Досліджено такі способи захисту цивільних прав, як зміна та припинення цивільного правовідношення. Уточнено поняття заходів захисту цивільних прав, досліджено співвідношення термінів "спосіб захисту", "засіб захисту", "захід цивільно-правової відповідальності", "захід оперативного впливу" та "санкція". Розвинуто дискусію про поняття та структуру цивільного правовідношення, виявлено ознаки та запропоновано дефініцію зміни та припинення цивільного правовідношення як форм руху правовідношення та як способів захисту цивільних прав, вказано на спільні та відмінні ознаки з іншими способами захисту цивільних прав. Досліджено чинне законодавство України, матеріали практики та наукових праць, виявлено ряд недоліків і прогалин у правовому регулюванні відносин, пов'язаних із застосуванням таких способів захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, як зміна та припинення цивільного правовідношення. Сформульовано рекомендації щодо вдосконалення змісту нормативно-правових актів, а також висновки для наповнення теорії правовідношення та захисту новими ідеями та пропозиціями.

Досліджено особливості правового регулювання визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів. Виявлено особливості доктринальних підходів до розуміння правової природи визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів. Визначено поняття та сутність визнання права, розглянуто умови застосування та форми реалізації визнання права для захисту цивільних прав та інтересів. Досліджено місце та роль визнання права серед способів захисту цивільних прав та інтересів. Розкрито особливості застосування визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів до речових і зобов'язальних правовідносин. На підставі аналізу наукової доктрини та чинного Цивільного законодавства України внесено пропозиції щодо удосконалення окремих правових норм.

Обгрунтовано, що відмова є основним, фундаментальним поняттям цивільного права, а значить - його категорією. Визначено ознаки категорії відмови, з'ясовано співвідношення відмови з такими суміжними поняттями, як відчуження, відмова від здійснення права, позбавлення, втрата права. Доведено, що відмова завжди є одностороннім правочином, через що в деяких правовідносинах вона набуває особливостей. Наведено класифікацію видів відмови, а також односторонньої відмови від договору з обранням двох критеріїв: підстав і умов реалізації цього права. Відмову охарактеризовано з урахуванням її моменту виникнення, обсягу, підстав, мети, наслідків, можливості скасування. Досліджено механізм відмови. Охарактеризовано відмову від суб'єктивних прав (права власності, права інтелектуальної власності, корпоративних прав, переважних прав, права на спадкування). З'ясовано особливості відмови від одно-, дво- та багатостороннього правочину. Здійснено порівняльний аналіз понять "відмова від правочину", "відмова від договору", "відмова від зобов'язання", "відмова від виконання зобов'язання" та "відмова від прийняття виконання", а також - "розірвання договору" та "відмова від договору".

Здійснено комплексне порівняльно-правове дослідження теоретичних та практичних аспектів правового регулювання недопущення зловживання правом у сфері корпоративних відносин. Узагальнено теоретичні здобутки, підходи до законодавчого регулювання зазначеного аспекту правовідносин, розкрито характерні риси розвитку правового регулювання недопущення зловживання правом, проаналізовано перспективи подальшого вдосконалення національного законодавства. Особливу увагу приділено дослідженню системи та узагальненню сучасних підходів до матеріально-правового регулювання недопущення зловживання правом у сфері корпоративних відносин у доктрині, законодавстві та судовій практиці держав континентальної системи права. Науково обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення окремих положень законодавства України з урахуванням світової практики недопущення зловживання правом у сфері корпоративних відносин, особливості та пріоритети розвитку національного законодавства.

