Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.862.035-5

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.862.035-5

Рубрики:

Тромбоз і емболія судин кінцівок

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведен ретроспективный анализ клинических проявлений и факторов риска у пациентов с диагнозом острого тромбоза глубоких вен (ОТГВ) нижних конечностей и сравнена эффективность и безопасность терапии низкомолекулярным гепарином (эноксапарином) и нефракционированным гепарином (НФГ). За период с 2002 по 2007 гг. диагноз ОТГВ был установлен у 518-ти пациентов, лечившихся в отделениях сосудистой хирургии, среди них 256 (49,4 %) мужчин и 262 (50,6 %) женщины. ОТГВ преимущественно локализовался в илеофеморальном и подколенном сегменте. Среди пациентов преобладали лица старше 60-ти лет (52,7 %). Все пациенты с ОТГВ получали терапию прямыми антикоагулянтами. В 428-ми (82,6 %) случаях использовали эноксапарип (Клексан), в 58-ми (11,2 %) - НФГ и в 20 (3,9 %) - надропарин (Фраксипарин). Проанализированы эффективность антитромботической терапии и частота осложнений в госпитальный период. Эффективность антикоагулянтной терапии в плане предупреждения восходящих тромбозов, рецидивов ОТГВ и эпизодов легочной эмболии была одинаковой в группах, получавших эноксапарин и НФГ, однако, применение Клексана способствовало более быстрому регрессу симптоматики. Лечение ОТГВ эноксапарином по сравнению с НФГ сопровождалось уменьшением частоты геморрагических осложнений в 1,8 раза, в том числе серьезных в 2,4 раза и умеренных в 2,8 раза.

Висвітлено показання та методи лікування хворих із гострим тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок. Наведено результати рандомізованих досліджень щодо використання хірургічної тромбоектомії, системної та регіональної тромболітичної терапії у хворих із гострим тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.862.035-5

Рубрики:

Тромбоз і емболія судин кінцівок

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - визначити ефективність тромболітичної терапії (ТЛТ) із застосуванням активатора плазміногена - альтеплазе (препарат "Актилізе" виробництва "Boehringer Ingelheim") у хворих із тромбозом глибоких вен нижніх кінцівок (ТГВНК) у різні строки післятромботичного періоду. У дослідження включено 41 хворого з ТГВНК, які проходили обстеження та лікування в центральній міській клінічній лікарні м. Київ у період 2003 - 2008 рр. Чоловіків було 23, жінок - 18 віком від 31 до 72 років, у середньому (<$E 52~symbol С~4,8>) року. Усім хворим проведено ТЛТ за допомогою альтеплазе (t-PA) у дозі 1 мг/кг (максимально - 100 мг) із подальшим введенням прямих антикоагулянтів (еноксапарин натрію п/ш у дозі 100 анти-Ха МО/кг два рази на добу кожні 12 год під контролем АЧТЧ). Застосовано півторагодинний режим дозування. Залежно від терміну існування ТГВНК хворих розподілено на чотири групи: перша - хворі з тривалістю ТГВНК від 1 до 7 діб (18 пацієнтів, або 43,9 %), друга - від 8 до 14 діб (10, або 24,4 %), третя - від 15 до 21 діб (8, або 19,5 %), четверта - від 22 до 28 діб (5, або 12,2 %). За віковим і статевим складом групи статистично не відрізнялися. Зроблено висновок, що у хворих із ТГВНК проведення ТЛТ є доцільним як у ранній, так і у пізні строки захворювання. ТЛТ сприяло повній реканалізації просвіту тромбованої судини у 36,59 % хворих, частковій - у 48,78 %, у 14,63 % пацієнтів реканалізації не відбулося. Ефективність ТЛТ альтеплазе зменшується із зростанням терміну існування ТГВНК, однак навіть у разі існування тромбозу понад два тижні у хворих досягнуто позитивного гемодинамічного (часткова

реканалізація - у 38,5 % випадків) і клінічного ефекту (у 84,6 %). Позитивний ефект ТЛТ у строки існування ТГВНК понад два тижні достовірно пов'язаний із ремітуючим перебігом захворювання (r = 0,423; p = 0,045).

