About 1 % of women suffer from premature ovarian failure, which leads to a significant deterioration in the life quality. Most often this condition is caused by performed chemotherapy, autoimmune diseases, surgery performed on ovaries, uterus, or fallopian tubes. The aim of this study was to compare different approaches of tissue and cell therapy in restoring the sexual function in case of ovarian failure induced by chemotherapy. The study was carried out in BALB/c mice with the modeled ovarian failure, induced by cyclophosphamide and busulfan. The restoration dynamics of ovarian and sexual function, liver and kidneys after application of cryopreserved explants, cryoextract, placental mesenchymal stem cells, those of adipose tissue has been studied. It has been shown that the use of various methods of cell and tissue therapy has comparable efficacy when treating an ovarian failure induced by chemotherapy. The most rapid and complete restoration of the reproductive system, liver and kidneys was observed when using the placental explants, extract and cells, but not with the use of mesenchymal stem cells of adipose tissue. No recovery of fertility in this experiment was observed. Conclusion: various methods of cellular and tissue therapy are perspective in treatment of the chemotherapy complications. More effective are placental derivates.

Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) є найчастішою ендокринопатією в жінок репродуктивного віку. Мета роботи - визначення концентрацій деяких есенціальних макро- та мікроелементів в організмі жінок із СПКЯ. Враховуючи досить часте поєднання СПКЯ із запальними процесами геніталій, вирішено дослідити вміст мікроелементів також у цій категорії жінок. Для дослідження було вибрано 3 групи жінок: 30 жінок із СПКЯ на фоні запальних захворювань органів малого тазу (I група), 22 пацієнтки з СПКЯ на фоні відсутності запальних процесів геніталій (II група) та 25 здорових жінок (III група). В усіх групах жінок вивчали вміст макро- та мікроелементів в сироватці крові: магнію (Mg), міді (Cu), марганцю (Mn), нікелю (Ni), цинку (Zn), хрому (Cr), селену (Se), ванадію (V). Проведене дослідження виявило підвищення рівнів цинку та нікелю, зниження рівня марганцю за умов наявності СПКЯ, що надає підстави припустити їх участь у порушенні процесів фолікулогенезу та овуляції, зважаючи на відомі властивості цих мікроелементів щодо активізації перекисного окислення ліпідів та зниження активності антиоксидантної системи, пошкодження клітинних мембран та мітохондрій, розриву молекул ДНК і порушення процесів транскрипції. Дещо вищі концентрації цинку та нікелю в пацієнток із СПКЯ на фоні запального процесу вказують на можливу роль запалення у механізмі розвитку порушень, адже прозапальні цитокіни (інтерлейкінів 1-го, 6-го, 18-го типів, фактору некрозу пухлин <$E alpha>) сприяють накопиченню цинку, а підвищені концентрації нікелю можуть індукувати запалення та пригнічувати функціональну активність макрофагів та натуральних кілерів, створюючи умови для хронізації запального процесу. Зважаючи на викладене вище, можна рекомендувати обстеження жінок із СПКЯ за умов поєднання його із запальними захворюваннями геніталій на вміст мікроелементів, зокрема, цинку, нікелю і марганцю та контролювати їх введення у складі комплексних полівітамінних препаратів.

Проанализированы особенности экспрессии факторов пролиферации и рецепторов к андрогенам у женщин с синдромом поликистозных яичников в зависимости от возраста. Выявлена выраженная экспрессия PCNA, цитокератина и рецепторов андрогенов в строме, а также усиление экспрессии PCNA с возрастом. Раковоэмбриональный антиген и Ki-67 ни у одной женщины не обнаружены.

