Уточнено особливості клінічних проявів супратенторіальних примітивних нейроектодермальних пухлин головного мозку (САПНЕПГМ) у дітей в залежності від локалізації, розмірів, їх гістологічного варіанту та віку пацієнтів. Проаналізовано особливості локалізації, розповсюдження та напрямку росту САПНЕПГМ у дітей різного віку. Досліджено гістологічні особливості САПНЕПГМ у дітей різного віку. Обгрунтовано доцільність поєднання різних нейровізуалізуальних методів обстеження дітей з САПНЕПГМ. Оцінено результати хірургічного та комбінованого лікування дітей з САПНЕПГМ в залежності від радикальності оперативного втручання та проведеної адьювантної терапії.

Уперше в Україні розроблено методику лікування дітей, хворих на прогностично несприятливі форми злоякісних новоутворень м'яких тканин (ЗНМТ), з використанням підтримки гемопоезу аутологічними стовбуровими клітинами периферичної крові (СКПК). Доведено доцільність та ефективність застосування методу підтримки гемопоезу аутологічними СКПК після інтенсивної поліхіміотерапії (ПХТ) другої лінії в комбінованому лікуванні дітей, хворих на прогностично несприятливі форми ЗНМТ. Уперше досліджено вплив інтенсивної ПХТ другої лінії на стан імунної системи та хромосоми лімфоцитів периферичної крові у дітей, хворих на прогностично несприятливі ЗНМТ, залежно від етапу лікування та в тривалий термін після його закінчення. Уперше впроваджено методику інтенсивної ПХТ другої лінії з використанням методу підтримки гемопоезу аутологічними СКПК, що дозволило значно підвищити виживаність пацієнтів з прогностично несприятливими формами ЗНМТ, скоротити тривалість глибокої мієлосупресії та ризик розвитку пов'язаних з нею небезпечних для життя ускладнень, проводити лікування в заплановані терміни, і таким чином, покращити якість життя дітей з такою патологією.

Встановлено частоту злоякісних новоутворень в осіб молодого віку із семи областей західного регіону України у 1997 - 2004 рр. Досліджено вплив екзогенних чинників на виникнення злоякісних новоутворень у молодого населення шляхом аналізу частоти онкологічної патології в залежності від рівня антропогенного забруднення довкілля. Одержано дані клініко-генеалогічних досліджень для прогнозування ризику розвитку злоякісних новоутворень в родинах дітей, хворих на лейкемії та лімфоми. Визначено обтяженість родоводів пацієнтів із синдромами хромосомної нестабільності випадками онкологічної та неонкологічної патології. Вивчено частоту та спектр онкологічної та соматичної патології в родинах пацієнток із сімейним раком грудної залози. Проаналізовано особливості розподілу частот генотипів, асоційованих із спадковими формами лейкемій та лімфом (\I ATM\I0, \I NBN \I0), а також раку грудної залози (\I BRCA 1/2\I0) у населення західного регіону України. Досліджено внесок поліморфних варіантів генів II фази системи детоксикації (\I GSTN1\I0, \I GSTT1\I0, \I NAT2\I0) у визначенні схильності до розвитку онкологічних захворювань у вказаному віці. Вдосконалено систему прогнозування випадків злоякісних новоутворень в осіб молодого віку шляхом визначення величини генетичного ризику.

