто принципи та методику застосування у разі цукрового діабету об'ємного пневмопресингу на апараті "Біорегулятор". На конкретних даних обгрунтовано діяльність даного методу як альтернатива інсулінотерапії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23-52 + Р457.865.7

Рубрики:

Цукровий діабет

Хірургічна патологія стопи і пальців

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показано, що вільна підсадка острівцевих клітин підшлункової залози характеризується позитивним антидіабетичним впливом за експериментальних та клінічних умов. Цей метод зумовлює активацію функції ендокринної частини власної підшлункової залози хворого і повинен бути обов'язковим компонентом в комплексному лікуванні цукрового діабету та діабетичних ангіопатій.

У 157 хворих із синдромом діабетичної стопи (СДС) вивчено взаємозалежності між складовими "стопи діабетика": синдромом дисемінованого внутрішньосудинного зсідання (ДВЗ) крові, мікро- й макроангіопатією, нейропатією нижніх кінцівок та інтоксикаційним синдромом. Доведено, що ДВЗ-синдром, корелюючи з вираженістю мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому, займає вагоме місце у генезі СДС. Встановлено, що комплексне хірургічне лікування СДС з включенням системної ензимотерапії , зупиняючи ДВЗ крові, сприяє достовірному зменшенню у хворих проявів мікроангіопатії, нейропатії нижніх кінцівок та інтоксикаційного синдрому.

Проаналізовано стан глікемічної компенсації у хворих на цукровий діабет (ЦД), вивчено поширеність на Полтавщині ЦД І та ІІ типів, їх ускладнень та летальність хворих залежно від характеру терапії, що застосовується, проведено порівняльну характеристику даних по Україні. Висвітлено особливості клінічного перебігу ЦД І та ІІ типів, показники залежно від віку хворих та тривалості захворювання. Досліджено вплив гетеротопічної трансплантації кріоконсервованої фетоплацентарної тканини на клінічний перебіг ЦД І та ІІ типів. Виявлено нормалізуючу дію фетоплацентарної тканини на метаболічні процеси у хворих на цукровий діабет, зокрема, позитивний вплив на вуглеводний, ліпідний обміни, сприяння гальмуванню процесів ліпідів. Доведено здатність фетоплацентарної тканини знижувати потребу в інсуліні, стабілізувати перебіг захворювання.

Показано, що профілактичне введення відвару збору антидіабетичного в дозі 9 мл/кг на моделі експериментального діабету, викликаного алоксаном, покращує вуглеводний обмін, нормалізує активність печінкових амінотрансфераз, синтез холестерину, а також відновлює баланс антиоксидантних процесів.

Показано, что профилактическое введение отвара сбора антидиабетического в дозе 9 мл/кг на модели экспериментального диабета, вызванного аллоксаном, улучшает углеводный обмен, нормализует активность печеночных аминотрансфераз, синтез холестерина, а также восстанавливает баланс антиоксидантных процессов.

Приведены результаты определения сахароснижающей активности экстрактов листьев разных видов и сортов айвы и хеномелеса на модели стрептозотоцинового диабета. Установлен сахароснижающий эффект на модели экспериментального диабета после введения экстракта листьев хеномелеса сорта "Праздничный". В условиях применения этого экстракта на фоне сахарного диабета в поджелудочной железе животных увеличивалось количество островков, заселенных beta-клетками, что свидетельствует об усилении функции инсулинпродуцирующих клеток, гемодинамические и дистрофические изменения были менее выраженными, чем у животных без лечения. Полученные результаты свидетельствуют о том, что экстракт листьев хеномелеса сорта "Праздничный" проявляет лечебный эффект при данных условиях эксперимента.