Комплексно досліджено превентивний захист цивільних прав. У результаті аналізу існуючих теорій сутності права на захист доведено, що право на захист є самостійним суб'єктивним правом. Досліджено історичні пам'ятки права розвинених демократичних держав, що дало змогу дійти висновку про можливість реалізації права на превентивний захист у юрисдикційній та неюрисдикційній формах. Розглянуто сутність права на превентивний захист в об'єктивному та суб'єктивному значенні. Визначено поняття та кваліфікуючі ознаки загрози як підстави виникнення права на превентивний захист. Визначено також види підстав виникнення права на превентивний захист суб'єктивних цивільних прав. За критерій розподілу підстав виникнення права на превентивний захист на види використано взаємопов'язаність способів і форм реалізації цього права. Значну увагу приділено дослідженню превентивного захисту окремих видів суб'єктивних цивільних прав та інтересів, формам, способам і межам його реалізації. Окремо розглянуто питання правового забезпечення безперешкодного здійснення права на превентивний захист.

Исследован охраняемый закон интереса как категории гражданского права. Рассмотрена категория интереса с общенаучных позиций, прослеживает историю его закрепления в законодательстве различных правовых систем, исследует его сущность, признаки, дает авторское понятие данному явлению, формирует систему и классификацию охраняемых законом интересов в гражданском праве. Уделено внимание характеристике публичных и частных интересов в гражданском праве, а также формам и способам защиты охраняемых законом интересов в абсолютных и относительных правоотношениях.

Викладено публічно-правовий аспект та судову практику права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Розглянуто питання детермінантів порушення прав на результати творчої діяльності та засоби індивідуалізації в механізмі вдосконалення інституту інтелектуальної власності. Подано системний підхід до питання порядку утворення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб і відокремлених підрозділів системи МВС України. Досліджено актуальні питання сімейного права в діяльності ОВС. Наведено правове визначення кола осіб, які можуть бути заявниками у справах про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Висвітлено загальні засади охорони цивільних прав та інтересів нотаріусів. Охарактеризовано форми та способи охорони цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Проаналізовано особливості участі нотаріуса в охороні цивільних прав і інтересів, зокрема, шляхом посвідчення юридичних фактів, накладення заборон щодо відчуження майна, вчинення виконавчого напису на борговому документі. Виділено етапи провадження щодо прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів. Увагу приділено участі нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів щодо спадкового майна.

Увагу приділено дослідженню специфіки правового регулювання права особи на самозахист, з'ясуванню критеріїв самозахисту як форми захисту цивільних прав, відмежуванню інституту самозахисту від суміжних інститутів цивільного права, розкриттю особливостей здійснення окремих способів самозахисту цивільних прав. Науково обгрунтовано вирішення ряду дискусійних питань інституту самозахисту та сформульовано пропозиції щодо вдосконалення їх правового регулювання. Досліджено співвідношення категорії самозахисту та видів забезпечення виконання зобов'язання, заходів оперативного впливу, інших сторін договірних правовідносин.

Досліджено захист цивільних прав та інтересів шляхом відшкодування збитків на підставі актів цивільного законодавства, судової практики та наукових праць з питань цивільно-правового захисту та цивільно-правової відповідальності. Відшкодування збитків розглянуто як спосіб захисту цивільних прав і захід цивільно-правової відповідальності в сукупності. Досліджено особливості правовідносин цивільно-правового захисту шляхом відшкодування збитків. Запропоновано нові погляди на умови відшкодування збитків, в тому числі поведінку особи, яка має право на відшкодування збитків, та причинно-наслідковий зв'язок. Критично оцінено принцип повного відшкодування збитків у цивільному праві України, співвідношення обсягу та розміру збитків.

Досліджено правові проблеми визначення сутності категорії "інтереси", місця інтересів у цивільно-правовому регулюванні й особливостей їх захисту. Описано алгоритм трансформації фактичних інтересів у законні та ті, що охороняє закон. Обгрунтовано використання в цивільно-правових актах єдиного поняття "інтереси, які охороняє закон" як однопорядкового з суб'єктивним цивільним правом, але не тотожного йому. Визначено структуру даного інтересу, яка включає фактичну можливість користуватися конкретним соціальним благом у межах загальних дозволів та юридичну можливість звернутися за захистом у випадках деформації фактичної можливості. Обгрунтовано критерії розмежування таких категорій, як "інтерес, який охороняє закон" та "охоронний інтерес".

