Розкрито можливості зниження частоти порушень репродуктивної функції та невиношування у жінок з хронічною урогенітальною інфекцією (ХУГІ) в анамнезі, які багато народжують, на основі вивчення клініко-мікробіологічних, імунологічних та ендокринологічних змін, а також удосконалення алгоритму лікувально-профілактичних заходів і прегравідарної підготовки. Встановлено структуру й основні клінічні прояви ХУГІ, що призводить до порушення репродуктивної функції у жінок, які багато народжують. Розширено наявні дані про патогенез різної патології репродуктивної системи та урогенітального тракту у таких жінок на підставі одержаних мікробіологічних й імунологічних даних та їх взаємозв'язку з дисгормональними порушеннями. Науково обгрунтовано необхідність удосконалення існуючих лікувально-профілактичних заходів на етапі відновлення репродуктивної функції у жінок, які багато народжують. Встановлено найінформативніші клінічні, мікробіологічні, імунологічні та ендокринологічні маркери для оцінювання ефективності лікувально-профілактичних заходів, що проводяться, на етапі відновлення репродуктивної функції у таких жінок. Вдосконалено методику поетапних (відновлення репродуктивної функції та профілактика невиношування) лікувально-профілактичних заходів у жінок з ХУГІ, які багато народжують, на основі додаткового використання антигомотоксичної терапії. Запропоновано методи контролю за клінічним перебігом періоду відновлення репродуктивної функції та профілактики невиношування в таких жінок.

Вирішено проблему - підвищення ефективності лікування хворих на сечостатевий хламідіоз (ССХ) шляхом розробки патогенетично обгрунтованого комплексного диференційованого методу терапії на підставі вивчення стану прооксидантно-антиоксидантної та імунної систем. Оцінено стан і ступінь порушення рівноваги прооксидантно-антиоксидантної та імунної систем у цих хворих. Встановлено, що у хворих, в яких ідентифіковано хламідійну мікст-інфекцію порівняно з пацієнтами, в яких виявлено тільки \i С. trachomatis\i0, спостерігається інтенсифікація процесів пероксидного окиснення ліпідів. Розроблено патогенетично обгрунтований та високоефективний диференційований підхід до вибору методу лікування хворих на ССХ, що підтверджується клінічним та етіологічним виліковуванням 98,3 % хворих.

Вивчено в динаміці особливості перебігу, клінічних, уретроскопічних та сонографічних проявів урогенітальних інфекцій у хворих на артропатичний псоріаз (АПП). Визначено характер імунного статусу, рівень процесів вільнорадикального окиснення та активність антиоксидантної системи у хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями, до та після санації інфекції. Вперше проведено порівняльний аналіз клінічних параметрів урогенітальної патології, імунного статусу, рівня процесів вільнорадикального окиснення, активності антиоксидантної системи й особливостей перебігу шкірного та суглобового процесів у хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями. Доведено залежність рівня процесів вільнорадикального окиснення й активності антиоксидантної системи та імунного навантаження від наявності урогенітальних інфекцій у хворих на АПП та методів санації інфекції. Вперше, з урахуванням клініко-лабораторних досліджень, розроблено диференційовані показання та методика раціональної комплексної терапії хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями.

Підвищено ефективность лікування урогенітальних захворювань, асоційованих з уреаплазменою інфекцією, шляхом розробки комплексного методу терапії, з використанням місцевого комбінованого пробіотика, на підставі вивчення гормонального стану та показників біотопу піхви. Встановлено гормональні порушення є одним із патогенетичних механізмів, які призводять до змін у біоценозі піхви, що створюють умови для посиленого розвитку й активної життєдіяльності \i Ureaplasma \i0 spp. Доведено ефективність призначення місцевого пробіотика, комбінованого з естріолом, який дозволяє нормалізувати показники біоценозу піхви за рахунок екзогенного додавання лактобактерій та підтримки адекватної естрогенової насиченості.

