Вперше встановлено необхідність планових спеціалізованих скринінгів за принципом "step by step" у дівчат-підлітків і жінок раннього репродуктивного віку з групи ризику з дисменореями з метою ранньої діагностики початкових форм ендометріозу. Визначено зміни оваріального резерву яєчників у разі дисменореї та діагностованого ендометріозу на різних стадіях ураження, що дозволило віднести цю методику до ранніх діагностичних маркерів ураження яєчників. Розширено ехографічні критерії діагностики поверхневого ендометріозу яєчників як етапу спеціалізованого скринінгу у дівчат-підлітків і жінок раннього репродуктивного віку, що дозволяють на доінвазивному етапі діагностики виділити цей контингент в особливу групу, що вимагає подальшого поглибленого обстеження і, можливо, спрямованої гормональної терапії. Науково обгрунтовано необхідність удосконалення діагностичного алгоритму, а також комплексу лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів, спрямованих на покращення показників репродуктивного здоров'я за рахунок ранньої діагностики початкових форм ендометріозу у дівчат-підлітків і жінок раннього репродуктивного віку з урахуванням репродуктивної програми жінки.

Показано можливості підвищення ефективності збереження та відновлення репродуктивного здоров’я у жінок з апоплексією яєчника шляхом вдосконалення методів неінвазивної діагностики внутрішньочеревних кровотеч яєчникової етіології, розробки патогенетично обгрунтованого діагностично-лікувального алгоритму та реабілітаційно-профілактичної програми з урахуванням виявлених патогенетичних і морфофункціональних особливостей захворювання, а також можливостей сучасних інноваційних медичних технологій. На підставі теоретичного узагальнення даних епідеміологічних, гормональних досліджень, особливостей клінічних проявів соно-, відео- та морфоструктури джерела оваріальної кровотечі, стану мікро-біоценозу статевих шляхів, системи гемостазу у разі апоплексії яєчника патогенетично обгрунтовано та розроблено систему діагностики, диференційовані способи консервативного та оперативного лікування, а також систему комплексного реабілітаційно-профілактичного ведення, що в сукупності сприяло зменшенню кількості випадків рецидиву захворювання та відновленню репродуктивної функції у разі цієї патології.

Увагу приділено важливій проблемі сучасної гінекології - удосконаленню методів діагностики та лікування ендометріозу яєчників залежно від стадії розповсюдження хвороби на підставі вивчення факторів неоангіогенезу та мікрогемоциркуляції, маркерів проліферації та колагенізації, розробки диференційних лікувальних підходів, підвищення індексу фертильності та покращення перинатальних наслідків. За допомогою трансвагінальної ультрасонографії з кольоровим доплерометричним картуванням знайдено критерії для встановлення попереднього діагнозу ендометріозу яєчників на ранніх стадіях захворювання. Виявлено два різні патогенетичні варіанти ендометріом з гіпо- та гіперкінетичним типами кровоплину, різними ступенями колагеноутворення та проліферації, що дозволило в подальшому обгрунтувати методику та тривалість післяопераційної протирецидивної терапії. Визначено, що проведення курсів озонотерапії на етапі передгравідарної підготовки жінок з пролікованим ендометріозом яєчників сприяє підвищенню індексу фертильності та покращенню репродуктивного прогнозу.

Вивчено морфофункціональні особливості яєчників та аденогіпофіза щурів у динаміці післяопераційного гіпотиреозу та після його корекції L-тироксином та L-тироксином у комплексі з кальцитоніном. Встановлено морфологічні засади неповноцінності лютеальної фази оваріального циклу у разі гіпотиреозу: прогресуюче порушення синтезу та виведення стероїдних гормонів жовтого тіла, гіперсекреція лактотропів аденогіпофіза, які не повністю коригуються L-тироксином. Застосування L-тироксину в комплексі з кальцитоніном у разі післяопераційного гіпотиреозі у є доцільним, оскільки запобігає порушенню ультраструктури жовтого тіла, справляє позитивний вплив на морфометричні показники ліпідних включень в лютеоцитах і кальцієвий обмін, запобігає ознакам гіперсекреції та гіперпродукції пролактину в лактотропах аденогіпофіза.

