Вивчено в динаміці особливості перебігу, клінічних, уретроскопічних та сонографічних проявів урогенітальних інфекцій у хворих на артропатичний псоріаз (АПП). Визначено характер імунного статусу, рівень процесів вільнорадикального окиснення та активність антиоксидантної системи у хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями, до та після санації інфекції. Вперше проведено порівняльний аналіз клінічних параметрів урогенітальної патології, імунного статусу, рівня процесів вільнорадикального окиснення, активності антиоксидантної системи й особливостей перебігу шкірного та суглобового процесів у хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями. Доведено залежність рівня процесів вільнорадикального окиснення й активності антиоксидантної системи та імунного навантаження від наявності урогенітальних інфекцій у хворих на АПП та методів санації інфекції. Вперше, з урахуванням клініко-лабораторних досліджень, розроблено диференційовані показання та методика раціональної комплексної терапії хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями.

Розкрито можливості зниження частоти порушень репродуктивної функції та невиношування у жінок з хронічною урогенітальною інфекцією (ХУГІ) в анамнезі, які багато народжують, на основі вивчення клініко-мікробіологічних, імунологічних та ендокринологічних змін, а також удосконалення алгоритму лікувально-профілактичних заходів і прегравідарної підготовки. Встановлено структуру й основні клінічні прояви ХУГІ, що призводить до порушення репродуктивної функції у жінок, які багато народжують. Розширено наявні дані про патогенез різної патології репродуктивної системи та урогенітального тракту у таких жінок на підставі одержаних мікробіологічних й імунологічних даних та їх взаємозв'язку з дисгормональними порушеннями. Науково обгрунтовано необхідність удосконалення існуючих лікувально-профілактичних заходів на етапі відновлення репродуктивної функції у жінок, які багато народжують. Встановлено найінформативніші клінічні, мікробіологічні, імунологічні та ендокринологічні маркери для оцінювання ефективності лікувально-профілактичних заходів, що проводяться, на етапі відновлення репродуктивної функції у таких жінок. Вдосконалено методику поетапних (відновлення репродуктивної функції та профілактика невиношування) лікувально-профілактичних заходів у жінок з ХУГІ, які багато народжують, на основі додаткового використання антигомотоксичної терапії. Запропоновано методи контролю за клінічним перебігом періоду відновлення репродуктивної функції та профілактики невиношування в таких жінок.

Вперше в клінічній практиці використано методику визначення ступеня секреторства для дослідження місцевого імунітету. Встановлено зв'язок між типом перебігу інфекції сечостатевих шляхів у чоловіків (ІССШЧ) та їх здатності до хронізації, а також зі ступенем секреторства. Вперше проведено дослідження та з'ясовано природу протективного ефекту секреторства, що полягає в утворенні на поверхні клітин уроепітелію секреторів шару з аглютиногенів, які не дають збудникам ІССШЧ наблизитися до клітин уроепітелію та відтворити запальний процес. Вперше встановлено зв'язок між ступенем секреторства й імунологічною відповіддю пацієнта на інфекційного збудника.

Досліджено проблему підвищення ефективності діагностики, лікування та профілактики генітальної герпетичної інфекції з урахуванням особливостей патогенезу, хронічного рецидивного перебігу та чинників ризику розповсюдження захворювання. Установлено достатньо високий рівень і тенденцію щодо зростання захворюваності на рецидивний генітальний герпес (РГГ) серед меншканців Києва. Виявлено, що на РГГ хворіють переважно особи молодого репродуктивного віку. За цього чисельність жінок більша у порівнянні з чоловіками. Визначено, що на частоту та тяжкість загострень РГГ впливають мікстінфекційні ураження сечостатевого тракту, а також певні чинники ризику, зокрема, незастосування бар'єрних контрацептивів під час статевих контактів, переохолодження, нервово-психологічний стрес, вживання алкоголю. Запропоновано раціональну методологію загально клінічного, лабораторного та спеціального обстеження хворих на РГГ, а також контролю ефективності проведеного лікування. Розроблено патогенетично обгрунтовані методи комбінованої терапії РГГ на різних етапах перебігу захворювання. Установлено, що проведення короткочасного курсу противірусної системної терапії препаратом валацикловір з використанням імунопротектора - препарату кагоцел, сприяє суттєвому прискоренню негативації клінічних проявів рецидиву генітального герпесу. Виявлено, що застосування пролонгованого курсу відповідної етіотропної та імунокоригувальної терапії на етапі ремісії захворювання дозволяє зменшити кількість рецидивів і тяжкість їх проявів, а також знижує ризик інфікування статевих партнерів.

