Викладено нове рішення підвищення ефективності профілактики та лікування основних стоматологічних захворювань у сліпих дітей за рахунок використання розробленого лікувально-профілактичного комплексу. Показано, що у сліпих дітей має місце зростання порівняно зі статистичною нормою захворювань тканин пародонту, зростання в різні вікові періоди кількості зубо-щелепних аномалій, незадовільний стан гігієни порожнини рота, що пов'язано з неврологічною патологією, що супроводжує втрату зору. Серед сліпих дітей відзначалось значне зростання (в 1,8 раза) інтенсивності ураження карієсом зубів у дітей 18-ти років, які залишають дитячу установу, що з нашої точки зору, обумовлено зміною соціального статусу дітей і, відповідно, значними стресами. Багатофакторний аналіз показників дозволив виявити основні фактори ризику, що сприяють погіршенню стоматологічного статусу у сліпих дітей - неврологічна патологія, порушення колагеноутворення, знижений імунологічний статус, незадовільна гігієна порожнини рота. Застосування профілактичного комплексу у сліпих дітей дозволило одержати високий карієс-профілактичний і пародонтопротекторний ефект за 2 роки спостережень, суттєво покращити біохімічні та біофізичні параметри ротової рідини, які характеризують стан антиоксидантно-прооксидантної системи, неспецифічної резистентності в порожнині рота, рівень функціональних реакцій, відповідальних за гомеостаз ротової рідини.

Показано можливості підвищення ефективності відновлення сльозовідведення у дітей з рецидивуючими дакріоциститами (РДЦ) шляхом розробки модифікованого способу хірургічного лікування з експериментально обумовленим застосуванням віскоеластичного розчину. Проліковано та обстежено 145 дітей у віці від 3-х місяців до 5-ти років з РДЦ. Встановлено, що в кон'юнктивальній порожнині та вмісті сльозового мішка переважає умовно-патогенна мікрофлора, яка за непрохідності сльозовідвідних шляхів (СВШ) набуває властивостей патогенної. За результатами рентгенконтрастної комп'ютерної томографії СВШ поряд зі стенозом нижньої частини нососльозної протоки виявлено формування стриктур в цій же зоні та стенозів у верхній його частині. Проаналізовано залежність результатів лікування від протяжності облітерації нососльозної протоки на підставі математичного ROC-аналізу, визначено прогностично значиме порогове значення протяжності облітерації для вірогідності ефективного бужування нососльозної протоки, що складає 3 мм. Експериментальні дослідження проведено на білих щурах. З'ясовано, що віскоеластичний розчин на основі метицелюлози має щільну адгезію з епітелієм сльозовідвідної системи, без ознак, що характерні для запалення та реактивності тканин, протягом 3-х діб. Це свідчить про доцільність застосування віскоеластичних розчинів на основі метилцелюлози для діагностики та лікування захворювань СВШ. Запропоновано модифікований спосіб хірургічного лікування дітей з РДЦ, що полягає в бужуванні нососльозної протоки із введенням віскоеластичного розчину на основі метилцелюлози на заключному етапі операції, який дозволяє забезпечити відновлення прохідності СВШ у 79,3 % випадків.

Проаналізовано стан рухової сфери, вивчено показники діяльності центральної нервової і м'язової систем у дітей з патологією зору. Експериментальним шляхом встановлено ступінь, характер порушень психофізичного розвитку та визначено, на основі оцінювання органу зору, психічний, соматичний та сенсорний стан сліпих і слабкозорих дітей 7 - 17 років, а також їх інтелектуальний рівень і особово-соціальний розвиток. Виявлено особливості стану моторного розвитку. Встановлено та визначено стан регуляції психомоторної діяльності, ступінь гармонізації процесів збудження та гальмування, автономні функції регуляції. Визначено та проведено оцінювання стану рухової активності та моторної пам'яті у дітей з патологією зору після застосування поетапного фізичного виховання.

