На підставі вивчення імунних механізмів визначено особливості імунопатогенезу хронічного сечостатевого хламідіозу (ХССХ) та оптимізовано методи його діагностики та прогнозування перебігу. Обгрунтовано шляхи оптимізації лікування хворих з даною патологією з використанням методів імунокорекції. Досліджено частоту розповсюдженості ХССХ. У хворих на ХССХ виявлено активацію гуморальної ланки зі зниженням показників клітинного імунітету. На підставі дослідження цитокінової ланки імунітету обгрунтовано концепцію імунопатогенезу ХССХ. Зокрема, виявлено, що за умов генетично детермінованої високої продукції протизапального цитокіну ІЛ-10 пригнічується функція моноцитів-макрофагів і Т-хелперів I типу, що обумовлює зниження продукції ІЛ-12, необхідного для переходу Т-хелперів нульових у Т-хелпери I типу (ТХI). Встановлено, що новоутворені ТхI підлягають супресивному впливу ІЛ-10, результатом якого є зниження продукції ІЛ-12 та <$Egamma>-ІФ, необхідних для активації таких факторів протихламідійного імунітету як NO та природні кілери для руйнування, відповідно, хламідій та інфікованих ними клітин. Проведено in vitro дослідження впливу препаратів "Манакс" і "Мікотон" і показано доцільність їх використання для лікування хворих на ХССХ. Патогенетично обгрунтовано й впроваджено у практику 3-етапне лікування хворих з використанням антибіотиків та імунотропних препаратів (тималіну, мікотону, лаферону, манаксу). За даними клініко-лабораторних показників встановлено, що запропонована методика лікування більш ефективна у порівнянні з традиційною терапією. Запропонований підхід рекомендовано для практичного використання.

Проведено дослідження істинної поширеності та виразності симптомів уретриту / вагініту / цевіциту в популяції чоловіків та жінок, що були обстежені внаслідок виявлення інфекції у партнерів.Визначено цінність присутності симптомів уретриту / вагініту / цевіциту, лекореї, підвищених сироваткових концентрацій молекул міжклітинної адгезії ІСАМ-1, VCAM як предикторів інфікованості С. trachomatis, U. urealyticum та M. genitalium.

Проведено исследование истинной распространенности и выраженности симптомов уретрита / вагинита / цервицита в популяции мужчин и женщин, которые были обследованы в результате выявления инфекции у партнеров. Определена ценность присутствия симптомов уретрита / вагинита / цевицита, лекореи, повышенных сывороточных концентраций молекул межклеточной адгезии ИСАМ-1, VCAM в качестве предикторов инфицированности С. trachomatis, U. urealyticum и M. genitalium.

З'ясовано особливості змін NO-залежної активності нейрофілів і моноцитів крові щурів на формування у них фагоцитарного імунодефіциту за наявності глибоких структурних змін цих клітин у разі експериментального хронічного гіперімунокомплексного синдрому. Досліджено хворих на цей синдром за наявності хламідійної інфекції на фоні проявів імунодефіциту за кількісним і функціональним типом. Оцінено прояви імунодефіциту у хворих на хламідійну інфекцію на підставі адаптаційної гуморальної імунної відповіді, взаємопов'язаної з інтенсивністю синтезу специфічних антитіл та їх авідністю. Охарактеризовано внутрішньоклітинні цитокіно-регуляторні механізми T-хелперів I та II типів у хворих на зазначену інфекцію за наявності гіперімунокомплексного синдрому й імунодефіциту.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.016

Рубрики:

Інфекційні урологічні захворювання

Шифр НБУВ: Ж15288 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Анонимное анкетирование 226 больных с рецидивирующим генитальным герпесом (134 женщины и 92 мужчины) позволило определить клинико-эпидемиологические и социально-поведенческие факторы, влияющие на распространенность генитального герпеса. Определены особенности психологического реагирования пациентов на наличие у них этого заболевания. Предложены основные мероприятия профилактической и санитарно-просветительной работы, направленные на снижение распространения генитального герпеса.