На основі комплексного обстеження дітей молодшого віку визначено новий напрямок у дитячій нейроонкології. Аналіз клінічної картини захворювання та результатів нейровізуалізуючих методів дослідження у цих дітей дозволив встановити оптимальну хірургічну тактику, досягти хороших результатів лікування, зменшити летальність хворих, що має вагоме наукове та соціальне значення. Визначено епідеміологічні, анатомотопографічні та гістологічні особливості пухлин головного мозку у дітей молодшого віку. Встановлено клінічні критерії для включення хворих у групи високого ризику в залежності від їх віку, розмірів пухлини, характеру її росту, наявності метастазів, характеру та обсягу хірургічного втручання. Вперше визначена залежність результатів хірургічного лікування дітей молодшого віку з пухлинами ГМ залежно від їх загального стану, розмірів новоутворення, характеру його росту, наявності метастазів, радикальності операції. На фактичному матеріалі вивчено дані катамнезу, що дозволило вперше визначити прогностичні фактори, які впливають на тривалість та якість життя хворих, залежно від обсягу проведеного лікування. На основі співставлення результатів комплексного клініко-діагностичного дослідження та результатів оперативних втручань у дітей молодшого віку з пухлинами ГМ розроблено покази та протипокази до застосування різних видів хірургічного лікування. Вперше проведено клініко-генеалогічне дослідження родин цих дітей з пухлинами ГМ, яке дозволило визначити роль спадкових факторів у виникненні у них інтракраніальних новоутворень.

Вперше вивчено закономірності спонтанної трансформації гемангіоми (ГІ) у дітей за даними обласної дитячої лікарні промислового регіону центру України. Доведено здібність до спонтанної інволюції більшості ГІ. Вперше в Україні визначено показання, протипоказання до системної терапії ГІ із застосуванням препарату з групи неселективних β-адреноблокаторів (пропранолол (ПР), міжнародна непатентована назва (МНН)), оцінено ефективність та безпеку, розроблено власну методику лікування. Доведено різницю ефекту системної ПР-терапії (різна швидкість та ступінь регресії) залежно від віку дитини та фази розвитку ГІ. Вперше доведено можливість повного видалення проблемних ГІ у дітей шляхом комбінування системної терапії ПР та селективного лазерного фототермолізу резидуальних телеангіектатичних виявів за допомогою діодного лазеру 940 нм в імпульсному режимі роботи (спосіб лікування ГІ у дітей). Одержано нові дані про участь цистеїнових катепсинів (Кат) В, L і Н, їх інгібітора цистатину (Цис) С у процесах трансформації ГІ та реалізації дії ПР, а також про можливість застосування показників їх активності для прогнозування відповіді на ПР-терапію. Розроблено спосіб прогнозування ризику рецидиву ГІ після відміни системної терапії ПР за рівнем вмісту цистеїнових протеїназ (Кат В, L, Н) та VEGF у сироватці крові та віком дитини перед її початком.

Проведено цитогенетичні дослідження клітин кісткового мозку (КМ) за наявності гострої лейкемії (ГЛ), хронічної мієлоїдної лейкемії (ХМЛ), мієлодиспластичних синдромів (МДС) у дітей і підлітків, зіставлено результати каріотипування з даними морфологічних, гістологічних досліджень, імунофенотипуванням клітин КМ і периферійної крові. У клітинах КМ виявлено широкий спектр каріотипів за структурою клонів: нормальний, нормальний/білятетраплоїдний, аномальний, аномальний/нормальний, аномальний/білятетраплоїдний/нормальний, ускладнення клональних аномалій хромосом і незалежні клони. Показано, що за лімфобластної ГЛ та мієлоїдної ГЛ до кількісних і структурних перебудов залучалися практично всі хромосоми. Найчастіше серед структурних перебудов у разі цих захворювань крові зустрічалися делеції (40,0 % і 43,9 % відповідно) та транслокації (26,5% та 39,8 % відповідно), за ХМЛ - транслокації (100 %), за МДС - делеції та парацентрична інверсія (48,6 % і 15,7 % відповідно). У групах дітей до 2-х років переважали транслокації: за наявності лімфобластної ГЛ - 45,0 %, мієлоїдної ГЛ - 61,5 %, в інших групах - делеції та транслокації, що свідчить на користь того, що для маніфестації ГЛ у таких дітей достатньо первинної збалансованої перебудови. Показано універсальність механізмів ускладнень клональних аномалій хромосом клітин КМ за наявності новоутворень кровотворної та лімфоїдної тканин.

