Обстежено 32 хворих (14 чоловіків та 18 жінок), прооперованих у 2006 - 2007 рр. з приводу різних форм странгуляційної гострої кишкової непрохідності (ГКН). Проведено дослідження швидкості та повноти відновлення температури поверхні кишки в зоні странгуляції та прилеглих ділянках візуально не зміненого кишечнику після попередньої гіпотермії. Спосіб інтраопераційної безконтактної інфрачервоної термометрії після попередньої 10-хвилинної гіпотермії є достовірним методом опосередкованої оцінки повноти відновлення мікроциркуляції в стінці ішемізованої кишки у разі странгуляційної ГКН. Збереження локальної температури кишки нижче 27 <$E symbol Р>C протягом 10 хв і більше після її 10-хвилинної гіпотермії є об'єктивним критерієм нежиттєздатності.

Вивчено особливості асоціативної активності акроцентричних хромосом шляхом цитогенетичного дослідження лімфоцитів периферійної крові перед оперативним втручанням. У пацієнтів зі спайковою хворобою асоціативна активність акроцентричних хромосом у 4,7 раза перевищувала таку за відсутності надмірного спайкоутворення, до асоціацій були залучені всі акроцентричні хромосоми. У пацієнтів без спайкової хвороби до асоціативного процесу були залучені 21 та 22 пари хромосом.

Узагальнено дані літератури щодо особливостей виникнення атрезії кишок і кишкової непрохідності, які в ранньому періоді онтогенезу пов'язані з первинними порушеннями розвитку епітелію, затримки процесів обертання кишечнику, завороту кишкової трубки, реканалізації її отвору, формуванні кровоносних судин і нейрогенезу. У пренатальному періоді онтогенезу людини недостатньо макро- та мікрометричних даних для з'ясування механізмів вад шлунково-кишкового тракту, досі залишаються невивчені питання про терміни їх появи та джерела, що зумовлює подальше дослідження.

В експериментальному дослідженні вивчено стан біоенергетичних і метаболічних процесів у стінці тонкої кишки та сироватці крові у разі обтураційної непрохідності кишечнику.

В экспериментальном исследовании изучено состояние биоэнергетических и метаболических процессов в стенке тонкой кишки и сыворотке крови при обтурационной непроходимости кишечника.

С целью обоснования выбора вида оперативного вмешательства при острой обструктивной непроходимости толстой кишки проведен математический анализ результатов лечения 328 больных, каждому из которых была выполнена операция с наложением анастомоза (217 пациентов) или без него (111 больных). Для контроля слепым методом было взято 10 % пациентов, наблюдение за которыми в дальнейшем использовалось для проверки полученных результатов. Установлено, что существенными факторами, влияющими на выбор типа операции, являются возраст пациента, характер перитонита и размер толстой кишки. Прогностическое число случаев радикальных оперативных вмешательств без наложения анастомоза, рассчитанное по предложенной модели, согласовывается с фактическими данными. Разработанная методика оценки возможности выполнения первично-восстановительного вмешательства в зависимости от состояния больного помогает принять окончательное решение относительно выбора типа оперативного вмешательства.

Обгрунтовано вибір оптимальної лікувальної тактики у випадку хірургічного лікування (ХЛ) гострої тонкокишкової непрохідності. На підставі проведеного ретроспективного аналізу результатів ХЛ 137-ми хворих з даною патологією виявлено головну причину летального кінця - неспроможність швів анастомозу після резекції некротизованої ділянки кишки. Проведено експериментальне дослідження динаміки протікання кишкової непрохідності з вивченням загальнолабораторних і біохімічних змін. Викладено патоморфологічне обгрунтування розробленого об'єктивного інтраопераційного способу визначення межі життєздатності кишки у разі її резекції.

Заворот кишки є частою причиною непрохідності, у цьому разі на частку сигмоподібної кишки припадає 49 %, а також причиною завороту є нерівномірне наповнення просвіту кишки газом і калом. Безпосередні фактори: погрішності в дієті з шлунково-кишковими розладами, різке раптове напруження черевного пресу. Зазначено, що нема описання випадків повторного завороту в одного хворого. Наведено випадок клінічного спостереження.

