Дисертацію присвячено дослідженню та визначенню ролі імунних та ендокринних порушень у хворих на міастенію відповідно до клінічної форми захворювання, морфологічних змін тимуса. Розглянуто ефективність плазмаферезу у хворих після тимектомії у разі відновлення міастенічних розладів. Обгрунтовано доцільність вивчення імунних та ендокринних показників для удосконалення діагностики міастенії та оцінки стану хворих. На підставі проведених досліджень доведено, що імунні та ендокринні порушення у хворих на міастенію суттєво відрізняються відповідно до клінічної форми захворювання та пухлинної патології вилочкової залози. Ступінь даних порушень найбільш виражений у хворих на генералізовану міастенію з пухлинами тимуса, а найменш - у хворих з локальною формою міастенії без пухлинної патології залози. Виявлено, що рівень аутоантитіл до нативної ДНК відображає процес переходу локальних змін у генералізовані та підвищується відповідно до тяжкості перебігу міастенії. Науково обгрунтовано доцільність використання плазмаферезу у комплексному лікуванні хворих на міастенію після неефективної тимектомії.

We explored the association of various clinical shapes of myasthenia with phenotype HLA-DR and the content of immunoglobulins M, G, A, and E in serum of blood of these patients. It is shown that the development of myasthenia against the background of thymus gland hyperplasia was accompanied by augmentation of the content of Ig E by 1,7 times at young patients (under 45 years) and by 4 times at elders (60 years and elder). Even more penetrating changes in the content of Ig E occurred at the patients suffered from myasthenia against the background of neoplastic changes of thymus gland. The various clinical shapes of myasthenia reliably associate with various phenotypes HLA-DR. About 60 % of the patients by myasthenia had phenotype HLA-DR5. In case of the disease of mediastinum, phenotype HLA-DR3 made 87 %, and neoplasia of thymus gland HLA-DR7 did 66 % in testing the clinical shapes of myasthenia.

За результатами комплексного дослідження перебігу міастенії виявлено нові патогенетичні закономірності. Запропоновано способи профілактики міастенічних кризів. Реалізовано комплексний підхід до вивчення тяжкості міастенії як передумови для ефективного застосування хірургічного методу з поглибленим дослідженням клініко-функціонального стану хворих до тимектомії, у віддалені терміни після тимектомії й виконання імплантації плодового тимуса. Здійснено систематизоване вивчення клінічної феноменології тяжкості міастенії та визначено абсолютні та відносні показання до виконання тимектомії на базі багатофакторної клініко-синдромологічної оцінки з урахуванням специфічних і загальнопатологічних критеріїв. За даними ретроспективно-проспективного аналізу досліджено фактори, які впливають на хірургічну активність серед даних хворих. На підставі системного аналізу виявлено кількісні взаємовідносини ультраструктурно-органометричних показників тимуса залежно від тяжкості міастенії. На підставі аналізу інтегральних показників рівня основного обміну досліджено клінічну феноменологію тяжкості міастенії, яка пояснюється компенсаторними енерготратами. Обгрунтовано систему оцінки клініко-функціональної компенсації міастенії під впливом хірургічного лікування та з використанням комплексного підходу.

Проведено електро-міографічне дослідження хворих на лептоспіроз. Виявлено запально-дегенеративні зміни в м'язах, які свідчать про наявність міопато-міастенічного синдрому. Диспансерне спостереження за тими, хто вже перехворів на лептоспіроз протягом року повинно проводитись інфекціоністом, невропатологом, окулістом і кардіологом.

С 1995 по 2003 гг. оперированы 55 женщин по поводу различных форм миастении. У 20-ти из них миастения сочеталась с тимомой, у 35-ти - сопровождалась гиперплазией вилочковой железы (ВЖ). У всех больных выявлен гормональный дисбаланс, что зависело от изменений структуры ВЖ.

Впервые исследованы клинико-морфологические особенности тимуса у 25-ти женщин, больных генерализованной миастенией средней степени тяжести. Микроскопически в тимусе таких женщин отмечены атрофия истинной паренхимы, появление лимфоидных фолликулов со светлыми герминативными центрами в пределах расширенных внутридольковых периваскулярных пространств, снижение белоксинтетической активности эпителиальных клеток и повышение уровня апоптоза лимфоцитов. В крови отмечен дефицит T-супрессоров, IgG и IgA.

Впервые исследованы иммуногистохимические особенности тимуса женщин, больных генерализованной миастенией средней и тяжелой степени тяжести. Иммуногистохимически при генерализованной миастении тяжелой степени тяжести в тимусе отмечается гиперплазия, а при средней степени - атрофия паренхимы тимуса.

Впервые исследованы клинико-морфологические особенности тимуса у 27-ми женщин, больных генерализованной миастенией тяжелой степени. Микроскопически в тимусах женщин, больных генерализованной миастенией тяжелой степени, отмечена гиперплазия истинной паренхимы, появление большого количества лимфоидных фолликулов со светлыми герминативными центрами в пределах расширенных внутридольковых периваскулярных пространств, повышение белоксинтетической активности эпителиальных клеток и повышение уровня апоптоза лимфоцитов. В крови отмечено повышение количества В-лимфоцитов, умеренное снижение Т-хелперов, Т-супрессоров.

