Дисертація присвячена вивченню гемомікроциркуляторного русла часточки вилочкової залози, зокрема, артеріол, капілярів та венул, у віковому аспекті. Дослідження проведено на 50 безпородних білих щурах, яких було поділено на 5 вікових груп: 15-та доба ембріонального розвитку, новонароджені, статевонезрілі (3,5 міс.), статевозрілі (6 міс.), "старі" (більше 1,5 року). Визначено в тимусі білих щурів у 5 вікових групах щільність та діаметр артеріол, капілярів та венул на площі 992,25 мкм2. Досліджено процеси ангіогенезу у тимусі білих щурів. Вивчено ультрамікроскопічні особливості будови судин гемомікроциркуляторного русла та будови гематотимусного бар'єру у кірковій та мозковій речовині часточки вилочкової залози. Встановлені закономірності зміни морфологічних параметрів судин гемомікроциркуляторного русла тимусу в процесі онтогенезу.

У дисертації висвітлено структурні механізми розвитку первинних і вторинних кровоносних мікросудин стінки сечового міхура людини в пренатальному періоді онтогенезу. Методами світлової та електронної мікроскопії встановлено, що судини гемомікроциркуляторного русла сечового міхура утворені за рахунок первинного та вторинного ангіогенезу. Первинний ангіогенез відбувається тільки в плодному періоді і полягає в розвитку первинних мікросудин типу протокапілярів із клітин мезенхіми та утворенні замкнутого первинного протокапілярного русла. Розвиток вторинного органоспецифічного гемомікроциркуляторного русла сечового міхура зумовлений диференціацією на його основні ланки первинного протокапілярного русла та новоутворених мікросудин. Органоспецифічними рисами розвитку мікросудин сечового міхура є порівняно рання поява базальної мембрани кровоносних капілярів та наявність в адвентиційній оболонці артеріол та збиральних венул великої кількості поздовжньоорієнтованих колагенових волокон.

На початку органогенезу сліпої кишки процеси первинного ангіогенезу закінчуються і вже існують первинні мікросудини типу протокапілярів, які утворюють незамкнене протокапілярне русло. Первинні мікросудини анастомозують між собою і формують замкнене протокапілярне русло, в якому унаслідок процесів ланкової диференціації виділяються привідні, обмінні і відвідні судини. Зміна первинного протокапілярного русла вторинним органоспецифічним гемомікроциркуляторним руслом відбувається поступово унаслідок процесів: а) структурної диференціації привідних, обмінних, відвідних мікросудин у відповідні ланки гемомікроциркуляторного русла: б) формування мікросудин шляхом вторинного ангіогенезу з наступною диференцією у різні ланки гемомікроциркуляторного русла в залежності від умов регіонарної гемодинаміки.

Дисертацію присвячено вивченню ультраструктурних механізмів первинного і вторинного ангіогенезу жовчного міхура людини в пренатальному періоді онтогенезу. Методами світлової та електронної мікроскопії встановлено, що судини гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура людини в пренатальному періоді онтогенезу утворюються за рахунок первинного та вторинного ангіогенезу. Первинний ангіогенез проходить в мезенхімі зачатка жовчного міхура людини тільки в ембріональному періоді. Протягом пренатального періоду онтогенезу людини виділені такі етапи розвитку ендотелію судин гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура: мезенхімні "берегові" клітини - ендотеліоцити протокапілярів (примордіальні ендотеліоцити) - ендотелій соматичного типу кровоносних капілярів, артеріол та венул. Вторинний ангіогенез проходить в стінці жовчного міхура плодів людини на протязі 3 - 9 місяців і полягає в утворенні з "бруньок росту" передіснуючих мікросудин вторинних (знову народжених) кровоносних капілярів, розвитку м'язової оболонки артеріол, що формуються, розвитку посткапілярних і збиральних венул. Капілярно-тканинні співвідношення в жовчному міхурі ембріонів і плодів людини опосередковані певною формою організації мікросудинних сіток, регламентуючих шлях тканинної гемомікроциркуляції. В свою чергу, організація і функціональна геометрія гемомікроциркуляторного русла жовчного міхура, топологічні зв'язки і гістотопографічні взаємовідносини його ланок визначаються особливостями структурних механізмів ангіогенезу.

