Проведено исследование по определению содержания лактата в раковых опухолях полости рта под влиянием внутриартериальной регионарной гипергликемии, усиление противоопухолевого эффекта будет происходить вследствие pH-зависимого повышения чувствительности опухолевых клеток к лекарственному воздействию.

Зазначено, що актинічний кератоз, що є поширеним дерматозом з високим ризиком малігнізації, безсумнівно, необхідно лікувати. Існуючі на сьогоднішній день методи терапії можна умовно поділити на фізичні, хімічні, фармакоімунні та комбіновані. Вибір методу лікування повинен здійснюватися індивідуально і залежить, насамперед, від розповсюдженості захворювання, а також локалізації висипань, віку, анамнезу, наявності супутніх захворювань, загального стану пацієнта і його готовності послідовно виконувати призначення лікаря. Важливим аспектом є також система методів первинної та вторинної профілактики захворювання, використання фотопротекторів. Вона повинна здійснюватися в комплексі заходів, спрямованих на зниження дерматоонкологічної патології.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.60-5

Рубрики:

Пухлини шкіри і слизових оболонок

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Новый отечественный противоопухолевый препарат, содержащий комплексы платины, присоединенные к дезоксирибонуклеиновой кислоте, был использован для местного применения при опухолевой язве кожи молочной железы у 12-ти больных с местно-распространенным и метастатическим раком молочной железы, устойчивым к стандартной терапии. Объективные эффекты в виде полной и частичной регрессии были зарегистрированы у всех больных без каких-либо токсических эффектов, связанных с местным применением исследованного препарата.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.60-5

Рубрики:

Пухлини шкіри і слизових оболонок

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.60-5

Рубрики:

Пухлини шкіри і слизових оболонок

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проанализированы результаты комбинированного применения интерферона альфа-2b и дакарбазина (1-я группа) и моноинтерферонотерапии (2-я группа) в адъювантном режиме у больных с метастазами меланомы кожи в регионарных лимфатических узлах. Показано, что 3-летняя общая выживаемость в 1-й группе - <$E 54,3~symbol С~7,9>, во 2-й - <$E 65,5~symbol С~5,8> %; 3-летняя безрецидивная выживаемость в 1-й группе - <$E 31,9~symbol С~7,4>, во 2-й - <$E 40,9~symbol С~6,0> %. Иными словами, комбинация интерферона альфа-2b с дакарбазином в адъювантном режиме не улучшает отдаленные результаты по сравнению с монотерапией интерфероном альфа-2b у больных с метастазами меланомы кожи в регионарных лимфатических узлах.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.60-5

Рубрики:

Пухлини шкіри і слизових оболонок

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Отмечено, что фитопрепарат, наряду с иммунотропными свойствами и цитолитическим действием на опухолевые клетки, проявляет высокую антибластомную эффективность с реализацией в апоптоз, патологические митозы, некрозы, благодаря чему достигается двукратное уменьшение содержания в меланоме кожи опухолевой паренхимы с явлениями диффузной лимфоидноклеточной инфильтрации стромы с дальнейшим развитием склероза.

Исследована частота развития тромбоэмболических осложнений при использовании низкомолекулярного гепарина - эноксапарина (Клексан производства "Авентис") в комплексном лечении 55-ти пациентов: 5-ти - больных саркомами мягких тканей, 13-ти - меланомой и раком кожи, 37-ми - раком молочной железы. В контрольной группе у 414-ти больных (14-ти - с саркомами мягких тканей, 158-ми - с меланомой кожи и 242 - с раком молочной железы) проводили терапию гепарином или антиагрегантами (аспирин, пентоксифиллин). В исследуемой группе не было случаев развития тромбоэмболических осложнений. У 2-х (3,6 %) больных зафиксировано развитие некрозов кожных лоскутов. В контрольной группе отмечено развитие двух случаев тромбоэмболии легочной артерии (0,5 %). Некрозы краев ран наблюдали у 22-х (5,3 %) больных. Применение эноксапарина в комплексе профилактических мер у онкологических больных с повышенным риском образования тромбозов способствует эффективной профилактике тромбоэмболических осложнений. Назначение эноксапарина в дозе 20 - 40 мг/сут в послеоперационный период не сопровождается осложнениями и ухудшением заживления ран в сравнении с контролем.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.60-5

Рубрики:

Пухлини шкіри і слизових оболонок

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показано, что интенсивный предоперационный курс лучевой терапии первичной меланомы улучшает результаты лечения благодаря длительному локальному лечению, не усложняет хирургического удаления опухоли и не способствует возрастанию частоты послеоперационных осложнений.