На підставі клінічних, інструментальних і педагогічних досліджень обгрунтовано та розроблено програму фізичної реабілітації (ФР) для школярів ЗОШ віком 10 - 12-ти років з короткозорістю, яким проводили реабілітаційні заходи на постклінічному етапі. Курс ФР проводився відповідно до періодів: вступного, основного, заключного та підтримувального. Програма ФР включала психокорекцію; спеціальний комплекс лікувальної гімнастики із синхронним виконанням твіст вправ для окорухових м'язів, вправ для артикуляційних, дихальних м'язів і м'язів пальців і кисті; методи рефлексотерапії (Оннурі терапії - точковий самомасаж, аплікації насіння, дії кольором); інформаційно-навчальні заняття з опанування цими методами. Оцінено ефективність застосування програми ФР за показниками клінічних, тестових та інструментальних методів. У школярів основної групи, що займалися за запропонованою програмою, динаміка оцінок була вища, ніж в контрольній.

Дисертація присвячена проблемі підвищення ефективності хірургічного лікування катаракти за хронічного переднього увеїті у дитячому віці. Доповнено наукові дані щодо наявності у дітей з увеальною катарактою порушень імунного статусу, що виражалося в змінах показників клітинного, гуморального імунітету та рівня сенсибілізації до тканин ока. Вперше за даними морфологічних досліджень, встановлено наявність ультраструктурних змін клітин передньої капсули кришталика за увеальної катаракти. Розроблено спосіб хірургічного лікування ускладненої увеальної катаракти у дітей, який полягає в одномоментному виконанні всього комплексу реконструктивних втручань на всіх відділах ока з мінімальним пошкодженням структур ока та максимальним видаленням імуногенних тканин. Розроблено спосіб зниження ступеня запальної реакції за хірургічного лікування ускладненої увеальної катаракти у дітей, який полягає у введенні в субтеноновий простір кортикостероїду пролонгованої дії під час оперативного втручання. Встановлено, що використання нових розроблених способів дозволяє уникнути розвитку важких інтра- та післяопераційних ускладнень і досягти хорошого лікувального ефекту в 63,6 % випадків через один рік після операції.

Встановлено частоту різних видів акомодаційної езотропії у дітей. Визначено діагностичну значимість особливостей порушень функцій органа зору (гострота зору, фузійна здатність, бінокулярний зір, резерв абсолютної акомодації, стан конвергенції) у хворих на різні види акомодаційної езотропії. З'ясовано діагностичну значимість функціонального стану м’язів райдужки у хворих на акомодаційну езотропію за даними дослідження зіничних реакцій (площі зіниць за фонового освітлення, прямої та співдружної світлових реакцій, напруження та розслаблення конвергенції; швидкість зміни площі зіниць за зіничних реакцій), а також діагностичну значимість стану нейрорефлекторної реакції м'язів райдужки у хворих на різні види акомодаційної езотропії за даними про стан латентних періодів зіничних реакцій.

На основі аналізу особливостей функціонування зорової системи на етапі прийому і первинної обробки візуальної інформації у віковому аспекті та за різних видів зорового навантаження сформульовано спеціалізовані принципи формування та корекції зорової системи. Обгрунтовано концепцію формування зорової системи у дітей та підлітків, яка враховує її початкову структурно-функціональну організацію, умови становлення, вплив різних видів візуального навантаження, що може слугувати методичним підгрунтям для розроблення інформаційного забезпечення корекції та профілактики зорових розладів. На основі аналізу факторних моделей взаємозв'язків функціональних показників зорової системи виявлено відносну автономію механізмів сприйняття близько розташованих і віддалених об'єктів, зменшення та зникнення взаємозв'язку механізмів фузії з акомодацією та конвергенцією зі збільшенням віку дітей та підлітків, показано поступове формування спеціалізованих механізмів забезпечення сприйняття об'єктів на близький відстані. Розроблено метод визначення структурно-функціональної організації зорової системи на етапі одержання та первинної обробки візуальної інформації у дітей та підлітків, який покладено в основу інформаційного забезпечення, реалізованого в інформаційній системі, яка дозволяє формувати індивідуальні програми корекції та профілактики зорових розладів.

Вивчено проблеми підвищення ефективності хірургічного лікування природженої глаукоми (ПГ) у дітей. Застосування дисперсійного віскоеластика з високим вмістом гіалуронової кислоти за експериментальної синусотрабекулотомії у кролів обезпечувало уповільнення формування сполучнотканинних структур в зоні оперативного втручання. Підтверджено гіпотезу використання дисперсійного віскоеластика як тимчасового "рідкого" імпланту, який надає можливість механічно роз'єднати ранові поверхні новоутвореного фільтраційного каналу та зменшити асептичне запалення прооперованих тканин за рахунок протизапальної дії гіалуронової кислоти, що в цілому дозволяє уповільнити проліферативну фазу розвитку грубої рубцевої сполучної тканини. Розроблено новий спосіб антиглаукоматозної операції за ПГ у дітей - віскосинусотрабекулотомію, який дозволив створити та зберегти новоутворені шляхи відтоку внутрішньоочної рідини та одержати стійку компенсацію ВОТ в 98,7 % випадків в ранньому післяопераційному періоді зі збереженням гіпотензивного ефекту у віддалені терміни спостереження: 94,4 % - через 1 рік, в 91,2 % - через 2 роки та в 88,9 % - через 3 роки після операції.