Цитологічне дослідження сечі (ЦДС) є високоспецифічним методом діагностики пухлин сечового міхура (ПСМ), що доповнює цистоскопію. Вивчення та виключення факторів, що обумовлюють зниження чутливості ЦДС, може сприяти збільшенню ефективності даного методу діагностики. Дослідження зв'язку ефективності цитологічної діагностики пухлин сечового міхура з наявністю супутньої інфекції сечових шляхів (ІСШ). Результати передопераційного ЦДМ 150-ти хворих на ПСМ порівнювали з даними патогістологічного дослідження. Обробку результатів проводили з використанням методів Фішера і побудови дерева класифікації (QUEST). Із 115 (76,7 %) хворих на перехідноклітинний рак в стадії Та-Тз високого (ВПКР), помірного (ППКР) і низького (НПКР) рівня диференціювання і 35-ти (23,3 %) на перехідно-клітинну папілому сечового міхура (ПП). ІСШ виявлена у 56-ти (37,3 %) пацієнтів. Із використанням ЦДМ діагноз пухлини встановлений у 134-х (89,3 %) пацієнтів, її гістологічна належність - у 110-ти (73,3 %). У групі ПП виявлений статистично вірогідний зв'язок між наявністю інфекції і кількістю помилок у діагностиці (p = 0,0020). Відносний ризик помилкового діагнозу при наявності ІСШ склав 2,39 з 0,95 % довірчим інтервалом (ДІ) [1,41; 4,09]. Відношення шансів постановки правильного цитологічного діагнозу за наявності цитологічних ознак ППКР, НПКР або відсутності інфекції склало, 11,05 із 95 % ДІ [4,64; 26,30]. Наявність ІСШ статистично значимо пов'язано з кількістю помилок у діагностиці ПСМ за даними ЦДМ. Найбільш виражений вплив ІСШ на правильність цитологічної діагностики виявлено у групі хворих з ПП. Побудовано правило для оцінювання правильності діагнозу за даними ЦДМ, відповідно до якого наявність цитологічних ознак ППКР, НПКР або відсутність ІСШ обумовлює шанси правильного діагнозу в 11 разів вище, ніж помилкового.

Процедура цитологического исследования мочи (ЦИМ) стала неотъемлемым этапом диагностики опухолей мочевого пузыря (ОМП), дополняющим цистоскопию. Изучение и исключение факторов, обусловливающих снижение чувствительности ЦИМ, может способствовать увеличению эффективности данного метода диагностики. Исследована связь эффективности цитологической диагностики опухолей мочевого пузыря с наличием сопутствующей инфекции мочевых путей (ИМП). Результаты предоперационного ЦИМ 150-ти больных ОМП сравнивали с данными патогистологического исследования. Обработку данных проводили с использованием метода Фишера и построения дерева классификации (QUEST). Переходно-клеточный рак выявлен у 115-ти (76,7 %) больных в стадии Та-Тз высокого (ВПКР), умеренного (УПКР) и низкого (НПКР) уровня дифференцирования и папиллома мочевого пузыря - у 35-ти (23,3 %). Наличие опухолевого процесса у пациентов при помощи ЦИМ удалось идентифицировать у 134-х (89,3 %) пациентов, ее гистологическую принадлежность - 110-ти (73,3 %). В группе ПП установлена статистически достоверная связь между наличием инфекции и количеством ошибок в диагностике (двустороннее значение p = 0,0020). Относительный риск ошибочного диагноза при наличии ИМП составил 2,39 с 0,95 % доверительным интервалом (ДИ) [1,41; 4,09]. Отношение шансов постановки правильного цитологического диагноза при наличии цитологических признаков УПКР, НПКР или отсутствии инфекции составило 11,05 с 95 % ДИ [4,64; 26,30]. Наличие ИМП статистически значимо связано с количеством ошибок в диагностике опухолей мочевого пузыря по данным ЦИМ. Наиболее выраженное влияние ИМП на правильность цитологической диагностики выявлено в группе больных с переходно-клеточной папилломой мочевого пузыря. Сформулировано правило для оценки правильности диагноза по данным ЦИМ, в соответствии с которым наличие цитологических признаков УПКР, НПКР или отсутствие инфекции обусловливает шансы правильного диагноза в 11 раз выше, чем ошибочного.

Вперше в клінічній практиці використано методику визначення ступеня секреторства для дослідження місцевого імунітету. Встановлено зв'язок між типом перебігу інфекції сечостатевих шляхів у чоловіків (ІССШЧ) та їх здатності до хронізації, а також зі ступенем секреторства. Вперше проведено дослідження та з'ясовано природу протективного ефекту секреторства, що полягає в утворенні на поверхні клітин уроепітелію секреторів шару з аглютиногенів, які не дають збудникам ІССШЧ наблизитися до клітин уроепітелію та відтворити запальний процес. Вперше встановлено зв'язок між ступенем секреторства й імунологічною відповіддю пацієнта на інфекційного збудника.