Резистентність до інсуліну відіграє ключову роль у патогенезі синдрому полікістозних яєчників (СПКЯ). Застосування міоінозитолу - це один з методів корекції резистентності до інсуліну. Мета дослідження - оцінити ефективність дії одного лише міоінозитолу або міоінозитолу в поєднанні з цитратом кломіфену за індукції овуляції та успішних спроб завагітніти жінками, у яких спостерігається ановуляція, СПКЯ та які мають встановлену резистентність до інсуліну. Пацієнти та методи: у даному дослідженні брали участь 50 жінок, що страждають від ановуляції на фоні СПКЯ та резистентності до інсуліну. Всі пацієнтки одержували міоінозитол протягом трьох спонтанних менструальних циклів. У випадку якщо у пацієнток і надалі спостерігалася ановуляція та/або спроби завагітніти виявилися невдалими, то їм призначали лікування міоінозитолом у поєднанні з цитратом кломіфену протягом наступних трьох менструальних циклів. При цьому фіксувалася кількість овуляцій, успішних спроб завагітніти, зміни показників індексу маси тіла (ІМТ), проводилася оцінка гомеостатичної моделі інсулінової резистентності (ГМІР) та частота виникнення побічних ефектів. У результаті лікуванням одним лише міоінозитолом овуляцію було зафіксовано у 29 жінок (61,7 %), у той час як у 18 жінок (38,3 %) спостерігалася резистентність до препарату. Одинадцяти (37,9 %) жінкам, у яких виникла овуляція, вдалося завагітніти. Після додаткового лікування кломіфеном у 13 (72,2 %) з 18 жінок, які виявили резистентність до міоінозитолу, почалася овуляція. Шістьом (42,6 %) з цих 13 жінок вдалося згодом завагітніти. Під час додаткових обстежень було виявлено, що у пацієнток знизився загальний ІМТ та індекс ГМІР.

Вивчено асоціації поліморфних варіантів генів <$EINH alpha>, FSHB та FMR1 з порушенням функції яєчників та індивідуальною відповіддю на індукцію овуляції. Встановлено, що частоти розповсюдження гетерозиготних носіїв мононуклеотидної заміни 769G <$Esymbol О> A в гені INH alpha>, алелів "високого ризику" гена FMR1 (40 - 47 CGG-повторів) і носіїв мутантного гаплотипу Ala307-Ser680 гена FSHR статистично вірогідно переважали (<$Eroman p~<<~0,05>) у групах пацієнтів з дисфункцією яєчників і слабкою відповіддю на індукцію овуляції у порівнянні з контрольними групами. Середня кількість фолікулів й ооцитів, одержаних після індукції овуляції, у жінок з даними генотипами була статистично вірогідно менше (<$Eroman p~<<~0,05>), а середня загальна доза екзогенного гонадотропіну - статистично вірогідно більше (<$Eroman p~<<~0,001>), ніж у жінок з нормальними генотипами. На підставі розрахунку показників відносного ризику OR доведено, що дані поліморфні варіанти генів FSHR, <$EINH alpha> та FMR1 можуть використовуватись як маркери для генетичного тестування ризику розвитку зазначених патологій.

  Скачати повний текст

Індекс рубрикатора НБУВ: Р712.55

Рубрики:

Фізіологія і патологія функцій яєчників

Шифр НБУВ: РА364243 Пошук видання у каталогах НБУВ 

В группе пациентов с дисфункцией яичников частота гетерозиготных носителей аллелей "зоны риска" гена FMR1 (40 - 47 CGG-повторов) статистически достоверно превышала их частоту в контрольной группе I. В группе пациентов со "слабым ответом" на индукцию овуляции в циклах экстракорпорального оплодотворения также наблюдалась тенденция к возрастанию частоты упомянутых аллелей. Среднее значение числа фолликулов и ооцитов, полученных после стимуляции суперовуляции у гетерозиготных носителей аллелей 40 - 47 CGG-повторов, было статистически достоверно меньше, чем у пациентов с нормальными аллелями гена FMR1. Общая средняя доза экзогенного гонадотропина, необходимая для стимуляции суперовуляции у гетерозиготных носителей таких аллелей, статистически достоверно превышала дозу, необходимую для стимуляции пациентов с нормальными генотипами. Следовательно, аллели "зоны риска" гена FMR1 могут являться одним из факторов наследственной предрасположенности к нарушениям природной и стимулированной овуляции.