Розширено наукове уявлення щодо певних особливостей етіопатогенезу пара- та інтравентрикулярних лікворних кіст. На основі зіставлення результатів клініко-діагностичного дослідження та результатів хірургічного лікування дітей з пара- й інтравентрикулярними лікворними кістами розроблено покази та протипокази для екстра- й інтракраніального дренування ліквору. Обгрунтовано ефективні та малоінвазивні методи доопераційної діагностики пара- та інтравентрикулярних лікворних кіст. Визначено покази й обмеження для застосування ендоскопічного інтракраніального дренування пара- та інтравентрикулярних лікворних кіст. Доведено пріоритетність ендоскопічних хірургічних втручань для подолання синдрому внутрішньочерепної лікворної гіпертензії за вказаної патології в післяопераційному періоді.

Розкрито можливості підвищення якості діагностики та лікування судинних новоутворень щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД) у дітей шляхом розробки комплексу діагностичних і лікувальних заходів залежно від форми, локалізації, розмірів, темпів росту судинного новоутворення та віку дитини. Наведено результати аналізу 196-ти історій хвороб, а також обстеження та лікування 141-ї дитини віком від 1 місяця до 15 років з судинними новоутвореннями ЩЛД. Визначено інформативність, послідовність і об'єм застосування додаткових методів діагностики (доплерівської ультрасонографії, магнітно-резонансної томографії, комп'ютерної томографії з контрастуванням, ангіографії) за всіх форм судинних новоутворень ЩЛД у дітей. Обгрунтовано ефективність застосування медикаментозної терапії під час лікування дитячих гемангіом. Запропоновано нові методи хірургічного лікування судинних новоутворень м'яких тканин на основі щадних хірургічних прийомів. Доведено ефективність розробленого діагностично-лікувального комплексу дій у разі судинних новоутворень м'яких тканин і кісток на основі диференційованого застосування методів діагностики та лікування.

Вивчено механізми розвитку, особливостей клінічного перебігу та лікування уражень міокарду у дітей із гострою лейкемією (ГЛ), які знаходяться на протокольній хіміотерапії, в складі якої є кардіотоксичні антрациклінові антибіотики. Встановлено ранні клініко-діагностичні критерії антрациклінових кардіоміопатій у дітей із ГЛ на фоні протокольної хіміотерапії. Запропоновано алгоритм інструментально-лабораторної діагностики токсичної кардіоміопатії у дітей із ГЛ. Проведено експериментальне моделювання антрациклінової кардіоміопатії на тваринах і вивчено механізми впливу метаболічної кардіопротекції левокарнітином на міокард щурів за умови токсичної кардіоміопатії. Розроблено та впроваджено в практику спосіб фармакотерапії антрациклінової кардіоміопатії у дітей на фоні ГЛ.

Обгрунтовано критерії формування групи ризику розвитку злоякісних захворювань системи крові у дітей, які зазнали впливу негативних чинників довкілля та підвищенню ефективності методів лікування. Проаналізовано дані генеалогії та клініко-гематологічні показники у дітей з лейкеміями та лімфомами за три періоди спостереження: 1980 - 1986 рр., 1987 - 1996 рр., 1997 - 2012 рр. Обгрунтовано критерії та сформовано групу ризику розвитку злоякісних захворювань системи крові, в яку увійшли діти з нормоцитарною анемією (НА), лімфаденопатією та порушенням обміну заліза, змінами в гормональному статусі, підвищеною масою тіла після народження, травмами кісток, онкологічними хворобами в родоводі. Доведено внесок генетичної компоненти в розвиток та перебіг злоякісних захворювань системи крові у дітей. У 20,1 % хворих на гостру лейкемію в ініціальний період захворювання рівень кортизолу в сироватці крові був нижчий за нормативний, що поєднувалось з короткою медіаною виживаності. Встановлено причини розвитку НА та лімфаденопатії у дітей з нормативним або підвищеним вмістом заліза та феритину в сироватці крові. Вперше доведено, що з підвищенням ступеня інтегрального забруднення території збільшується частка дітей з несприятливим перебігом гострої лімфобластної лейкемії, знижується вміст еритроцитів у периферичній крові у дітей з НА та збільшується кількість дітей з моноцитозом. Позитивний клінічний ефект під час проведення лікувальних заходів спостерігався у 69,7 % дітей з НА та лімфаденопатією, нормалізація лабораторних показників реєструвалась у 46,3 % осіб. Тривалому моніторингу за станом гемопоезу підлягали діти з перевантаженням організму залізом, хронічною патологією шлунково-кишкового тракту та змінами в ендокринному статусі. Доведено, що поєднання генетичних факторів та негативних чинників довкілля можуть бути промоторами розвитку злоякісних захворювань системи крові у дітей.

