Изложены вопросы этиологии, патогенеза, диагностики, клиники, лечения и прогноза гнойных воспалительных заболеваний придатков матки. Обоснована оригинальная клинико-морфологическая классификация данных заболеваний по степени патологических морфофункциональных изменений. Подробно изложены вопросы предоперационной подготовки больных с гнойными воспалительными заболеваниями придатков матки.

Представлены данные литературы о структуре острых воспалительных заболеваний придатков матки (ОВЗПМ) и особенностях микрофлоры как этиологического фактора. Показано, что группа заболеваний, которые объединены термином ОВЗПМ, не является однородной, включает различные виды воспалительного поражения придатков матки и их сочетания. Представлена характеристика микрофлоры и особенности ее изменения в современных условиях.

Проведен проспективный анализ результатов бактериологических исследований у 36 женщин фертильного возраста с воспалением придатков матки. Показано, что в 77,8 % наблюдений из очага поражения выделяют штаммы аэробных бактерий, представленных преимущественно группой энтеробактерий с доминированием Enterococcus spp. (21, 4 %), E. coli (17,9 %), Klebsiella oxytoca (14,3 %); анаэробная микрофлора представлена чаще всего бактериями Bacteroides fragilis и Peptostreptococcus asaccharoliticus. При расчете коэффициентов Жаккара мутуализм микрофлоры составил 14,3 % случаев, а синергизм - 38 %, что свидетельствовало о постоянстве микробных ассоциаций в 52,3 % случаев. Сделан вывод о том, что в связи с характерным постоянством микробных ассоциаций при воспалительных заболеваниях придатков матки в процессе лечения нецелесообразно менять антибактериальные препараты, а выявление аэробов-индикаторов - Enterococcus spp. и Enterobacter aer. - свидетельствует о наличии в очаге анаэробной неклостридиальной микрофлоры и требует проведения антибиотикотерапии препаратами соответствующего спектра действия.

Досліджено проблему підвищення ефективності лікування хворих на гострі запальні захворювання придатків матки (ГЗЗПМ). Вивчено форми ГЗЗПМ у структурі гострої гінекологічної патології. Одержано сучасні характеристики аеробної та анаеробної неклостридіальної мікрофлори як етіологічного чинника ГЗЗПМ. Установлено, що більш, ніж у половині випадків (54,2 %) у разі ГЗЗПМ у вогнищі запалення присутні асоціації аеробно-анаеробних збудників, до складу якого входить від двох до чотирьох бактерій, за цього бактеріальний синергізм є провідною етіологічною формою неклостридіальної анаеробної інфекції. Проаналізовано особливості змін рівнів білків гострої фази запалення (<$Ealpha 1>-антитрипсину та <$Ealpha 2>-макроглобуліну) як об'єктивних критеріїв оцінювання тяжкості перебігу й ефективності лікування хворих на ГЗЗПМ. Удосконалено діагностично-лікувальну тактику та визначено ефективність сучасних антибактеріальних засобів, лапароскопічних і традиційних оперативних технологій, що дозволило досягнути повного одужання у 87,5 % пацієнток, скоротити терміни перебування в стаціонарі, зменшити кількість післяопераційних ускладнень з 8,3 % до 3,7 %.

Досліджено показники імунної резистентності (субпопуляційний спектр Т- і В-лімфоцитів, цитокіновий, імуноглобуліновий профілі) та неспецифічного захисту у разі непліддя у жінок з сальпінгоофоритами хламідійної етіології у процесі медикаментозної корекції з використанням кверцетину й ербісолу та доведено високу терапевтичну активність їх поєднаного застосування. Визначено інформативність використання як маркера активності запального процесу підвищення рівнів ІЛ-6 у цервікальному слизу за хламідійних сальпінгоофоритів і непліддя. Уточнено вплив хламідійної інфекції на динаміку морфологічних змін структури маткових труб у різних за тривалістю непліддя контингентів жінок. Розроблено та апробовано алгоритми патогенетично модифікованого лікування з використанням вітчизняних препаратів "Ербісол" та "Кверцетин" у разі непліддя жінок з запальними захворюваннями придатків матки хламідійної етіології.

В исследовании отобраны 127 пациенток в возрасте от 18 до 25 лет, которые были разделены на 2 группы. В I группу включено 77 женщин с альгодисменореей и воспалительным процессом придатков матки, с циркулирующими в сыворотке крови антиовариальными антителами (АОА), включая антитела к блестящей оболочке ооцита. Во II (контрольную) группу вошли 50 серонегативных пациенток, не страдающих альгодисменореей, но у которых были хронические воспалительные процессы придатков и матки. Представлены результаты научно-практических исследований. Показано формирование аутоиммунной недостаточности за счет воздействия циркулирующих АОА, которые вызывают усиление атретических процессов фолликулов. Это - сформированная аутоиммунная овариальная недостаточность воспалительного генеза вызвана нарушением бактериального пейзажа и характеризуется гипоэстрогенией яичников. Доплерография и трансвагинальная эхография являются высокоинформативными и неинвазивными методами оценки яичникового резерва.

Висвітлено актуальність незапальної хвороби придатків матки, вивчено особливості менструальної та генеративної функції в жінок репродуктивного віку. Результати досліджень свідчать про суттєві зміни репродуктивної функції за наявності даної патології, починаючи з пубертатного віку, що потребує розроблення принципово нового напрямку діагностики та профілактичної корекції цих порушень.

