Вивчена вага ниркових дисплазій у формуванні та клінічних проявах уроджених вад розвитку нирок (УВРН) у дітей. Доведена можливість й необхідність діагностики та лікування диспластичних форм УВРН. Розроблені та впроваджені в клінічну практику нові й модифіковані відомі методи діагностики (комп'ютерна ренангіографія, біопсія, біохімічні методи) та лікування (селективно-сегментарна резекція нирки, уретеро-пієлоуретероанастомози із збереженням вимикнутого сечоводу, трансвезікальна медіальна уретероцистенеостомія та ін.). Вперше розроблені принципи та способи консервативної терапії дітей із нирковими дисплазіями. Для оптимізації діагностики та лікування розроблена комп'ютерна лікувально-діагностична програма ЛДКП-2. Використання розроблених принципів та методів діагностики й лікування дозволило більш ніж чим у 3 рази поліпшити результати лікування дітей із УВРН.

На підставі ехокардіографічного та радіонуклідного методів дослідження визначено структурно-функціональні зміни серцево-судинної системи та порушення ниркової гемодинаміки внаслідок гломерулонефриту у дітей на етапах патогенетичного лікування. Встановлено, що на всіх етапах лікування у разі гострого та хронічного гломерулонефриту в дітей гемодинамічні порушення визначаються у вигляді збільшення порожнини лівого шлуночка серця, порушень систолічної та діастолічної функції серця, гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, порушень артеріальної та венозної фаз ниркового кровообігу. Наведено дані про порушення гемодинаміки залежно від гостроти патологічного процесу, гормоночутливості та функціонального стану нирок.

Розглянуто питання удосконалення методів лікування дітей, хворих на пієлонефрит, з урахуванням клініко-імунологічних механізмів розвитку захворювання. Відзначено, що тривалий та несприятливий перебіг пієлонефриту у дітей зумовлює порушення в корпоративних зв'язках клітин, які беруть участь в запальних реакціях. Виявлено особливості функціональної активності нейтрофілів у крові та сечі хворих дітей, обгрунтовано придатність біологічного закону "похідного рівня" для їх оцінки. Це потрібно враховувати під час призначення адекватної патогенетичної терапії хворим. Запропоновано спосіб лікування, який включає одночасне застосування антибактеріальних засобів і нестероїдного протизапального препарату, за наявності контролю лабораторіями (тест з нітроблакитним тетразолієм, що характеризує фагоцитарну активність гранулоцитів у сечі).

Наведено результати клініко-лабораторних досліджень особливостей перебігу хронічного пієлонефриту з супутньою патологією гастродуоденальної зони у дітей на фоні ендотоксикозу. Встановлено наявність синдрому ендогенної інтоксикації, порушення імунного захисту, про що свідчить зниження загальної кількості та функціональної активності T-лімфоцитів, зростання рівня нульових і B-клітин, порушення співвідношення імунорегуляторних T-клітин, зміни в імуноглобуліновому спектрі, підвищення активності процесів ліпопероксидації, що підтверджується достовірним зростанням концентрації малонового диальдегіду, дисбалансом у напрямку відповіді системи антиоксидантного захисту на активацію процесів перекисного окислення ліпідів, що проявлялося зниженням внутрішньоклітинної та зростанням позаклітинної активності ферментів. Удосконалено комплекс лікування дітей із поєднаним ураженням органів сечовиділення та травної системи шляхом застосування ентеросорбенту "Силлард П", що дозволило скоротити перебування пацієнтів у стаціонарі, покращити перебіг основних захворювань.

Проведено дослідження 103 дітей з гострим та загостренням хронічного пієлонефриту. Визначено, що в активній стадії пієлонефриту реєструються зміни імунологічних показників: ліоциму, спонтанного та стимульованого НБТ-тесту, фагоцитарного резерву, фагоцитарного індексу, фагоцитарного числа, завершеності фагоцитозу. Виявлено, що зміни імунологічних показників зустрічаються у дітей з гострим перебігом пієлонефриту та під час загострення хронічної форми. Обгрунтовано доцільність уживання у комплексній терапії пієлонефриту фітопрепарату "Бакплан", який має імунокоригуючу, протимікробну, протизапальну, антитоксичну та десенсибілізуючу дії. Призначення в активній стадії пієлонефриту даного препарату дозволяє скоротити тривалість маніфестного перебігу хвороби, поліпшити прогнозування хвороби, утриматися від призначення додаткових курсів антибіотиків.