Дисертацію присвячено вивченню морфофункціональних особливостей гемомікроциркуляторного русла ембріонів і плодів людини. Встановлено наявність в міокарді людини двох типів первинних кровоносних мікросудин, які суттєво розрізняються за будовою стінки. Виявлено гетерохронність утворення первинних кровоносних мікросудин в різних відділах передсердь людини. Визначено для міокарда людини строки заміщення первинного кровоносного мікрорусла вторинним гемомікроциркуляторним руслом. Описано ультраструктурні особливості кровоносних мікросудин в різні строки пренатального онтогенезу. Виявлено та описано внутрішньоендотеліальний та міжендотеліальний способи утворення бруньок росту кровоносних мікросудин в міокарді ембріонів та плодів людини.

Дисертацію присвячено структурним механізмам ангіогенезу кровоносних і лімфоносних судин мікроциркуляторного русла червоподібного відростка людини в пренатальному періоді онтогенезу. Методами світлової та електронної мікроскопії встановлено, що органоспецифічне гемо- і лімфомікроциркуляторне русло червоподібного відростку людини в пренатальному періоді онтогенезу розвивається за рахунок вторинного ангіогенезу. Вторинний ангіогенез включає: 1) розвиток артеріол з м'язовою оболонкою; 2) розвиток посткапілярних і збиральних венул, в тому числі і специфічних посткапілярних венул з високим ендотелієм; 3) формування "бруньок росту", з яких розвиваються вторинні кровоносні капіляри; 4) формування "бруньок росту", з яких розвиваються вторинні лімфатичні капіляри. Найбільш характерним проявом вторинного ангіогенезу в червоподібному відростку людини в пренатальному періоді онтогенеза являється: 1) брунькування; 2) анастомозування; 3) ремоделювання капілярної петлі і формування капілярної сітки.

Дослідження присвячене комплексному вивченню особливостей розвитку та становлення топографії воріт печінки і їх компонентів протягом пренатального періоду онтогенезу. Встановлено періоди формування воріт печінки та їх судинно-протокових елементів. Виявлені морфологічні передумови і час можливого виникнення варіантів та аномалій будови ворітної вени печінки, власної печінкової артерії, позапечінкових жовчних проток. Простежена залежність між формою вісцеральної поверхні печінки та будовою і топографією її воріт. Визначені особливості будови і варіанти топографії воріт печінки та їх компонентів у плодів та новонароджених. Отримані результати можуть бути морфологічною основою для удосконалення існуючих та розробки нових методів хірургічного лікування патології гепатобіліарної ділянки у новонароджених та дітей раннього віку.

Проведено макроскопічні та серійні гістологічні дослідження, які включають звичайне та тонке препарування, виготовлення графічних реконструкцій, ін'єкцію судин зафарбованим протакрилом, фарбування гістологічних зрізів гематоксилін-еозином. Використано метод статистичної обробки. Встановлено, що наприкінці шостого тижня внутрішньоутробного розвитку (зародки 13,0 - 13,5 мм тім'яно-куприкової довжини (ТКД)) в тілі ембріона відбуваються зміни в системі кардинальних вен, які призводять до появи непарної та напівнепарної вен. Розміри непарної та напівнепарної вен змінюються не однаково у різні періоди пренатального онтогенезу і мають тенденцію до збільшення. Найбільш інтенсивно ростуть непарна та напівнепарна вени на восьмому тижні передплодового періоду та на сьомому-восьмому місяці плодового періоду. Впродовж пренатального періоду онтогенезу відбувається поступове зміщення устєвого відділу непарної та напівнепарної вен відносно хребта в каудальному напрямку. Схожі до дефінітивних топографо-анатомічні взаємовідносини непарної та напівнепарної вен з оточуючими органами та структурами встановлюються наприкінці плодового періоду та у новонароджених. Варіабельність непарної та напівнепарної вен протягом передплодового та плодового періодів, а також у новонароджених зумовлена особливостями розвитку кардинальних вен впродовж перших двох місяців ембріонального розвитку.