Розкрито можливості зниження частоти порушень репродуктивного здоров'я жінок з хронічними запальними хворобами органів малого таза, спричиненими хламідіями, на підставі вивчення у них клініко-мікробіологічних, імунологічних і сексологічних змін, а також удосконалення та впровадження комплексу діагностично-лікувальних заходів з оцінюванням ефективності їх проведення. Досліджено клініко-мікробіологічні та клініко-імунологічні характеристики репродуктивного здоров'я жінок з хронічними запальними хворобами органів малого таза, спричиненими хламідіями. Обгрунтовано, розроблено та впроваджено практичні рекомендації щодо зниження частоти порушень репродуктивного здоров'я жінок з хронічними запальними хворобами органів малого таза, спричиненими хламідіями, а також щодо відновлення репродуктивної та сексуальної функцій.

Розкрито проблеми вдосконалення діагностики та лікування генітального герпесу у жінок репродуктивного віку з урахуванням особливостей клінічного перебігу, стану сексуального здоров'я та порушення цитокінової ланки імунітету. Вивчено клініко-параклінічні особливості перебігу генітального герпесу у 93-х жінок репродуктивного віку, оцінено стан їх сексуального здоров'я. Визначено зв'язок функціональної активності клітин периферичної крові за їх спроможністю продукувати цитокіни у жінок з генітальним герпесом. Розроблено диференційовані підходи щодо терапії генітального герпесу у жінок репродуктивного віку з урахуванням особливостей клінічного перебігу захворювання та порушення стану цитокінової ланки імунітету. Доведено ефективність використання вітчизняного препарату групи Ербісолу в комплексній терапії генітального герпесу.

Висвітлено актуальні проблеми контролю інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), серед жінок комерційного сексу. Наведено нові дані про клініко-епідеміологічні та соціально-психологічні особливості цих жінок та їх клієнтів, зокрема, у них виявлено: ВІЛ позитивність - у 27 %, сифіліс - у 18 %, гонорею - у 3 %, трихомоноз - у 30 %, хламідіоз - у 25 %, уреаплазмоз - у 26 %, бактеріальний вагіноз - у 42 %. Зазначено, що насильство під час надання секс-послуг, депресія, проблеми з алкоголем асоціювалися з більшим ризиком ІПСШ. Клієнти жінок комерційного сексу інфіковані ІПСШ у 38 %. Під час опитування населення - 36 % оцінили проституцію як зло; 40 % висловили терпиме ставлення; 24 % не змогли визначитися. Запропоновано методики лікування ІПСШ і комплекс міжвідомчих організаційних заходів щодо контролю ІПСШ серед цих жінок з метою протидії епідемії ВІЛ/СНІД в Україні.

Досліджено стан мікрофлори піхви, клінічний перебіг, стан специфічного та неспецифічного імунітету, ендокринного статусу у жінок з хронічними запальними процесами геніталій трихомонадно-хламідійної етіології, зокрема з неплідністю. Встановлено, що за хронічної трихомонадно-хламідійної інфекції спостерігаються різні типи мікробіоценозу піхви. Вивчено взаємозв'язок між типом мікробіоценозу, клінічними проявами та функціональним станом імунної та ендокринної систем, розроблено алгоритм відповідності типу мікробіоценозу вираженості анатомічних та функціональних змін геніталій, імунної та гормональної систем. Запропоновано, обгрунтовано та впроваджено раціональну поетапну комплексну терапію залежно від типу мікробіоценозу. Наведено порівняльну характеристику гормональних та імунологічних показників до та після проведеного лікування за розробленими схемами. Встановлено, що їх застосування сприяє підвищенню відсотка клінічної та етіологічної виліковності та відновленню репродуктивної функції.

Досліджено вплив гострої та хронічної цитомегаловірусної інфекції на ендокринний статус жінок репродуктивного віку. Показано ефективність гормональної контрацепції в поєднанні з фітопрепаратами у жінок цієї групи. Визначено особливості формування та функціонального стану фетоплацентарного комплексу у жінок з цитомегаловірусною інфекцією залежно від варіанта догравідарної підготовки. Поглиблено уявлення про механізм порушення у системі мати - планцента - плід, обгрунтовано необхідність підвищення ефективності профілактики акушерських і перинатальних ускладнень.

