Вперше виявлено процесуальну неефективність ч.2 ст.229 ЦК України, щодо обов'язку відшкодувати особою, яка помилилась у результаті власного недбальства, завданих збитків, оскільки за відсутності ініціювання відповідачем зустрічного позову реалізувати її в судовому порядку виявляється неможливим. Аргументовано незручність пред'явлення позову до фізичної особи в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Обгрунтовано потребу в конкретизації судом ухвали про повернення заяви позивачеві у зв'язку з її непідсудністю суду, до якого суду підсудна відповідна справа. Встановлено необхідність законодавчого закріплення у позовній заяві підстав звільнення позивача від сплати судового збору. Удосконалено правову позицію щодо необхідності проведення психологічної експертизи під час вирішення справ про визнання правочинів недійсними з підстав дефектів волі, а також щодо можливості об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами кількох позивачів до кількох відповідачів.

Досліджено процесуально-правову природу справ про зміну правового статусу фізичної особи. Проаналізовано підстави, за яких фізичну особу можна обмежити в цивільній дієздатності або визнати недієздатною. Розглянуто проблемні питаннях, що виникають на стадії відкриття провадження у справі та підготовки справи до судового розгляду в справах про зміну правового статусу фізичної особи. Увагу приділено визначенню кола осіб, які беруть участь у справі, з'ясуванню фактичних обставин справи та кола доказів, що їх підтверджують у розглянутих автором справах. Вивчено процесуальний порядок судового розгляду справ про зміну правового статусу фізичної особи, а також вимоги, що висуваються до судового рішення, та його особливості у зазначених справах. Проаналізовано теоретичні джерела та визначено основні проблеми, що виникають на практиці. Наведено висновки та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та вирішення існуючих проблем у цій сфері.

Мета дослідження - встановлення загальних закономірностей та видових особливостей заходів оперативного впливу у зобов'язальних правовідносинах. Визначено поняття та ознаки заходів оперативного впливу у зобов'язальних правовідносинах, з'ясовано співвідношення заходів оперативного впливу з цивільно-правовими санкціями, цивільно-правовою відповідальністю, способами самозахисту. Охарактеризовано особливості застосування заходів оперативного впливу, пов'язаних з виконанням зобов'язання за рахунок боржника (виконання кредитором роботи власними силами та доручення кредитором виконання роботи чи надання послуги третій особі). Здійснено порівняльний аналіз виконання зобов'язання за рахунок боржника та примусового виконання обов'язку в натурі. Визначено заходи оперативного впливу, пов'язані з забезпеченням виконання зобов'язання. До них віднесено заходи оперативного впливу, пов'язані з призупиненням стороною виконання свого обов'язку, зокрема притримання. Розкрито особливості заходів оперативного впливу відмовного характеру (відмову від договору, відмову від прийняття неналежного виконання, відмову від зустрічного задоволення в результаті неналежного виконання зобов'язання). Сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації з удосконалення правового регулювання в досліджуваній сфері.

Проведено науково-теоретичний аналіз процесуальних особливостей розгляду судами справ про захист гідності, честі та ділової репутації публічних осіб у порядку цивільного судочинства. Розглянуто зміст категорій "публічна особа", "честь", "гідність", "ділова репутація". Досліджено проблематику здійснення публічними особами судового захисту честі, гідності та ділової репутації. Проаналізовано загальні та спеціальні способи здійснення такого захисту. На підставі аналізу спеціальної літератури, цивільного, цивільного процесуального законодавства, а також законодавства, що регулює інформаційні відносини в Україні, та практики його застосування, міжнародно-правових актів та практики Європейського Суду з прав людини сформульовано пропозиції з удосконалення процедури розгляду та вирішення судами справ про захист гідності, честі та ділової репутації публічних осіб.

Досліджено та доктринально обгрунтовано господарсько-правові засади охорони інтелектуальної власності (ІВ). Запропоновано концепцію господарсько-правової охорони ІВ, яка заснована на постулатах господарсько-правової феноменології, гносеології, аксіології та праксеології ІВ, а також припускає визнання домінанти економічного чинника як детермінуючого фактору формування правового регулювання ІВ, значущості творця-підприємця в господарських правовідносинах ІВ, збалансування приватних і публічних інтересів. Сформульовано основні теоретико-методологічні та системні засади господарських правовідносин ІВ шляхом надання характеристики основних елементів цих правовідносин: суб'єкт, учасник, права, обов'язки, юридичні факти, мета. Обгрунтовано еволюцію поглядів на ІВ від майнової основи господарювати до виду господарської діяльності, уведено до обігу науки господарського права засади "інтелектуального підприємництва". Запропоновано теоретичні положення щодо господарсько-правового захисту прав ІВ, обгрунтовано своєрідність та структуровано систему господарсько-правових способів захисту права ІВ, визначено конфлікти та запропоновано шляхи їх вирішення. Узагальнено знання про порядок вирішення господарських спорів щодо ІВ, надано системні пропозиції з удосконалення законодавства в цій сфері.