Обгрунтовано доцільність застосування у схемах лікування дітей, хворих на остеогенну саркому (ОС), високодозової поліхіміотерапії (ПХТ) та терапії супроводу, ендопротезування великих суглобів. Розроблено методику комбінованого лікування з використанням неоад'ювантної ПХТ та її коррекції за результатами проміжного контролю ефективності XT та морфологічних методів дослідження. Запропоновано алгоритм визначення ефективності передопераційної ХТ на основі поєднання клінічних та радіологічних методів дослідження. Показано, що наявність псевдокапсули пухлини під час УЗД свідчить про ефективність передопераційної ХТ і обгрунтовує можливість проведення радикального органозберігального хірургічного втручання у дітей. Встановлено, що коррекція передопераційної ХТ призводить до значного підвищення показника лікувального патоморфозу пухлин. Доведено, що терапія супроводу з використанням комплексу гепатопротекторів і стимуляція діурезу дозволяє інтенсифікувати лікування. Залежно від ефективності ХТ та інших особливостей перебігу пухлинної хвороби систематизовано та уточнено показання та протипоказання до радикальних органозберігальних оперативних втручань у дітей. Встановлено, що на сьогодні найбільш адекватними обсягами хірургічних втручань у дітей, хворих на ОС, є резекція ураженої кістки з заміщенням дефекту аутотрансплантатом малогомілкової кістки на судинній ніжці у разі діафізарної локалізації пухлини і ендопротезування подовжуючими ендопротезами великих суглобів у разі епіметафізарної локалізації пухлини.

Вперше встановлено, що діти з полідефіцитними анеміями (ПДА) та лейкемоїдними реакціями лімфоцитарного типу з підвищеним рівнем тиреотропного гормону (ТТГ) гіпофіза та зниженим рівнем кортизолу в сироватці крові мали родичів з ендокринною патологією, частіше хворіли на гострі респіраторні захворювання, у четвертої частини пацієнтів виявлено тиреоїдит. Вперше вивчено рівні ТТГ гіпофізу, гормонів щитовидної залози та кортизолу в сироватці крові у дітей з гострою лімфобластною лейкемією у динаміці лейкемічного процесу, визначено строки тривалості життя пацієнтів і розраховано ризики розвитку лейкемій. З'ясовано, що діти з підвищеним ініціальним рівнем ТТГ, які захворіли на лейкемію у віці до 5-ти років, мали родичів, які частіше хворіли на гострі респіраторні й ендокринні захворювання (цукровий діабет, ожиріння), народжувалися з більшою масою тіла (більш як 4 000 г) і мали гіперплазію лімфоїдної тканини. Встановлено зв'язок між тривалістю життя дітей, хворих на гостру лімфобластну лейкемію, з ініціальними рівнями кортизолу. Виявлено, що низькі ініціальні рівні кортизолу в сироватці крові (нижче за 60 нмоль/л) не супроводжуються проявами кушингоїдних ознак на лікування преднізолоном. Доведено, що дана категорія пацієнтів відзначається більш короткою тривалістю життя (<$E20,3~ symbol С ~4,4~ roman міс.>).