Анализ частоты и причин возникновения базально-клеточного рака кожи доказывает, что необходимо учитывать величину первичной и рецидивной опухоли, ее локализацию, а также гистологическую структуру для выбора наиболее эффективных схем лечения, которые позволяют добиться длительного клинического выздоровления, снизить частоту возникновения рецидивов.

На підставі обстеження та лікування 604-х хворих на меланому шкіри і 134-х пацієнтів з доброякісними пігментними новоутвореннями шкіри розроблено й впроваджено до клінічної практики методичні підходи та технології для оптимізації діагностики, прогнозування, способів хірургічного втручання, комбінованого та комплексного лікування. Установлено діагностичну доцільність проведення передопераційної in vitro флуоресцентної дерматаскопії поверхневих меланом і пігментних невусів. Доведено ефективність застосування інтенсивних методів неоад'ювантної хіміо-променевої терапії у комбінації з хірургічним втручанням у хворих на меланому I та II клінічних стадій за Sylven, що дозволило підвищити загальну п'ятирічну виживаність цих груп хворих на 18,5 і 14,6 % відповідно. Обгрунтовано диференційований підхід до хірургічних втручань у зоні регіонарного лімфовідтоку. Показано, що умовно-радикальні хірургічні втручання у комбінації з хіміо-променевою терапією клінічно доцільні за віддалених солітарних метастазів меланоми. Виявлено опосередкований взаємозв'язок між величиною рани, характером її загоєння, методами пластичної хірургії та місцевого лікування, а також розвитком локорегіонарних рецидивів меланоми.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.60-5

Рубрики:

Пухлини шкіри і слизових оболонок

Шифр НБУВ: РА340913 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено питання підвищення ефективності лікування хворих на злоякісну меланому шкіри, грунтуючись на розробленій ад'ювантній біотерапевтичній методиці. Експериментально обгрунтовано доцільність застосування цитокінотерапії з метою лікування хворих на первинно-локалізовану меланому шкіри. Доведено, що у сироватці крові таких хворих присутній високий титр аутоантитіл до рекомбінантного фрагмента Ki-67 у порівнянні з практично здоровими донорами. Установлено залежність прогресування захворювання (рівень інвазії пухлини в дерму) за наявності пухлиноасоційованих антитіл до Ki-67 у сироватці крові. Ендолімфатичне застосування комбінації <$Ealpha -2 roman b> інтерферону та інтерлейкіну-2 після видалення первинно-локалізованої меланоми шкіри на 15,6 % підвищило показник загальної трирічної виживаності. Виявлено, що цей показник після комбінованого застосування двох цитокінів на 18,3 % перевищив аналогічний показник ад'ювантної моноінтерферонотерапії. Установлено, що серед хворих на первинно-локалізовану меланому шкіри 44,4 % пацієнтів були антитілопозитивними до маркера Ki-67 на відміну від практично здорових донорів, де не було зафіксовано жодного такого випадку.

Досліджено актуальну проблему - покращання результатів лікування рецидивів раку шкіри голови (РШГ), а також підвищення ефективності медикаментозної терапії місцевих ускладнень, які виникають після протипухлинного лікування рецидивів РШГ з використанням різних методів. Впроваджено у клінічну практику модифікований кріохірургічний метод лікування РШГ, який передбачає множинну кріодію за умови перекриття зон кріовпливу, починаючи з периферії, та досягнення за кожного замороження зони обледеніння ("олімпійських кілець"). Установлено, що модифікований кріохірургічний метод лікування більш ефективний у порівнянні з променевим і хірургічним методами за умов лікування рецидивів РШГ. Розроблено методику застосування медикаментозного комплексу, зокрема препарату місцевої дії флумексиду у поєднанні з фармпрепаратами інших груп у разі місцевих ускладнень, які виникли після протипухлинного лікування РШГ. На підставі результатів проведеного дослідження підтверджено доцільність і правильність вибору запропонованої медикаментозної терапії лікування з використанням препарату місцевої дії флумексиду у разі місцевих ускладнень, які виникли після проведення протипухлинного лікування РШГ.