Комплексно досліджено судочинство у справах про визнання батьківства та материнства та їх оспорювання. З урахуванням здобутків правової доктрини визначено поняття батьківства та материнства, проведено порівняльний аналіз судочинства у справах про визнання батьківства або материнства, їх оспорювання та встановлення такого факту. Вивчено правову природу позову в справах про визнання батьківства чи материнства та встановлено, що справи про визнання батьківства чи материнства відносяться до позовів про визнання. Розкрито особливості провадження до судового розгляду справ про визнання батьківства та материнства. Визначено коло осіб, які беруть участь у таких справах. Проаналізовано процесуальні особливості розгляду судом першої інстанції зазначених справ та ухвалення рішення. Комплексно досліджено питання оспорювання батьківства та материнства в цивільному процесі. Надано пропозиції та рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює питання судочинства у справах про визнання батьківства та материнства і його оспорювання.

Розглянуто теоретичні, організаційні та правові засади участі адвоката в медіації, що визначають функціонування та подальший розвиток медіації у правовій системі України за участю адвокатів, у тому числі, шляхом надання пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України щодо адвокатури й адвокатської діяльності та практики його застосування. На підставі аналізу наукових джерел і нормативно-правових актів, розкрито сутність медіації як правового явища, наведено досвід правового регулювання медіації на міжнародному та національному рівнях зарубіжних країн та України, а також, здійснено класифікацію основних моделей медіації у світі та визначено перспективи для України. Надана характеристика правового статусу адвоката-медіатора в процедурі медіації. Досліджено професійну відповідальність адвоката-медіатора. Визначено засади конфіденційності медіації в діяльності адвоката-медіатора. Встановлено особливості участі адвоката в медіації у цивільних і господарських правових спорах як представника довірителя та визначено особливі риси участі адвоката у процедурі медіації у кримінальних провадженнях.

Проаналізовано аспекти позову у цій категорії справ, права на його пред'явлення та процесуальний порядок його реалізації. Розглянуто предмет позову та специфіку позовних вимог, визначено коло осіб, які беруть участь у справах, та обставини, що мають значення для справи, засоби доказування. Висвітлено процесуальний порядок розгляду та вирішення судом по суті справ за позовами, що виникають із кредитних правовідносин, і змісту судового рішення. Наведено теоретичні висновки та аргументовано практичні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального та цивільного законодавства України та практики його застосування.

Проаналізовано особливості та закономірності розгляду та вирішення судами першої інстанції трудових спорів у порядку цивільного судочинства. Досліджено розвиток законодавства та наукової думки щодо трудових спорів. Визначено особливості позовів, категорій цивільних справ і сформульовано дворівневу категоризацію судових справ, що виникають з трудових відносин (трудових спорів). Проаналізовано підсудність трудових спорів та виділено основні умови віднесення таких спорів до цивільної юрисдикції. Охарактеризовано особливості цивільного процесуального статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, та визначено специфіку доказування у цивільних справах, що виникають з трудових правовідносин. Розкрито процесуальний порядок пред'явлення позову та відкриття провадження у досліджуваній категорії цивільних справ і виявлено особливості провадження до судового розгляду в трудових спорах. З'ясовано специфіку рішень суду у справах, що виникають з трудових відносин, у судах першої інстанції. Сформульовано науково обгрунтовані пропозиції щодо внесення змін до цивільного процесуального законодавства та удосконалення судової практики.

Викладено результати наукового аналізу особливостей доказування у справах щодо спадкування, підстав звільнення від доказування, розподілу обов'язків з доказування. Сформульовано поняття та надано характеристику змісту предмета доказування. Досліджено правову регламентацію допиту сторони як свідка в цивільному судочинстві й обгрунтовано висновок про порушення балансу рівності процесуальних прав та обов'язків сторін не на користь сторони, що займає активну позицію та надає згоду про допит її як свідка і таким чином сприяє якнайшвидшому розгляду справи. На підставі порівняльного аналізу законодавства окремих держав Європи та України запропоновано внесення змін і доповнень до ст. 109 ЦПК України з метою подолання колізії норм ЦПК України та Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо визначення підсудності цивільних справ відповідно до правового інституту договірної підсудності. Акцентовано увагу на тезі про те, що преюдиційність окремих фактів в спадковому праві має свої особливості та полягає вона не тільки у звільненні від доказування, але й в наперед визначених законодавцем правових наслідках, які є обов'язковими для суду і не мають альтернативи. На підставі порівняльного аналізу цивільного процесуального законодавства України та Франції обгрунтовано висновок про необхідність враховувати світовий досвід регламентації процесуального статусу суб'єктів доказової діяльності в цивільному судочинстві та запровадити норми-вимоги про обов'язковість допиту сторін, третіх осіб під присягою, а не в якості свідка.