Наведено результати вивчення особливостей клініки, імунних і метаболічних показників 110 дітей з кістковими кістами (КК). Відмічено зниження рівня АТФ у крові, активацію процесів пероксидного окиснення ліпідів, зниження активності ферментів антиоксидантного захисту - каталази та СОД, підвищення вмісту в крові "анаеробних" фракцій лактатдегідрогенази ЛДГ4-5, розвиток вторинного імунодефіциту за відносним супресорним варіантом. Відмічено, що порушення імунного та метаболічного гомеостазу більш виражені за аневризмальних КК у порівнянні з солітарними КК і поглиблюються після проведення відкритих кістково-пластичних операцій (КПО). З'ясовано, що застосування в комплексі з більш ощадним хірургічним лікуванням (пункційна КПО) препаратів імунокоригувальної дії за умов їх індивідуальних підборів у тестах in vitro мало сприятливий вплив на клінічне протікання післяопераційного періоду, сприяло прискоренню репаративних процесів у кістковій тканині, нормалізації імунних і метаболічних показників, обумовлювало скорочення частоти післяопераційних ускладнень, поліпшувало віддалені результати оперативного лікування КК.

На підставі клініко-рентгено-морфологічної характеристики гігантоклітинної пухлини довгих кісток у дітей розроблено диференційну діагностику пухлини та інших гігантоклітинних проліферативних уражень кісток. Зазначено, що запропонований алгоритм діагностичної тактики є раціональним та обгрунтованим. Розроблено показання та протипоказання до хірургічного лікування гігантоклітинної пухлини, тактики хірургічного лікування, описано техніку проведених оперативних втручань. Залежно від перебігу хвороби наведено методики використання різних варіантів хірургічного лікування захворювання. Доведено ефективність запропонованого хірургічного втручання - внутрішньокісткової резекції пухлини з заміщенням дефекту кістки керамічним гідроксиапатитом. Внутрішньокісткова резекція пухлини з заміщенням дефекту кістки кергапом дозволяє одержати в 12-ти хворих (22,2 %) відмінні, у 6-х (11,1 %) - хороші та у двох (3,7 %) - задовільні результати. Встановлено показання, строки та об'єм реконструктивних втручань з урахуванням особливостей форми гігантоклітинної пухлини довгих кісток у дітей. Вивчено ефективність цих втручань у віддаленому післяопераційному періоді на базі клінічного та рентгенологічного досліджень.

Наведено результати визначення стану гіпофізарно-тиреоїдної системи та рівня гамма-аміномасляної кислоти у крові хворих дітей із захворюваннями щитовидної залози (аутоімунний тиреоїд, нетоксичний дифузний, вузловий, багатовузловий зоб, рак щитовидної залози), вивчено можливість зв'язку між ними. Розроблено додатковий метод діагностики наявності метастазів та/або рецидиву раку щитовидної залози у дітей, прооперованих з приводу раку щитовидної залози. Встановлено існування субклінічного гіпотиреозу у 33,3 % хворих на нетоксичний дифузний зоб ІІ стадії, у 26,9 % - на аутоімунний тиреоїдит, у 23,1 % - на нетоксичний багатовузловий зоб, у 14,3 % - на нетоксичний вузловий зоб, у 18,9 % - на рак щитовидної залози. Під час дослідження концентрації ГАМК у плазмі крові встановлено різку активацію ГАМК-ергічної системи у дітей з доброякісними та злоякісними новоутвореннями щитовидної залози, а також виражені порушення процесів медіаторного забезпечення ряду важливих функцій мозку, зокрема, антистресорної та нейроендокринної.