У ході аналізу гістологічної картини тканини яєчника за синдрому полікістозних яєчників (СПКЯ) визначено специфічні маркери, що є патогенетичними чинниками в процесі виникнення хронічної ановуляції. Імуногістохімічне дослідження експресії рецепторів статевих гормонів в тканині яєчників за СПКЯ виявило характерні зміни експресії рецепторів естрогену (ER) і прогестерону (PR) у стромі та фолікулах. Встановлено, що зміни експресії статевих гормонів у фолікулах і стромі яєчників можуть відігравати важливу роль у процесі фолікулогенезу та фертильності жінок із СПКЯ.

Полученные данные свидетельствуют, что частота возникновения и степени тяжести постгистерэктомического синдрома у женщин перименопаузального периода имеет прямую корреляционную зависимость от общесоматического статуса (наличие двух и более экстрагенитальных заболеваний, в том числе эндокриннозависимой патологии) и объема оперативного вмешательства. Гистерэктомия приводит к существенным изменениям анатомических характеристик оставшихся яичников, выражающимся в увеличении объема, понижении эхогенности и исчезновении обычной "ультразвуковой" структуры яичников, что связано с нарушением кровоснабжения яичников во время операции. Спонтанное восстановление объема прооперированных яичников происходит от 9 до 12 месяцев после хирургического лечения. Полученные результаты необходимо использовать при разработке комплекса реабилитационных мероприятий.

Розглянуто асоціації рівня антимюлерового гормону (АМГ) з різними гормональними та біохімічними характеристиками у жінок з синдромом полікістозних яєчників (СПКЯ), з метаболічним синдромом (MC) та у здорових. Визначено, що у здорових жінок на рівень АМГ впливають такі показники, як лютеїнізуючий гормон, адипонектин і резистин. За СПКЯ на рівень АМГ суттєво впливають рівні загального тестостерону та андро-стендіону. У разі MC на рівень АМГ суттєво впливають фолістатин, дигідроепіандростеронсульфат і лютеїнізуючий гормон. За допомогою аналізу ROC-кривої визначено пороговий рівень АМГ для діагностики гіперандрогенії, який становив 7,9 нг/мл (0,868 AUC=0,841, чутливість 73,4 %, специфічність 92,9 %).

Сравнивали ассоциации уровня антимюлерового гормона (АМГ) с различными гормональными и биохимическими характеристиками у женщин с синдромом поликистозных яичников (СПКЯ), с метаболическим синдромом (МС) и у здоровых. Определено, что у здоровых женщин на уровень АМГ влияют такие показатели как лютеинизирующий гормон, адипонектин и резистин. При СПКЯ на уровень АМГ существенно влияют уровни общего тестостерона и андростерона. При МС на уровень АМГ существенно влияют фолистатин, дигидроэпиандростерон-сульфат и лютеинизирующий гормон. С помощью анализа RОС-кривой определен пороговый уровень АМГ для диагностики гиперандрогении, который составил 7,9 нг/мл (0,868 АUС=0,841, чувствительность 73,4 %, специфичность 92,9 %).

Розроблено методи ДНК-аналізу мутації <$E 769G~symbol О~A> гена INH <$E alpha 1> та алельного поліморфізму кількості CGG-повторів гена FMR1 як основи для створення тест-систем для діагностики генетично обумовлених форм передчасного виснаження яєчників. Встановлено, що частота мутації <$E 769G~symbol О~A> в популяції жінок України за попередніми розрахунками становить 2,8 %. За результатами аналізу алельного поліморфізму кількості CGG-повторів гена FMR1 в групі жінок-донорів яйцеклітин (215 осіб) виявлено 5 осіб, які мали кількість CGG-noвторів, що перевищують норму (42 копії). Таким чином, частота осіб з алелями високого ризику премутації в гені FMR1 сягає 2,3 %. Результати дослідження свідчать про актуальність генетичного тестування мутацій генів INH <$E alpha 1> та FMR1 у всіх жінок репродуктивного віку з метою прогнозу передчасного виснаження яєчників та запобіганню народження дітей, хворих на синдром ламкої X-хромосоми.