Наведено вирішення сучасної наукової задачі, яка полягає у дослідженні біологічних властивостей (морфокультуральних особливостей циклу розвитку, патогенного потенціалу штамів з визначенням ступеню вірулентності під час інфікування лабораторних тварин, ультраструктурних відмінностей, метаболічної активності) штамів хламідій, ізольованих з різних екобіотопів ураженого макроорганізму, та встановленні на цій підставі їх етіологічної ролі за різних нозологічних форм захворювань, спричинених збудниками видів С. trachomatis та С. pneumoniae. Визначено розходження у динамиці повного циклу розвитку штамів при культивуванні у системі in vitro з використанням перещеплюваних клітинних ліній за світлової й електронної мікроскопії. Встановлено різну метаболічну активність досліджених збудників. Виявлено наявність вірулентних властивостей штамів різного ступеню. Розроблено, апробовано та запропоновано спосіб вилучення штамів хламідій з різних осередків ураження.

З'ясовано особливості змін NO-залежної активності нейрофілів і моноцитів крові щурів на формування у них фагоцитарного імунодефіциту за наявності глибоких структурних змін цих клітин у разі експериментального хронічного гіперімунокомплексного синдрому. Досліджено хворих на цей синдром за наявності хламідійної інфекції на фоні проявів імунодефіциту за кількісним і функціональним типом. Оцінено прояви імунодефіциту у хворих на хламідійну інфекцію на підставі адаптаційної гуморальної імунної відповіді, взаємопов'язаної з інтенсивністю синтезу специфічних антитіл та їх авідністю. Охарактеризовано внутрішньоклітинні цитокіно-регуляторні механізми T-хелперів I та II типів у хворих на зазначену інфекцію за наявності гіперімунокомплексного синдрому й імунодефіциту.

Визначено синдромологічні особливості перебігу хронічного обструктивного захворювання легень у осіб, інфікованих Chlamydia pneumoniae. Розглянуто зміни в імунній відповіді, захисному бар'єрі слизових оболонок респіраторного тракту та системі сурфактанта легень залежно від характеру перебігу та ступеня тяжкості патології. Описано патогенетичні механізми становлення та прогресування хронічного обструктивного захворювання легень залежно від ідентифікації або відсутності хламідійної інфекції. Обгрунтовано можливість покращення ефективності комплексної терапії хронічного обструктивного захворювання легень в осіб, інфікованих Chlamydia pneumoniae за допомогою диференційованого призначення лікування з включенням протефлазіду та кверцетину. Показано високу ефективність даного підходу, що сприяє нормалізації процесів кооперації лімфоцитарних субпопуляцій, системи інтерлейкінів, ендогенних інтерферонів, сурфактанта легень, а також локальному захисту слизових оболонок респіраторного тракту хворих, зменшенні тривалості лікування та є засобом профілактики ускладнень і підвищення елімінації хламідійної інфекції з організму хворих.

Наведено дані з епідеміології, етіології, патогенезу, клініки, діагностики та лікування трихомоніазу та кандидозу урогенітального тракту (УТ) і рецидивного генітального герпесу (ГГ). Висвітлено патогенез і патоморфоз клініки трихомонадних, кандидозних і герпес-вірусних уражень УТ. Описано алгоритми обстеження хворих на запальні процеси сечостатевих органів. Запропоновано удосконалені методи терапії трихомоніазу та кандидозу УТ та ГГ, які допомагають виліковувати хворих, знижувати ризик рецидивів і розповсюдження даних захворювань.

