Розкрито можливості зниження частоти порушень репродуктивного здоров'я жінок з хронічними запальними хворобами органів малого таза, спричиненими хламідіями, на підставі вивчення у них клініко-мікробіологічних, імунологічних і сексологічних змін, а також удосконалення та впровадження комплексу діагностично-лікувальних заходів з оцінюванням ефективності їх проведення. Досліджено клініко-мікробіологічні та клініко-імунологічні характеристики репродуктивного здоров'я жінок з хронічними запальними хворобами органів малого таза, спричиненими хламідіями. Обгрунтовано, розроблено та впроваджено практичні рекомендації щодо зниження частоти порушень репродуктивного здоров'я жінок з хронічними запальними хворобами органів малого таза, спричиненими хламідіями, а також щодо відновлення репродуктивної та сексуальної функцій.

Розкрито проблеми вдосконалення діагностики та лікування генітального герпесу у жінок репродуктивного віку з урахуванням особливостей клінічного перебігу, стану сексуального здоров'я та порушення цитокінової ланки імунітету. Вивчено клініко-параклінічні особливості перебігу генітального герпесу у 93-х жінок репродуктивного віку, оцінено стан їх сексуального здоров'я. Визначено зв'язок функціональної активності клітин периферичної крові за їх спроможністю продукувати цитокіни у жінок з генітальним герпесом. Розроблено диференційовані підходи щодо терапії генітального герпесу у жінок репродуктивного віку з урахуванням особливостей клінічного перебігу захворювання та порушення стану цитокінової ланки імунітету. Доведено ефективність використання вітчизняного препарату групи Ербісолу в комплексній терапії генітального герпесу.

Висвітлено актуальні проблеми контролю інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), серед жінок комерційного сексу. Наведено нові дані про клініко-епідеміологічні та соціально-психологічні особливості цих жінок та їх клієнтів, зокрема, у них виявлено: ВІЛ позитивність - у 27 %, сифіліс - у 18 %, гонорею - у 3 %, трихомоноз - у 30 %, хламідіоз - у 25 %, уреаплазмоз - у 26 %, бактеріальний вагіноз - у 42 %. Зазначено, що насильство під час надання секс-послуг, депресія, проблеми з алкоголем асоціювалися з більшим ризиком ІПСШ. Клієнти жінок комерційного сексу інфіковані ІПСШ у 38 %. Під час опитування населення - 36 % оцінили проституцію як зло; 40 % висловили терпиме ставлення; 24 % не змогли визначитися. Запропоновано методики лікування ІПСШ і комплекс міжвідомчих організаційних заходів щодо контролю ІПСШ серед цих жінок з метою протидії епідемії ВІЛ/СНІД в Україні.

Вивчено в динаміці особливості перебігу, клінічних, уретроскопічних та сонографічних проявів урогенітальних інфекцій у хворих на артропатичний псоріаз (АПП). Визначено характер імунного статусу, рівень процесів вільнорадикального окиснення та активність антиоксидантної системи у хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями, до та після санації інфекції. Вперше проведено порівняльний аналіз клінічних параметрів урогенітальної патології, імунного статусу, рівня процесів вільнорадикального окиснення, активності антиоксидантної системи й особливостей перебігу шкірного та суглобового процесів у хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями. Доведено залежність рівня процесів вільнорадикального окиснення й активності антиоксидантної системи та імунного навантаження від наявності урогенітальних інфекцій у хворих на АПП та методів санації інфекції. Вперше, з урахуванням клініко-лабораторних досліджень, розроблено диференційовані показання та методика раціональної комплексної терапії хворих на АПП, асоційований з урогенітальними інфекціями.

Розкрито можливості зниження частоти порушень репродуктивної функції та невиношування у жінок з хронічною урогенітальною інфекцією (ХУГІ) в анамнезі, які багато народжують, на основі вивчення клініко-мікробіологічних, імунологічних та ендокринологічних змін, а також удосконалення алгоритму лікувально-профілактичних заходів і прегравідарної підготовки. Встановлено структуру й основні клінічні прояви ХУГІ, що призводить до порушення репродуктивної функції у жінок, які багато народжують. Розширено наявні дані про патогенез різної патології репродуктивної системи та урогенітального тракту у таких жінок на підставі одержаних мікробіологічних й імунологічних даних та їх взаємозв'язку з дисгормональними порушеннями. Науково обгрунтовано необхідність удосконалення існуючих лікувально-профілактичних заходів на етапі відновлення репродуктивної функції у жінок, які багато народжують. Встановлено найінформативніші клінічні, мікробіологічні, імунологічні та ендокринологічні маркери для оцінювання ефективності лікувально-профілактичних заходів, що проводяться, на етапі відновлення репродуктивної функції у таких жінок. Вдосконалено методику поетапних (відновлення репродуктивної функції та профілактика невиношування) лікувально-профілактичних заходів у жінок з ХУГІ, які багато народжують, на основі додаткового використання антигомотоксичної терапії. Запропоновано методи контролю за клінічним перебігом періоду відновлення репродуктивної функції та профілактики невиношування в таких жінок.

