Розкрито можливості зниження частоти порушень репродуктивної функції та невиношування у жінок з хронічною урогенітальною інфекцією (ХУГІ) в анамнезі, які багато народжують, на основі вивчення клініко-мікробіологічних, імунологічних та ендокринологічних змін, а також удосконалення алгоритму лікувально-профілактичних заходів і прегравідарної підготовки. Встановлено структуру й основні клінічні прояви ХУГІ, що призводить до порушення репродуктивної функції у жінок, які багато народжують. Розширено наявні дані про патогенез різної патології репродуктивної системи та урогенітального тракту у таких жінок на підставі одержаних мікробіологічних й імунологічних даних та їх взаємозв'язку з дисгормональними порушеннями. Науково обгрунтовано необхідність удосконалення існуючих лікувально-профілактичних заходів на етапі відновлення репродуктивної функції у жінок, які багато народжують. Встановлено найінформативніші клінічні, мікробіологічні, імунологічні та ендокринологічні маркери для оцінювання ефективності лікувально-профілактичних заходів, що проводяться, на етапі відновлення репродуктивної функції у таких жінок. Вдосконалено методику поетапних (відновлення репродуктивної функції та профілактика невиношування) лікувально-профілактичних заходів у жінок з ХУГІ, які багато народжують, на основі додаткового використання антигомотоксичної терапії. Запропоновано методи контролю за клінічним перебігом періоду відновлення репродуктивної функції та профілактики невиношування в таких жінок.

Підвищено ефективность лікування урогенітальних захворювань, асоційованих з уреаплазменою інфекцією, шляхом розробки комплексного методу терапії, з використанням місцевого комбінованого пробіотика, на підставі вивчення гормонального стану та показників біотопу піхви. Встановлено гормональні порушення є одним із патогенетичних механізмів, які призводять до змін у біоценозі піхви, що створюють умови для посиленого розвитку й активної життєдіяльності \i Ureaplasma \i0 spp. Доведено ефективність призначення місцевого пробіотика, комбінованого з естріолом, який дозволяє нормалізувати показники біоценозу піхви за рахунок екзогенного додавання лактобактерій та підтримки адекватної естрогенової насиченості.

Вивчено в динаміці особливості перебігу, клінічних, уретроскопічних та сонографічних проявів урогенітальних інфекцій у хворих на артропатичний псоріаз (АПП). Визначено характер імунного статусу, рівень процесів вільнорадикального окиснення та активність антиоксидантної системи у хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями, до та після санації інфекції. Вперше проведено порівняльний аналіз клінічних параметрів урогенітальної патології, імунного статусу, рівня процесів вільнорадикального окиснення, активності антиоксидантної системи й особливостей перебігу шкірного та суглобового процесів у хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями. Доведено залежність рівня процесів вільнорадикального окиснення й активності антиоксидантної системи та імунного навантаження від наявності урогенітальних інфекцій у хворих на АПП та методів санації інфекції. Вперше, з урахуванням клініко-лабораторних досліджень, розроблено диференційовані показання та методика раціональної комплексної терапії хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями.

Вирішено проблему - підвищення ефективності лікування хворих на сечостатевий хламідіоз (ССХ) шляхом розробки патогенетично обгрунтованого комплексного диференційованого методу терапії на підставі вивчення стану прооксидантно-антиоксидантної та імунної систем. Оцінено стан і ступінь порушення рівноваги прооксидантно-антиоксидантної та імунної систем у цих хворих. Встановлено, що у хворих, в яких ідентифіковано хламідійну мікст-інфекцію порівняно з пацієнтами, в яких виявлено тільки \i С. trachomatis\i0, спостерігається інтенсифікація процесів пероксидного окиснення ліпідів. Розроблено патогенетично обгрунтований та високоефективний диференційований підхід до вибору методу лікування хворих на ССХ, що підтверджується клінічним та етіологічним виліковуванням 98,3 % хворих.

Мета дослідження - підвищення ефективності клінічної діагностики, лікування та реабілітації хворих з урогенітальними мікст-інфекціями, спричиненими хламідіями, трихомонадами, мікоплазмами, герпесвірусами. Розроблена терапія дозволяє подолати стійкість трихомонад до лікування за допомогою антитрихомонадних і протипаразитарних препаратів, озонотерапії, квазилазерної фотомагнітотерапії, що надає змогу в 95 % досягти клінічного та мікробіологічного вилікування і знизити сексологічні та репродуктивні розлади з 33 - 93 % до 5 - 35 %.

