Висвітлено методичні підходи до організації телемедичної діяльності у лікувально-профілактичних установах. Розглянуто питання юридичного забезпечення, стандартизації (формати подання медичної інформації). Охарактеризовано нормативні документи (представлені проекти посадових інструкцій і звітної документації). Надано загальні відомості про телемедичне консультування, зокрема, про його цілі та завдання, показання до проведення.

Освещены методические подходы к организации телемедицинской деятельности в лечебно-профилактических учреждениях. Рассмотрены вопросы юридического обеспечения, стандартизации (форматы подачи медицинской информации). Охарактеризованы нормативные документы (представленные проекты служебных инструкций и отчетной документации). Даны общие сведения о телемедицинском консультировании, в частности, о целях и задачах, показаниях к проведению.

Наведено визначення понять "інформація", "телекомунікації", "телекомунікаційні технології", "телеконференція", "відеоконференцзв'язок". Наведено розгорнуту класифікацію та характеристику найбільш розповсюджених телекомунікаційних систем. Зазначено роль телекомунікаційних технологій (ТКТ) у розслідуванні хлочинів. Виокремлено потенційні можливості застосування телекомунікаційної передачі інформації під час розслідування злочинів. Розглянуто питання правового регулювання використання інформації, одержаної телекомунікаційним шляхом. Увагу приділено досягненню світового науково-технічного прогресу та позитивному досвіду зарубіжних країн. Досліджено практику зарубіжних країн щодо використання телекомунікаційної передачі інформації у розслідуванні злочинів. Показано необхідність впровадження у кримінальне судочинство сучасних технологій, а також використання їх на окремих стадіях розслідування та судового розгляду кримінальних справ. Розглянуто характеристику напрямів (можливостей) затосування ТКТ у розслідуванні злочинів, а також можливості їх використання для доказування у кримінальному процесі. Зазначено переваги проведення окремих слідчих дій з використанням ТКТ. Розглянуто питання підвищення ефективності використання криміналістичних обліків на базі впровадження ТКТ. Увагу приділено особливостям процесуальної фіксації інформації, одержаної телекомунікаційним шляхом, та її доказовому значенню.

Досліджено питання державного регулювання телекомунікаційної сфери в Україні. Наведено характеристики інформаційного суспільства, а саме: інтенсивний розвиток інформаційних технологій, комп'ютеризація, розширення мереж непрямих комунікацій. Обгрунтовано інформаційні функції державного управління та її складові частини - внутрішню та зовнішню. Зазначено, що їх реалізація передбачає забезпечення ефективної взаємодії різних структурних одиниць систем державного управління, становлення інформаційного суспільства. Доведено, що засадничим принципом державної політики у телекомунікаційній сфері має бути гарантований доступ громадян до послуг галузі за напрямками: забезпечення вільного розвитку ринку інформаційно-комунікаційних технологій і послуг, удосконалення правового регулювання телекомунікаційних процесів, створення умов для інфраструктури, широкомасштабне використання інформаційних технологій, зокрема, щодо надання адміністративних послуг населенню. Реалізація цього підходу є можливою за допомогою впровадження концепції "електронного уряду", який розглянуто як багатофункціональне середовище, де органи державного управління є партнерами у створенні та забезпеченні функціонування віртуальних співтовариств.

Досліджено новий предмет інформаційних правовідносин - відомості щодо наданих людині телекомунікаційних послуг. Обгрунтовано тезу, що забезпечення даної безпеки суттєво залежить від якісного правового регулювання зазначених правовідносин. Аргументовано доцільність визначення оперативних підрозділів правоохоронних органів як суб'єктів інформаційних правовідносин, що виникають під час витребування ними в інших суб'єктів - операторів і провайдерів телекомунікацій - указаних відомостей для подальшого їх використання у правоохоронній діяльності тощо. Доведено необхідність розгляду даних підрозділів в ролі не лише суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки людини як споживача телекомунікаційних послуг, а й суб'єктів реалізації загроз цій безпеці. Запропоновано нову модель забезпечення інформаційної безпеки людини як споживача телекомунікаційних послуг, спрямовану на вдосконалення нормативно-правового врегулювання й організаційного впорядкування обігу відомостей щодо наданих людині телекомунікаційних послуг, що зумовлена необхідністю дотримання балансу інтересів держави, суспільства та людини в даній сфері.