Вивчено морфо-функціональні особливості вилочкової залози жінок з генералізованою міастенією (ГМ), що відбувається на фоні атрофії та гіперплазії тімуса. Проаналізовано певні дані, одержані з історій хвороб таких жінок, а саме: вік, ступінь тяжкості ГМ, час появи перших симптомів, захворювання, що супроводжують основне захворювання та перенесені раніше, наявність інших аутоімунних захворювань у цей час в анамнезі, проведене лікування до тімектомії та стан здоров'я після неї. Розглянуто показники клітинної та гуморальної ланок імунітету до та після тімектомії цих жінок. Досліджено післяопераційний катамнез й ефективність тімектомії, через 1 рік після її проведення. Генералізована міастенія з гіперплазією тімуса відбувається з атрофією істинної паренхіми тімуса, появою у розширених внутрішньочасткових периваскулярних просторах (ВПП) лімфоїдних фолікулів з гермінативними центрами, зниженням морфофункціональної активності епітеліальних клітин, зниженням експресії ендотеліальними клітинами ендотеліну-1, дефіцитом всіх клонів Т-лімфоцитів у тімусі і абсолютним дефіцитом Т-супресорів у самому тимусі та сироватці крові, дефіциті IgG і IgA у сироватці крові. Генералізована міастенія з гіперплазією тімуса відбувається з гіперплазією істинної паренхіми тімуса, появою у розширених ВПП лімфоїдних фолікулів з гермінативними центрами, підвищенням морфофункціональної активності епітеліальних клітин тімуса, підвищенням експресії ендотеліальними клітинами ендотеліна-1, порушенням диференційовки тімічних тілець і підвищенням всіх клонів Т-лімфоцитів у тімусі.

Вивчено міастенію - прогресуюче захворювання м'язової системи, етіопатогенетичні механізми її розвитку, форми, клінічні прояви, у тому числі міастенічну кризу. Обгрунтовано автоімунний характер порушення нервово-м'язової передачі, методи лікування, невідкладну допомогу за даними досліджень.

Проведено дослідження вмісту пептидних сироваткових факторів у сироватці крові тварин, яких імунізували сироваткою хворих з різними клінічними формами автоімунного захворювання міастенії. Виявлено достовірні відмінності в співвідношенні білкових фракцій у порівнянні з контрольними показниками методом електрофорезу на плівках із ацетату целюлози. Проведено визначення показників гуморального імунітету - концентрації ЦІК та ПСММ спектрофотометричним методом. Використано клітинний біосенсор Dunaliella viridis як скринінг-тест біоіндикації цитотоксичності в сироватці експериментальних тварин.

Рассмотрены основные этиологические факторы, клинические симптомы, методы лечения миастении и основные показания к оперативному лечению. Детально охарактеризованы цель, задачи, средства и формы проведения лечебной физической культуры с учетом раннего и позднего послеоперационных периодов и режима двигательной активности. Представлены основные подходы к назначению массажа и физиотерапии с учетом послеоперационного периода на стационарном этапе.

Досліджено співвідношення білкових фракцій у сироватці крові тварин різного віку, яких імунізували сироваткою хворих з аутоімунним захворюванням - міастенією. Для вивчення змін у співвідношенні білкових фракцій використали два методи електрофорезу: на плівках із ацетату целюлози та в поліакриламідному гелі. Виявлено деякі відмінності у співвідношенні білкових фракцій сироватки крові імунізованих тварин у порівнянні з показниками контрольної групи (інтактні тварини) і тварин різних вікових груп. Показано, що реакція дорослих і молодих тварин на багатократну імунізацію відрізняється у наборі й інтенсивності синтезу різних типів білків.

Проаналізовано результати клініко-імунологічного, інструментального та гістологічного дослідження 30-ти хворих з міастенією на фоні тимоми. Ступінь тяжкості оцінювалася за допомогою клінічної класифікації Myathenia Gravis Foundation of America (MGFA 2001). Для визначення бар'єрної функції фагоцитуючих клітин за методом світлової мікроскопії проводили оцінку активності фагоцитозу нейтрофілів з подальшим визначенням фагоцитарного індексу, фагоцитарного числа та індексу завершеності фагоцитозу. Як мікробний агент використовували суспензію культури Saccharomyces cerevisiae. Забарвлення препаратів проводили за допомогою методу Романовського - Гімзе. Нейтрофільні лейкоцити виділялися з лейкоцитарної суспензії периферичної крові. Експресію кластерів диференціювання CD3+, CD4+ та CD8+ на субпопуляціях T-і B-лімфоцитів оцінювали з затосуванням непрямого імуноферментного методу з використанням моноклональних антитіл, позначених FITC-барвником. Для діагностики тимоми використовували спіральний комп'ютерний томограф (СКТ) "Marconi" SeleCT/SP. Для гістологічного дослідження одержані зразки гимом фіксували в 10 % нейтральному формаліні протягом 24 год. Матеріал заливали в парафін після проводки через хлороформ звичайним способом та виготовляли серії зрізів товщиною 5 - 7 мкм. Препарати забарвлювались гематоксиліном і еозином. У результаті проведеного дослідження було виявлено наступне. Тяжкість клінічного перебігу міастенічного синдрому у разі тимом не залежить від розміру пухлини, а залежить від її гістологічного типу та імунологічного дисбалансу. Найбільш тяжка клінічна картина спостерігалась у хворих з лімфоепітеліальною тимомою (тип AB), а найлегший перебіг - у хворих з лімфоідною тимомою (тип B1). Лімфоепітеліальні та епітеліальні тимоми супроводжуються подібними імунологічними порушеннями. Достовірним діагностичним критерієм для них може використовуватися зниження рівнів субпопупяций CD3+ та CD4+ лімфоцитів. Лімфоідні тимоми характеризуються достовірно значущим зниженням показників фагоцитарного індексу, фагоцитарного числа, рівня субпопуляції CD8+ лімфоцитів та підвищенням субпопуляції CD4+. Хірургічне лікування як метод вибору радикальної імуносупресії показаний всім пацієнтам з підтвердженою тимомою незалежно від розміру та її гістологічної характеристики.