Розглянуто питання підвищення ефективності лікування хворих на урогенітальний мікоплазмоз, спричинений \i М. genitalium\i0, шляхом розробки комплексного методу терапії на підставі вивчення порушень стану цитокінового профілю та глутатіонової ланки антиоксидантної системи. \i М. genitalium \i0 було виявлено у 14,9 % хворих (у вигляді моноінфекції - 7,7 %, у поєднанні з іншими інфекціями, що передаються статевим шляхом - у 7,2 %). В усіх чоловіків з \i М. genitalium \i0 встановлено уретрит, у жінок - цервіцит в 86,1 % випадках. Встановлено підвищення рівнів ІЛ-1β, ФНП-α і ІФН-γ та оцінено стан системи глутатіону. Розроблено комплексний метод терапії хворих на урогенітальний мікоплазмоз, спричинений \i М.genitalium\i0, з використанням кларитроміцину та глутоксиму. Зазначено, що цей метод дозволяє досягти високого рівня клінічного й етіологічного одужання (92,3 %).

Розглянуто питання підвищення ефективності лікування хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз шляхом застосування у комплексній терапії вітчизняного рекомбінантного інтерферонового препарату "Лаферон" на підставі визначення його імуномодулювальних властивостей. Встановлено, що призначення лаферону зумовлює підвищення здатності імунокомпетентних клітин до спонтанної та мітогеніндукованої продукції <$Egamma>-інтерферону (<$Egamma>ІФН), підвищення індукованої продукції інтерферонового препарату "Лаферон" (ІЛ)1 та нормалізації рівня синтезу NO. Запропоновано розроблену схему терапії використовувати для лікування пацієнтів, хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз, у випадку, коли традиційні схеми лікування були не ефективні.

На підставі результатів клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологічних досліджень установлено, що на характер і тяжкість клінічного перебігу запального процесу урогенітального тракту, індукованого хламідійною інфекцією, впливає наявність змішаної хламідійної інфекції та стан імунореактивності організму. Це потребує комплексного індивідуалізованого підходу до її діагностики та проведення поетапного лікування з урахуванням мікстінфекції та механізмів утворення та запобігання розвитку персистентних форм збудників інфекції. Внаслідок проведення діагностики та контролю ерадикації урогенітального хламідіозу (УГХ) з урахуванням механізмів персистенції збудників інфекції та латентного хламідійного перебігу інфекції, науково обгрунтовано доцільність застосування двох, а краще трьох діагностичних методів, що дозволяє уникати діагностичних помилок. Визначено, що найбільш раціональними та вірогідними є комбінації діагностичних методів ПІФ і ПЛР або ІФА, ПІФ, ПЛР. З урахуванням результатів клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологічних досліджень та на підставі їх аналізу одержано нові дані стосовно патогенетичних механізмів розвитку та перебігу УГХ, а також виникнення персистентних форм збудників інфекції. Виявлено основні механізми, які призводять до формування імунодефіцитних станів у разі маніфесних і персистних форм клінічного перебігу УГХ, а також взаємозв'язок між інтерфероновим статусом, системою імунітету організму хворих і характером клінічного перебігу хламідійної інфекції. Запропоновано комплексний підхід до лікування УГХ з урахуванням запобігання розвитку персистентних форм

Проаналізовано особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя у чоловіків під час хронічного бактеріального простатиту, трихомоніазу, хламідіозу, бруцельозу. Визначено взаємозв'язок патоспермії з нейрогуморальними та імунними порушеннями, печінковим і нирковим комлексом. Досліджено особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя залежно від етіології, що виявляються в різному ступені залучення органів і систем у патологічний процес. Відзначено, що зміни спермограми олігоастенотератозооспермії різної виразності є загальними для даного захворювання. Доведено, що хронічний простатит (бактеріальної, хламідійної, трихомонадної, бруцельозної) етіології призводить до зниження запліднювальної здатності еякуляту у результаті сполученого порушення складових репродуктивної функцій: гепотобіліарної системи, ендокринного статусу та розвитку вторинного імунодефіциту. Розроблено трьохетапне обстеження та лікування хворих на екскреторно-токсичне безпліддя, зокрема, діагностика та припинення запального процесу зі санацією статевих органів, діагностика і корекція всіх складових репродуктивної функції, стимуляція сперматогенезу.