Досліджено антропометричні показники та фізіологічні особливості серцево-судинної та дихальної систем за умов відносного спокою, а також під час виконання статичного і динамічного навантажень у дітей з обмеженими зоровими функціями. Установлено, що діти молодшого шкільного віку відстають від однолітків за зростом та масою тіла, мають певні відмінності у системній гемодинаміці, формують специфічні функціональні відповіді на фізичне навантаження статичного та динамічного характеру. Показано, що більш суттєві відмінності мозкового кровотоку слабозорих дітей стосуються басейну хребетних артерій, а не басейну внутрішніх сонних артерій, і, переважно, у правій сфері великого мозку. З'ясовано, що у дітей з вадами зору більше випадків асиметрії у показниках церебральної гемодинаміки правої та лівої півкуль мозку. У дітей з обмеженими зоровими функціями спостережено гірші показники об'ємних і швидкісних характеристик зовнішнього дихання у режимах спокійного та форсованого дихання; виявлено більше випадків вентиляторної недостатності, особливо обструктивного характеру.

Вивчено параметри кардіореспіраторної системи слабозорих дітей віком 4,5 - 6,5 років за умов відносного спокою та у разі фізичних навантажень. Установлено, що особливості кардіореспіраторної системи таких дітей характеризуються ознаками гіпервентиляції та зниженням резервних можливостей дихальної системи, формуванням гіперкінетичного типу кровообігу, менш економічною роботою серця за умов відносного спокою, перерозподілом мозкового кровотоку переважно на рівні магістральних судин і судин артеріального типу середнього калібру, менш адекватною реакцією системної гемодинаміки на фізичне навантаження, збільшенням парасимпатичних впливів на серце, високим рівнем нейтралізації та функціонального напруження вегетативної регуляції серцевого ритму, зниженням вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення фізичної діяльності.

Досліджено функціональні особливості зорового сприйняття еметропічним та міопічним оком у дітей шкільного віку. Доведено, що у школярів зі збільшенням віку відбувається подальший розвиток зорових функцій і підвищення показників гостроти зору та її складових порогових характеристик, контрастної чутливості, кольоровідчуття та бінокулярного зору. Встановлено показники вікової норми досліджених зорових функцій для дітей віком 7 - 9-ти, 10 - 13-ти та 14 - 16-ти років. Виявлено, що внаслідок міопії у школярів усіх вікових груп погіршується гострота зору, мінімум розділення, контрастна чутливість, кольоровідчуття за рахунок червоного та синього кольорів. З'ясовано, що рівень порушення цих зорових функцій прямо пропорційний ступеню міопії та обернено пропорційний віку школяра. Визначено, що ступінь покращання зорових функцій з оптичною корекцією залежить не лише від її виду, а й від віку школяра та ступеня міопії. Встановлено, що контактна корекція забезпечує найкраще зорове сприйняття в дітей шкільного віку з міопією будь-якого ступеня.

Встановлено й охарактеризовано ступінь та характер порушень психофізіологічного розвитку дітей, виявлено вихідний стан психомоторних якостей та подано об'єктивну критеріальну оцінку щодо ступеня порушень рухових функцій. Розроблено комплекс заходів щодо фізичної реабілітації, спрямований на формування важливих рухових навичок і вмінь. Запропоновано метод порівняльної оцінки ефективності застосування даної патогенетично-орієнтованої корекційної програми фізичної реабілітації за різних порушень рухових функцій.