Приведены данные по эпидемиологии, этиологии, патогенезу, клинике, диагностике и лечению трихомониаза и кандидоза урогенитального тракта (УТ) и рецидивирующего генитального герпеса (ГГ). Освещены патогенез и патоморфоз клиники трихомонадных, кандидозных и герпес-вирусных поражений УТ. Описаны алгоритмы обследования больных воспалительными процессами мочеполовых органов. Предложены усовершенствованные методы терапии трихомониаза и кандидоза УТ и ГГ, способствующие излечению больных, снижению риска рецидивов и распространению данных заболеваний.

Наведено результати вивчення ефективності та досвід застосування противірусного препарату "Валавір" у лікуванні генітальної герпетичної інфекції. Розглянуто результати клінічних досліджень. Встановлено, що включення "Валавіру" в комплексну терапію хворих із генітальною герпетичною інфекцією сприяє поліпшенню клінічного перебігу захворювання. Призначення "Валавіру" скорочує терміни лікування пацієнтів і зменшує кількість рецидивів герпетичної інфекції протягом року.

Изучение особенностей строения сперматозоидов у мужчин с бесплодием выявляет определенную мономодальность в его отклонениях. Изучены варианты морфотипа спермиев в семяной плазме мужчин, которые перенесли урогенитальные инфекции, в зависимости от фертильности. Установлена связь между диспропорцией популяционного состава лейкоцитов спермы и изменениями морфотипа.

Науково обгрунтовано підходи до підвищення ефективності лікування хворих на змішану кандидо-герпетичну урогенітальну інфекцію. Наведено дані про клініко-анамнестичні особливості, етіологічні фактори запального процесу, супутню патологію з використанням сучасних методів діагностики у 120-ти жінок, хворих на урогенітальний кандидоз, серед яких у 90-та була діагностована герпесвірусна інфекція. У групі порівняння обстежено 30 хворих тільки на герпесвірусну інфекцію. У динаміці спостереження визначено стан неспецифічних факторів захисту, активності нейтрофілів, показників клітинного та гуморального імунітету, а також рівень фактора некрозу пухлин-<$Ealpha>, <$Ealpha>-інтерферону, секреторного імуноглобуліну класу A у крові та вагінальному вмісті, диференційовані показання до призначення терапії шляхом порівняльного аналізу клінічних особливостей, перебігу захворювання, етіологічних факторів і стану імунного статусу. Виділено різні рівні клініко-лабораторних порушень у обстежених хворих, відповідно до яких об'єднали хворих на мікст-інфекцію у конкретні клініко-терапевтичні групи. Розроблено методику індивідуалізованої комплексної терапії з диференційованим призначенням специфічних засобів, патогенетичних препаратів, а також місцевих лікарських форм, що дозволило за відсутності ускладнень і небажаних ефектів одержати у дослідній групі хворих на мікст-інфекцію на 30 - 32-й день лікування виразний терапевтичний ефект, зменшити кількість рецидивів герпесвірусної інфекції протягом року у 2,1 раза, а також тривалість з 6,7 до 3,3 дня, досягти клініко-лабораторного одужання від кандидозу у 86,9 % хворих,

Досліджено актуальну проблему підвищення якості діагностики, профілактики та диспансеризації хворих на інфекції сечової системи (ІСС) на амбулаторно-поліклінічному етапі надання медичної допомоги. Проаналізовано показники поширеності та захворюваності серед населення України групи хвороб "інфекції нирок" та хронічного циститу, обсягу обстеження, лікування та диспансеризації даної категорії пацієнтів. На піставі результатів соціологічного опитування й експеритизи якості діагностики, лікування, диспансерного спостереження та профілактики ІСС визначено основні недоліки й шляхи удосконалення роботи амбулаторної ланки. Розроблено програму клініко-організаційних заходів щодо підвищення ефективності надання медичної допомоги пацієнтам з ІСС за амбулаторних умов у період реформування галузі на засадах загальної практики, доведено її дієздатність та ефективність.