Вирішується завдання покращання результатів радикальних операцій у хворих на меланому шкіри кінцівок і тулуба. У 1703 пацієнтів з таким діагнозом, але в різних стадіях захворювання, було використано вісім схем лікування, які включали в себе операцію і профілактичні заходи: променева терапія, системна хіміотерапія, імунотерапія, ендолімфатична хіміотерапія та інтерферонотерапія. При порівняльному аналізі одержаних результатів встановлено, що застосовані схеми променевої терапії, системної хіміотерапії, системної хіміотерапії в поєднанні з імуномодулятором левомізолом, а також впроваджена методика аутовакцинації не привели до підвищення віддалених результатів операцій. У хворих з метастазами меланоми шкіри кінцівок і тулуба в регіонарних лімфатичних вузлах відносно перспективним є включення в схеми комбінованого лікування рекомбінантного alpha - 2 beta-інтерферону (лаферону). Післяопераційна ендолімфатична хіміотерапія вірогідно підвищила показники виживання хворих на первинно локалізовану меланому шкіри. Найрезультативнішою методикою післяопераційної профілактики метастазів у хворих на первинно локалізовану меланобластому виявилася комбінована ендолімфатична хіміо- та інтерферонотерапія.

Розроблено методику лікування папіломавірусної інфекції шкіри (ПВІ). На підставі аналізу особливостей клінічного перебігу, епідеміологічних даних, показників місцевого клітинного імунітету (експресія CD4+, CD8+, T-лімфоцитів), загального клітинного імунітету (CD4+, CD8+, CD20+, T-лімфоцитів), інтенсивності вірусного навантаження та проліферативної активності епідермісу визначено чотири клінічні варіанти перебігу ПВІ. Запропоновано патогенетично обгрунтовану схему лікування, яка включає ексцизію ПВІ методом радіохвильової хірургії в комбінації з внутрішньоосередковими та/або внутрішньом'язовими ін'єкціями 12,5 % розчином циклоферону, що забезпечує зниження відсотку рецидивів у віддаленому періоді на 49,6 % та підвищення відсотку хворих з повною ремісією на 15,5 %.

Испытана методика сочетанного лучевого лечения больных раком ротовой полости и ротоглотки. Дистанционная лучевая терапия проводилась на аппарате РОКУС-М или АГАТ-P1, брахитерапия - с применением аппарата АГАТ-ВУ1. В каждом отдельном случае изготовляли муляжи-аппликаторы из акриловых пластмасс. Это дало возможность провести брахитерапию больным с труднодоступной локализацией опухоли, улучшить результаты лечения и качество жизни, а также продлить ее срок на 1 - 3 года.

Проаналізувавши матеріал, що складається з 137 спостережень, установлено: частота метастатичної поразки регіонарних лімфовузлів (ЛУ) залежить від рівня інвазії по Clark і розташування пухлини. Вона коливалася від 7,4 % при I і II рівні до 26,4 % при III й IV рівні і від 16 % при розташуванні на обличчі де 45 % - на волосистій частині голови. Профілактична лімфодисекція не має переваг у виживаності хворих перед вичікувальною тактикою з висіченням метастатичних ЛУ в міру їх клінічного прояву. Наявність синхронних метастазів у ЛУ значно погіршує прогноз, знижуючи п'ятилітню виживаність з 53,4 до 18,6 %. Виживаність хворих залежить від локалізації меланоми. П'ятилітня виживаність при розташуванні на обличчі склала 63,5 % на волосистій частині голови - 35,0 %, що звязано з більш пізнім звертанням. Протягом перших 5 років основною причиною загибелі хворих є поширення пухлинного процесу, після 5 років - смертність, зв'язана з віком. Ощадливі висічення пухлини на голові і шиї є адекватними, що підтверджується низьким відсотком місцевих рецидивів (2,6 %).