Узагальнено теоретичні засади формування інформаційного ринку як об'єкта державного управління. Розкрито сутність державного регулювання інформаційного ринку. Визначено пріоритетні напрями державного регулювання розвитку інформаційного ринку. Виявлено тенденції розвитку державного регулювання інформаційного ринку України та проблемні питання, що потребують особливої уваги. Визначено український шлях побудови інформаційного ринку та роль сучасних телекомунікаційних технологій, насамперед телебачення, у процесі формування даного типу ринку в Україні. Розроблено пропозиції щодо удосконалення правового інструментарію державного регулювання розвитку інформаційного ринку в Україні.

Досліджено сутність та особливості формування та реалізації державної політики щодо аудіовізуальних засобів масової комунікації в країнах Європи. Визначено теоретичні основи регулювання медіа-ринку. Проведено аналіз регуляторної політики ЄС щодо аудіовізуальних засобів масової комунікації на національному рівні та в країнах-членах ЄС Західної Європи. Проаналізовано досвід регулювання аудіовізуальних масмедіа у постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи за умов євроінтеграції. Охарактеризовано трансформацію державної політики щодо аудіовізуальних засобів масової комунікації в сучасній Україні.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х819(4УКР)126.4 + Х839(4УКР)901.5 + Х849(4УКР)112.22 + Ч63в2:Х

Рубрики:

Адміністративне право окремих країн

Цивільне і торгове право окремих країн

Інформаційне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено питання модернізації змісту телекомунікаційного законодавства України. Проаналізовано зміст та особливості телекомунікаційних відносин як в цілому, так і в межах окремих сформованих ринків: мобільного зв'язку, Інтернет-ринку, ринку телебачення, радіомовлення тощо. Розглянуто історію розвитку та сучасний стан телекомунікацій, визначено системологію їх ринку, що структурно складається із взаємопов'язаних елементів, найважливішими з яких є: суб'єкти ринку, об'єкти ринку, державне регулювання господарської діяльності. Досліджено специфіку телекомунікаційної сфери та зроблено висновок про необхідність реформування правового забезпечення останньої за допомогою систематизації нормативно-правових актів. Запропоновано концептуальні положення макету проекту Телекомунікаційного кодексу України й основних вимог щодо договорів про надання телекомунікаційних послуг.

Розглянуто правові засади державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації (ЗМІ). Проаналізовано організаційно-правові форми та методи державного регулювання у цій сфері, альтернативну форму регулювання суспільних відносин - саморегулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ. Запропоновано авторське визначення понять державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, саморегулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, аудіовізуального ЗМІ, власної інформаційної продукції аудіовізуального ЗМІ, телебачення, радіомовлення, суб'єкта телерадіомовної діяльності, власника телерадіоорганізації, юридичної відповідальності в цій галузі. Проведено комплексне дослідження законодавства про аудіовізуальні ЗМІ, виявлено основні недоліки та розроблено пропозиції щодо їх усунення. Проаналізовано діяльність системи органів державного регулювання й управління в досліджуваній сфері та сформульовано пропозиції щодо її вдосконалення з метою підвищення ефективності реалізації державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ. Визначено основні проблеми адміністративних методів державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ, запропоновано шляхи їх вирішення.

Визначено нові підходи до державного регулювання у сфері телебачення і радіомовлення України шляхом удосконалення правового регулювання, моніторингу українського ринку телерадіомовлення, застосування медіа-освіти та громадського контролю. Досліджено науково-теоретичні аспекти державного регулювання у сфері телебачення і радіомовлення, розкрито їх поняття та сутність, узагальнено стан дослідження проблематики та європейський досвід державного регулювання діяльності телебачення і радіомовлення. Проаналізовано сучасний стан державного регулювання у сфері телебачення і радіомовлення в Україні та його нормативно-правове забезпечення.

Здійснено економіко-правову характеристику господарської діяльності у сфері телекомунікацій. Проаналізовано сучасне законодавче забезпечення функціонування ринків телекомунікаційних послуг. Висвітлено окремі проблеми модернізації законодавчого регулювання телекомунікаційних відносин. Вивчено державне регулювання процесів формування, функціонування та розвитку телекомунікаційного ринку України.

Надано характеристику державного управління у галузі телебачення; з’ясовано зміст об’єкта даного управління, визначено систему принципів державного управління у галузі телебачення. Особливу увагу приділено визначенню організаційних засад державного управління у галузі телебачення, у тому числі характеристиці повноважень та напрямів діяльності Державного комітету телебачення і радіомовлення України як суб’єкта державного управління у галузі телебачення, а також Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Розглянуто питання реалізації державного управління у галузі телебаченні в Україні, класифіковано форми даного управління. Виокремлено методи державного управління у галузі телебачення, визначено особливості адміністративної відповідальності за порушення у галузі телебачення, а також зміст контролю та нагляду у галузі телебачення.