Наведено результати дослідження динаміки розвитку, стероїдогенної функції та фолікулогенезу оваріальної тканини в залежності від її початкової морфологічної структури та гормонального статусу тварини-реципієнта за умов трансплантації. Встановлено, що статевозріла оваріальна тканина у випадку трансплантації зберігає здатність до розвитку фолікулів, забезпечує відновлення рівней естрадіолу та прогестерону на тривалих строках спостереження (до 100-та днів), а також сприяє нормалізації концентрацій глюкози та тригліцеридів протягом 60-ти днів у оваріоектомованих тварин. Зазначено, що трансплантація неонатальної оваріальної тканини (1-го дня постанатального розвитку) призводить до її атипового морфологічного розвитку, за цього у тварин-реципієнтів спостерігається зниження деяких показників обміну речовин і збереження стероїдогенної функції на ранніх етапах після трансплантації (30-ти діб). Визначено, що морфологія трансплантантів неонатальної оваріальної тканини 3-го та 10-го дня постанатального розвитку на тривалих строках спостереження (60-ти та 100-та днів) аналогічна статевозрілій оваріальній тканині. Після трансплантації неонатальної оваріальної тканини 10-го дня відбувається відновлення гормонального статусу у тварин-реципієнтів на тривалих строках спостереження.

Встановлено, що тривала ушкоджувальна дія негативних чинників на фоні індивідуального сприйняття підвищених навантажень є причиною функціональної гіперпролактінемії, дисфункції гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи, гіпофункції яєчників і ранньої менопаузи. Показано, що інволюційна гормональна перебудова ініціює взаємообтягувальні порушення обміну речовин - ліпідного, вуглеводного, кальцій - фосфорного, кісткового ремоделювання та приводить до підвищення ризику розвитку метаболічних захворювань скелета й урогенітальних розладів. Розроблено математичну модель, яка прогнозує вірогідність розвитку метаболічних змін кісткової тканини шляхом кількісної оцінки чинників ризику зниження мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ), а також визначено клінічні предиктори які сприяють зниженню МЩКТ у разі гіпофункції яєчників. Розроблено й апробовано диференційовану систему ведення жінок з метаболічними порушеннями у разі гіпофункції яєчників. Одержано результати лікування, які свідчать про патогенетичну обгрунтованість та доцільність використання замісної гормональної терапії.

Проведено дослідження на 156-ти білих лабораторних щурах лінії Вістар. Проаналізовано, що одностороння оваріектомія у щурів з нормальними яєчниками призводить до передчасного згасання репродуктивної функції самок фертильного віку. Експериментально виявлено наявність морфофункціональної асиметрії як в інтактних, так і в змінених яєчниках самок щурів з домінуванням правої залози. Отримано нові дані про характер компенсаторно-пристосувальних змін, що настають у нормальних яєчниках, збережених після однобічної оваріектомії, на різних етапах постнатального онтогенезу. Виділено стадії компенсаторних процесів у яєчниках. Вивчено морфологічну перебудову полікістозно змінених яєчників у разі видалення протилежного органу. Встановлено, що в збереженому яєчнику спостерігається активізація процесу фолікулогенезу. Освітлено перспективи точного та обгрунтованого прогнозування показників фертильного здоров'я жінок за умов однобічної оваріектомії.

Досліджено залежність морфологічних характеристик букального та вагінального епітелію у жінок з синдромом полікістозу яєчників від концентрації лютеїнізувального, фолікулостимулювального гормонів та пролактину. За результатами аналізу ядер букального та вагінального епітелію даних жінок виявлено взаємозв'язок функціональної активності епітеліоцитів від гормонального статусу жінки, що може слугувати важливим критерієм під час формування груп ризику за критерієм дисгормональних патологій. Доведено різнонаправлений характер змін морфології інтерфазних ядер букального епітелію в жінок з синдромом полікістозу яєчників та хронічною нирковою недостатністю III стадії, який проявляється у зниженні кількості ядер з інактивованим хроматином у першій групі хворих та їх значною кількістю у другій. У букальному епітелії дорослих та дітей з нирковими патологіями виявлено однонаправлений характер змін морфології інтерфазних ядер до та після гемодіалізу, у дорослих - вони більш глибокі. Визначено однотипність змін морфології епітеліоцитів букального епітелію в дітей з гемолітико-уремічним синдромом та хронічною нирковою недостатністю III стадії.

Кровоносне русло яєчників крільчих складається із великих, середніх і дрібних артерій, артеріол, прекапілярів, капілярів, посткапілярів, венул, дрібних, середніх і великих вен. Капіляри, аностомозуючи між собою, утворюють суцільну широкопетлисту капілярну сітку мозкової речовини і велику кількість дрібнопетлистих автономних капілярних сіток кіркової речовини, які розташовуються навколо різних видів фолікулів. Тільки примордіальні фолікули не мають вираженої капілярної сітки. Зразу ж після дії загальної глибокої гіпотермії спостерігається набряк клітинних і позаклітинних структур строми яєчників, спазм середніх і дрібних артерій та артеріол. В подальшому зміни в яєчниках проходять декілька стадій: набрякові (1 - 3 доба), дистрофічно-некротичні (7 доба) пристосувально-компенсаторні (14 доба) і відновні (30 доба).