Надано комплексну оцінку структурно-функціональних змін у маткових трубах жінок з хламідійним сальпінгітом. На підставі даних гістохімічних і поляризаційно-оптичних досліджень показано, що морфологічні зміни супроводжуються поступовим наростанням структурно-функціональних змін у стінці маткової труби. Установлено, що морфологічні зміни у маткових трубах не за всіх випадків відповідають ступеню важкості сальпінгіту, який перебігає у більшості хворих латентно або малосимптомно. Виявлено, що клінічні симптоми захворювання, лабораторні показники та лапароскопічні дані часто не дозволяють прогнозувати тяжкі морфологічні зміни у маткових трубах. З'ясовано, що між клінічними та морфологічними показниками ступеня важкості сальпінгіту спостерігається кореляція (<$Echi sup 2 ~=~46,22>, c = 0,78, <$Eroman p~<<~0,05>. Це доводить, що хламідійний сальпінгіт не завжди виявляється клінічно, призводячи до трубного безпліддя (або позаматкової вагітності). З урахуванням одержаних результатів щодо структурних змін у маткових трубах за умов хламідійного сальпінгіту розроблено метод комбінованого застосування спіраміцину у поєднанні з лазерним опроміненням крові хворих на ускладнений хламідіоз.

Уперше здійснено порівняльний аналіз клінічного перебігу урогенітальної хламідійної (УГХ) інфекції у хворих, що проживають в екологічно сприятливому та несприятливому промисловому регіонах України. Уперше комплексно проведено порівняльне вивчення стану показників імунологічної реактивності у хворих до та після лікування. Виявлено корелятивний зв'язок між змінами імунологічних показників і малосимптомним клінічним перебігом захворювання з частим розвитком ускладнень. Розроблено рекомендації щодо індивідуалізації комплексної терапії хворих на УГХ залежно від екологічних умов навколишнього середовища.

Комплексно обстежено жінок з хронічною рецидивуючою хламідійною інфекцією, установлено поліморфізм клінічної симптоматики та ускладнень заданого захворювання. Установлено порушення продукції найважливіших регуляторів антиген-специфічної імунної відповіді цитокінів IL-2, IL-3, IL24 та IL-6, пригнічення проліферації та зниження функціональної активності Т-хелперів I і II типів у разі хронічного сечостатевого хламідіозу. Показано, що внаслідок зниження рівня IL-2 у 1,52 рази пригнічується продукція цитокінів, проліферація та диференціювання Т-лімфоцитів, цитотоксичність Tcyt-лімфоцитів і диференціювання D-лімфоцитів, мікробоцидна і цитотоксична активність і продукція цитокінів моноцитами, а також порушується біосинтез IgM і IgG B-лімфоцитами. Уперше у комплексі показано підвищення рівнів: IL-6 у 3,35 разів, що свідчить про посилену проліферацію та диференціювання B-лімфоцитів, синтез і секрецію імуноглобулінів та проліферацію і диференціювання цитотоксичних T-лімфоцитів (CD-8); протизапального IL-4 у 1,55 разів, що дозволяє зробити висновок щодо загострення, хронізації гострого запального процесу та його прояву, за цього відзначено, що IL-4 посилює диференціювання TH-0-лімфоцитів у TH-2-клітини, гуморальну імунну відповідь опосередкованою участю TH-2-лімфоцитів, диференціювання цитотоксичних T-лімфоцитів, а також пригнічує звільнення цитокінів з активованих моноцитів і продукцію IL-2 TH-1-лімфоцитами. Зазначено щодо підвищення рівнів IL-3 у 1,33 разів, який може мати вплив на дозрівання T-лімфоцитів, проліферацію та фагоцитарну активність макрофагів. Розроблено оригінальний метод комплексного лікування хворих