З метою підвищення ефективності сучасної терапії амбліопії у дітей обгрунтовано доцільність поєднаного застосування плеоптичного лікування приладом "Амбліокор" і диференційованого призначення вазоактивних і ноотропних препаратів. У дітей з різними видами амбліопії встановлено зниження кровонаповнення ока у 1,8 раза та кровонаповнення мозку у вертебро-базилярному басейні у 1,4 раза у порівнянні з нормою. Виявлено, що зниження кровонаповнення судин ока та мозку розвивається на тлі різного тонусу судинної системи, який у 60 % пацієнтів підвищений на амбліопічних очах та у вертебро-базилярному басейні - на 8 % та 19 % відповідно, у 40 % пацієнтів зі зниженим тонусом ступінь його зниження відповідає 19 % та 14 %. Доведено, що використання модифікованого способу лікування амбліопії сприяє покращенню кровонаповнення ока у хворих з амбліопією незалежно від тонусу судин у середньому у 1,5 раза, мозку у вертебро-базилярному басейні у 1,4 раза, збільшує гостроту зору у середньому на 0,26 (удвічі) зі збереженням досягненого ефекту у 77,4 % випадків протягом 6 - 8-ми місяців спостереження.

Проаналізовано результати офтальмологічного обстеження та хірургічного лікування 201-го хворого на співдружню езотропію (ЕТ) з малими кутами девіації. Для підвищення точності вимірювання малих кутів косоокості розроблено модифіковані призми Френеля та "Набір компенсаторів косоокості призмових КК-42" на їх основі. Запропоновано методики призмової страбометрії, які дозволяють вимірювати з точністю ± 1 - 2 призмову діортрію (ПД) кути девіації до 60 ПД. Проведено порівняльний аналіз даних страбометрій різними методами. Встановлено роль моторного фактора в етіології співдружньої ЕТ з малими кутами та залежність порушень бінокулярних функції від величини девіації. Розроблено методику планування та дозування антистрабічних операцій для виправлення малих кутів співдружньої ЕТ. Запропоновано апроксимаційні формули математичного розрахнку величин рецесії/резекції за різних видів співдружньої ЕТ.

Досліджено поширеність і закономірність формування офтальмологічних ускладнень цукрового діабету I типу серед дітей і підлітків в Україні залежно від екологічних умов проживання. Установлено закономірності розвитку функціональних порушень системи зору та морфологічних змін сітківки внаслідок клінічних особливостей перебігу та метаболічних порушень цукрового діабету I типу в дітей та підлітків. Запропоновано науково обгрунтовану систему офтальмологічного скринінгу, моніторингу, вторинної профілактики та прогнозування офтальмологічних ускладнень у таких дітей та підлітків, а також досліджено ефективність запропоновної трьохетапної системи диференційованого лікування цих ускладнень.

За результатами експериментів, проведених на 230 білих щурах і 145 кроликах, вивчено загальні закономірності та особливості перебігу післятравматичного запального процесу у випадку поранення структур заднього сегмента ока. Встановлено, що передумовою післятравматичного інтраокулярного фіброгенезу та порушень електроретинографічних характеристик функції зорового аналізатора є збільшення протеолізу низько- та високомолекулярних білкових структур ока, пригнічення ензиматичного лізису фібрину та колагеназної активності. Ендотоксин грамнегативної мікрофлори створює потужний потенціал вазоконстрикції і хемотаксису внаслідок збільшення генерації тромбоксану A₂ та лейкотриєну B₄, що призводить до "прориву" антиоксидантного захисту очних тканин і супроводжується підвищенням інтраокулярного вмісту інтерлейкіну-1 beta фактора некрозу пухлин alpha з тривалим порушенням функції окулогематичного бар'єра. Зсув окиснення арахідонової кислоти в бік надмірного утворення простагландину E₂ сприяє пригніченню колагеназної активності тканин травмованого ока, а застосування дексаметазону та стабільного аналога простацикліну ММ-706 для спрямованої корекції окиснювального метаболізму арахідонату нормалізує інтенсивність тканинного протеолізу та фібринолізу, підвищує колагеноліз та відновлює функцію сітківки.