Цель исследования - оценить эффективность тромболитической и антикоагулянтной терапии у пациентов с тромбозами глубоких вен (ТГВ) таза и нижних конечностей и определить степень тяжести хронической венозной недостаточности (ХВН), обусловленной посттромбофлебитическим синдромом (ПТФС), в отдаленный период. За период 2005 - 2007 гг. в группе из 88 пациентов с острыми ТГВ таза и нижних конечностей, в 20 случаях осложненными тромбоэмболией легочной артерии (ТЭЛА), применены различные виды лечения: у 26 (29,5 %) - тромболитическая (у 6 - регионарная, у 20 - системная) и у 62 (70,5 %) - антикоагулянтная терапия. Полный лизис тромбов достигнут у 4 из 6 пациентов, получавших регионарную тромболитическую терапию. После системной тромболитической терапии полное восстановление проходимости тромбированных венозных сегментов отмечено у 4 (20 %), частичное - у 14 (70 %) больных. Системное введение тромболитика оказалось безуспешным у 2 (10 %) пациентов. Лечение тромболитическими препаратами не сопровождалось клинически значимыми геморрагическими осложнениями. При проведении антикоагулянтной терапии у 56 (90,3 %) пациентов не отмечено признаков прогрессирования тромботического процесса. У больных, получавших эноксапарин ("Клексан" производства "Sanofi-Aventis"), наблюдали более раннюю реканализацию тромбированных вен, чем у пациентов, пролеченных нефракционированным гепарином. При обследовании пациентов в сроки от 3 до 36 месяцев рецидивов ТГВ, ТЭЛА, а также летальных исходов не зарегистрировано. Выводы: тромболитическая терапия способствует полному или частичному восстановлению проходимости глубоких вен в илеофеморальном сегменте. Регионарно

е введение тромболитиков более полно и быстро по сравнению с системной тромболитической терапией позволяет возобновить кровоток в глубоких венах таза и нижних конечностей. Лечение тромболитическими препаратами дает возможность уменьшить вероятность развития ПТФС и степень тяжести ХВН. Антикоагулянтная терапия не приводит к лизису тромбов, но она может сдерживать прогрессирование тромботического процесса в магистральных венах. Эноксапарин является более эффективным препаратом, чем нефракционированный гепарин, в лечении ТГВ таза и нижних конечностей.

Визначено особливості морфофункціональних змін венозної системи після застосування оперативних методів лікування на базі розробленої експериментальної моделі тромбозу глибоких вен (ТГВ) задніх кінцівок у собак. Досліджено питання визначення показань до вибору оперативних методів лікування ТГВ. На підставі експериментальних клінічних досліджень ТГВ обгрунтовано доцільність оперативного лікування, удосконалено методики виконання венозної тромбоектомії та регіонарного тромболізису. Установлено причини ретромбозів та визначено методи їх профілактики. Розроблено та впроваджено метод регіонарного тромболізису, що має високу ефективність за проксимальної локалізації ТГВ. Проведено порівняльне вивчення безпосередніх і віддалених результатів оперативних методів лікування ТГВ нижніх кінцівок залежно від обраного методу за експериментальних і клінічних умов.

У стендових експериментах на чистій культурі мультипотентних стромальних клітин жирової тканини доведено, що ці клітини після культивування в ангіогенному середовищі одержують здатність утворювати капіляроподібні структури й експресують на своїй поверхні ранні ендотеліальні рецептори. В експерименті на лабораторних тваринах тестами на фізичне навантаження, гістологічно, імуногістохімічно, а також на ультраструктурному рівні доведено стимуляцію процесів ангіогенезу під час трансплантації стромальних клітин жирової тканини в ішемізовану кінцівку. Основним фактором, що визначає вектор диференціювання стромальних клітин є умови середовища куди виконується трансплантація. Розроблено оригінальну методику трансплантації мультипотентних стромальних клітин власної жирової тканини хворим на облітеруючі захворювання артерій кінцівок з наявністю синдрому хронічної ішемії кінцівок, яким не можливо виконати реконструктивні оперативні втручання на артеріальному руслі.