В дисертації розглянуті питання розвитку та становлення топографії головних бронхів та легеневих судин протягом пренатального періоду онтогенезу людини та у новонароджених. Уточнені джерела утворення основних компонентів коренів легень людини, простежено динаміку їх синтопічних кореляцій, вивчені особливості морфології воріт органа, визначені строки інтенсивного та уповільненого росту структур, що вивчаються - критичні періоди їх розвитку, а також встановлені особливості їх топографії у новонароджених. Отримані дані являються морфологічною основою для удосконалення існуючих та розробки нових методів хірургічного лікування патологічних процесів в ділянці воріт легень, а також для антенатальної профілактики та корекції вад розвитку.

В дисертації вивчені особливості розвитку та становлення топографії надниркових залоз протягом пренатального періоду онтогенозу людини та у новонароджених. Уточнено час і джерела закладки надниркових залоз, досліджено динаміку зміни їх форми, розмірів та особливості кровопостачання. Виявлено корелятивні взаємовідношення надниркових залоз із суміжними органами, а також морфологічні передумови виникнення деяких їх природжених вад.

На 138 трупах зародків, передплодів, плодів та новонароджених людини вивчено в динаміці особливості розвитку та становлення топографії нижньої порожнистої вени протягом пренатального періоду онтогенезу людини. Встановлено, що нижня порожниста вена розвивається в результаті складних перетворень системи жовтково-брижових вен і системи анастомозів між посткардинальними, субкардинальними та супракардинальними венами. Закладка стовбура нижньої порожнистої вени починається у зародків 5,0-6,5 мм тім'яно-куприкової довжини (ТКД) на 4 тижні внутрішньоутробного періоду розвитку із формуванням її краніальної частини. Протягом 5-6 тижнів відбувається формування відділів нижньої порожнистої вени, а наприкінці зародкового періоду (кінець 6 тижня) у ембріонів 10,5-13,5 мм ТКД стовбур вени вже повністю сформований. Протягом передплодового періоду онтогенезу людини проходить процес становлення топографії нижньої порожнистої вени, який починається у зародковому періоді і супроводжується формуванням порожнини перикарда та органокомплексів заочеревинного простору, а також розвитком її притоків. Протягом плодового періоду онтогенезу людини та у новонароджених спостерігається остаточне формування відділів нижньої порожнистої вени та їх топографія.

Розглянуто питання обслуговування новонароджених дітей у пологовому будинку, форми пневмопатій новонароджених (набряково-геморагічний синдром, хворобу гіалінових мембран, розсіяні ателектази). Проаналізовано фізіологію та патологію недоношених дітей, описано внутрішньоутробні інфекції, перинатальні ушкодження центральної нервової системи гіпоксичного та травматичного генезу, особливості антибактеріальної терапії.

Уточнено та доповнено дані літератури стосовно джерела та часу закладки дванадцятипалої кишки людини. Проаналізовано зміну топографо-анатомічних взаємовідношень дванадцятипалої кишки з суміжними органами у період антенатального життя. Встановлено закономірності зміни форми та розмірів дванадцятипалої кишки протягом пренатального онтогенезу людини. Одержані дані дають можливість з'ясувати причини виникнення варіантів будови та топографії дванадцятипалої кишки у процесі ембріогенезу. З'ясовано морфологічні передумови та час можливого виникнення деяких варіантів будови дванадцятипалої кишки у людини.

Изложены современные данные о процессах эмбриогенеза человека, а также об основных механизмах формирования врожденных аномалий развития. Значительное внимание уделено рассмотрению нервной, сердечно-сосудистой, пищеварительной, эндокринной, дыхательной, мочевыделительной, половой, а также опорно-двигательной систем. Отдельная глава посвящена проблемам репродуктивного здоровья с кратким описанием различных методов вспомогательной репродукции.