Досліджено проблему досягнення високої гостроти зору для різної відстані та відновлення бінокулярного зору у разі монокулярних травматичних катаракт у дітей. Запропоновано новий спосіб ендокапсулярної імплантації гнучких інтраокулярних лінз (ІОЛ) у випадку проникаючих поранень, який забезпечує стабільну ендокапсулярну фіксацію ІОЛ у разі пошкодження передньої капсули кришталика. Розроблено нову хірургічну технологію усунення іридодіалізу, що дозволяє здійснити втручання без додаткової травматизації. На підставі аналізу росту псевдофакічного та парного здорового ока у 96-ти дітей та віддалених термінів спостережень установлено, що перенесене хірургічне втручання не уповільнює темпів росту псевдофакічних очей. Розроблено новий спосіб вибору оптичної сили ІОЛ за посттравматичної монокулярної катаракти, який базується на принципі формування слабої міопії псевдофакічного ока до 2,5 дпр. Передопераційна міопічна рефракція створила кращі умови для зорової реабілітації у порівнянні з іншими видами післяопераційної рефракції, що сприяло відновленню монокулярної гостроти зору псевдофакічного ока вдалину (0,3 - 1,0) у 95,1 %, для близької відстані (0,4 - 1,0) у 57,4 % і стійкого бінокулярного зору у 72,0 % дітей.

Установлено, що ретинопатія недоношених виникає у 63 % недоношених дітей групи високого ризику за розвитком захворювання, та у 28 % недоношених дітей групи низького ризику. Одержано дані щодо особливостей перебігу фази самовільного регресу ретинопатії недоношених, що мають прояв у вигляді збільшення термінів регресу захворювання, який відбувся на 7-му місяці життя у 15 % дітей групи високого ризику та у 18 % дітей групи низького ризику. Показано, що застосування запронованого методу селективної лазерної коагуляції призводить до зменшення частоти виникнення міопії на 1-му році життя та у більш віддалений період у порівнянні з традиційною лазерною коагуляцією, що свідчить про мінімізацію пошкодження хоріоідеї за умов проведення селективної лазерної коагуляції. За допомогою оптичної когерентної томографії виявлено структурні зміни макулярної ділянки у групі дітей з самовільним регресом ретинопатії недоношених у вигляді зміни товщини сітківки макулярної ділянки у порівнянні з даними контрольної групи.

Досліджено проблему медикаментозного лікування дітей з міопією. Вперше патогенетично обгрунтовано доцільність застосування антиоксидантної та імуномоделюючої терапії у лікуванні дітей з набутою неускладненою міопією. У даної категорії пацієнтів залежно від ступеня тяжкості захворювання вперше виявлено інтенсифікацію вільно-радикальних процесів і зниження антиоксидантного захисту організму. Доповнено дані про виснаження стану специфічного та неспецифічного імунітету та аутосенсибілізацію до антигенів тканини ока. Вперше запропоновано для лікування дітей з набутою неускладненою міопією фітопрепарат спіруліни по 0,5 г тричі на день внутрішньо протягом одного місяця. Встановлено, що нормалізація імунологічних та корекція метаболічних порушень, обумовлених дією препарату спіруліни, сприяють активізації компенсаторно-пристосувальних механізмів акомодаційно-конвергентної системи та зорово-сенсорного апарату, що зумовило однонаправлене покращення функціонального стану зорового аналізатора - збільшення некоригованої гостроти зору на 49 % у 96 % пацієнтів і зниження градієнту прогресування міопічного процесу на 33 %.

За результатами експерименту на 39 нестатевозрілих кроликах з'ясовано роль порушень гемо- та гідродинаміки ока у формуванні міопічної рефракції у період росту організму. Гіперпродукція камерної вологи на тлі зниження тиску в судинах ока в період росту організму тварини формує міопічну рефракцію зі збільшенням розмірів ока та стоншенням склери з фрагментацією її волокон і підвищеним накопиченням глікозаміногліканів. Отримано експериментальну модель міопії з використанням чинників, що зумовлюють прогресування міопії в клініці, зокрема, - підвищення внутрішньоочного тиску та зниження перфузійного тиску в басейні очної артерії. Вивчено стан гемо- та гідродинаміки ока у 124 пацієнтів (229 очей) з еметропією, стаціонарним і прогресуючим перебігом міопії. Надано оцінку змінам гідродинаміки ока під впливом різного за тривалістю зорового навантаження у разі еметропії, стаціонарного та прогресуючого перебігу міопії. Встановлено взаємозв'язок прогресування міопії від короткочасних підвищень внутрішньоочного тиску за рахунок збільшення швидкості утворення внутрішньоочної рідини під впливом зорового навантаження. Обгрунтовано доцільність застосування перед зоровим навантаженням препаратів, які знижують швидкість утворення внутрішньоочної рідини (0,5 % розчин тімололу малеату) та вилучення з комплексу терапії судинорозширювальних препаратів.