На підставі вивчення імунних механізмів визначено особливості імунопатогенезу хронічного сечостатевого хламідіозу (ХССХ) та оптимізовано методи його діагностики та прогнозування перебігу. Обгрунтовано шляхи оптимізації лікування хворих з даною патологією з використанням методів імунокорекції. Досліджено частоту розповсюдженості ХССХ. У хворих на ХССХ виявлено активацію гуморальної ланки зі зниженням показників клітинного імунітету. На підставі дослідження цитокінової ланки імунітету обгрунтовано концепцію імунопатогенезу ХССХ. Зокрема, виявлено, що за умов генетично детермінованої високої продукції протизапального цитокіну ІЛ-10 пригнічується функція моноцитів-макрофагів і Т-хелперів I типу, що обумовлює зниження продукції ІЛ-12, необхідного для переходу Т-хелперів нульових у Т-хелпери I типу (ТХI). Встановлено, що новоутворені ТхI підлягають супресивному впливу ІЛ-10, результатом якого є зниження продукції ІЛ-12 та <$Egamma>-ІФ, необхідних для активації таких факторів протихламідійного імунітету як NO та природні кілери для руйнування, відповідно, хламідій та інфікованих ними клітин. Проведено in vitro дослідження впливу препаратів "Манакс" і "Мікотон" і показано доцільність їх використання для лікування хворих на ХССХ. Патогенетично обгрунтовано й впроваджено у практику 3-етапне лікування хворих з використанням антибіотиків та імунотропних препаратів (тималіну, мікотону, лаферону, манаксу). За даними клініко-лабораторних показників встановлено, що запропонована методика лікування більш ефективна у порівнянні з традиційною терапією. Запропонований підхід рекомендовано для практичного використання.

Описаны этиология, патогенез, клиника, дифференциальная диагностика, лабораторные методы исследования и современные методы терапии болезней, передаваемых половым путем. Большое внимание уделено генитальному герпесу, гонорее, донованозу, сифилису, хроническому простатиту, болезни Рейтера и др.

Освещена проблема заболеваний, передаваемых половым путем (ЗППП), которые в настоящее время носят глобальный характер. Приведены основные принципы обследования данных больных, а также общее положение о лечении ЗППП, в частности, сифилиса, гонореи, мочеполовой трихомонозы, хламидиоза, урогенитального микоплазмоза, кандидоза и герпеса. Охарактеризованы средства, предупреждающие заражение ЗППП.

Рассмотрены вопросы этиологии, патогенеза, клиники, морфологической диагностики и лечения заболеваний, передающихся половым путем. Показана роль урогенитальной инфекции при онкологической патологии. Доказана необходимость метода цитологической диагностики, как наиболее раннего и достаточно информативного, с целью своевременного назначения этиопатогенетической терапии и контроля за полнотой излечения. Предложены наиболее эффективные современные методы и схемы лечения заболеваний, передающихся половым путем. Описаны гонорея, бактериальные вигинозы, лептотрихоз, кандидоз, трихомониоз, хламидиоз, микоплазменная инфекция, генитальный герпес, папилломавирусные инфекции.

Проліковано 29 хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз із застосуванням гатифлоксацину (тебрису). В процесі лікування хворих на хламідіоз тебрис призначався протягом 10-ти днів по 400 мг внутрішньовенно один раз на день. Найближчий і віддалений клінічний ефект лікування склав 93 - 97 %. Мікробіологічний ефект склав 97 - 100 %. "Гатифлоксацин" (тебрис) є ефективним етіотропним засобом для лікування урогенітального хламідіозу в чоловіків і жінок.

