Визначено передумови виникнення та особливості розвитку довірчого товариства як процесійного учасника ринку фінансових (довірчих) послуг. Обгрунтовано висновок, що закріплення представницької основи діяльності довірчих товариств зумовлено відсутністю в період їх виникнення цивільно-правових конструкцій, спроможних адекватно регулювати довірчі відносини з питань управління чужим майном. Досліджено поняття і види відносин та їх місце в системі цивільно-правових інститутів. Довірчими визнано правовідносини, в яких довірена особа наділяється повноваженнями на передане майно, необхідними та достатніми для досягнення економічного ефекту, та зумовленою цим особливою, підвищеною відповідальністю за недбалість у виконанні зобов'язання, передбаченого правочином чи іншою підставою виникнення таких правовідносин. На підставі порівняння інститутів представництва та довірчої власності обгрунтовано висновок, що для країн з кодифікованим цивільним правом концептуально неможливою є рецепція трасту в повному обсязі, водночас окремі елементи (варіативність суб'єктної структури і функціональної спрямованості) доцільно використати в діяльності довірчих товариств. Визначено концептуальні засади правового регулювання та місця представницької діяльності даних товариств в системі довірчих відносин. Проаналізовано поняття та види довірчих операцій (послуг), що здійснюються довірчими товариствами та обгрунтовано висновок, що за характером прав на довірене майно довірче товариство може здійснювати два види довірчих послуг, пов'язаних та не пов'язаних з управлінням майна. Обгрунтовано висновок щодо доцільності закріплення в цивільному законодавстві

Визначено поняття та характерні риси довірчих правовідносин з іноземним елементом, встановлено їх місце серед інших правовідносин, які відносяться до предмету міжнародного приватного права, проаналізовано основні джерела, які застосовуються до регулювання таких відносин у країнах континентального та загального права. Запропоновано способи кваліфікації довірчих конструкцій, а також досліджено проблеми встановлення змісту іноземного права та застосування його судом до регулювання таких відносин. Особливу увагу приділено судовій практиці вирішення спорів, які виникають з довірчих правовідносин з іноземним елементом, сформованій у країнах загального права.