Заворот кишки является частой причиной непроходимости, при этом на сигмовидную кишку приходится 49 %, а також причиной заворота является неравномерное наполнение просвета кишки газом и калом. Непосредственные факторы: погрешности в диете с желудочно-кишечными расстройствами, резкое внезапное напряжение брюшного пресса. Отмечено, что нет описания случаев повторного заворота у одного больного. Приведен случай клинического наблюдения.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.305.6

Рубрики:

Ілеус (непрохідність кишечника)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано гепаторенальну гемодинаміку у 78 хворих на гостру спайкову кишкову непрохідність (ГСКН). У 46 із них був наявний дефект апоневрозу передньої черевної стінки різної локалізації. Встановлено ознаки порушення перфузії печінки та зниження кровонаповнення обох нирок без ознак затруднення венозного відтоку з правої нирки. Найменш вираженими ці зміни були у хворих на ГСКН, поєднану з вентральною грижою, яким проводили пластику in-lay проленовим сітчастим трансплантантом.

Описано редкое клиническое наблюдение трихобезоара желудка и двенадцатиперстной кишки, который вызвал хроническую кишечную непроходимость у больной, страдающей наркоманией и трихотиломанией. Длительность существования трихобезоара связана с постхарактерологическим формированием личности. Диагноз установлен во время ФЭГДС. Лапаротомия, гастротомия с удалением трихобезоара привела к выздоровлению.

Проаналізовано результати лікування шести хворих на гострий біліарний ілеус. Комплексний підхід до діагностики жовчнокам'яної кишкової непрохідності із застосуванням комп'ютерної томографії дозволяє оцінити стан біліарної патології та встановити діагноз до операції. Диференційований підхід до об'єму операційного втручання підвищує його ефективність.

Проведено проспективний і ретроспективний аналіз лікування хворих на кишкову непрохідність, викликану жовчними конкрементами. Винятково рідкісні випадки кишкової непрохідності, викликаної жовчними конкрементами, зумовлюють труднощі діагностики та пізню госпіталізацію хворих. У всіх хворих справжня причина кишкової непрохідності - обтурація кишки жовчними каменями - встановлена лише під час операційного втручання.

Проанализировано лечение больных с кишечной непроходимостью, которая вызвана желчными конкрементами. Исключительно редкие случаи кишечной непроходимости, вызванной желчными конкрементами, обусловливают трудности в диагностике и позднюю госпитализацию больных. Способность желчных конкрементов перемещаться, неполная обтурация кишки желчными конкрементами часто меняют типичную картину кишечной непроходимости. У всех больных истинная причина кишечной непроходимости - обтурация кишки желчными камнями - установлена только во время операционного вмешательства.

Розглянуто питання покращання результатів лікування хворих на гостру спайкову непрохідність кишечнику (ГСНК), розроблено методи діагностики, прогнозування та лікування синдрому абдомінальної компресії. Вивчено причини негативних наслідків лікування хворих на ГСНК. Визначено кореляційний зв'язок між внутрішньочеревним та внутрішньокишковим тиском. Описано спосіб прогнозування поліорганної недостатності за гострої непрохідності кишечнику на основі патогенетично обгрунтованих критеріїв (внутрішньочеревний тиск, IL-8). Проаналізовано показники імунітету у хворих з синдромом абдомінальної компресії за ГСНК. Доведено роль даної компресії в розвитку синдрому системного запалення та поліорганної недостатності за виявленими ультраструктурними змінами головних паренхіматозних органів (легень, печінки, нирок), а також їх функціональних порушень. Розроблено спосіб купірування компартмент-синдрому за ГСНК залежно від рівня внутрішньочеревної гіпертензії. Спостережено зниження частоти післяопераційних ускладнень у хворих основної групи на 7,7 %, летальності на 1,5 %.

