Дисертація присвячена питанням диференціальної діагностики та лікування хронічної товстокишкової непрохідності, спричиненої раком товстої кишки та хронічним колостазом. Застосування в комплексі діагностичних заходів при обстеженні хворих з хронічною товстокишковою непрохідністю методів вивчення функціонального стану товстої кишки, а також дослідження рівня ендогенної інтоксикації організму дозволило встановити різний характер моторно-евакуаторної функції товстої кишки й стану перекисного окислення ліпідів та антиоксидантної системи у хворих на рак товстої кишки та хронічний колостаз. Розроблено спосіб визначення декомпенсованої ділянки товстої кишки за хронічного колостазу та спосіб діагностики хвороби Гіршпрунга.

Оптимізовано вибір тактики лікування пацієнтів з гострою непрохідністю тонкої кишки злукового походження, у яких відзначено труднощі своєчасного вибору тактики лікування за допомогою традиційних методів оцінки кишкового стазу. Вивчено секреторно-резорбтивну та бар'єрну функції тонкої кишки, ендогенну інтоксикацію у разі кишкового стазу в 144 пацієнтів з використанням оригінальних методик, що грунтуються на динамічному дослідженні транслокації та абсорбції метиленового синього з просвіту кишки. Визначено критерії об'єктивізації ранніх ознак кишкового стазу, за якими визначено алгоритм вибору тактики лікування у категорії пацієнтів з гострою непрохідністю тонкої кишки злукового походження, що потребують додаткового дослідження кишкового стазу. Завдяки застосуванню запропонованого алгоритму термін вибору тактики скоротився до 3 годин, зменшилася частота післяопераційних ускладнень з 30,8 % до 25 %, а летальність - з 13,6 % до 11,1 %.

На підставі результатів клініко-експериментальних досліджень морфофункціональних змін у проксимальних відділах тонкої кишки на різних етапах перебігу гострої непрохідності тонкої кишки (ГНТК) патогенетично обгрунтовано прогностичні, профілактичні та лікувально-тактичні підходи. Показано виражені зміни ультраструктури слизової оболонки, зменшення популяцій лакто- та біфідобактерій, надмірну колонізацію патогенної мікрофлори у проксимальних відділах тонкої кишки, що призводить до проникнення бактерій та їх ендотоксинів у лімфатичне і кровоносне русла та морфофункціональної недостатності паренхіматозних органів (печінки, легень, нирок, серця, селезінки). Виявлено послідовну періодичність клінічного перебігу ГНТК, виділено чотири стадії захворювання: компенсації, що характеризується помірною мікробною колонізацією, компенсованими змінами внутрішньостінкової гемоциркуляції та слизової оболонки тонкої кишки; бактерійної транслокації або субкомпенсації з надмірною мікробною колонізацією, вираженими змінами внутрішньостінкової гемоциркуляції, дегенеративно-дистрофічними змінами у слизовій оболонці тонкої кишки; декомпенсації, що виявляється бактеріотоксемією та стадію поліорганної недостатності. Створено математичну модель ГНТК, на якій показано можливість прогнозування вірогідності діагнозу, показів екстренності операції, вірогідних післяопераційних ускладнень та імовірного летального наслідку. Залежно від стадії клінічного перебігу захворювання розроблено комплекс до-, інтра- та післяопераційних методів інтестинальної терапії з урахуванням морфофункціональних змін у проксимальних відділах тонкої кишки.

Індивідуалізовано хірургічну тактику та засоби запобігання спайкоутворенню у хворих на гостру спайкову непрохідність кишечнику (ГСНК) з урахуванням ступеня ризику рецидиву спайкоуворення та порушень імунітету. Вивчено показники імунітету в хворих на гостру спайкову непрохідність і визначено прогностично значущі критерії рецидивного спайкоутворення. Встановлено субклітинні зміни лімфоцитів за гострої спайкової непрохідності та визначено особливості імунній відповіді в процесі хірургічного лікування даної категорії хворих. Розроблено високоефективні, зручні в практичному застосуванні критерії прогнозної оцінки рецидивного спайкоутворення та визначено їх прогностичну цінність. Впроваджено до хірургічної практики способи об'єктивної оцінки неефективності консервативних заходів у разі ГСНК та засоби запобігання спайкоутворенню з урахуванням невисокого, помірного та високого ступенів ризику виникнення даного ускладнення: з 30,9 % до 18,0 % (на 12,8 %); летальності - з 5,9 % до 4,5 (на 1,5 %); поліпшення віддалених наслідків лікування на 36,6 % за рахунок добрих і відмінних результатів.

За період 1991 - 2000 рр. виявлено зростання захворюваності на спайкову хворобу та збільшення числа ускладнень. До складу лікувальних заходів у всіх хворих на спайкову кишкову непрохідність включено застосування розробленого в клініці пристрою для нейрофізіологічної реабілітації кишечнику.

Узагальнено досвід лікування 77 хворих з несформованими тонкокишковими норицями віком 16 - 80 років. Вказано, що лікування слід починати з проведення консервативних заходів, направлених на припинення кишкових втрат, зняття інтоксикації, корекцію електролітного балансу, білкового та вуглеводного обмінів. Оперативне лікування виконується в середньому через 2 - 3 місяці, основним способом оперативного втручання є резекція кишки, що несе норицю. Відмова від ранніх операцій дозволила знизити післяопераційні ускладнення з 38 % до 16 %, а летальність з 18 % до 2,8 %.

