Комплексно досліджено обмеження права власності на земельну ділянку (ЗД) за цивільним законодавством України. ЗД розглянуто як об'єкт права власності у цивільно-правовому розумінні. Досліджено правову природу меж права власності на ЗД, обмежень та обтяжень такого права, які становлять правові межи обсягу прав та обов'язків для суб'єкта. З'ясовано зміст меж та обмежень права власності на ЗД, до якого входять заборони, обов'язки власника зі здійснення активних дій, дозволи та приписи. Зміст обтяжень права власності на ЗД включає права інших осіб на певний об'єкт, які відмінні від основного речового права (приватні обтяження) та заборони (публічні обтяження). Розкрито підстави встановлення обмежень та обтяжень права власності на ЗД, до яких відносять закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти органів державної влади, акти органів місцевого самоврядування, судові рішення. Обгрунтовано роль органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суду як суб'єктів встановлення обмежень права власності на ЗД. Надано бачення класифікації обмежень прав на ЗД. Охарактеризовано обмеження правомочності володіння, користування та розпорядження ЗД.

Комплексно досліджено теоретичні та практичні питання відчуження земельних ділянок (ЗД) для суспільних потреб як підстави припинення права власності, в якій обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин з позбавлення права власності на ЗД у зв'язку із суспільною необхідністю на основі комплексного аналізу цивільного законодавства, практики його застосування та теоретичних положень у цій сфері. Встановлено недоліки термінологічного апарату, який використовується в нормативно-правових актах, що регулюють відносини із відчуження ЗД для суспільних потреб. Доведено, що відчуження ЗД для суспільних потреб повинно розглядатися, в першу чергу, як підстава припинення права власності. Проаналізовано практику Європейського суду з прав людини у справах щодо порушення прав громадян в процесі відчуження в них ЗД для суспільних потреб. Внесено пропозиції щодо змін до Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", ЦК України та ЗК України.

Визначено зміст консолідації земель як явища, що підлягає правовому опосередкуванню, шляхом надання цьому явищу соціально-правової характеристики. З'ясовано історичний і зарубіжний досвід правового регулювання консолідації земель, який міг би бути корисним під час вироблення теоретичних засад правового механізму консолідації земель сільськогосподарського призначення. Виявлено положення чинного законодавства України та тенденцій у правозастосовчій практиці, що сприяють або заважають проведенню консолідації земель. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України та практики його застосування в частині правового забезпечення консолідації земель.

Досліджено правовий режим землі як об'єкта інвестиційного розвитку за законодавством України. Виявлено особливості еволюції та розвитку правового режиму землі як об'єкта інвестиційного розвитку територій України. Установлено, що впродовж усього періоду проведення в Україні земельної реформи як складової економічної реформи правове регулювання земельних і пов'язаних з ними інших суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності здійснюється у різних правових площинах - земельно-правовій та інвестиційно-правовій, кожна з яких має свій об'єктний, суб'єктний склад і зміст, що, у свою чергу, не дозволяє забезпечити комплексний підхід до вирішення всіх організаційно-правових та інших питань залучення національних та іноземних інвестицій у економічний і соціальний розвиток територій. На підставі правового аналізу чинного законодавства України, матеріалів практики та наукових праць, виявлено ряд недоліків і прогалин у правовому регулюванні відносин, пов'язаних із залученням інвестицій як національних, так і іноземних у інвестиційний розвиток територій України. Розроблено пропозиції з удосконалення законодавства в цій галузі.

Дисертацію присвячено комплексній науковій розробці господарсько-правових засад правового режиму земельних ділянок у складі цілісного майнового комплексу суб’єкта господарювання. Проаналізовано процес становлення і розвитку категорії майнові права на землю. Запропоновано авторське визначення цілісного майнового комплексу суб’єкта господарювання. Визначено особливості обліку майнових прав на земельні ділянки у складі цілісного майнового комплексу суб’єкта господарювання. Досліджено та визначено умови, підстави та форми обороту майнових прав на земельні ділянки у сфері матеріального та нематеріального виробництва залежно від характеристик земельної ділянки. Обгрунтовано пропозицію щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, спрямованих на вдосконалення правового регулювання відносин, пов’язаних з оборотом прав на земельні ділянки у сфері господарювання, та використання їх у складі цілісного майнового комплексу суб’єктів господарювання.