Висвітлено результати клініко-лабораторних досліджень особливостей перебігу гострого гломерулонефриту у дітей. Встановлено наявність синдрому ендогенної інтоксикації, зміни імунного статусу та зростання активності процесів ліпопероксидації, зниження активності антиоксидантної системи захисту у хворих. Виділено три ступеня ендогенної інтоксикації за клінічними та лабораторними показниками. Запропоновано метод ліквідації ендотоксемії з включенням до комплексної терапії гострого гломерулонефриту ентеросорбента "Ентеросгель". Добова кількість препарату залежить від діагностованого ступеня ендогенної інтоксикації. Застосування вказаного комплексу лікування ентеросгелю дозволило зменшити прояви інтоксикації, строки перебування пацієнтів у стаціонарі, покращити перебіг захворювання. Ентеросорбент ентеросгель рекомендовано застосовувати для лікування хворих на гострий гломерулонефрит дітей.

Вперше з'ясовано вплив гострого гломерулонефриту (ГГН) та гострого пієлонефриту (ГПН) на імунітет дітей, які раніше отримали щеплення проти дифтерії. Встановлено, що відновлення специфічного імунітету дітей, які хворіли на ГГН і ГПН, триває впродовж 6 місяців періоду реконваленсценції. Виявлено, що інтеграційний процес клітинної та гуморальної ланок імунітету у хворих і перехворілих дітей нормалізується за 3 - 6 місяців періоду реконвалесценції. Визначено можливі строки індивідуальної імунокорекції дітей і тактику її проведення.

Встановлено типи порушень обміну уратів у дітей, хворих на гломерулонефрит (119 обстежених). Визначено роль розладів уратного гомеостазу - одного з істотних неімунних факторів розвитку та прогесування даної хвороби. Встановлено значення спадковості, типу конституції, преморбідного фону й особливості клінічної симптоматології гломерулонефриту в дітей з супутніми розладами пуринового обміну, а також типи розладів обміну сечової кислоти, корелятивний зв'язок показників активності ферментів з показниками вмісту сечової кислоти в сироватці крові. Доведено доцільність використання уринодепресивного препарату "Алопуринол" для лікування дітей, які страждають на гломерулонефрит і супутні розлади пуринового розладу.

Досліджено питання розробки та обгрунтування нових методів реабілітації імунної системи у дітей, хворих на хронічний пієлонефрит, за умов курорту за допомогою преформованих фізичних чинників. У дітей відбувалися характерні зміни імунного статусу, що характеризуються вторинним імунодефіцитним станом за Т-клітинною, дисбалансом гуморальної ланок імунітету, дефіцитом неспецифічного фактора захисту - лізоциму. Запропоновано й апробовано спосіб лікування дітей, хворих на хронічний пієлонефрит, який включив разом зі стереотипним санаторно-курортним лікуванням застосування преформованих фізичних чинників: грязь-електрофорезу на область проекції селезінки, електромагнітну терапію дециметрового діапазону на зону проекції селезінки та біорезонансну стимуляцію на область проекції тимуса та селезінки. Виявлено, що застосування в комплексному санаторно-курортному лікуванні преформованих фізичних чинників на імунокомпетентні органи дозволяє досягти значного імунокоригувального ефекту та швидкого регресу клініко-лабораторної симптоматики.