Досліджено стан імунної системи в дітей з гострим лімфобластним лейкозом (ГЛЛ) у стадії клініко-лабораторної ремісії на санаторно-курортному етапі реабілітації. В результаті комплексного обстеження дітей, пролікованих з приводу ГЛЛ доведено, що у них має місце порушення імунної системи. Зазначені порушення практично не зменшуються з подовженням термінів ремісії. Установлено пригноблення T-системи імунітету, що відбувається на фоні вірогідного та стійкого зниження рівнів імуноглобуліну G (IgG), IgA і IgM, підвищення рівнів цитокінів фактора некрозу пухлин <$Ealpha>, інтерферону-<$Ealpha> ІФ-<$Ealpha>, ІФ-<$Egamma>, відзначено підвищення показників апоптозу (CD95, Annexin V), збільшення продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) з одночасним зниженням антиоксидантного захисту (АОЗ). Підвищення продукції кортизолу засвідчує, що процеси адаптації у зазначеної категорії дітей відбуваються з напруженням. На підставі одержаних даних для корекції виявлених порушень імунної системи розроблено спеціальний санаторно-курортний комплекс, що дозволяє суттєво поліпшити клінічний стан цих дітей, сприятливо впливати на всі ланки імунітету, систему апоптозу, систему ПОЛ і АОЗ, оптимізувати вміст гормонів крові і тим самим покращити якість життя дітей з ГЛЛ у стадії ремісії. Віддалені результати такого лікування характеризуються збереженою позитивною динамікою їх клінічного стану, досліджених лабораторних показників імунної системи, гормонального стану, біохімічних констант, більш вираженою за повторного санаторно-курортного лікування.

Дисертацію присвячено підвищенню ефективності доопераційної діагностики злоякісних новоутворень нирок шляхом визначення стадії та раннього встановлення діагнозу рецдиву пухлини Вільмса за допомогою сучасних променевих методів обстеження: УЗД, РКТ, МРТ. На підставі обстеження 109 хворих: 58 дорослих із нирково-клітинним раком, 32 дітей з нефробластомою і 19 дітей із рецидивом пухлини Вільмса. На підставі одержаних результатів систематизовано критерії визначення стадії нирково-клітинного раку та пухлини Вільмса та її рецидиву для УЗД, РКТ, МРТ. Доведено що УЗД через низьку точність не може використовуватися для остаточного визначення стадії захворювання та пошуку рецедивів нефробластоми, хоча досить успішно може використовуватись для пошуку первинних пухлин. Відзначено, що будова пухлини залежить від її стадії та розмірів. Так, невеликі пухлини гомогенні і мало відрізняються за щільністю від ниркової паренхіми, в/в контрастування сприяло виявленню пухлин за рахунок різного "ослаблення" контрастування нормальної та пухлинної тканини при однаковому ступені "підсилення" протягом першої хвилини дослідження. Динамічне спостереження за значенням щільності дозволило виявити ділянки у товщі паренхіми нирки. У деяких випадках рак проявлявся загальним збільшенням нирки із збереженням форми та гомогенності структури, однак в аксіальній площині орган округлюється, пазуха зміщується вперед та медіально або нирка набуває поліциклічного контуру. Встановлено, що не існує специфічних МРТ ознак (морфологічних, за характером МР - сигналу, величинах Т₁ або Т₂), які б дозволили

Проведено обстеження 1500 дітей, які мешкають у різних за екологічною характеристикою районах, з яких 409 школярів склали групу порівняння. Досліджено залежність частоти гіперплазії щитовидної залози (ГЩЗ) у дітей у залежності від рівня забрудненості місцевості їх мешкання радіонуклідами та солями важких металів. Встановлено, що основні показники здоров'я дітей, які перебувають під впливом солей важких металів та малих доз радіації, гірші. Спостережено зниження показників здоров'я дітей за наявності у них ГЩЗ. Виявлено залежність тиреоїдної активності від рівня забрудненості місцевості солями важких металів та рівня радіації, а також ступеня ГЩЗ. Доведено, що порушення факторів клітинного та гуморального імунітету у дітей з ГЩЗ зумовлено рівнем забруднення місцевості мешкання та тиреоїдною активністю щитовидної залози. З'ясовано, що діти, які мешкають в екологічно несприятливій місцевості та мають ознаки порушення тиреоїдної активності, порушення імунітету, повинні включатися в групу ризику, а також підлягати диспансеризації. Обгрунтовано необхідність диференційованої корекції функціонального стану щитовидної залози, імунітету у дітей з екологічно несприятливого довкілля.