Вивчено особливості спектра умовно-патогенної мікрофлори в мікробіоті урогенітального каналу пацієнток з цервіцитами, ерозіями і дисплазіями шийки матки на тлі папіломавірусної інфекції. Встановлено, що дисбіоз у таких пацієнтів формується в 52,1 % випадків, при цьому у 38,8 % жінок відзначено помірний дисбіоз, у 13,3 % - виражений дисбіоз. Анаеробний тип дисбіозу верифіковано у 22,9 % хворих, аеробно-анаеробний - у 29,2 %. Найбільші концентрації в урогенітальній мікробіоті становлять представники Garnerella vaginalis / Prevotella bivia / Porphiromonas spp., Eubacterium spp., Megasphaera spp., Veilonella spp., Dialister spp., Peptostreptococcus spp. За фонових і передракових процесів шийки матки Ureaplasma (Urealiticum parva) верифікувалась у 23,8 % випадків, у діагностично значущих концентраціях - у 20,0 % (p < 0,01), а гриби роду Candida spp. - у 64,6 і 54,6 % пацієнтів відповідно (p < 0,01).

Изучены особенности спектра условно-патогенной микрофлоры в микробиоте урогенитального канала пациенток с цервицитами, эрозиями и дисплазиями шейки матки на фоне папиломавирусной инфекции. Установлено, что дисбиоз у таких пациентов формируется в 52,1 % случаев, при этом у 38,8 % женщин отмечено умеренный дисбиоз, у 13,3 % - выраженный дисбиоз. Анаэробный тип дисбиоза верифицирован у 22,9 % больных, аэробно-анаэробный - у 29,2 % . Наибольшие концентрации в урогенитальной микробиоте имеют представители Garnerella vaginalis / Prevotella bivia / Porphiromonas spp., Eubacterium spp., Megasphaera spp., Veilonella spp., Dialister spp., Peptostreptococcus spp. При фоновых и передракових процессах шейки матки Ureaplasma (Urealiticum parva) верифицировалась в 23,8 % случаев, в диагностически значимых концентрациях - у 20,0 % (p < 0,01), а грибы рода Candida spp. - у 64,6 и 54,6 % пациентов соответственно (p < 0,01).

Наведено результати вивчення ефективності та досвід застосування противірусного препарату "Валавір" у лікуванні генітальної герпетичної інфекції. Розглянуто результати клінічних досліджень. Встановлено, що включення "Валавіру" в комплексну терапію хворих із генітальною герпетичною інфекцією сприяє поліпшенню клінічного перебігу захворювання. Призначення "Валавіру" скорочує терміни лікування пацієнтів і зменшує кількість рецидивів герпетичної інфекції протягом року.

Досліджено проблему підвищення ефективності діагностики, лікування та профілактики генітальної герпетичної інфекції з урахуванням особливостей патогенезу, хронічного рецидивного перебігу та чинників ризику розповсюдження захворювання. Установлено достатньо високий рівень і тенденцію щодо зростання захворюваності на рецидивний генітальний герпес (РГГ) серед меншканців Києва. Виявлено, що на РГГ хворіють переважно особи молодого репродуктивного віку. За цього чисельність жінок більша у порівнянні з чоловіками. Визначено, що на частоту та тяжкість загострень РГГ впливають мікстінфекційні ураження сечостатевого тракту, а також певні чинники ризику, зокрема, незастосування бар'єрних контрацептивів під час статевих контактів, переохолодження, нервово-психологічний стрес, вживання алкоголю. Запропоновано раціональну методологію загально клінічного, лабораторного та спеціального обстеження хворих на РГГ, а також контролю ефективності проведеного лікування. Розроблено патогенетично обгрунтовані методи комбінованої терапії РГГ на різних етапах перебігу захворювання. Установлено, що проведення короткочасного курсу противірусної системної терапії препаратом валацикловір з використанням імунопротектора - препарату кагоцел, сприяє суттєвому прискоренню негативації клінічних проявів рецидиву генітального герпесу. Виявлено, що застосування пролонгованого курсу відповідної етіотропної та імунокоригувальної терапії на етапі ремісії захворювання дозволяє зменшити кількість рецидивів і тяжкість їх проявів, а також знижує ризик інфікування статевих партнерів.