Обстежено 22 дитини віком від 3-х до 15-ти років із гострим пієлонефритом в активній стадії без порушення функції нирок. Усі діти одержували етіотропну терапію та селективний інгібітор ЦОГ-2-німесулід як протизапальний препарат. Оцінку ефективності проведено за клінічними даними, показниками загальних аналізів крові та сечі, гострофазовими показниками. Для вивчення ефективності лікування досліджували нирковий кровотік за допомогою методу доплерографії. Отримані результати свідчать про швидку нормалізацію клінічних і лабораторних показників результатів лікування у порівнянні з групою дітей, які не вживали німесулід. Крім того, виявлено, що нестероїдні протизапальні препарати нового покоління не спричиняють наростання ішемії ниркової тканини у вогнищі ураження.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.540.111-2

Рубрики:

Пієліт у дітей

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.54-323

Рубрики:

Хвороби нирок і ниркових мисок у дітей

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено клініко-морфологічні особливості синдрому гострої ниркової недостатності та вплив факторів ризику на його розвиток. Вивчено клінічний перебіг гострої ниркової недостатності, виниклої внаслідок різноманітних причин, у новонароджених різного гестаційного віку. Описано морфологічні зміни в нирках обстежених немовлят різного гестаційного віку, зумовлені гострою нирковою недостатністю. Досліджено фактори ризику антенатального та постнатального періоду стосовно розвитку гострої ниркової недостатності, що дозволяє визначити ймовірність її виникнення, провести вчасну профілактику та лікування ранніх проявів.

Проведено клініко-морфологічне та клініко-морфометричне зіставлення структурних елементів нормальної та подвоєної нирки та сечоводів у дітей з урахуванням важкості ураження патологічним процесом та методу хірургічного лікування. Розроблено алгоритм морфологічного дослідження стану тканин нирки в разі вирішення питання про видалення нирки. Підтверджено, що операціями вибору в разі подвоєння нирок у дітей мають бути пластичні реконструктивні втручання. Визначено зміни, характерні для структури подвоєної нирки, відзначено велике прогностичне значення кількості дистрофічно змінених ядер епітелію ниркових канальців, ядер м'язових волокон та перехідного епітелію сечоводів. Для виявлення тяжкості стану нирки та сечоводу підтверджено значимість кількості сполучної тканини у разі зменшення кількості основної речовини. Досліджено розвиток явищ дисплазії в подвоєних сечових шляхах 85-ти оперованих дітей віком до 15-ти років, доведено її присутність у тканинах подвоєних нирок у всіх вікових групах. Виявлено критерії дисплазії подвоєної нирки.

Рассмотрены проблемы, связанные с разработкой и использованием в клинической практике систем прогнозирования, позволяющих объективизировать процесс принятия врачом решений во время лечения и реабилитации детей с простым гидронефрозом. Освещены основные принципы хирургической тактики в зависимости от причины, вызывающей обструкцию лоханочно-мочеточникового сегмента, и стадии гидронефротической трансформации.

Вдосконалено діагностику артеріальної гіпертензії (АГ) у дітей, хворих на гломерулонефрит (ГН). З метою підвищення ефективності виявлення АГ у дітей, хворих на ГН на ранніх етапах формування, на підставі анамнестичних, рутинних клініко-лабораторних, доплеросонографічних і радіоімунологічних методів обстеження розроблено комплексний алгоритм обстеження хворих дітей. Обгрунтовано необхідність використання комплексу клінічного обстеження із запропонованими маркерами стану ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і табулоінтерстиціальних функцій, параметрів методу доплерівського ультразвукового дослідження (ДУЗД) для ранньої діагностики формування артеріальної гіпертензії у дітей, хворих на ГН. Вивчено гіпертензію у дітей, хворих на ГН, як мультифакторіальне захворювання з визначенням внеску РААС і табулоінтерстиціального компонента в її формування. Доведено доцільність проведення у дітей, хворих на ГН, ДУЗД ниркових судин на рівні артерій другого-третього порядку як неінвазивного інформативного маркера для скринінгу та моніторингу формування АГ даної патології. З метою раннього виявлення та запобігання прогресуванню АГ у дітей, хворих на ГН, аргументовано доцільність застосування запропонованих маркерів як інформативних специфічних критеріїв.

Визначено частоту та основну причину гідронефрозу підковоподібної нирки в дітей. Оцінено результати загальноприйнятих методів діагностики й лікування дітей, обгрунтовано та впроваджено нову методику ультразвукової діагностики та комп'ютерної ренангіографії для діагностування гідронефрозу підковоподібної нирки. Розроблено метод оперативного лікування гідронефрозу підковоподібної нирки в дітей - дистальний широкий пієлоуретероанастомоз. Доведено, що нові методи діагностики та хірургічного лікування гідронефрозу підковоподібної нирки в дітей дозволили поліпшити результати лікування та знизити число гемінефректомій.