Висвітлено актуальні проблеми захисту цивільних прав і інтересів. Розкрито сутність законного інтересу як особливого об'єкту захисту. Охарактеризовано цивільно-правові способи та форми захисту цивільних прав і інтересів. Наведено рекомендації щодо вдосконалення й ефективного застосування норм вітчизняного законодавства в даній сфері.

Досліджено актуальні теоретичні та практичні проблеми, пов'язані із застосуванням такого способу захисту, як примусове виконання обов'язку в натурі. На основі аналізу наукової літератури, міжнародного та національного законодавства, а також законодавства деяких зарубіжних країн досліджено основні проблеми правового регулювання примусового виконання обов'язку в натурі та подано основну характеристику примусового виконання зобов'язання в натурі як різновиду способів захисту цивільних прав. Досліджено історичний розвиток законодавства в сфері примусового виконання зобов'язання в натурі. З урахуванням положень нового ЦК України досліджено й уточнено місце примусового виконання обов'язку в натурі в системі способів захисту цивільних прав. Розділяючи цивільні зобов'язання на певні групи, висвітлено особливості застосування примусового виконання зобовязання в натурі в таких цивільно-правових зобов'язаннях, як зобов'язання з передачі речей, зобов'язання з виконання робіт і надання послуг, а також у зобов'язаннях укласти договір. Враховуючи загальні принципи цивільного права та правила, встановлені законодавством України, сформульовано рекомендації, спрямовані на вдосконалення нормативного регулювання застосування примусового виконання обов'язку в натурі для захисту порушених цивільних прав.

Здійснено загальнотеоретичну характеристику усіх способів захисту цивільних прав та інтересів за законодавством України, що дозволило визначити правову характеристику в їх системній єдності такого способу захисту як визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності. На основі доктринального осмислення інституту визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності визначено особливості їх застосування щодо захисту законних інтересів. Доведено, що в дослідженнях правової природи недійсних правочинів акценти повинні бути перенесені із поняття недійсності правочину на правову природу визнання правочину недійсним як способу захисту цивільних прав та інтересів у системному зв'язку із застосуванням наслідків недійсності правочину. З'ясовано специфіку правових підстав нікчемності та оспорюваності правочину, запропоновано розмежовувати їх за критерієм інтересу.

Досліджено й обгрунтовано роль нотаріальних органів і нотаріуса, зокрема, як особливого суб'єкта відносин щодо охорони цивільних прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб у цивільному праві. Проведено аналіз і досліджено поняття "охорона" та "захист" цивільних прав та охоронюваних законом інтересів у цілому та нотаріусом, зокрема. Розглянуто форми та способи охорони цивільних прав та інтересів нотаріусом. Особливу увагу приділено участі нотаріуса в охороні цивільних прав та інтересів під час вчинення нотаріальних дій. Виділено та проаналізовано основні способи нотаріальної охорони цивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин. Сформульовано пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері регулювання нотаріальної діяльності.

Розглянуто актуальні теоретичні та практичні проблеми захисту охоронюваних законом інтересів у цивільному праві. Визначено загальнонаукові підходи до розуміння категорії інтерес, гносеологію її розвитку в юриспруденції. Надано поняття охоронюваного законом інтересу, його конститутивні ознаки, розкрито його сутність. Проаналізовано співвідношення публічних і приватних інтересів у цивільному праві, зроблено висновки щодо закріплення балансу цих інтересів у законодавстві. Аргументовано висновок, що в судовому порядку інтерес можливо захистити шляхом реалізації права на захист. Надано поняття механізму правового регулювання охоронюваних законом інтересів, права на захист охоронюваного законом інтересу, захисту охоронюваних законом інтересів, механізму захисту охоронюваних законом інтересів. Визначено структуру механізму регулювання охоронюваних законом інтересів і механізму захисту охоронюваних законом інтересів. Проаналізовано форми та способи захисту охоронюваних законом інтересів. Досліджено особливості захисту охоронюваних законом інтересів в абсолютних і відносних правовідносинах: речових, спадкових, правовідносинах з інтелектуальної власності, щодо здійснення особистих немайнових прав, договірних, деліктних тощо. Сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації щодо праворозуміння, удосконалення чинного законодавства та практики застосування.