Инфекции мочевыводящих путей (ИМП) являются наиболее распространенной бактериальной патологией, лечение которой проводят в амбулаторных условиях. Эти заболевания могут варьировать по тяжести от цистита с минимальной симптоматикой до тяжелого септического шока. Диагноз неосложненного цистита устанавливают на основании анамнеза и физикального обследования и подтверждают при помощи анализа мочи. Лишь в некоторых случаях необходимо проведение бактериального посева мочи: при осложненных ИМП, рецидивирующих инфекциях и в случаях, когда эмпирическое лечение оказалось неэффективным. Компьютерную томографию или ультразвуковую визуализацию проводят пациентам с тяжелым или не отвечающим на лечение пиелонефритом. Адекватная противомикробная терапия должна быстро уменьшать выраженность симптомов при всех ИМП. Выбор противомикробной терапии следует проводить, руководствуясь антибиотикограммами данного региона, с большой осторожностью, с целью свести к минимуму возрастающую устойчивость к антибиотикам. Врачи неотложной помощи должны рассматривать 5-дневный курс нитрофурантоина при неосложненных циститах и 7-дневный курс фторхинолонов при неосложненных пиелонефритах в качестве терапии первой линии. Лечение может быть в дальнейшем адаптировано в соответствии с тяжестью заболевания, анализом индивидуальных факторов риска и устойчивости к противомикробным препаратам.

Освещена проблема заболеваний, передаваемых половым путем (ЗППП), которые в настоящее время носят глобальный характер. Приведены основные принципы обследования данных больных, а также общее положение о лечении ЗППП, в частности, сифилиса, гонореи, мочеполовой трихомонозы, хламидиоза, урогенитального микоплазмоза, кандидоза и герпеса. Охарактеризованы средства, предупреждающие заражение ЗППП.

Описаны этиология, патогенез, клиника, дифференциальная диагностика, лабораторные методы исследования и современные методы терапии болезней, передаваемых половым путем. Большое внимание уделено генитальному герпесу, гонорее, донованозу, сифилису, хроническому простатиту, болезни Рейтера и др.

В комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит із хронічною хламідійною інфекцією застосовувався препарат "Протефлазід", який є індуктором синтезу ендогенного альфа- і гамма-інтерферонів та сприяє підвищенню неспецифічної резистентності організму та нормалізує імунний статус організму. Проведені клініко-лабораторні дослідження до і після лікування, зокрема визначення концентрації лізоциму та секреторного IgA в ротовій рідині, а також інтерлейкінів 1<$E beta> і 4 (IL-1<$E beta>, IL-4), туморнекротичного фактора (TNF<$E alpha>), інтерферону <$E gamma> (IFN-<$E gamma>) в крові свідчать про високу ефективність даного методу лікування.

Досліджено популяційну розповсюдженість поліморфних варіантів Arg753Gln гена TLR2 та Asp299Gly, Thr399Ile гена TLR4 серед осіб, що проживають у Полтавській області, а також зв'язок поліморфізмів із наявністю захворювань, викликаних урогенітальною інфекцією. Групу популяційного контролю склала випадкова вибірка жителів Полтавської області (n = 299), група хворих із урогенітальними захворюваннями включала 156 осіб. Генотипування цих груп за поліморфізмами гена TLR2 Arg753Gln та гена TLR4 Asp299Gly, Thr399Ile проводили з використанням полімеразної ланцюгової реакції і наступним рестрикційним аналізом. Встановлено статистично значущий зв'язок алеля А гена TLR2 (р = 0,0018) і алеля G гена TLR4 (р = 0,085) із наявністю урогенітальних захворювань.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е70*446.33 + Р715.016 + Р696.016

Рубрики:

Біологія людини

Інфекційні хвороби жіночих статевих органів

Інфекційні урологічні захворювання

Шифр НБУВ: Ж60216 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

16 апреля 2008 г. в рамках XV Российского национального конгресса "Человек и лекарство" состоялся симпозиум "Инфекции мочевых путей в амбулаторной практике, алгоритмы диагностики и лечения", организованный компанией "Замбон". В работе симпозиума приняли участие более 500 терапевтов, гинекологов, педиатров и урологов из многих регионов России.