Проаналізовано вплив місцевого та загального введення фібринолітиків на швидкість відновлення кровоплину у 102-х хворих на гострий тромбоз глибоких вен (ГТГВ) нижніх кінцівок. Використання місцевого тромболізису сприяло повному відновленню кровоплину у 36 % пацієнтів, які отримували урокіназу, та у 41 % пацієнтів, які отримували актилізе. На основі вивчених загальних і локальних порушень гемостазу у разі ГТГВ розроблено схему комплексного лікування цієї патології. Вперше за клінічних умов вивчено стан гемомікроциркуляційного русла бульбарної кон'юктиви у хворих на ГТГВ нижніх кінцівок. Застосування опрацьованого діагностично-лікувального алгоритму у разі ГТГВ дозволило доягти повного відновлення кровоплину у 41 % пацієнтів, зменшити середній термін перебування хворого у стаціонарі до <$E7,8~ symbol С ~1,5> ліжко-дня та сприяло зниженню частоти ретромбозів упродовж двомісячного терміну спостереження від 13,7 % до 2 %.

Вперше встановлено, що на фоні системної запальної відповіді після реваскуляризації нижньої кінцівки за умов хронічної критичної ішемії відбувається пригнічення споживання кисню ішемізованими тканинам, зниження сатурації гемоглобіну киснем, активація антиоксидантної системи у регіонарній крові з одночасним наростанням активності процесів перекисного окислення ліпідів, збільшення рівнів ендотелінуЦ1, молекул середньої маси, міоглобіну, С-реактивного білка, лактату, про- та протизапальних цитокінів, зниження рівня альбуміну, посилення активності згортальної системи крові, що характерно для розвитку реперфузійного синдрому. Вперше патогенетично обгрунтовано спосіб профілактики системно-запальних і реперфузійно-ішемічних ускладнень, що включають передопераційне введення препаратів на фоні пролонгованої епідуральної анестезії та проведення двох сеансів лейкаферезу. Вперше з метою включення в кровообіг внутрішніх клубових артерій розроблено та впроваджено в процесі хірургічного лікування атеросклеротичної оклюзії аорто-клубового сегмента бізагальноклубово-біфеморального алошунтування.

Доведено можливість створення відтворювальної моделі флеботромбозу на експериментальних тварин з введенням целюлозної нитки в просвіт вени за умов модифікації системи згортання крові. Показано, що відомі моделі (механічне руйнування стінок вени, імплантація сформованого тромбу in vitro в просвіт вени, імплантація проленової нитки в просвіт вени, занурення фрагменту власної сполучнотканинної оболонки вени в її просвіт) забезпечують венозний тромбоз лише у 25 - 35 % випадків. На підставі експериментального дослідження з введенням в просвіт стегнової вени кроля целюлозної нитки встановлено двофазність морфогенезу тромбоутворення. Доведено можливість ефективності тромболітичної терапїї (ТЛТ) в пізні строки тромбоутворення. Вивчено морфогенез тромбозу з визначенням клініко-експериментальних паралелей, що підтверджують доцільність застосування тромболітичних засобів у строки понад три тижні. Визначено, що тканинний активатор плазміногену має кращий тромболітичний ефект у разі його застосування з плазміногеном незалежно від стану венозних тромбів. Показано, що ТЛТ із застосуванням тканинного активанктору плазміногену (ТАП) має переваги перед тромбектомією у хворих з існуванням тромбозу глибоких вен до 5-ти діб щодо достовірно меншої частоти виникнення неспроможності клапанного апарата, тривалості ліжко-дня та відсутності післяопераційних ускладнень. Оптимізовано методи проведення ТЛТ у хворих з гострими венозними тромбозами (ГВТ) з урахуванням вихідного стану тромбів. Оцінено безпосередні та віддалені результати запропонованої системи проведення ТЛТ у хворих з ГВТ.

Одним из наиболее существенных факторов риска возникновения венозной тромбоэмболической болезни является хирургическое вмешательство, в особенности ортопедические операции, операции на магистральных венах или обширные общехирургические операции. Приведен короткий обзор данных международных рандомизированных исследований по изучению соотношения эффективности и безопасности применения прямого ингибитора фактора Ха - ривароксабана - у хирургических больных для профилактики тромбоэмболических осложнений. Ривароксабан - многообещающая альтернатива традиционным антикоагулянтам для предотвращения и лечения венозной тромбоэмболической болезни у хирургических больных не только ортопедического профиля и может назначаться в стабильной дозе без постоянного контроля показателей свертывания крови.