Висвітлено коло питань, що характеризують нотаріат як правовий інститут та як систему правовідносин, що виникають у зв’язку з нотаріальною діяльністю (НД) та її організацією, а також нотаріальну дію як складову НД. Надано загальнотеоретичну характеристику нотаріату, а також правові підстави НД та розкрито механізм впровадження нотаріальної охорони цивільних прав та інтересів. Досліджено правову природу нотаріальної дії виходячи з її місця та значення в механізмі правового регулювання цивільних відносин. Запропоновано доктринальне визначення поняття "нотаріальне посвідчення договору". Сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації щодо праворозуміння, удосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

У загальнонауковому контексті розглянуто інтерес, що охороняється законом, простежено його закріплення в законодавстві різних правових систем. Розкрито його сутність, ознаки та поняття, сформовано систему та класифікацію інтересів, що охороняються законом, у цивільному праві. Охарактеризовано співвідношення та процес реалізації публічних і приватних інтересів у приватному праві. Увагу приділено захисту інтересів, що охороняються законом, у цивільному праві. З'ясовано роль такого інтересу у формуванні цивільних відносин, пов'язаних з його захистом, описано форми та способи цивільно-правового захисту інтересів, що охороняються законом. Досліджено особливості захисту таких інтересів у речових і спадкових правовідносинах, правовідносинах у сфері інтелектуальної діяльності, інтересів щодо здійснення особистих немайнових прав, а також договірних, деліктних та інших недоговірних правовідносинах.

Висвітлено еволюцію та наведено порівняльно-правову характеристику недопустимості зловживання правом у цивільному праві України. Досліджено поняття, елементи та класифікацію зловживання правом. Доведено потребу визнання зловживання цивільним правом різновидом недобросовісного здійснення цивільного права, що дає підстави розглядати зловживання правом у вузькому та широкому розумінні як зловживання суб'єктивним цивільним правом. Обгрунтовано доцільність кваліфікації зловживання правами батьків як вид зловживання правом і поширення на такі приватно-правові відносини положень статті 13 Цивільного кодексу України про зловживання правом, а також необхідність приведення положень Сімейного кодексу України про недопустимість зловживання батьківськими правами та правами осіб, які заміняють батьків, у відповідність із зазначеною нормою Цивільного кодексу України. Визначено правові наслідки зловживання правом.

Проаналізовано особливості визначення та правову природу організаційних правовідносин, співвідношення їх з цивільними правовідношеннями. Встановлено специфіку організаційних цивільних правовідносин взагалі й організаційних цивільних правовідносин, які виникають в процесі здійснення авторських прав. Охарактеризовано місце організаційних цивільних правовідносин в системі відносин права інтелектуальної власності. Доведено, що залежно від змісту та спрямованості організаційних зусиль можливе виділення наступних видів цивільних організаційних правовідносин: організаційно-передумовні; організаційно-делегуючі; організаційно-контрольні; організаційно-інформаційні. Досліджено об'єкт організаційних правовідносин, який має комплексний характер і складається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. Розглянуто підстави виникнення організаційних цивільних правовідносин, які виникають в процесі здійснення авторських прав. Обгрунтовано необхідність звернення належної уваги в законодавстві договорам, які укладаються між співавторами, також договорам з організаціями колективного управління. Наведено пропозиції щодо вдосконалення норм цивільного законодавства.