Пролечено 29 больных хроническим урогенитальным хламидиозом с применением гатифлоксацина (тебриса). При лечении больных хламидиозом тебрис назначался на протяжении 10-ти суток по 400 мг внутривенно один раз в день. Ближайший и отдаленный клинический эффект лечения составил 93 - 97 %. Микробиологический эффект составил 97 - 100 %. Гатифлоксацин является эффективным этиотропным средством для лечения урогенитального хламидиоза у мужчин и женщин.

Наведено методичні рекомендації, розроблені в межах програми Establishment of a network for aspects of Sexual and Reproductive Health and Rights in Countries of Central and Easten Europe, мета якої полягає у розробленні практичних рекомендацій з діагностики, лікування і профілактики інфекцій, що передаються статевим шляхом, для країн Центральної та Східної Європи. Програма фінансується Шведським королівським інститутом з контролю за інфекційними захворюваннями. Головний координатор - професор Маріус Домейка - директор шведської філії Центру ВООЗ з контролю за інфекціями, що передаються статевим шляхом. Даний протокол всебічно та точно охоплює інформацію про гонорею, розглядає практичні питання лабораторної діагностики даного захворювання.

Приведены методические рекомендации, разработанные в рамках программы Establishment of a network for aspects of Sexual and Reproductive Health and Rights in Countries of Central and Easten Europe, цель которой состоит в разработке практических рекомендаций по диагностике, лечению и профилактике инфекций, передающихся половым путем для стран Центральной и Восточной Европы. Программа финансируется Шведским королевским институтом по контролю за инфекционными заболеваниями. Главный координатор - профессор Мариус Домейка - директор шведского филиала Центра ВООЗ по контролю за инфекциями, передающимися половым путем. Данный протокол всесторонне и точно охватывает информацию о гонорее, рассматривает практические вопросы лабораторной диагностики этого заболевания.

Вивчення молекулярних механізмів пошкодження клітинних мембран у разі урогенітального хламідіозу показало, що активація процесів синтезу азоту та ліпопероксидації плазматичних мембран лімфоцитів може бути одним з механізмів, що викликає структурно-функціональні зміни цих клітин. Обговорено роль цих порушень у формуванні ускладнень і торпідності перебігу патологічного процесу, виникненні персистенції хламідій.

Изучение молекулярных механизмов повреждения клеточных мембран при урогенитальном хламидиозе показало, что активация процессов синтеза азота и липопероксидации плазматических мембран лимфоцитов может быть одним из механизмов, который вызывает структурно-функциональные изменения этих клеток. Обсуждена роль этих нарушений в формировании осложнений и торпидности течения патологического процесса, возникновении персистенции хламидий.

Инфекции мочевыводящих путей (ИМП) являются наиболее распространенной бактериальной патологией, лечение которой проводят в амбулаторных условиях. Эти заболевания могут варьировать по тяжести от цистита с минимальной симптоматикой до тяжелого септического шока. Диагноз неосложненного цистита устанавливают на основании анамнеза и физикального обследования и подтверждают при помощи анализа мочи. Лишь в некоторых случаях необходимо проведение бактериального посева мочи: при осложненных ИМП, рецидивирующих инфекциях и в случаях, когда эмпирическое лечение оказалось неэффективным. Компьютерную томографию или ультразвуковую визуализацию проводят пациентам с тяжелым или не отвечающим на лечение пиелонефритом. Адекватная противомикробная терапия должна быстро уменьшать выраженность симптомов при всех ИМП. Выбор противомикробной терапии следует проводить, руководствуясь антибиотикограммами данного региона, с большой осторожностью, с целью свести к минимуму возрастающую устойчивость к антибиотикам. Врачи неотложной помощи должны рассматривать 5-дневный курс нитрофурантоина при неосложненных циститах и 7-дневный курс фторхинолонов при неосложненных пиелонефритах в качестве терапии первой линии. Лечение может быть в дальнейшем адаптировано в соответствии с тяжестью заболевания, анализом индивидуальных факторов риска и устойчивости к противомикробным препаратам.