На основании выполненных клинико-лабораторных и функциональных исследований усовершенствован и внедрен алгоритм диагностических, лечебно-профилактических и реабилитационных мероприятий по ведению пациенток с сочетанной патологией гениталий, которая включает генитальный эндометриоз и воспалительные заболевания. Полученные результаты позволяют рекомендовать его широкое использование в практическом здравоохранении.

Досліджено проблему підвищення ефективності діагностики, лікування та профілактики генітальної герпетичної інфекції з урахуванням особливостей патогенезу, хронічного рецидивного перебігу та чинників ризику розповсюдження захворювання. Установлено достатньо високий рівень і тенденцію щодо зростання захворюваності на рецидивний генітальний герпес (РГГ) серед меншканців Києва. Виявлено, що на РГГ хворіють переважно особи молодого репродуктивного віку. За цього чисельність жінок більша у порівнянні з чоловіками. Визначено, що на частоту та тяжкість загострень РГГ впливають мікстінфекційні ураження сечостатевого тракту, а також певні чинники ризику, зокрема, незастосування бар'єрних контрацептивів під час статевих контактів, переохолодження, нервово-психологічний стрес, вживання алкоголю. Запропоновано раціональну методологію загально клінічного, лабораторного та спеціального обстеження хворих на РГГ, а також контролю ефективності проведеного лікування. Розроблено патогенетично обгрунтовані методи комбінованої терапії РГГ на різних етапах перебігу захворювання. Установлено, що проведення короткочасного курсу противірусної системної терапії препаратом валацикловір з використанням імунопротектора - препарату кагоцел, сприяє суттєвому прискоренню негативації клінічних проявів рецидиву генітального герпесу. Виявлено, що застосування пролонгованого курсу відповідної етіотропної та імунокоригувальної терапії на етапі ремісії захворювання дозволяє зменшити кількість рецидивів і тяжкість їх проявів, а також знижує ризик інфікування статевих партнерів.

Досліджено показники імунної резистентності (субпопуляційний спектр Т- і В-лімфоцитів, цитокіновий, імуноглобуліновий профілі) та неспецифічного захисту у разі непліддя у жінок з сальпінгоофоритами хламідійної етіології у процесі медикаментозної корекції з використанням кверцетину й ербісолу та доведено високу терапевтичну активність їх поєднаного застосування. Визначено інформативність використання як маркера активності запального процесу підвищення рівнів ІЛ-6 у цервікальному слизу за хламідійних сальпінгоофоритів і непліддя. Уточнено вплив хламідійної інфекції на динаміку морфологічних змін структури маткових труб у різних за тривалістю непліддя контингентів жінок. Розроблено та апробовано алгоритми патогенетично модифікованого лікування з використанням вітчизняних препаратів "Ербісол" та "Кверцетин" у разі непліддя жінок з запальними захворюваннями придатків матки хламідійної етіології.

З'ясовано особливості змін NO-залежної активності нейрофілів і моноцитів крові щурів на формування у них фагоцитарного імунодефіциту за наявності глибоких структурних змін цих клітин у разі експериментального хронічного гіперімунокомплексного синдрому. Досліджено хворих на цей синдром за наявності хламідійної інфекції на фоні проявів імунодефіциту за кількісним і функціональним типом. Оцінено прояви імунодефіциту у хворих на хламідійну інфекцію на підставі адаптаційної гуморальної імунної відповіді, взаємопов'язаної з інтенсивністю синтезу специфічних антитіл та їх авідністю. Охарактеризовано внутрішньоклітинні цитокіно-регуляторні механізми T-хелперів I та II типів у хворих на зазначену інфекцію за наявності гіперімунокомплексного синдрому й імунодефіциту.

Наведено вирішення сучасної наукової задачі, яка полягає у дослідженні біологічних властивостей (морфокультуральних особливостей циклу розвитку, патогенного потенціалу штамів з визначенням ступеню вірулентності під час інфікування лабораторних тварин, ультраструктурних відмінностей, метаболічної активності) штамів хламідій, ізольованих з різних екобіотопів ураженого макроорганізму, та встановленні на цій підставі їх етіологічної ролі за різних нозологічних форм захворювань, спричинених збудниками видів С. trachomatis та С. pneumoniae. Визначено розходження у динамиці повного циклу розвитку штамів при культивуванні у системі in vitro з використанням перещеплюваних клітинних ліній за світлової й електронної мікроскопії. Встановлено різну метаболічну активність досліджених збудників. Виявлено наявність вірулентних властивостей штамів різного ступеню. Розроблено, апробовано та запропоновано спосіб вилучення штамів хламідій з різних осередків ураження.