Досліджено проблеми діагностування та хірургічного лікування регіональних метастазів за умов папілярної тиреоїдної карциноми (ПТК) у дітей і підлітків з метою розробки протоколу адекватного хірургічного втручання на регіонарних колекторах лімфовідтоку та підвищення ефективності лікування хворих. Доведено, що обсяг оперативного втручання на лімфатичних колекторах лімфовідтоку повинен визначатися на підставі аналізу даних тонкоголкової аспіраційної пункційної біопсії (ТАПК) і експрес-гістологічного дослідження (ЕГД) з урахуванням структурних, інвазійних особливостей ПТК, її розміру, локалізації в щитовидній залозі (ЩЗ) і метастатичного ураження лімфовузлів шиї різних відсіків. Відзначено, що за відсутності ознак ураження лімфатичних вузлів шиї на доопераційному та інтраопераційному етапах достатнім обсягом оперативного втручання за умов ПТК може бути тиреоїдектомія. Встановлено, що серединна систематична дисекція шиї, проведена за наявності відповідних показань (виявлення метастазів хоча б в одному лімфовузлі центрального відсіку за умов ТАПК чи ЕГД) покращувала показники післяопераційної сцинтиграфії з NAI-131 і відповідно прогноз післяопераційного лікування пацієнтів. Виявлено, що за наявності метастазів радикальна бокова дисекція шиї у лімфатичні вузли окремих колекторів, доповнена серединною дисекцією, покращувала результати оперативного лікування. Доведено, що впровадження етапного ЕГД видалених лімфовузлів з урахуванням будови первинної пухлини та її локалізації в ЩЗ є важливим методом оцінювання метастатичного ураження лімфовузлів шиї, яке зумовило зниження (у 2,5 раза) відсотка пацієнтів з наявністю

регіонарних метастазів за даними післяопераційної сцинтиграфії з NAI-131. Рецидиви метастазів, видалені через 1 - 7 років після первинної операції, відрізнялися морфологічними ознаками вираженої прогресії злоякісного процесу.

Обгрунтовано можливість покращання результатів лікування дітей і підлітків із пухлиноподібними захворюваннями та доброякісними пухлинами кісток кінцівок шляхом пластики післяопераційних кісткових дефектів остеоапатитом керамічним (ОК) і використання у післяопераційному періоді остеіну. З метою вивчення регенерації кісткової тканини проаналізовано дані експерименту на 210-ти білих щурах і результати лікування 76-ти хворих із пухлиноподібними захворюваннями та доброякісними пухлинами кісток кінцівок. Експериментально доведено, що запропонована методика лікування сприяє оптимізації процесів репаративної регенерації кістки. Виявлено, що перетворення тканинного складу регенерату у зоні дефекту вібувається швидше, ніж у групах тварин без застосування остеіну, а також зафіксовано активізацію процесів інтеграції кісткової тканини з поверхнею імплантату та процесів біодеградації ОК, формування упорядкованої кристалічної решітки кісткового мінералу й оптимізацію його фазового складу. На підставі вивчення структурно-функціонального стану кісткової тканини встановлено, що у дітей з ураженням фіброзної дисплазії кісток верхньої та нижньої кінцівок має місце остеопороз, а у разі наявності кісткової кісти - остеопенія II - III ст. Встановлено, що порушення мінеральної щільності кісткової тканини більш виражене у разі ураження кісток верхніх кінцівок.

Доведено, що використання ОК, легованого цинком, у пластиці кісткових дефектів після видалення пухлиноподібних захворювань і доброякісних пухлин кісток кінцівок у дітей і підлітків є альтернативою навіть аутокістці. З'ясовано, що застосування у комплексному лікуванні у післяопераційному періоді остеіну вірогідно призводить до покращення, а в окремих випадках і до відновлення мінеральної щільності кісткової тканини.