Визначено частоту та причини хронічних порушень дуоденальної прохідності (ХПДП) у хворих на хронічний калькульозний холецистит (ХКХ) до та після холецистектомії. Установлено взаємозв'язок між функціональним станом дванадцятипалої кишки у хворих на калькульозний холецистит та характер морфологічних змін слизової оболонки шлунка. Досліджено вплив холецистектомії на величину дуоденогастрального рефлюксу (ДГР) та виникнення рефлюкс-гастриту залежно від природи та ступеня компенсації того, що передує ХПДП. Розроблено методику діагностики цієї хвороби з використанням методу оптичної біопсії. Оцінено ефективність оперативних втручань, що коригують ХПДП на підставі вивчення найближчих і віддалених результатів хірургічного лікування хворих на ХКХ, що поєднується з ХПДП. Запропоновано диференційований підхід до лікування та методу вибору операції у разі ХПДП після холецистектомії.

На підставі результатів візуалізації вільної рідини у черевній порожнині за умов ультразвукового дослідження та визначення рівня внутрішньочеревного тиску розроблено метод діагностики странгуляцій кишечнику. Удосконалено спосіб зондової ентерографії, використання якого дозволяє зменшити тривалість транзиту контрасту просвітом тонкої кишки та кратність виконання контрольних рентгенографій. Удосконалено критерії ультразвукової діагностики защемлених і невправлюваних абдомінальних гриж, асоційованих з гострою непрохідністю кишечника. Розроблено пристрій для антеградної назоінтестинальної інтубації шлунково-кишкового тракту, який довзоляє виконати декомпресію привідної петлі тонкої кишки на етапі консервативної терапії. Запропоновано спосіб визначення життєздатності кишкової стінки, який дозволяє здійснити оцінювання ступеня відновлення мікроциркуляції кишкової стінки, на підставі чого провести економічну резекцію тонкої кишки у випадку її нежиттєздатності. Розроблено спосіб післяопераційного контролю життєздатності кишкової стінки, який забезпечує можливість виконання лапароскопічної ревізії кишки у ранньому післяопераційному періоді.

За умов гострого експерименту досліджено зміни показників систем фібринолізу, протеолізу крові та тканини тонкої кишки у разі перитоніту. Виявлено дисбаланс між системними та тканинними показниками систем фібринолізу та протеолізу. Досліджено корелятивні зв'язки між змінами показників фібринолітичної, протеолітичної активності плазми крові та тканини тонкої кишки, що потрібно враховувати у процесі розробки патогенетично обгрунтованих методів профілактики та лікування кишкової недостатності.

З використанням комплексу морфофункціональних методів (гістології, гістохімії, електронної мікроскопії, морфометрії, біохімії) досліджено стінку тонкої кишки у 66-ти білих щурів, з яких у 42-х змодельовано механічну тонкокишкову непрохідність. У стінці тонкої кишки виявлено альтернативні, інфільтративні процеси, виражені судинні розлади та зміни вмісту іонів кальцію. Результати експерименту та встановлені зміни у тонкій кишці у 122-ох хворих на гостру кишкову непрохідність вказують на доцільність включення в післяопераційну лікувальну програму декомпресії кишечнику та корекцію обміну іонів кальцію.

Обобщены и восполнены некоторые проблемы диагностики и лечения больных с парезом кишечника в послеоперационном периоде, имеющие практическое значение. Комплексное лечение 48-ми больных с динамической кишечной непроходимостью методами интенсивной инфузионной и антибактериальной терапии с одновременным применением пресинаптических симпатомиметиков, адреноблокаторов, нейромедиаторов, электростимуляции, полноценной декомпрессии пищеварительного тракта позволяет улучшить результаты оперативного лечения заболеваний органов брюшной полости.

Приведен анализ лечения 87-ми больных с ранней спаечной кишечной непроходимостью, развившейся после различных операций на кишечнике. Основные сложности при этой патологии связаны с несвоевременной диагностикой и неадекватной хирургической тактикой. Предложены методики ушивания раны при эвентрации и профилактики синдрома короткой кишечной петли после обширных резекций тонкой кишки. Осложнения зарегистрированы у 12,6 % больных, послеоперационная летальность - 3,4 %. Перспективным направлением дальнейших исследований авторы считают разработку эффективных способов операции на органах брюшной полости.