На підставі проведеного порівняльного експерименту надано оцінку антисептичних супозиторіїв з декаметоксином і бензалконієм хлориду. Наведено результати дослідження щодо швидкості формування резистентності мікроорганізмів до антимікробних препаратів. В експерименті досліджено сперміцидну, токсичну й алергізувальну дію супозиторіїв. Експериментально доведено антимікробну активність супозиторіїв з декаметоксином, визначено спектр їх дії щодо музейних і клінічних штамів мікроорганізмів, відмічено відсутність у речовин алергізувальної та токсичної дії на макроорганізми.

Обстежено 113 пацієнток, хворих на урогенітальний хламідіоз, і 111 здорових жінок. Здійснено порівняння діагностичної цінності методів визначення хламідіозу (культурального, реакції зв'язування комплементу (РЗК), імуноферментного аналізу (ІФА), методу прямої імунофлюоресценції (ПІФ) і полімеразної ланцюгової реакції (ПАР)). Відзначено високу інформативність методів ПІФ та ІФА. Значну кількість псевдопозитивних результатів (20 %) отримано методом ПЛР. Висвітлено роль гіпоетрогенії, зниженого рівня прогестерону та імунних зрушень у патогенезі урогенітального хламідіозу. Відзначено високу ефективність комплексного з аміксином лікування хламідіозу у порівнянні з використанням традиційних імуномодуляторів. Доведено, що використання аміксину в комплексному лікуванні хламідіозу сприяє раціональній підготовці жінок до вагітності.

Вперше проведено комплексний аналіз імунного стану та функціональної активності клітин, що його формують, за хламідіозу, уреа- та мікоплазмозу. Встановлено, що імуноагресивні особливості збудників урогенітальних інфекцій (УІ) суттєво впливають на різні ланки природної резистентності макроорганізму. Доведено недостатність Т-клітинної ланки імунітету, обумовлену пригніченням кількості 3D+ і CD4+ целюлярних елементів і функціональної активності лімфоцитів, що залежить від спектра етіологічних факторів. Продемонстровано домінуючий серед представників мікоплазм імуноагресивний вплив Ureaplasma urealyticum. Вперше у хворих на УІ виявлено імунологічний дисбаланс: підвищену кількість клітин-попередників реалізації антитілоутворення, пригнічення вмісту імуноглобулінів і стану компенсаторних можливостей організму зв'язування антигенів. Доведено дестабілізувальний вплив на фагоцитарну реакцію урогенітальної мікст-інфікованості. Виявлено дискоординацію змін цитокінового профілю у хворих на УІ. Встановлено клініко-імунологічну ефективність сумісного застосування імунотропних засобів спорідненої та частково різновекторної дії - циклоферону та ехінацеї композитум.

Обгрунтовано шляхи підвищення ефективності лікування урогенітального мікоплазмозу (УГМ) у жінок. Встановлено, що клінічний перебіг мікоплазмової інфекції урогенітального тракту жінок не залежить від виду мікоплазм, а визначається титром збудника в діагностичному матеріалі, наявністю супутньої мікст-інфекції та станом системи імунореактивності організму. З'ясовано, що чутливість та специфічність реакції прямої імунофлуоресценції, культурального методу DUO та полімеразної ланцюгової реакції у діагностиці мікоплазмової інфекції урогенітального тракту становить 64,7; 86,6 і 91,6 % відповідно. За допомогою ультраструктурних досліджень встановлено, що мікоплазми у слизовій оболонці шийки матки розташовуються інтерепітеліально, периваскулярно й інтраваскулярно. Доведено, що взаємодія мікоплазм із клітиною-хазяїном відбувається у декілька стадій: адгезії, інтердигітації мембран, лізису контактуючих мембран із наступним проникненням їх вмісту в цитоплазму клітини. В імунопатогенезі мікоплазмової інфекції урогенітального тракту виявлено дисбаланс імунної системи - риси вторинного клітинного імунодефіциту й активацію гуморальної ланки імунітету. Встановлено вплив функціонування імунної системи, стану імунокомпетентних клітин та їх здатності до продукції різних медіаторів на клінічний перебіг урогенітальної мікоплазмої інфекції. Обгрунтовано необхідність проведення комплексної терапії хворих на УГМ із використанням етіотропних препаратів та індуктора ендогенного інтерферону кагацел, що сприяє нормалізації імунного й інтерферонового статусу.

