Описаны этиология, патогенез, клиника, дифференциальная диагностика, лабораторные методы исследования и современные методы терапии болезней, передаваемых половым путем. Большое внимание уделено генитальному герпесу, гонорее, донованозу, сифилису, хроническому простатиту, болезни Рейтера и др.

В аналітичному огляді літератури розглянуто патогенетичні та імунологічні зміни, які виникають у випадку хламідіозів і за певних умов ведуть до неплідності жінок.

Освещена проблема заболеваний, передаваемых половым путем (ЗППП), которые в настоящее время носят глобальный характер. Приведены основные принципы обследования данных больных, а также общее положение о лечении ЗППП, в частности, сифилиса, гонореи, мочеполовой трихомонозы, хламидиоза, урогенитального микоплазмоза, кандидоза и герпеса. Охарактеризованы средства, предупреждающие заражение ЗППП.

Досліджено показники імунної резистентності (субпопуляційний спектр Т- і В-лімфоцитів, цитокіновий, імуноглобуліновий профілі) та неспецифічного захисту у разі непліддя у жінок з сальпінгоофоритами хламідійної етіології у процесі медикаментозної корекції з використанням кверцетину й ербісолу та доведено високу терапевтичну активність їх поєднаного застосування. Визначено інформативність використання як маркера активності запального процесу підвищення рівнів ІЛ-6 у цервікальному слизу за хламідійних сальпінгоофоритів і непліддя. Уточнено вплив хламідійної інфекції на динаміку морфологічних змін структури маткових труб у різних за тривалістю непліддя контингентів жінок. Розроблено та апробовано алгоритми патогенетично модифікованого лікування з використанням вітчизняних препаратів "Ербісол" та "Кверцетин" у разі непліддя жінок з запальними захворюваннями придатків матки хламідійної етіології.

Вивчено терапевтичну ефективність препарату "Цифран OD" у комплексному лікуванні запальних захворювань сечостатевої системи та ускладнень, зумовлених змішаною інфекцією в чоловіків і жінок. Дослідження засвідчило високу ефективність препарату "Цифран OD" у лікуванні змішаних інфекцій сечостатевого каналу. Добова та курсова дози препарату залежать від давності захворювання, попередньої терапії та наявності ускладнень.

Проведено санацію статевих шляхів у жінок, інфікованих інфекцією, що передається статевим шляхом, перед введенням внутрішньоматкового контрацептиву (ВМК). Після лікування у жінок відновилась морфологічна структура ендометрія, котра відповідає такій у здорових. Показники локального клітинного імунітету (HLA-DR+, CD3+, CD4+, CD8+, CD20+) за кількістю та локалізацією наблизились до таких у неінфікованих жінок. Частота побічних ефектів і ускладнень у разі використання ВМК значно знизилась.

Результати проведених мікробіологічних досліджень у 104-х жінок з урогенітальними захворюваннями вірусно-бактеріального походження свідчать про значні порушення мікробіоценозу: збільшення та розширення спектра анаеробної (32,8 %) та факультативно-анаеробної мікрофлори (10 %), збільшення кількості грибів роду Кандіда (52,8 %), зменшення кількості та звуження спектра нормальної мікрофлори. У жінок цієї групи відзначалась підвищена частота виявлення (як монокультури) патогенного (40 %) та епідермального (52,8 %) стафілококів, кишкової палички (30 %), коринебактерій (25,7 %). Мікробіологічні дослідження, які проведено у жінок з бактеріальною етіологією запальних захворювань статевих шляхів, виявляють дисбіоз. Одержані дані свідчать про підвищений рівень бактеріального забруднення перитонеальної рідини стафілококом епідермальним з гемолізом 6 (8,6 %) та кишковою паличкою у 4-х (5,7 %) хворих з вірусно-бактеріальною інфекцією. У ході дослідження оперативного матеріалу антиген вірусу простого герпесу ІІ типу найчастіше виявлявся у відбитках маткових труб у 62,5 % хворих з хронічним сальпінгітом у поєднанні з фіброміомою матки, тоді як у відбитках фіброматозних вузлів у цих хворих він виявлений у 20 % зразків.