Проанализирован в контексте выводов Роттердамского консенсуса по синдрому поликистозных яичников (СПКЯ) 2003 г. арсенал фармакотерапевтической помощи пациенткам с гиперандрогениями (ГА), в частности с СПКЯ; подчеркнута роль тиазолиндионов при лечении метаболических и гормональных нарушений при ГА, оправданность применения дезогестрелсодержащих КОК (Новинет, Регулон) у больных СПКЯ. Следствием открытия роли инсулинорезистентности в формировании СПКЯ стали новые технологии терапии гиперандрогенных состояний на фоне инсулинорезистентности - с применением препаратов-сенситайзеров (метморфин и др.), повышающих чувствительность инсулиновых рецепторов.

Результаты проведенных исследований свидетельствуют, что в патогенезе пролиферативных форм фиброзно-кистозной болезни во всех возрастных группах лежит общий механизм, заключающийся в недостаточном влиянии на ткани молочных желез прогестерона и избыточном воздействии эстрадиола, обладающего митотическим эффектом на эпителий, стимулирующим влиянием на строму и кровоснабжение органа, способствующий дуктэктазии и формированию кист. Полученные результаты позволили установить хронологические особенности морфогенеза фиброзно-кистозных изменений. Так, с увеличением возраста больных наблюдается нарастание выраженности морфологических изменений тканей молочных желез, заключающееся в возрастании частоты тяжелых степеней гиперплазии эпителия с формированием его солидных пролифератов, кистообразовании и фиброзировании внутридольковой стромы. Полученные результаты необходимо использовать при разработке комплекса диагностических и лечебно-профилактических мероприятий.

Проведено обследование 77 пациенток с субклинической формой синдрома поликистозных яичников (СПКЯ) в возрасте от 22 до 35 лет. Абсолютным признаком субклинической формы СПКЯ явилась ановуляторная дисфункция (АД) и ультразвуковые критерии поликистозных яичников. Диагноз был верифицирован при лапароскопии с последующим гистологическим исследованием. Контрольную группу составили 30 здоровых женщин без нарушения функции яичников. Полученные результаты гормонального исследования показали, что такая дисинхронизация у пациенток с хронической АД и субклинической формой СПКЯ создает пространственно временную мозаику уязвимости различных отделов гипоталамо-гипофизарно-яичниковой системы. Результаты исследования метаболического профиля свидетельствуют, что изменения углеводно-липидного обмена связаны с избыточной массой тела и встречаются у женщин как с субклинической формой СПКЯ, так и без нее. Основное значение в формировании метаболических нарушений имеет избыточная масса тела, а на фоне эндокринной дисфункции, характерной для СПКЯ, нарушения углеводного обмена становятся более выраженными.

Вивчено та систематизовано клінічні особливості перебігу недостатності лютневої фази (НЛФ) у жінок з синдромом полікістозних яєчників (СПКЯ). Встановлено особливості гормонального гомеостазу в пацієнток з НЛФ та тлі СПКЯ. Доведено наявність прихованої інсулінорезистентності у жінок із НЛФ на тлі СПКЯ за відсутності гіперінсулінемії та змін індексу HOMA - IR. Визначено сонографічні особливості яєчників та ендометрію жінок із НЛФ на тлі СПКЯ зі встановленням типів овуляторної дисфункції. Показано роль дефіциту вітаміну D у патогенезі НЛФ. Встановлено зв'язок дефіциту вітаміну D з розвитком НЛФ у жінок зі СПКЯ та патогенетичний зв'язок між рівнем вітаміну D та ступенем вияву НЛФ. На основі вивчених клініко-анамнестичних, гормональних та сонографічних даних обгрунтовано та удосконалено методологічні підходи до діагностики та консервативних методів корекції НЛФ жінок зі СПКЯ овуляторного фенотипу та дефіцитом вітаміну D.