Обгрунтовано шляхи підвищення ефективності лікування жінок репродуктивного віку, хворих на рецидивуючий генітальний герпес (РГГ). Узагальнено дані клініко-лабораторного обстеження 115-ти жінок репродуктивного віку, хворих на РГГ. Доведено патогенетичну роль імунологічних і метаболічних порушень в рецидиві захворювання, встановлено їх взаємообумовленість. Патогенетично обгрунтовано доцільність використання нової схеми лікування жінок, хворих на РГГ, що базується на застосуванні сучасного імуноактивного препарату з антиоксидантними, мембранностабілізувальними та детоксикуючими властивостями, та спрямована на нормалізацію імунологічної реактивності та відновлення метаболічного гомеостазу організму. Доведено ефективність розробленої схеми лікування жінок, хворих на РГГ, яка проявляється досягненням стійкої та повноцінної клініко-лабораторної ремісії захворювання.

Досліджено проблему зменшення частоти випадків дисменореї у жінок, що не народжували, за поєднаних форм урогенітальної інфекції. Вивчено клініко-мікробіологічні, імунологічні й ендокринологічні особливості клінічного стану таких жінок, а також удосконалено лікувальну методику. Розроблено метод лікування дисменореї за поєднаних форм урогенітальної інфекції, який дозволяє запобігти прогресуванню захворювання та зберегти якість життя молодих жінок. Розроблено та впроваджено практичні рекомендації щодо зменшення частоти дисменореї в обстежених жінок шляхом використання комплексної медикаментозної терапії з застосуванням антигомотоксичних засобів мулімену, генікохелю, енгістолу й ехінацеї-композитум.

Оптимізовано діагностування та лікування безпліддя з використанням лапароскопічної та допоміжних репродуктивних технологій у жінок з мікоплазмозом. Вивчено частоту мікоплазменної інфекції у піхві, цервікальному каналі та маткових трубах у жінок з безпліддям трубного походження та мікоплазмозом, прооперованих лапароскопічно. Оцінено природжений неспецифічний (природний) та набутий (адаптивний) специфічний імунітет у жінок з безпліддям у разі мікоплазменної інфекції. Удосконалено методику лікувально-профілактичних заходів у жінок з безпліддям трубного походження у разі мікоплазмозу. Запропоновано інтраопераційно використовувати діагностичні швидкі тести, здійснювати прогнозування ймовірності настання вагітності після лапароскопічного втручання та проведення комплексної реабілітаційної протизапальної та імуномодулювальної терапії у жінок з безпліддям трубного походження та мікоплазмозом перед використанням допоміжних репродуктивних технологій.

Проаналізовано особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя у чоловіків під час хронічного бактеріального простатиту, трихомоніазу, хламідіозу, бруцельозу. Визначено взаємозв'язок патоспермії з нейрогуморальними та імунними порушеннями, печінковим і нирковим комлексом. Досліджено особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя залежно від етіології, що виявляються в різному ступені залучення органів і систем у патологічний процес. Відзначено, що зміни спермограми олігоастенотератозооспермії різної виразності є загальними для даного захворювання. Доведено, що хронічний простатит (бактеріальної, хламідійної, трихомонадної, бруцельозної) етіології призводить до зниження запліднювальної здатності еякуляту у результаті сполученого порушення складових репродуктивної функцій: гепотобіліарної системи, ендокринного статусу та розвитку вторинного імунодефіциту. Розроблено трьохетапне обстеження та лікування хворих на екскреторно-токсичне безпліддя, зокрема, діагностика та припинення запального процесу зі санацією статевих органів, діагностика і корекція всіх складових репродуктивної функції, стимуляція сперматогенезу.