За результатами дослідження доведено доцільність застосування диференційованих підходів до лікування жінок із інфікуванням вірусом простого герпесу 2-го типу (ВПГ-2). Встановлено, що в жінок із репродуктивними порушеннями частота асимптомного виділення ВПГ-2 становить 13,7 %, а у 14,9 % спостерігаються клінічні епізоди генітального герпесу з частотою рецидивів від 4 до 10 протягом року. Застосування як противірусного середника Гевірану (ацикловір) у дозі 800 мг 1 раз на добу є клінічно та лабораторно ефективним, а також підвищує прихильність пацієнток до проведення як епізодичної, так і супресивної противірусної терапії.

Обследованы 90 женщин репродуктивного возраста с патологией шейки матки и папилломавирусной инфекцией. Проведенные исследования выявили особенности состояния микроэкологии половых путей в зависимости от вирусной нагрузки вируса папилломы человека. Полученные данные свидетельствуют о важной роли микробиоценоза шейки матки в течении и исходах папилломавирусной инфекции.

Визначено синдромологічні особливості перебігу хронічного обструктивного захворювання легень у осіб, інфікованих Chlamydia pneumoniae. Розглянуто зміни в імунній відповіді, захисному бар'єрі слизових оболонок респіраторного тракту та системі сурфактанта легень залежно від характеру перебігу та ступеня тяжкості патології. Описано патогенетичні механізми становлення та прогресування хронічного обструктивного захворювання легень залежно від ідентифікації або відсутності хламідійної інфекції. Обгрунтовано можливість покращення ефективності комплексної терапії хронічного обструктивного захворювання легень в осіб, інфікованих Chlamydia pneumoniae за допомогою диференційованого призначення лікування з включенням протефлазіду та кверцетину. Показано високу ефективність даного підходу, що сприяє нормалізації процесів кооперації лімфоцитарних субпопуляцій, системи інтерлейкінів, ендогенних інтерферонів, сурфактанта легень, а також локальному захисту слизових оболонок респіраторного тракту хворих, зменшенні тривалості лікування та є засобом профілактики ускладнень і підвищення елімінації хламідійної інфекції з організму хворих.

Обгрунтовано шляхи підвищення ефективності лікування урогенітального мікоплазмозу (УГМ) у жінок. Встановлено, що клінічний перебіг мікоплазмової інфекції урогенітального тракту жінок не залежить від виду мікоплазм, а визначається титром збудника в діагностичному матеріалі, наявністю супутньої мікст-інфекції та станом системи імунореактивності організму. З'ясовано, що чутливість та специфічність реакції прямої імунофлуоресценції, культурального методу DUO та полімеразної ланцюгової реакції у діагностиці мікоплазмової інфекції урогенітального тракту становить 64,7; 86,6 і 91,6 % відповідно. За допомогою ультраструктурних досліджень встановлено, що мікоплазми у слизовій оболонці шийки матки розташовуються інтерепітеліально, периваскулярно й інтраваскулярно. Доведено, що взаємодія мікоплазм із клітиною-хазяїном відбувається у декілька стадій: адгезії, інтердигітації мембран, лізису контактуючих мембран із наступним проникненням їх вмісту в цитоплазму клітини. В імунопатогенезі мікоплазмової інфекції урогенітального тракту виявлено дисбаланс імунної системи - риси вторинного клітинного імунодефіциту й активацію гуморальної ланки імунітету. Встановлено вплив функціонування імунної системи, стану імунокомпетентних клітин та їх здатності до продукції різних медіаторів на клінічний перебіг урогенітальної мікоплазмої інфекції. Обгрунтовано необхідність проведення комплексної терапії хворих на УГМ із використанням етіотропних препаратів та індуктора ендогенного інтерферону кагацел, що сприяє нормалізації імунного й інтерферонового статусу.

Досліджено проблему зменшення частоти порушень репродуктивного здоров'я жінок з хірургічною урогенітальною інфекцією на підставі результатів вивчення у них клініко-мікробіологічних, імунологічних й ендокринологічних змін. Удосконалено та впроваджено комплекс лікувально-профілактичних заходів і передгравідарної підготовки. Описано особливості репродуктивного здоров'я жінок з хронічною урогенітальною інфекцією. Обгрунтовано, розроблено та впроваджено практичні рекомендації щодо зниження частоти його порушень, починаючи з відновлення репродуктивної функції з подальшим переходом на передгравідарну підготовку, враховуючи факт, що основою акушерських і перинатальних ускладнень жінок цієї групи є високий ризик інтрамінального інфікування. Суттєве підвищення частоти відновлення репродуктивної функції на тлі зниження рівня акушерських і перинатальних ускладнень є підставою для впровадження запропонованої методики в практичну охорону здоров'я.