Розглянуто патологічні стани організму людини, спричинені Mycoplasma genitalium. Висвітлено біологічні властивості збудника, питання патогенезу, класифікації, клінічних ознак. Наведено дані результатів діагностичних досліджень та лікування станів, спричинених M. genitalium.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.016 + Р696.016 + Р591

Рубрики:

Інфекційні хвороби жіночих статевих органів

Інфекційні урологічні захворювання

Сифіліс

Шифр НБУВ: Ж15767 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Припущено, що супутня сечова інфекція може мати вплив на активність виявлення місцевого імунітету, призводячи до змін особливостей перебігу раку сечового міхура. Вивчено вплив запального процесу в сечових шляхах на характер інфільтрації пухлини імунними клітинами. Виконано імуногістохімічне дослідження експресії маркерів CD3+, CD4+, CD8+, CD20+, CD68+ в біоптатах, одержаних у 44-х пацієнтів з раком сечового міхура, які були розділені на групи згідно з відсутністю чи наявністю супутньої інфекції сечових шляхів. Встановлено, що Т-клітини є переважаючими серед імуноцитів, інфільтруючих поверхневий рак сечового міхура. В стромальному компоненті пухлини переважають CD4+, у той час як в епітеліальному - CD8+ Т-лімфоцити й CD68+ макрофаги. Супутня інфекція сечових шляхів не має достовірно підтвердженого впливу на інтенсивність та вибірковість інфільтрації тканини пухлини CD3+, CD4+, CD8+, CD68+ імуноцитами. Достовірне збільшення у пацієнтів з супутньою інфекцією сечових шляхів інфільтрації стромального компоненту пухлини CD20+ В-лімфоцитами з появою характерних лімфатичних фолікул є, як видно, елементом прояву хронічного інтерстиційного запалення.

Предположено, что сопутствующая мочевая инфекция может влиять на активность проявления местного иммунитета, приводя к изменениям особенностей течения рака мочевого пузыря. Изучено влияние воспалительного процесса в мочевых путях на характер инфильтрации опухоли иммунными клетками. Выполнено иммуногистохимическое исследование экспрессии маркеров CD3+, CD4+, CD8+, CD20+, CD68+ в биоптатах, полученных у 44-х пациентов с раком мочевого пузыря, которые были разделены на группы согласно с отсутствием или наличием сопутствующей инфекции мочевых путей. Установлено, что Т-клетки являются преобладающими среди иммуноцитов, инфильтрирующих поверхностный рак мочевого пузыря. В стромальном компоненте опухоли преобладают CD4+, в то время как в эпителиальном - CD8+ Т-лимфоциты и CD68+ макрофаги. Сопутствующая инфекция мочевых путей не имеет достоверно подтвержденного влияния на интенсивность и избирательность инфильтрации ткани опухоли CD3+, CD4+, CD8+, CD68+ иммуноцитами. Достоверное увеличение у пациентов с сопутствующей инфекцией мочевых путей инфильтрации стромального компонента опухоли CD20+ В-лимфоцитами с появлением характерных лимфатических фолликул является, очевидно, элементом проявления хронического интерстициального воспаления.

Визначено синдромологічні особливості перебігу хронічного обструктивного захворювання легень у осіб, інфікованих Chlamydia pneumoniae. Розглянуто зміни в імунній відповіді, захисному бар'єрі слизових оболонок респіраторного тракту та системі сурфактанта легень залежно від характеру перебігу та ступеня тяжкості патології. Описано патогенетичні механізми становлення та прогресування хронічного обструктивного захворювання легень залежно від ідентифікації або відсутності хламідійної інфекції. Обгрунтовано можливість покращення ефективності комплексної терапії хронічного обструктивного захворювання легень в осіб, інфікованих Chlamydia pneumoniae за допомогою диференційованого призначення лікування з включенням протефлазіду та кверцетину. Показано високу ефективність даного підходу, що сприяє нормалізації процесів кооперації лімфоцитарних субпопуляцій, системи інтерлейкінів, ендогенних інтерферонів, сурфактанта легень, а також локальному захисту слизових оболонок респіраторного тракту хворих, зменшенні тривалості лікування та є засобом профілактики ускладнень і підвищення елімінації хламідійної інфекції з організму хворих.