На підставі результатів клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологічних досліджень установлено, що на характер і тяжкість клінічного перебігу запального процесу урогенітального тракту, індукованого хламідійною інфекцією, впливає наявність змішаної хламідійної інфекції та стан імунореактивності організму. Це потребує комплексного індивідуалізованого підходу до її діагностики та проведення поетапного лікування з урахуванням мікстінфекції та механізмів утворення та запобігання розвитку персистентних форм збудників інфекції. Внаслідок проведення діагностики та контролю ерадикації урогенітального хламідіозу (УГХ) з урахуванням механізмів персистенції збудників інфекції та латентного хламідійного перебігу інфекції, науково обгрунтовано доцільність застосування двох, а краще трьох діагностичних методів, що дозволяє уникати діагностичних помилок. Визначено, що найбільш раціональними та вірогідними є комбінації діагностичних методів ПІФ і ПЛР або ІФА, ПІФ, ПЛР. З урахуванням результатів клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологічних досліджень та на підставі їх аналізу одержано нові дані стосовно патогенетичних механізмів розвитку та перебігу УГХ, а також виникнення персистентних форм збудників інфекції. Виявлено основні механізми, які призводять до формування імунодефіцитних станів у разі маніфесних і персистних форм клінічного перебігу УГХ, а також взаємозв'язок між інтерфероновим статусом, системою імунітету організму хворих і характером клінічного перебігу хламідійної інфекції. Запропоновано комплексний підхід до лікування УГХ з урахуванням запобігання розвитку персистентних форм

Здійснено клініко-лабораторне дослідження ефективності лікування різними протигерпетичними препаратами рецидивного генітального герпесу (РГГ) та РГГ в асоціації з мікоплазменною та уреаплазменною інфекціями. Підтверджено наявність патогенетичного зв'язку розвитку РГГ зі змінами імунологічного статусу організму жінок та порушеннями імунологічної реактивності. Показано, що застосування сучасних протигерпетичних препаратів ("Ватрекс", "Циклоферон", полівалентної герпетичної вакцини, мазі "Герпевір - КМП") забезпечує високий клінічний ефект у разі лікування РГГ, але спричинює побічні дії: нудоту, головний біль, діарею, алергоподібні реакції. Установлено, що протефлазід за запропонованою схемою усуває дисбаланс між гуморальною та клітинною ланками імунітету, що виникає внаслідок РГГ, знижує частоту рецидивів на 19 %, нормалізує мікробіоценоз піхви, вдвічі прискорює реепітелізацію у разі герпетичних ендоцервіцитів, зменшує психоемоційну напругу і не спричинює побічні явища. Виявлено позитивний клінічний ефект протефлазіду стосовно мікс-інфекції. Обгрунтовано доцільність та переваги застосування у комплексній терапії протефлазіду для лікування РГГ в асоціації з мікоплазменною й уреаплазменною інфекціями.

Виявлено головні патогенетичні чинники, що призводять до розвитку безплідності в жінок з цитомегаловірусною інфекцією (ЦМВІ). Визначено вплив цитомегаловірусу на рівень неспецифічного імунологічного захисту організму, ендокринну функцію яєчників, гіпофіза у інфертильних жінок. Досліджено зміни фолікулогенезу, анатомічний стан і функціональну активність маткових труб, лапароскопічну картину маткових труб, особливості ураження матки і яєчників, ступінь вираження спайкового процесу у випадку ЦМВІ. Встановлено, що ступінь виразності патологічних змін зростає пропорційно тривалості безплідності. Зазначено, що традиційний метод лікування ЦМВІ левамізолом за схемою Фарбера недостатньо ефективний як у клінічному відношенні, так і за здатністю нормалізувати імунні й ендокринні порушення. Запропоновано комплексне етіопатогенетичне лікування ЦМВІ, що враховує клінічний перебіг захворювання, локалізацію ЦМВІ, ступінь активності процесу та включає специфічну і неспецифічну імунокоригувальну, антиоксидантну, мембраностабілізувальну й загальнозміцнювальну терапію та фізіотерапію. Застосування такого методу лікування дозволило більш ефективно елімінувати збудника з генітального тракту і венозної крові, ліквідувати ознаки активації ЦМВІ, підвищити рівень <$Ealpha>-ІФ, нормалізувати показники ендокринного статусу, поліпшити анатомо-функціональний стан маткових труб і відновити природну фертильність у неплідних жінок. Зроблено висновок, що використання запропонованого комплексного алгоритму обстеження інфертильних жінок з ЦМВІ та комплексного етіопатогенетичного лікування ЦМВІ забезпечує досягнення стійкого терапевтичного ефекту