Досліджено теоретичні та практичні аспекти примусового відчуження земельних ділянок (ЗД). Надано визначення інституту примусового відчуження ЗД, розглянуто його основні ознаки й особливості. Прослідковано історичний розвиток законодавства та наукової думки щодо примусового відчуження ЗД. Визначено та здійснено класифікацію об'єктного та суб'єктного складів правовідносин такого відчуження ЗД. Детально розглянуто правовий механізм примусового відчуження ЗД. Проаналізовано форму та зміст рішень, що ухвалюються органами державної влади й органами місцевого самоврядування в процесі примусового відчуження ЗД. Значну увагу приділено аналізу судової практики в спорах щодо примусового відчуження ЗД. Виявлено характерні тенденції розвитку вітчизняного законодавства та правозастосовчої діяльності в ций сфері ЗД.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню правових наслідків самовільного зайняття земельних ділянок. Розглянуто поняття, ознаки та сутність самовільного зайняття земельної ділянки як підстави правових наслідків. Досліджено види й особливості негативних правових наслідків самовільного зайняття земельних ділянок. Особливу увагу приділено висвітленню повернення самовільно зайнятих земельних ділянок як земельно-правового наслідку вчиненого правопорушення. Розглянуто особливості цивільно-правової відповідальності й інших різновидів правових наслідків самовільного зайняття земельних ділянок. Внесено пропозиції з удосконалення чинного законодавства України, яке регулює відносини з охорони земель від самовільного зайняття та настання негативних правових наслідків його вчинення.

Здійснено комплексне концептуальне науково-теоретичне дослідження юридичної природи здійснення права власності на землю українського народу. Розглянуто основні юридичні моделі здійснення цього права й особливості правового регулювання відносин власності на землю. Досліджено юридичну природу й обгрунтовано дворівневу конструкцію здійснення цього права. Зроблено науково-теоретичний аналіз правового режиму землі як об'єкта права власності українського народу і основного національного багатства. Визначено особливості правового становища українського народу у системі суб'єктів здійснення даного права. Розглянуто правовий статус громадян, юридичних осіб і держави як таких суб'єктів. Проведено наукове дослідження юридичної природи та механізму здійснення органами державної влади і місцевого самоврядування прав власності на землю. Наведено визначення понять, розкрито систему та структуру, а також проаналізовано юридичну природу основних конституційно-правових гарантій здійснення права власності на землю.

Визначено адміністративно-правові аспекти права власності на природні ресурси, розкрито сутність адміністративно-правового забезпечення та регулювання реалізації права власності на природні ресурси, механізм і напрямки його проведення, надано поняття та характеристику адміністративно-правового режиму об'єктів права власності на природні ресурси. Досліджено сутність, зміст і систему його складових елементів - адміністративно-правових засобів забезпечення та регулювання реалізації права власності на природні ресурси, їх нормативну основу та практику їх реалізації.

Досліджено правову природу земельного сервітуту. Надано дефініцію цієї категорії на підставі виявлених ознак. Проаналізовано теоретичні та законодавчі передумови до з'ясування галузевої належності інституту земельного сервітуту. Розкрито співвідношення земельного сервітуту з іншими правами на землю та роль і місце земельного сервітуту у системі земельно-правового регулювання. Проаналізовано генезу розвитку правового регулювання земельних сервітутних відносин на території України. Розкрито структуру правовідносин з приводу реалізації земельних сервітутних прав, а саме: суб'єктно-об'єктний склад, підстави виникнення, зміни, припинення та зміст. Виявлено прогалини та недоречності змісту елементів правовідносин. Наведено й обгрунтовано пропозиції щодо їх усунення. На підставі проведеного аналізу стану нормативного регулювання, а також з урахуванням історичного й іноземного досвіду регулювання земельних сервітутних відносин наведено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема, шляхом прийняття Закону України "Про внесення змін до Земельного кодексу України".

Досліджено правову природу, ознаки та поняття припинення права приватної власності на земельну ділянку у значенні правового результату і юридичного процесу. Розрито суть поняття, правовий зміст, ознаки та критерії відмежування юридичних явищ - випадку, підстави, умови, порядку припинення права приватної власності на земельну ділянку. Наведено класифікацію випадків і підстав припинення права приватної власності на земельну ділянку. Визначено його правовий механізм та здійснено аналіз у найбільш розповсюджених й актуальних випадках.

Проаналізовано історичний досвід регламентації відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво, правильність кроку законодавця про встановлення кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво. Розкрито зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 197-1 КК України. Досліджено санкції, передбачені у ст. 197-1 КК України, тенденції застосування покарання за вчинення цього злочину, можливість звільнення винних від кримінальної відповідальності.

Проаналізовано національне законодавство у сфері регулювання правовідносин власності за участю садівницького товариства (СТ) і його членів, юридичної доктрини, правозастосовної та судової практики. Наведено рекомендації щодо законодавчого врегулювання відносин власності за участю СТ і його членів, здійснення та захисту їх суб'єктивного права власності. Виявлено недоліки та прогалини чинного законодавства, що спрямоване на регламентацію даних відносин.