Проліковано 29 хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз із застосуванням гатифлоксацину (тебрису). В процесі лікування хворих на хламідіоз тебрис призначався протягом 10-ти днів по 400 мг внутрішньовенно один раз на день. Найближчий і віддалений клінічний ефект лікування склав 93 - 97 %. Мікробіологічний ефект склав 97 - 100 %. "Гатифлоксацин" (тебрис) є ефективним етіотропним засобом для лікування урогенітального хламідіозу в чоловіків і жінок.

Пролечено 29 больных хроническим урогенитальным хламидиозом с применением гатифлоксацина (тебриса). При лечении больных хламидиозом тебрис назначался на протяжении 10-ти суток по 400 мг внутривенно один раз в день. Ближайший и отдаленный клинический эффект лечения составил 93 - 97 %. Микробиологический эффект составил 97 - 100 %. Гатифлоксацин является эффективным этиотропным средством для лечения урогенитального хламидиоза у мужчин и женщин.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.016 + Р514,0 + Р696.016

Рубрики:

Інфекційні хвороби жіночих статевих органів

Інфекційні хвороби людини

Інфекційні урологічні захворювання

Шифр НБУВ: Ж14976 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рассмотрена роль микоплазменной инфекции в развитии акушерско-гинекологической патологии. Представлены новые данные о механизмах персистенции микоплазменной инфекции, диагностике и лечении. Сделан вывод, что микоплазмы, скорее всего, комменсалы, чем патогены. Поскольку микоплазмы в клиническом материале чаще всего присутствуют как представители нормальной микрофлоры, критерием назначения этиотропной терапии являются клиническая картина и количественные показатели.

Проведено электронно-микроскопическое исследование эякулята 9 здоровых доноров спермы и 19 мужчин, живущих в бесплодном браке, имеющих нормальную спермограмму в световом микроскопе и маркеры хламидийно-трихомонадно-бактериальной инфекции. В группе доноров доля патологических сперматозоонов (ПСО) составляла от 53 до 94,0 %. В группе бесплодных мужчин доля ПСО составляла от 92,6 до 98,6 %. У них выявлены характерные повреждения сперматозоонов на ультраструктурном уровне. Обсуждено положение о том, что ультраструктурные повреждения зрелых мужских половых клеток, не выявляемые на обычной спермограмме, могут быть причиной бесплодия "неясного генеза" у больных с урогенитальной инфекцией, вызванной Chlamydya trachomatis, Trichomonas vaginalis и условно патогенной бактериальной флорой.

На підставі вивчення імунних механізмів визначено особливості імунопатогенезу хронічного сечостатевого хламідіозу (ХССХ) та оптимізовано методи його діагностики та прогнозування перебігу. Обгрунтовано шляхи оптимізації лікування хворих з даною патологією з використанням методів імунокорекції. Досліджено частоту розповсюдженості ХССХ. У хворих на ХССХ виявлено активацію гуморальної ланки зі зниженням показників клітинного імунітету. На підставі дослідження цитокінової ланки імунітету обгрунтовано концепцію імунопатогенезу ХССХ. Зокрема, виявлено, що за умов генетично детермінованої високої продукції протизапального цитокіну ІЛ-10 пригнічується функція моноцитів-макрофагів і Т-хелперів I типу, що обумовлює зниження продукції ІЛ-12, необхідного для переходу Т-хелперів нульових у Т-хелпери I типу (ТХI). Встановлено, що новоутворені ТхI підлягають супресивному впливу ІЛ-10, результатом якого є зниження продукції ІЛ-12 та <$Egamma>-ІФ, необхідних для активації таких факторів протихламідійного імунітету як NO та природні кілери для руйнування, відповідно, хламідій та інфікованих ними клітин. Проведено in vitro дослідження впливу препаратів "Манакс" і "Мікотон" і показано доцільність їх використання для лікування хворих на ХССХ. Патогенетично обгрунтовано й впроваджено у практику 3-етапне лікування хворих з використанням антибіотиків та імунотропних препаратів (тималіну, мікотону, лаферону, манаксу). За даними клініко-лабораторних показників встановлено, що запропонована методика лікування більш ефективна у порівнянні з традиційною терапією. Запропонований підхід рекомендовано для практичного використання.