Досліджено питання використання комплексної радіонуклідної оцінки ниркової гемодинаміки та функції нирок з застосуванням непрямої ренангіографії, динамічної та статичної сцинтиграфії з радіофармпрепаратами <^>99mТс-ДТПА та <^>99mТс-пірофосфатом. Комплексні радіонуклідні дослідження проведено у 168-ти дітей віком від 8-ми до 15-ти років, хворих на різні клінічні синдроми гострого та форми хронічного гломерулонефриту. На підставі проведених досліджень визначено основні особливості порушень ниркового кровотоку та функції нирок за всіх форм захворювання. Визначено, що, всупереч досягненню позитивного ефекту лікування, порушення функції нирок залишаються в 60 % хворих на гострий та у 67,7 % - на хронічний гломерулонефрит. Проведено оцінку радіонуклідних ознак хронізації та прогресування патологічного процесу. Такими ознаками є уповільнення секреторної, екскреторної та фільтраційної здатності нирок на рівнях Tmax <$Esymbol У> 7 хв., <$Eroman E sub 20 ~ symbol Г ~35~%> та швидкості клубочкової фільтрації <$Esymbol Г> 45 мл/хв. На підставі результатів проведених досліджень розроблено алгоритм комплексної радіонуклідної діагностики за різних форм гломерулонефриту в дітей, який визначає порядок застосування методик комплексного обстеження та дає змогу об'єктивно оцінити ефективність лікування.

Досліджено питання покращання результатів лікування вроджених гідронефрозів, які ускладнюються вторинним пієлонефритом, у дітей. Установлено, що гідронефротична трансформація та пієлонефрит зумовлюють мікроциркуляторні та нефросклеротичні зміни в нирках, значно знижуючи проникнення антибіотиків у тканини. Експериментально вивчено електрофоретичну рухомість та стійкість активності антибіотиків в електричному полі. Оцінено ефективність антибіотикотерапії з використанням внутрішньотканинного діадинамофорезу гентаміцину. Проаналізовано результати лікування 125-ти дітей з вродженим гідронефрозом, ускладненим пієлонефритом. Розроблено комплексну програму лікування, яка передбачає ранню хірургічну корекцію вади, використання внутрішньоклітинного діадинамофорезу антибіотиків та санацію верхніх сечовивідних шляхів озонованим фізіологічним розчином. Установлено, що у разі вторинного пієлонефриту переважають високо резистентні до антибіотиків кокова флора та кишкова паличка. Виявлено, що діадинамічні струми не порушують хімічну структуру антибіотиків і не змінюють їх активність. Показано, що діадинамофорез підвищує концентрацію антибіотика у 8,09 разів у паренхімі нирки і в 3,6 рази - в сечі, подовжує його дію до 12 - 16-ти годин. Озонований фізіологічний розчин дозволяє за 4 - 5 діб одержати стійку санацію сечі. Відзначено, що впровадження лікувального комплексу сприяє покращанню перебігу післяопераційного періоду, знижує кількість рецидивів пієлонефритів з 30,8% до 19,6 %.

На підставі вивчення вікових особливостей процесів вільнорадикального окиснення, перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантної системи (АОС) визначено клініко-біохімічні особливості активної стадії гострого пієлонефриту (ГПН) і хронічного пієлонефриту (ХПН) у дітей. Науково обгрунтовано доцільність використання препарату "Ліпін" у комплексному лікуванні дітей, хворих на ГПН і ХПН. Розроблено схеми його диференційного призначення з урахуванням віку, ступеня активності та тривалості процесу у даних дітей. Доведено, що застосування ліпіну у комплексному лікуванні дітей, хворих на ГПН і ХПН, дозволяє досягти швидкого регресу клініко-лабораторної симптоматики та відновлення рівноваги між процесом ПОЛ та АОС.