Обгрунтовано шляхи зниженя частоти порушень репродуктивного здоров'я жінок, які перенесли апоплексію яєчника на підставі вивчення у них клініко-ехографічних та ендокринологічних особливостей, розроблено й апробовано комплекс діагностичних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів. Вивчено віддалені наслідки апоплексії яєчника залежно від форми та методів проведеної реабілітації. Визначено основні чинники ризику й особливості клінічної симптоматики за різних форм апоплексії яєчника. Досліджено динаміку відновлення овуляторно-менструального циклу у жінок, які перенесли апоплексію яєчника та не одержували реабітаційні заходи. Проаналізовано особливості клінічного перебігу вагітності та пологів, а також перинатальні результати розродження жінок, які перенесли різні форми апоплексії яєчника. Науково обгрунтовано необхідність удосконалення діагностичних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів для лікування цих пацієнток. У порівняльному аспекті вивчено чинники ризику та частоти основних клінічних симптомів апоплексії яєчника. Обгрунтовано необхідність вивчення ехографічних критеріїв диференційної діагностики апоплексії яєчника з загостренням хронічного сальпінгоофориту, гострого апендициту та позаматкової вагітності. Запропоновано методи контролю за клінічним перебігом та ефективністю реабілітаційних заходів, що проводяться. Запропоновано й апробовано алгоритм діагностичних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів щодо зниження частоти порушень репродуктивного здоров'я та гестаційних ускладнень у жінок, які перенесли апоплексію яєчника.

Результати проведених досліджень свідчать про актуальність наукового завдання, що вивчається, - поєднана патологія матки та яєчників. Розроблений алгоритм діагностичних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів дозволяє підвищити ефективність оперативного лікування, а за бажанням пацієнток і відсутності протипоказань - відновити репродуктивну функцію.

На 47 нефіксованих трупах жінок, померлих у віці 29 - 77 років, встановлено, що яєчникові вени мають розвинену сітку анастомозів. Права яєчникова вена у 5 випадках впадала в праву ниркову вену, в 3 випадках - у верхню брижову. За наявності оваріоцеле у більшості випадків виявлено ознаки незавершеного повороту Ледда.

Проведено оцінку результатів комбінованого методу лікування ендометріозу яєчників із застосуванням оперативного втручання, імуномодулючої терапії, а також використанням агоністів гонадотропін-рилізинг-гормону. Запропонований метод лікування має суттєву перевагу в плані ефективності та відсутності рецидивів протягом 2 років спостережень.

Виявлено значні патологічні зміни в ієрархічній структурі регуляції менструальної та репродуктивної функцій і пригнічення імунної системи. Оцінено оваріальний резерв пацієнток, маркерами якого є регулярність менструального циклу, рівні фолікулостимулювального гормону, антимюлеровий гормон, інгібін В, число антральних фолікулів в яєчниках. Встановлено, що призначення гормонокоригувальної терапії в поєднанні з гомеопатичним імуномодулятором усуває дисбаланс імунної системи та нормалізує імунологічну реактивність організму. Виявлено істотні статистично вірогідні зміни кількості Т-активних лімфоцитів і Т-лімфоцитів-хелперів/індукторів, що є свідченням позитивного впливу даної терапії на клітинну ланку імунної відповіді. Розроблено діагностично-лікувальні алгоритми.

Встановлено, що досліджувані цитокіни зменшують скоротливу активність міометрію. Такий токолітичний ефект обумовлений зміною системи L-аргінін - оксид азоту, зокрема ферментів NO синтази й аргінази, а також функціонального стану мітохондрій, їх аспартатного переносника та мембранного потенціалу. Показано, що за умов зміни функціонального стану мітохондрій зменшується скоротливість міометрію. З'ясовано, що функціональна активність аспартатних мітохондріальних переносників у міометрії залежить від мембранного потенціалу мітохондрій, оксиду азоту й естрадіолу і не залежить від входу кальцію через Ca уніпортер в мітохондрію. Показано, що за експериментального імунного ушкодження яєчників у мишей пригнічується функціональний стан органів репродуктивної системи: порушується мейотичне дозрівання ооцитів, збільшується кількість ооцитів з атипічною морфологією, змінюється спонтанна скоротлива активність яйцеводів і міометрію, зростають показники смертності та затримується розвиток пре- та постімплантаційних ембріонів.