Визначено синдромологічні особливості перебігу хронічного обструктивного захворювання легень у осіб, інфікованих Chlamydia pneumoniae. Розглянуто зміни в імунній відповіді, захисному бар'єрі слизових оболонок респіраторного тракту та системі сурфактанта легень залежно від характеру перебігу та ступеня тяжкості патології. Описано патогенетичні механізми становлення та прогресування хронічного обструктивного захворювання легень залежно від ідентифікації або відсутності хламідійної інфекції. Обгрунтовано можливість покращення ефективності комплексної терапії хронічного обструктивного захворювання легень в осіб, інфікованих Chlamydia pneumoniae за допомогою диференційованого призначення лікування з включенням протефлазіду та кверцетину. Показано високу ефективність даного підходу, що сприяє нормалізації процесів кооперації лімфоцитарних субпопуляцій, системи інтерлейкінів, ендогенних інтерферонів, сурфактанта легень, а також локальному захисту слизових оболонок респіраторного тракту хворих, зменшенні тривалості лікування та є засобом профілактики ускладнень і підвищення елімінації хламідійної інфекції з організму хворих.

В комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит із хронічною хламідійною інфекцією застосовувався препарат "Протефлазід", який є індуктором синтезу ендогенного альфа- і гамма-інтерферонів та сприяє підвищенню неспецифічної резистентності організму та нормалізує імунний статус організму. Проведені клініко-лабораторні дослідження до і після лікування, зокрема визначення концентрації лізоциму та секреторного IgA в ротовій рідині, а також інтерлейкінів 1<$E beta> і 4 (IL-1<$E beta>, IL-4), туморнекротичного фактора (TNF<$E alpha>), інтерферону <$E gamma> (IFN-<$E gamma>) в крові свідчать про високу ефективність даного методу лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.016

Рубрики:

Інфекційні хвороби жіночих статевих органів

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.016

Рубрики:

Інфекційні хвороби жіночих статевих органів

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У зв'язку зі збільшенням кількості мікст-інфекцій важливим аспектом у виявленні генітальної герпетичної інфекції (ГГІ) є проведення комплексного обстеження пацієнток із запальними захворюваннями урогенітального тракту (хламідіозом, мікоплазмозом, цитомегаловірусною і папіломавірусною інфекціями). Методом вибору під час лікування герпесу статевих органів різного ступеня тяжкості залишається терапія аналогами нуклеозидів і комбінована терапія - аналогами нуклеозидів в поєднанні з імуномодуляторами. Незважаючи на значні успіхи у дослідженні ГГІ, є ще багато невизначеного в її розвитку, діагностиці та лікуванні. Так, недостатньо вивченими залишаються на сьогодні порушення системного і локального імунітетів у хворих з ГГІ, не до кінця встановлена роль цитокінів, факторів неспецифічного захисту у вогнищі ураження. Невирішеним є питання ефективної і ранньої діагностики безсимптомної форми ГГІ. Резистентність збудника до нових хіміопрепаратів невпинно зростає, а сучасна медицина ще не має таких засобів лікування, які б дозволяли елімінувати вірус герпесу із організму людини і таким чином повністю вилікувати ГГІ. Вирішення цих проблем можливе лише завдяки об'єднаним зусиллям науковців, лікарів акушерів-гінекологів, суспільства загалом.

Рассмотрены вопросы этиологии, патогенеза, клиники, морфологической диагностики и лечения заболеваний, передающихся половым путем. Показана роль урогенитальной инфекции при онкологической патологии. Доказана необходимость метода цитологической диагностики, как наиболее раннего и достаточно информативного, с целью своевременного назначения этиопатогенетической терапии и контроля за полнотой излечения. Предложены наиболее эффективные современные методы и схемы лечения заболеваний, передающихся половым путем. Описаны гонорея, бактериальные вигинозы, лептотрихоз, кандидоз, трихомониоз, хламидиоз, микоплазменная инфекция, генитальный герпес, папилломавирусные инфекции.

Анонимное анкетирование 226 больных с рецидивирующим генитальным герпесом (134 женщины и 92 мужчины) позволило определить клинико-эпидемиологические и социально-поведенческие факторы, влияющие на распространенность генитального герпеса. Определены особенности психологического реагирования пациентов на наличие у них этого заболевания. Предложены основные мероприятия профилактической и санитарно-просветительной работы, направленные на снижение распространения генитального герпеса.