Одним з наслідків бактерійної транслокації є активація прозапальних інтерлейкінів. Вивчено концентрації інтерлейкінів <$E1 beta> та 6 (IL-1<$E beta>, IL-6) в динаміці у хворих з гострою кишковою непрохідністю різного генезу. Встановлено, що у разі тонкокишкової непрохідності рівень IL-1<$E beta> є значно вищим, що клінічно маніфестується швидшим розвитком синдрому ендогенної інтоксикації (CEI).

З використанням комплексу морфофункціональних методів (гістології, гістохімії, електронної мікроскопії, морфометрії, біохімії) досліджено стінку тонкої кишки у 66-ти білих щурів, з яких у 42-х змодельовано механічну тонкокишкову непрохідність. У стінці тонкої кишки виявлено альтернативні, інфільтративні процеси, виражені судинні розлади та зміни вмісту іонів кальцію. Результати експерименту та встановлені зміни у тонкій кишці у 122-ох хворих на гостру кишкову непрохідність вказують на доцільність включення в післяопераційну лікувальну програму декомпресії кишечнику та корекцію обміну іонів кальцію.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі зіставлення результатів електрофізіологічних і патоморфологічних методів досліджень запропоновано об'єктивні інтраопераційні критерії вибору рівня резекції за експериментальної кишкової непрохідності. Розроблено та клінічно апробовано прецизійний кишковий шов, який відрізняється ідеальним сполученням однорідних тканин і мінімальною травматизацією відрізків кишки, що зшиваються. Досліджено особливості клінічного перебігу ранньої післяопераційної кишкової непрохідності (РПКН), наведено математичну оцінку частоти її окремих симптомів та ознак. За допомогою експертної діагностичної системи розроблено алгоритми ранньої та диференціальної діагностики механічної та функціональної форм РПКН. На підставі вивчення біохімічних показників гомеостазу визначено ступінь ендогенної інтоксикації у даної категорії хворих. Встановлено високий ризик розвитку РПКН (12,4 %) у разі злукової хвороби. Запропоновано новий метод пролонгованої назоінтестінальної інтубації тонкої кишки, що забезпечує її декомпресію у ранній термін після релапаротомії та запобігає рецидиву РПКН.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.52-86 + Р457.465.305.6

Рубрики:

Операції на жовчному міхурі і жовчних шляхах

Ілеус (непрохідність кишечника)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проанализированы результаты лечения 1 035-ти больных с острой непроходимостью кишечника (ОНК). Установлены преимущества метода ультразвукового исследования (УЗИ) по сравнению с рентгенологическим исследованием. Диагностическая ценность УЗИ, независимо от природы ОНК, составила 100 %, рентгенологического исследования - от 33 до 78 %. Своевременная диагностика ОНК и адекватный объем оперативного вмешательства позволили улучшить результаты лечения больных с ОНК. Летальность составила 3,3 % (умерли 43 больных).

Проанализированы факторы развития несостоятельности тонкокишечных соустий и причины неудовлетворительных исходов у 83-х больных, оперированных по поводу спаечной кишечной непроходимости. Критериями оценки явился ранговый метод Неймана - Пирсона, сравнение альтернативных групп проводилось по критерию "t" Стьюдента и критерию <$E chi sup 2>.

Проведено проспективний і ретроспективний аналіз лікування хворих на кишкову непрохідність, викликану жовчними конкрементами. Винятково рідкісні випадки кишкової непрохідності, викликаної жовчними конкрементами, зумовлюють труднощі діагностики та пізню госпіталізацію хворих. У всіх хворих справжня причина кишкової непрохідності - обтурація кишки жовчними каменями - встановлена лише під час операційного втручання.

Проанализировано лечение больных с кишечной непроходимостью, которая вызвана желчными конкрементами. Исключительно редкие случаи кишечной непроходимости, вызванной желчными конкрементами, обусловливают трудности в диагностике и позднюю госпитализацию больных. Способность желчных конкрементов перемещаться, неполная обтурация кишки желчными конкрементами часто меняют типичную картину кишечной непроходимости. У всех больных истинная причина кишечной непроходимости - обтурация кишки желчными камнями - установлена только во время операционного вмешательства.

Обгрунтовано вибір оптимальної лікувальної тактики у випадку хірургічного лікування (ХЛ) гострої тонкокишкової непрохідності. На підставі проведеного ретроспективного аналізу результатів ХЛ 137-ми хворих з даною патологією виявлено головну причину летального кінця - неспроможність швів анастомозу після резекції некротизованої ділянки кишки. Проведено експериментальне дослідження динаміки протікання кишкової непрохідності з вивченням загальнолабораторних і біохімічних змін. Викладено патоморфологічне обгрунтування розробленого об'єктивного інтраопераційного способу визначення межі життєздатності кишки у разі її резекції.

Визначено частоту та причини хронічних порушень дуоденальної прохідності (ХПДП) у хворих на хронічний калькульозний холецистит (ХКХ) до та після холецистектомії. Установлено взаємозв'язок між функціональним станом дванадцятипалої кишки у хворих на калькульозний холецистит та характер морфологічних змін слизової оболонки шлунка. Досліджено вплив холецистектомії на величину дуоденогастрального рефлюксу (ДГР) та виникнення рефлюкс-гастриту залежно від природи та ступеня компенсації того, що передує ХПДП. Розроблено методику діагностики цієї хвороби з використанням методу оптичної біопсії. Оцінено ефективність оперативних втручань, що коригують ХПДП на підставі вивчення найближчих і віддалених результатів хірургічного лікування хворих на ХКХ, що поєднується з ХПДП. Запропоновано диференційований підхід до лікування та методу вибору операції у разі ХПДП після холецистектомії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