Досліджено цивільно-правові відносини власності, об'єктом яких є присадибна ділянка (садиба). З'ясовано основні закономірності розвитку права власності фізичних осіб на присадибну земельну ділянку (садибу). Визначено взаємозв'язок категорій "садиба", "присадибна земельна ділянка" та "житловий будинок", а також їх особливості як об'єктів цивільних прав. У загальнотеоретичному аспекті охарактеризовано відносини власності та права власності на присадибну земельну ділянку (садибу). Визначено юридичну природу цих правовідносин. Розкрито особливості правового режиму присадибної земельної ділянки (садиби) як об'єкта цивільних правовідносин і визначено підстави набуття та припинення права власності на присадибну земельну ділянку (садибу). Запропоновано визначення поняття "права власності на присадибну земельну ділянку (садибу)" в об'єктивному та суб'єктивному аспектах. У порівняльному аспекті охарактеризовано положення різних галузей законодавства України щодо охорони та захисту даного права власності. На підставі проведеного узагальнення стану правового регулювання відносин власності на присадибну земельну ділянку (садибу) розроблено пропозиції з метою вдосконалення цивільного та земельного законодавства, норми якого регулюють відносини власності.

Досліджено розвиток права власності на землю впродовж середини XIX - першої чверті XX ст. у контексті правового забезпечення й особливостей реалізації в окремих регіонах Російської імперії з переважно українським етнічним населенням. Висвітлено проблему термінологічної визначеності та змістового наповнення поняття права власності на землю за чинним законодавством Російської імперії. Проаналізовано основний зміст Положень 19 лютого 1861 р., розкрито регіональні особливості у частині правового регулювання наміченого курсу перетворень у галузі земельних відносин. Розглянуто корективи та тенденції трансформації права власності на землю за умов контрреформаційних урядових заходів 1880 - 1890-х рр. Увагу приділено створенню організаційно-правових засад землеустрою різноманітних станів, верств і прошарків населення, що проживали в українських губерніях, показано політико-правові та соціально-економічні передумови, з'ясовано причини перегляду земельного законодавства на початку XX ст. Здійснено порівняльно-правовий аналіз земельного законодавства, організаційно-правового забезпечення його ухвалення та наслідків реалізації за умов переходу до ринкових відносин у середині XIX ст. і в сучасний період української державності.

Проаналізовано правовідносини, об'єктом яких є садибна земельна ділянка (СЗД). Визначено їх правову природу та розроблено пропозиції щодо удосконалення правової регламентації даних відносин. Розглянуто правосуб'єктність фізичних осіб як суб'єктів правовідносин власності на СЗД. Висвітлено проблеми набуття, припинення, охорони та захисту права власності на СЗД в Україні.

Проаналізовано стан законодавства, що регулює право приватної власності на землю, особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Розглянуто вплив обмежень прав власника земельної ділянки на її використання, а також умови та порядок реалізації громадянами права на земельну частку (пай). Сформульовано поняття приватної власності на землі сільськогосподарського призначення, поняття землі та земельної ділянки, яка використовується на правах власності. Досліджено особливості даного права, вимоги до суб'єкта права приватної власності. Сформульовано висновки та рекомендації щодо подальшого вдосконалення земельного законодавства у сфері регулювання права власності на землі сільськогосподарського призначення та права на земельну частку (пай).

Проаналізовано історичний досвід розвитку права власності на землю в державах, що існували на території України, проблеми наступності у розвитку даного права, його співвідношення з концепцією становлення та розвитку права власності на землю у сучасній Україні. Узагальнено законодавство України з даного питання та наведено визначення права власності, у тому числі державного, комунального та приватного. Охарактеризовано процес здійснення земельної реформи та приватизації земель в незалежній Україні. Обгрунтовано наукові висновки та рекомендації щодо подальшого удосконалення земельного законодавства України.

Дисертація присвячена питанням правового регулювання права приватної власності громадян на землі сільськогосподарського призначення. Послідовно аналізується стан законодавства, що регулює право приватної власності на землю; історико-правові засади існування в Україні приватної власності на сільськогосподарські землі; розглядається необхідність реформування системи реєстрації прав на землі сільськогосподарського призначення. Сформульовано поняття права приватної власності на сільськогосподарські землі, поняття земельної ділянки, досліджуються зміст і особливості цього права. Аналізується правове становище громадянина, як суб'єкта права приватної власності на сільськогосподарські землі. Сформульовані висновки і рекомендації щодо подальшого вдосконалення земельного законодавства.

Досліджено обмеження прав на земельні ділянки. Виявлено ознаки та запропоновано визначення поняття обмеження прав на земельні ділянки. З'ясовано види обмежень даних прав. Узагальнено та запропоновано перелік підстав встановлення їх обмеження. Досліджено повноваження суб'єктів земельних правовідносин щодо встановлення обмеження прав на земельні ділянки та визначено сфери їх впливу на суспільні відносини, що досліджуються. Висвітлено питання гарантій прав землевласників і землекористувачів у разі їх обмеження. Виділено види таких гарантій. Класифіковано способи захисту порушених прав суб'єктів земельних правовідносин у разі їх обмеження. Обгрунтовано пропозиції для вдосконалення чинного законодавства щодо видів, підстав і порядку встановлення обмежень прав на земельні ділянки, здійснення державної реєстрації таких обмежень, гарантій прав землевласників і землекористувачів.