Обследованы 60 пациенток, 50 % из которых использовали внутриматочную контрацепцию (ВМК) в период развития воспалительного процесса придатков матки. Согласно полученным данным, воспалительные процессы придатков матки у пациенток, использующих ВМК, осложнялись развитием пиосальпинкса в 20 %, образованием гнойной тубоовариальной опухоли в 30 % случаев.

Воспалительные заболевания половых органов у женщин фертильного возраста являются одной из основных причин нарушения репродуктивного здоровья. Особенностью воспалительных поражений является редкое наличие моновозбудителя. Учитывая актуальность и распространенность воспалительных процессов органов малого таза, необходим правильный выбор противомикробного препарата. Особенно важно своевременное и качественное лечение острых воспалительных процессов у женщин с наличием хронической генитальной и нейроэндокринной патологии, поскольку данная группа изначально находится в состоянии нарушенного репродуктивного потенциала и требует тщательного подхода при выборе терапии. Изучена клиническая эффективность ципрофлоксацина для лечения острого сальпингита у женщин с поликистозом яичников. Использование препарата Ципролет в комплексном лечении данной патологии является эффективным и позволяет сократить сроки терапии при сохранении терапевтической эффективности.

Результаты исследований свидетельствуют, что формирование полной клинической характеристики больных с гнойно-воспалительными заболеваниями придатков матки (ГВЗПМ) возможно на основе анализа возраста пациенток, социального статуса, особенностей становления менструальной функции и видов ее нарушений, возраста начала половой жизни, изучения детородной функции и частоты абортов, длительности использования внутриматочного контрацептива, причин развития ГВЗПМ, частоты внутриматочных вмешательств, перенесенных гинекологических заболеваний и оперативных вмешательств. Тщательно проведенная клиническая характеристика пациенток позволит разработать наиболее эффективный алгоритм диагностических и лечебно-профилактических мероприятий.

У структурі запальних захворювань жіночої статевої системи особливе місце посідають запальні захворювання придатків матки, у тому числі хронічні, з тривалим рецидивуючим перебігом, які призводять до порушення менструальної та генеративної функції, негативно впливають на стан ендокринної, імунної, судинної та нервової систем. Лікування запальних процесів придатків матки повинне бути комплексним та з вибором адекватного антибактеріального препарату. В еру антибіотиків змінилися реактивність організму та властивості збудників запального процесу. У даний час у практичну охорону здоров'я впроваджені високоактивні антимікробні препарати з групи фторхінолонів, які широко застосовують у лікуванні інфекцій геніталій.

Вперше обгрунтовано концепцію патогенетичних механізмів формування незапальної хвороби яєчника, маткової труби та широкої зв'язки матки у жінок репродуктивного віку. Визначено діагностичні критерії даної патології шляхом вивчення особливостей її клінічного перебігу, мікробіоценозу та вірусного інфікування біологічних середовищ, психологічного статусу, гормонального й імунного гомеостазу, стану кровозабезпечення органів малого тазу, екстрацелюлярного колагенового матриксу, анатомо-функціональних і морфологічних характеристик. В поданих аспектах патогенезу досліджуваних хвороб визначено роль стресового фактора та дисгормональних розладів з викладенням клініко-теоретичних особливостей, психологічних і гармональних взаємозв'язків. Доведено вплив серотоніну на гормональний профіль жінок, розвиток ендотеліальної дисфункції та злукового процесу у разі незапальної хвороби яєчника, маткової труби та широкої зв'язки матки. Вперше проведено поглиблене вивчення стану кровозабезпечення органів малого таза, системи гемостазу за даної патології та встановлено схильність до гіперкоагуляції за рахунок збільшення концентрації показників плазмово-коагуляційної ланки гемостазу, рівня фібриногену та дисбаланс функціонування фібринолітичної системи, підвищення інлексів судинного опору та зменшення середньої швидкості кровотоку, що опосередковано свідчить про наявність ішемії внутрішніх статевих органів. Запропоновано комплексну схему діагностики даних хвороб і методику ідивідуального підходу до лікування.

Розглянуто проблему зниження частоти порушень репродуктивної функції в жінок з гнійно-запальними захворюваннями придатків матки (ГЗЗПМ) на основі вивчення клінічних, функціональних, ендокринологічних, імунологічних і мікробіологічних особливостей, розробки та впровадження алгоритму прогностичних, діагностичних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів. Встановлено нові ланки патогенезу різних форм ГЗЗПМ у віковому аспекті на основі встановлених кореляційних зв'язків стану системного гемостазу та ступеня деструкції уражених органів малого тазу. Показано, що клінічний перебіг найбільш виражений у паціентів віком 18 - 25 років, а ступінь деструкції тканин - після 35 років. Розкрито порівняльні аспекти гемостазіологічних, імунологічних, ендокринологічних, мікроскопічних і бактеріологічних змін у пацієнток з ГЗЗПМ до та після різних варіантів хірургічного лікування. Науково обгрунтовано доцільність використання шкали SAPS (Simplified acute physiology score) за оцінювання клінічного перебігу за різних форм гнійно-запальних захворювань придатків матки, а також прогностичне значення окремих показників цієї шкали. Визначено вплив різних форм і методів лікування ГЗЗПМ на методи відновлення репродуктивної функції, а також на клінічний перебіг вагітності, пологів, стан новонароджених за наступної вагітності. На підставі одержаних результатів науково обгрунтовано необхідність удосконалення прогностичних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів, спрямованих на зниження частоти порушень репродуктивної функції, акушерських і перинатальних ускладнень у пацієнток з різними формами ГЗЗПМ.