Обследованы 72 женщины активного репродуктивного возраста, страдающие доброкачественными опухолями яичников и бесплодием, 50 пациенток, перенесших экономную резекцию яичников, и 22 пациентки - цистэктомию. Оценку овариального резерва проводили по концентрации фолликулостимулирующего гормона, эстриола в сыворотке крови, данных 2D и 3D ЭХО яичников и допплерометрического исследования их стромальных сосудов. Установлено, что трехмерная объемная реконструкция с использованием эхографической допплерометрии является более ценным методом по сравнению с 2-мерной эхографией. Выявлено, что резекция яичников не является методом выбора в лечении доброкачественных образований, так как существенно снижает овуляторный резерв. При ретенционных образованиях предпочтение должно отдаваться гормональным и другим методам воздействия, при доброкачественных образованиях - методике их энуклеации.

Вивчено характер міжгормональних співвідношень андрогенів і глюкокортикоїдів у хворих на вторинний полікістоз яєчників (ПКЯ). Вивчення даних співвідношень дозволило чітко й обгрунтовано оцінити частоту гіперандрогенії у хворих на ПКЯ та визначити її характер (яєчниковий, наднирковий). Науково обгрунтовано і впроваджено у практику лікувальні заходи для корекції яєчникової та надниркової форм гіперандрогенії у жінок з вторинним ПКЯ. Запропоновано методику негормональної стимуляції продукції андрогенів - естрогенів за умов вираженого дизкортицизму.

Вперше доповнено наявні дані щодо морфогенезу апоплексії яєчників на підставі вивчення особливостей клінічного перебігу, морфологічних, у т. ч. морфометричних та імуногістохімічних, даних. Вперше виявлено, що збільшення об'єму гемоперитонеума у разі апоплексії яєчників, в зв'язку з розривом стінки кісти жовтого тіла спостерігається у разі збільшення розміру кісти, стоншенні її стінки, зростанні жорсткості стінки судин (підвищення вмісту колагену IV типу в базальній мембрані та склероз адвентиції), зменшенні вмісту ендотеліну-1 в ендотелії судин, що сполучається з погіршенням умов для вазоконстрикції ураженої судини, збільшенням об'єму діапедезних крововиливів в стінку кісти і, відповідно, із зменшенням міцності стінки кісти. Загалом за умов розвитку апоплексії яєчників виникає не тільки більший дефект стінки кисти, але й формуються гірші умови для припинення кровотечі та тромбоутворення. Вперше встановлено, що апоплексія жовтого тіла яєчників має особливий механізм збільшення об'єму гемоперитонеума, який виникає у випадках гіперплазії клітин гранульозотекалютеїнового шару жовтого тіла, що обумовлює пухкість жовтого тіла яєчника. Високе кровонаповнення дрібних капілярів спричиняє збільшення об'єму діапедезних крововиливів в тканину жовтого тіла і посилює його пухкість. Різке зменшення вмісту ендотеліну-1 в ендотеліоцитах судин на фоні близького до норми вмісту колагену IV типу в базальній мембрані ендотелію інгібує, очевидно, вазоконстрикцію та тромбування дефекту судин.

Проаналізовано результати лікування 2 001-го хворого, оперованого внаслідок наявності підозри на гострий апендицит (ГА). З'ясовано, що найбільшу кількість діагностичних помилок припущено в жінок, у 21,1 % яких інтраопераційно діагностовано гостру гінекологічну патологію, у структурі якої найбільшу кількість становлять випадки апоплексії яєчника (АЯ) (61,4 %). Встановлено значення лейкоцитозу та нейтрофільного зсуву для диференціальної діагностики ГА та АЯ. На підставі результатів вивчення клітинного складу лейкоцитарної формули виявлено значущість лейкоцитарних індексів інтоксикації та клітинних співвідношень у диференціальній діагностиці зазначених нозологій. Впроваджено методику визначення рівня сорбційної здатності еритроцитів для диференціальної діагностики ГА та АЯ. Розроблено алгоритм ультразвукового обстеження хворих з підозрою на ГА, використання якого дозволило підвищити специфічність і чутливість методу. Визначено показання до діагностичної лапароскопії у цієї групи хворих. На підставі результатів досліджень опрацьовано диференціально-діагностичний алгоритм у пацієнток з підозрою на ГА, використання якого сприяло зменшенню кількості діагностичних помилок до 2 % і покращанню безпосередніх і віддалених результатів їх лікування.

Дисертацію присвячено вивченню морфо-функціональних змін при гострих і хронічних алкогольних інтоксикаціях. На основі морфо-функціонального аналізу яєчників експериментальних тварин (білих щурів) і трупів осіб жіночої статі репродуктивного віку, які мали достовірний алкогольний катамнез, визначено кореляційні зв'язки та проведено зіставлення змін яєчників в умовах гострого отруєння етанолом і тривалого впливу етилового спирту. Виявлено зниження загальної кількості фолікулів та ознаки сполучнотканинної трансформації органа, що свідчать про розвиток стійкого гіпоовуляторного статусу.