На підставі вивчення імунних механізмів визначено особливості імунопатогенезу хронічного сечостатевого хламідіозу (ХССХ) та оптимізовано методи його діагностики та прогнозування перебігу. Обгрунтовано шляхи оптимізації лікування хворих з даною патологією з використанням методів імунокорекції. Досліджено частоту розповсюдженості ХССХ. У хворих на ХССХ виявлено активацію гуморальної ланки зі зниженням показників клітинного імунітету. На підставі дослідження цитокінової ланки імунітету обгрунтовано концепцію імунопатогенезу ХССХ. Зокрема, виявлено, що за умов генетично детермінованої високої продукції протизапального цитокіну ІЛ-10 пригнічується функція моноцитів-макрофагів і Т-хелперів I типу, що обумовлює зниження продукції ІЛ-12, необхідного для переходу Т-хелперів нульових у Т-хелпери I типу (ТХI). Встановлено, що новоутворені ТхI підлягають супресивному впливу ІЛ-10, результатом якого є зниження продукції ІЛ-12 та <$Egamma>-ІФ, необхідних для активації таких факторів протихламідійного імунітету як NO та природні кілери для руйнування, відповідно, хламідій та інфікованих ними клітин. Проведено in vitro дослідження впливу препаратів "Манакс" і "Мікотон" і показано доцільність їх використання для лікування хворих на ХССХ. Патогенетично обгрунтовано й впроваджено у практику 3-етапне лікування хворих з використанням антибіотиків та імунотропних препаратів (тималіну, мікотону, лаферону, манаксу). За даними клініко-лабораторних показників встановлено, що запропонована методика лікування більш ефективна у порівнянні з традиційною терапією. Запропонований підхід рекомендовано для практичного використання.

Вивчено ультразвукові й імунологічні параметри функціонування репродуктивної системи за умов безпліддя внаслідок запальних змін органів малого тазу та хламідіозу. Одержано дані щодо особливостей клініки, ультрасонографічної та ендоскопічної характеристик репродуктивних органів за трубно-перитонеального безпліддя внаслідок хламідіозу. Уточнено характерологічні особливості морфофункціонального стану репродуктивних органів у разі безпліддя внаслідок перенесеного хламідіозу. Удосконалено алгоритм обстеження подружжя за хламідіозу з використанням нової методики - експрес-тесту на хламідійну інфекцію, яку застосовано інтраопераційно під час лапароскопії. Запропоновано та науково обгрунтовано комплексну програму реабілітації репродуктивної функції у разі безпліддя, спричиненого хламідіозом, з використанням антихламідійного імуноглобуліну та роваміцину (спіраміцину).

Наведено результати вивчення ефективності та досвід застосування противірусного препарату "Валавір" у лікуванні генітальної герпетичної інфекції. Розглянуто результати клінічних досліджень. Встановлено, що включення "Валавіру" в комплексну терапію хворих із генітальною герпетичною інфекцією сприяє поліпшенню клінічного перебігу захворювання. Призначення "Валавіру" скорочує терміни лікування пацієнтів і зменшує кількість рецидивів герпетичної інфекції протягом року.

Наведено дані з епідеміології, етіології, патогенезу, клініки, діагностики та лікування трихомоніазу та кандидозу урогенітального тракту (УТ) і рецидивного генітального герпесу (ГГ). Висвітлено патогенез і патоморфоз клініки трихомонадних, кандидозних і герпес-вірусних уражень УТ. Описано алгоритми обстеження хворих на запальні процеси сечостатевих органів. Запропоновано удосконалені методи терапії трихомоніазу та кандидозу УТ та ГГ, які допомагають виліковувати хворих, знижувати ризик рецидивів і розповсюдження даних захворювань.

Приведены данные по эпидемиологии, этиологии, патогенезу, клинике, диагностике и лечению трихомониаза и кандидоза урогенитального тракта (УТ) и рецидивирующего генитального герпеса (ГГ). Освещены патогенез и патоморфоз клиники трихомонадных, кандидозных и герпес-вирусных поражений УТ. Описаны алгоритмы обследования больных воспалительными процессами мочеполовых органов. Предложены усовершенствованные методы терапии трихомониаза и кандидоза УТ и ГГ, способствующие излечению больных, снижению риска рецидивов и распространению данных заболеваний.

Освещены вопросы эпидемиологии и клиники инфекции вируса папилломы человека (ВПЧ), патогенетические механизмы её трансформации, диагностические, молекулярно-биологические и молекулярно-генетические методы. Определены незлокачественные проявления инфекции ВПЧ, в частности, аногенитальные кондиломы, интраэпителиальные неоплазии (ИЭНП) вульвы и влагалища. Внимание уделено вопросам цервикальной ИЭНП, системной профилактики рака шейки матки, выявления ДНК ВПЧ.