Приведен обзор литературы и отчет о предварительных результатах исследований стимуляции фолликулогенеза препаратами эссенциального эстрогена - эстрадиола гемигидратом, трансдермальной формой эстрадиола, в частности Дивигель<190> (Orion Pharma, Финляндия). Предложенный протокол способствует оптимальному росту эндометрия, программированности фолликулогенеза для контролируемого зачатия, стимуляции фолликулогенеза, снижению риска многоплодных и супермногоплодных беременностей.

Проведен сравнительный анализ динамики трансформации морфологической структуры неонатальной овариальной ткани (НОТ) при гипотермическом хранении (ГХ) в средах различного состава. Установлено, что на начальных этапах ГХ в неэлектролитной среде сохранялся высокий пул морфологически нормальных фолликулов (88 %), дегенеративные формы фолликулов имели обратимый характер. В электролитных средах количество морфологически нормальных фолликулов было ниже (66 %), повреждения сопровождались образованием необратимых дегенеративных форм фолликулов. Экспериментально доказана способность НОТ восстанавливать функцию при гетеротопической трансплантации после 1-х суток ГХ в неэлектролитных средах.

Приведён анализ влияния программы физической реабилитации на динамику изменений показателей сердечно-сосудистой системы (ССС) у женщин репродуктивного возраста с алиментарно-конституциональной формой ожирения I и II степени при синдроме поликистозных яичников. Главной задачей экспериментально-педагогического эксперимента является изучение таких показателей деятельности ССС, как частоты сердечных сокращений и артериального давления в покое, а также определение адаптационного потенциала по Р. М. Баевскому. Сопоставление полученных результатов проведенного исследования свидетельствует об эффективности влияния реабилитационной программы, направленной на снижение массы тела, на показатели ССС.

Розглянуто зниження частоти клініко-ендокринологічних і психологічних проявів дисфункції яєчників у жінок після гістеректомії в репродуктивному віці на основі удосконалення та впровадження алгоритму діагностичних і реабілітаційних заходів. Розглянуто роль субтотальної гістеректомії в розвитку дисфункції яєчників, порушень психологічного статусу та зниження якості життя. Проаналізовано основні зміни об'єму та кровопостачання яєчників впродовж одного року після субтотальної гістеректомії в репродуктивному віці. Встановлено нові ланки патогенезу дисфункції яєчників у цих жінок за рахунок існуючої корелятивної залежності між зниженням рівня естрадіолу та клініко-психологічними змінами. Одержані результати дали змогу науково обгрунтувати необхідність вдосконалення діагностичних і реабілітаційних заходів за рахунок додаткового використання гормональної корекції та метаболічної терапії. Вивчено порівняльні аспекти клінічної симптоматики та змін функціонального стану яєчників в жінок після гістеректомії в репродуктивному віці. Запропоновано методи контролю за клінічним перебігом віддаленого періоду після операції та функціональними змінами яєчників в цих жінок в динаміці одного року після операції. Вдосконалено та впроваджено алгоритм діагностичних і реабілітаційних заходів в жінок після субтотальної гістеректомії в репродуктивному віці.

Описаны клинические проявления синдрома поликистозных яичников (СПКЯ), подходы к его диагностике и лечению. Показано, что комплексная диагностика СПКЯ и дифференцированные подходы к коррекции доминирования андрогенов при этой патологии позволяют довольно успешно лечить пациенток с нарушениями менструального цикла и восстанавливать их репродуктивную функцию.