Описан случай успешного применения терапии стволовыми мезенхимальными аутоклетками у больного с хронической критической ишемией нижних конечностей 6-й стадии по Рутерфорду на фоне сахарного диабета 2 типа, что позволило избежать ампутации и способствовало полному заживлению большого некротического поражения стопы.

Проанализированы преимущества и недостатки различных препаратов, используемых в антикоагулянтной терапии, и схемы их применения в современном лечении тромбоза глубоких вен нижних конечностей, а также перспективы внедрения нового перорального антикоагулянта - ривароксабана.

Наведено основні результати міжнародних клінічних досліджень застосування ривароксабану ("Ксарелто" виробництва Bayer Health Care, Німеччина) у лікуванні гострого тромбозу глибоких вен та вторинній профілактиці венозного тромбоемболізму. Показано, що монотерапія ривароксабаном може забезпечити простий, ефективний і безпечний режим стартового лікування тромбозу глибоких вен і тривалої вторинної профілактики венозного тромбоемболізму.

Проаналiзовано результати опитування 50-ти пацiєнтiв, якi перебували на лiкуваннi у вiддiленнi судинної хiрургiї Iвано-Франкiвської ОКЛ в перiод з 2006 до 2007 рр. з приводу посттромботичного синдрому нижнiх кiнцiвок (C 3 - 6 за класифiкацiєю СЕАР). Вiк хворих - вiд 25-ти до 70-ти рокiв. Залежно вiд тяжкостi захворювання за класифiкацiєю СЕАР всi хворi були розподiленi на 2 групи: 1-ша група (С 3 - 4) - 25 хворих та 2-га група (С 5 - 6) - 25 хворих. Окрiм фiзикального та загальноклiнiчних методiв обстеження, усiм хворим проводили доплерометричне та дуплексне обстеження. Якiсть життя вивчено за допомогою анкети опитування CIVIQ. Опитування включало наступнi фактори: больовий, фiзичний, соцiальний та психологiчний. Показано, що у пацiєнтiв з С 5 - 6 значно пiдвищенi показники у порiвнянні з С 3 - 4 всiх 4 факторiв.

Вивчено загальні та локальні порушення гемостазу за гострого тромбозу глибоких вен. I група 52 хворих одержувала традиційний комплекс лікувальних заходів. Пацієнти II групи (50 пацієнтів - 49 %) додатково одержували флогензим (фірми "MUCOS Pharma Gmbh & Co", Німеччина). Одержані результати вказують на важливість враховування місцевих гемостазіологічних порушень під час лікування венозних тромбозів.

Виходячи з позицій доказової медицини, керівництвом для лікарів усього світу щодо профілактики та лікування тромботичних захворювань була публікація CHEST-8-ме видання АССР (асоціації грудних лікарів Америки). На початку 2012 р. з'явилось нове, 9-те видання даної асоціації. Наведено рекомендації згаданої асоціації щодо профілактики та лікування тромбозу глибоких вен у вагітних і породіль.

Подано результати комплексного лікування тромбозів глибоких вен нижніх кінцівок із застосуванням венозної тромбектомії, що дозволило знизити ризик тромбоемболії легеневої артерії. Вивчено поширеність гострих тромбозів глибоких вен серед хворих різних вікових груп та статі. Визначено найбільш інформативні етіологічні, патогенетичні, анамнестичні та клініко-лабораторні показники. Підтверджено значимість дуплексного сканування магістральних вен нижніх кінцівок в динаміці. Обгрунтовано диференційний підхід до вибору тактики лікування тромбозів глибоких вен нижніх кінцівок. Розроблено показання до прямої тромбектомії у хворих на тромбоз глибоких вен з флотацією тромба. З'ясовано ефективність запропонованого комплексу лікування хворих з тромбозами глибоких вен нижніх кінцівок, ускладненого флотувальним тромбом. Доведено, що найбільшу ефективність має тромбектомія із перев'язкою поверхневої стегнової вени із ремоделюванням гирла глибокої стегнової вени, що дозволяє знизити ризик розвитку тяжких форм хронічної венозної недостатності до 5,6 % та відновити відтік від нижньої кінцівки.