Науково обгрунтовано підходи до підвищення ефективності лікування хворих на змішану кандидо-герпетичну урогенітальну інфекцію. Наведено дані про клініко-анамнестичні особливості, етіологічні фактори запального процесу, супутню патологію з використанням сучасних методів діагностики у 120-ти жінок, хворих на урогенітальний кандидоз, серед яких у 90-та була діагностована герпесвірусна інфекція. У групі порівняння обстежено 30 хворих тільки на герпесвірусну інфекцію. У динаміці спостереження визначено стан неспецифічних факторів захисту, активності нейтрофілів, показників клітинного та гуморального імунітету, а також рівень фактора некрозу пухлин-<$Ealpha>, <$Ealpha>-інтерферону, секреторного імуноглобуліну класу A у крові та вагінальному вмісті, диференційовані показання до призначення терапії шляхом порівняльного аналізу клінічних особливостей, перебігу захворювання, етіологічних факторів і стану імунного статусу. Виділено різні рівні клініко-лабораторних порушень у обстежених хворих, відповідно до яких об'єднали хворих на мікст-інфекцію у конкретні клініко-терапевтичні групи. Розроблено методику індивідуалізованої комплексної терапії з диференційованим призначенням специфічних засобів, патогенетичних препаратів, а також місцевих лікарських форм, що дозволило за відсутності ускладнень і небажаних ефектів одержати у дослідній групі хворих на мікст-інфекцію на 30 - 32-й день лікування виразний терапевтичний ефект, зменшити кількість рецидивів герпесвірусної інфекції протягом року у 2,1 раза, а також тривалість з 6,7 до 3,3 дня, досягти клініко-лабораторного одужання від кандидозу у 86,9 % хворих,

Встановлено взаємозв'язок сформованого за наявності запальних процесів репродуктивних органів у пацієнток з безплідністю вторинного імунодефіцитного стану з гормональними розладами жіночої репродуктивної системи, корекція яких сприяє нормалізації імунологічних показників і стимуляції суперовуляції та позитивно впливає на стан ендометрія. Вперше проведено комплексне дослідження стану мікроценозу піхви та цервікального каналу, імунного статусу та функціонального стану репродуктивної системи в жінок з безплідністю різного генезу. Встановлено залежність між станом мікробіоценозу піхви та ефективністю лікування безплідності методом екстракорпорального запліднення та переносу ембріонів. Доведено доцільність проведення скринінгу на дисбіоз піхви та корекції порушень перед використанням методів допоміжної репродукції з паралельним дослідженням імунного стану пацієнток. Патогенетично обгрунтовано новий спосіб лікування та профілактики ускладнень урогенітальних інфекцій у пацієнток з безплідністю, які лікуються за програмою екстракорпорального запліднення та переносу ембріонів, що забезпечує одночасний вплив на стан ендометрія.

Удосконалено терапію хворих на тяжкий уросепсис шляхом нормалізації процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та системи антиоксидантного захисту завдяки використанню озонотерапії. Доведено in vitro високу бактеріостатичну дію медичного озону стосовно мікробної флори, що найчастіше спричинює уросепсис. Розроблено методику озонотерапії та визначено оптимальні терапевтичні дози медичного озону у фізіологічному розчині. Установлено високу терапевтичну ефективність озонотерапії у комплексі з антибіотикотерапією у разі гострого стафілококового сепсису у кролів на підставі даних про загальні реакції тварин, окисний гомеостаз і даних морфологічних досліджень. Відзначено, що ступінь тяжкості захворювання залежить від показників системи ПОЛ. Установлено, що розроблений комплексний метод лікування хворих на тяжкий уросепсис з використанням озонотерапії сприяє нормалізації процесів ПОЛ та антиоксидантної системи, що дає змогу стабілізувати стан клітинних мембран та позитивно впливає на гомеостаз.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.016-52

Рубрики:

Інфекційні урологічні захворювання

Шифр НБУВ: РА328599 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено порівняльне вивчення поширеності хламідійної інфекції, з'ясовано спектр патології та клініко-епідеміологічні особливості хламідіозу серед різних вікових груп неповнолітніх. Показано залежність виявлення хламідійної інфекції від фаз менструального циклу: у разі циоскопії імовірність виявлення хламідій чітко зростає в лютеіновій фазі та в передменструальний період. Найбільшу величину титру хламідійних антитіл визначено у фолікулярній фазі, а найменшу - у периовулярний період; виявлення хламідійного антигену зростає в периовулярний період і зберігається протягом лютеінової фази. Одержані докази залежності виявлення хламідійної інфекції від фази менструального циклу дозволили обгрунтувати новий підхід у діагностуванні хламідіозу в дівчат-підлітків та жінок дітородного віку, який передбачає під час проведення діагностичних досліджень враховувати фази фізіологічного менструального циклу, забір матеріалу для досліджень з осередків уражень, використовувати не окремі лабораторні тести, а їх комплекси. Оцінено ефективність та переносимість еритроміцину та макролідів нового покоління (азітроміцину, кларитроміцину, спіроміцину, джозаміцину) під час лікування різних форм хламідійної інфекції у вагітних, що годують грудьми, дітей та підлітків. Аргументовано їх правильне дозування, дотримання режиму прийому, що забезпечує стійкий терапевтичний ефект (95,2 %) макролідних антибіотиків за відсутності побічної дії в цього контингенту хворих. На підставі результатів дослідження обгрунтовано

Досліджено вплив гострої та хронічної цитомегаловірусної інфекції на ендокринний статус жінок репродуктивного віку. Показано ефективність гормональної контрацепції в поєднанні з фітопрепаратами у жінок цієї групи. Визначено особливості формування та функціонального стану фетоплацентарного комплексу у жінок з цитомегаловірусною інфекцією залежно від варіанта догравідарної підготовки. Поглиблено уявлення про механізм порушення у системі мати - планцента - плід, обгрунтовано необхідність підвищення ефективності профілактики акушерських і перинатальних ускладнень.

Вперше проведено комплексний аналіз імунного стану та функціональної активності клітин, що його формують, за хламідіозу, уреа- та мікоплазмозу. Встановлено, що імуноагресивні особливості збудників урогенітальних інфекцій (УІ) суттєво впливають на різні ланки природної резистентності макроорганізму. Доведено недостатність Т-клітинної ланки імунітету, обумовлену пригніченням кількості 3D+ і CD4+ целюлярних елементів і функціональної активності лімфоцитів, що залежить від спектра етіологічних факторів. Продемонстровано домінуючий серед представників мікоплазм імуноагресивний вплив Ureaplasma urealyticum. Вперше у хворих на УІ виявлено імунологічний дисбаланс: підвищену кількість клітин-попередників реалізації антитілоутворення, пригнічення вмісту імуноглобулінів і стану компенсаторних можливостей організму зв'язування антигенів. Доведено дестабілізувальний вплив на фагоцитарну реакцію урогенітальної мікст-інфікованості. Виявлено дискоординацію змін цитокінового профілю у хворих на УІ. Встановлено клініко-імунологічну ефективність сумісного застосування імунотропних засобів спорідненої та частково різновекторної дії - циклоферону та ехінацеї композитум.

Досліджено актуальну проблему підвищення якості діагностики, профілактики та диспансеризації хворих на інфекції сечової системи (ІСС) на амбулаторно-поліклінічному етапі надання медичної допомоги. Проаналізовано показники поширеності та захворюваності серед населення України групи хвороб "інфекції нирок" та хронічного циститу, обсягу обстеження, лікування та диспансеризації даної категорії пацієнтів. На піставі результатів соціологічного опитування й експеритизи якості діагностики, лікування, диспансерного спостереження та профілактики ІСС визначено основні недоліки й шляхи удосконалення роботи амбулаторної ланки. Розроблено програму клініко-організаційних заходів щодо підвищення ефективності надання медичної допомоги пацієнтам з ІСС за амбулаторних умов у період реформування галузі на засадах загальної практики, доведено її дієздатність та ефективність.

Вперше в клінічній практиці використано методику визначення ступеня секреторства для дослідження місцевого імунітету. Встановлено зв'язок між типом перебігу інфекції сечостатевих шляхів у чоловіків (ІССШЧ) та їх здатності до хронізації, а також зі ступенем секреторства. Вперше проведено дослідження та з'ясовано природу протективного ефекту секреторства, що полягає в утворенні на поверхні клітин уроепітелію секреторів шару з аглютиногенів, які не дають збудникам ІССШЧ наблизитися до клітин уроепітелію та відтворити запальний процес. Вперше встановлено зв'язок між ступенем секреторства й імунологічною відповіддю пацієнта на інфекційного збудника.