Досліджено органні особливості міжтканинних взаємовідносин у позазародкових (хоріон) та дефінітивних (шлунок, тонкий кишечник, серце та корпоральні судини) органах у першому триместрі пренатального онтогенезу людини. З використанням сучасних морфологічних, гістохімічних, електронномікроскопічних і морфометричних досліджень проведено порівняльний аналіз гістогенетичних перебудов структур гемоплацентарного бар'єру. Визначено істотні відмінності у ході гістогенетичного становлення різних органів. Обгрунтовано виразливі міжтканинні взаємовідносини між утвореннями гемоплацентарного бар'єру і материнськими тканинами, а в зародкових органах - епітеліально-мезенхімальні взаємовідносини і взаємодії між їх похідними. Визначено рельєфні конструктивні характеристики гістогенетичних процесів відповідно до послідовності виникнення гетерогенних закладок структурних компонентів і асинхронності ступеня їх диференціровки.

Дисертацію присвячено питанням росту, формоутворення, структурної перебудови та зміни водно-електролітного складу довгих трубчастих кісток скелета адаптованих та неадаптованих тварин за умов позаклітинного зневоднення різного ступеня важкості та потенції їх репарації. Встановлено, що позаклітинне зневоднення спричинює деструкцію епіфізарної хрящової пластинки, рарефікацію та демінералізацію кісткової тканини, яка, в першу чергу, проявляється в губчастій речовині. Адаптивні перетворення у кістковій тканині виявлено під час зростання масової частки остеотропних мікроелементів на фоні збереження структурної організації вологості та загальної мінеральної насиченості трубчастих кісток скелета. Попередня адаптація сприяє збільшенню резистентності кісткової тканини до впливу зневоднення, а також підвищує її відновлювальні можливості, ознакою чого є більш повна репарація кісток скелета адаптованих тварин порівняно з неадаптованими.

Вивчено динаміку формоутворення заочеревинного простору та просторово-часових взаємовідношень його органів і структур протягом усього внутрішньоутробного періоду розвитку. За допомогою сучасних морфологічних методів простежено послідовність утворення заочеревинних органокомплексів. Внаслідок шлунково-кишкового повороту та зрощення первинно-інтраперитонеально розташованих дванадцятипалої кишки, підшлункової залози та їх бриж з ембріональною пристінковою очеревиною на ІІІ місяці утворюються зачатки передорганних та заорганних фасцій, розмежованих міжочеревинними шарами клітковини, які є умовною межею між заочеревинним простором та черевною порожниною. Наприкінці передплодового періоду між задньою черевною стінкою, листками заочеревинної фасції та заочеревинними органами формуються фасціально-клітковинні простори: заочеревинний, принирковий, присечовідний та простір надниркової залози. Органи заочеревинного простору розвиваються в тісному топографо-анатомічному взаємозв'язку з суміжними органами черевної порожнини, що зумовлює їх відповідні синтопічні поля у плодів.

Комплексно вивчено внутрішньопечінкову топографію венозних структур та їх взаємовідношення в пренатальному періоді онтогенезу та у новонароджених. Завдяки застосуванню адекватних і найбільш інформативних методів морфологічних досліджень простежено динаміку ембріотопографії венозних структур печінки протягом раннього онтогенезу людини з урахуванням сегментарної будови органа. Визначено особливості будови та варіанти топографії всіх венозних структур печінки у плодів та новонароджених. Отримані результати можуть бути морфологічною основою для вдосконалення існуючих і розробки нових методів антенатальної профілактики, хірургічної корекції, а також сприятимуть уточненню діагностики природжених вад і набутих після народження захворювань печінки у дітей раннього віку.

З'ясовано час і джерела закладки четвертого шлуночка мозку, досліджено динаміку змін його форми та розмірів, а також особливості будови судинного сплетення. Виявлено корелятивні взаємовідношення четвертого шлуночка головного мозку з суміжними структурами, а також морфологічні передумови виникнення деяких природжених вад їх розвитку.

Наведено результати комплексного дослідження третього шлуночка головного мозку людини протягом усього пренатального періоду онтогенезу. Встановлено особливості розвитку третього шлуночка й оточуючих структур. Описано особливості будови органа та його взаємодію з суміжними структурами. Досліджено особливості розвитку судинного сплетення третього шлуночка головного мозку. Визначено критичні періоди розвитку у формуванні третього шлуночка головного мозку людини. Одержано дані, які можуть бути базою для модифікації існуючих і розробки нових методів антенатальної профілактики та постнатальної хірургічної корекції природжених вад і захворювань головного мозку в новонароджених і дітей раннього віку.