Висвітлено основні критерії судового розгляду справ щодо трудових спорів, які найбільш часто зустрічаються в судовій практиці, зокрема, у випадках недотримання роботодавцем безпечних умов праці, у разі незаконного звільнення та несвоєчасного одержання винагороди за працю. Розглянуто особливості трудового захисту права на працю працівників публічної служби, досліджено правовідносини, пов'язані з забезпеченням прав працівників у разі процедури банкрутства. Розкрито підстави застосування аналогії права та практики Європейського Суду під час судового розгляду трудових спорів. Наведено пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності судового захисту права на працю шляхом вдосконалення чинного законодавства.

Наведено загальні положення щодо трудових спорів в Україні, визначено їх поняття та класифікацію, об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення. Розглянуто принципи та порядок індивідуальних трудових спорів. З'ясовано особливості розгляду судами справ, пов'язаних зі звільненням з роботи, відшкодуванням шкоди, заподіяної незаконним звільненням, задоволенням грошових вимог працівника до роботодавця. Наведено порядок вирішення колективного трудового спору примирною комісією та трудовим арбітражем. Розглянуто страйк як крайній засіб вирішення колективного трудового спору, порядок його проведення та гарантії працівників під час страйку. Розкрито особливості та процедури розгляду трудових спорів у країнах Заходу.

Розглянуто значення суду як органу, покликаного сприяти гармонізації виборчих відносин шляхом розгляду виборчих спорів, а також і захисту політичних та особистих прав громадян - учасників виборчого процесу. Проаналізовано основні етапи становлення судового захисту виборчих прав, завдання, які вирішують адміністративні суди під час розгляду справ цієї категорії, специфіку судівництва на основі аналізу національного законодавства і практики Європейського суду з прав людини. Здійснено порівняльний аналіз компетенції судів та інших органів з розгляду виборчих спорів. На основі аналізу джерел і судової практики сформульовано теоретичні висновки та рекомендації з її вдосконалення.

Досліджено правову природу справ про надання медичної допомоги в примусовому порядку. Розкрито поняття медичної допомоги в примусовому порядку, з'ясовано умови її застосування. Розкрито особливості судового розгляду та вирішення справ про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку. Досліджено процесуальні особливості судового розгляду та вирішення справ про обов'язкову госпіталізацію особи до протитуберкульозного закладу. Наведено висновки та рекомендації щодо удосконалення законодавства у сфері регулювання надання медичної допомоги в примусовому порядку.

Досліджено проблеми становлення законодавства, що регулює відносини про надання фізичній особі медичної допомоги в примусовому порядку та визначено характер судового провадження даного рішення. Розглянуто процесуальні особливості розгляду та вирішення справ про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та процесуальні особливості розгляду та вирішення справ про обов'язкову госпіталізацію особи до протитуберкульозного закладу. Встановлено суб'єкти, які мають право звертатись до суду, цивільну юрисдикцію і підсудність справ, особливості судового доказування і рішення у справах про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку та про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Увагу приділено питанням правового регулювання захисту прав і свобод осіб у Конституційному Суді України. Розглянуто шляхи вирішення колізії між конституційною й адміністративною юрисдикціями. Розкрито дискусійні аспекти практики п'ятої палати Вищого адміністративного суду щодо захисту прав і свобод особи. Досліджено ефективність судового захисту в адміністративних справах проти Верховної Ради України та Президента України.

Висвітлено теоретичні засади судового захисту інформаційних прав і свобод людини та громадянина, запропоновано визначення цих прав на підставі окремих статей Конституції України. Розроблено модель судового захисту інформаційних прав і свобод людини як потребу практики. Розглянуто вітчизняне законодавство щодо захисту кожного із визначених інформаційних прав та особливості судочинства. Зважаючи на те, що чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства, розглянуто захист кожного з визначених інформаційних прав на основі Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та прецедентів Європейського суду з прав людини.

Досліджено найскладніші та проблемні питання, які пов'язані з недостатнім висвітленням цього інституту в нормах цивільного права, цивільного та нотаріального процесів. Основний акцент зроблено на висновок, що статус безвісно відсутньої особи необхідно розглядати як тимчасовий, який має трансформуватися в оголошення громадянина померлим або появу такої особи і його скасування.

Висвітлено теоретико-правові засади та цивільно-правовий механізм охорони ділової репутації юридичної особи (ДРЮО). Здійснено класифікацію цивільно-правових способів захисту ДРЮО. Визначено типові правопорушення, пов'язані з ДРЮО, а також випадки звільнення від цивільно-правової відповідальності в даній сфері. Розкрито умови пред'явлення позову за цивільними справами про захист ДРЮО. Обгрунтовано недоцільність існування подвійної підвідомчості справ про захист ДРЮО та проаналізовано судові рішення у цих справах. Увагу приділено питанням вирішення справ про захист ДРЮО внаслідок поширення негативної інформації за допомогою Інтернет, оскільки в даний час Інтернет-портали (сайти) на прирівняні до ЗМІ.

У ході дослідження визначено умови усиновлення як закріплені в законі вимоги, що пред'являються до строго визначеного кола осіб з приводу усиновлення, недотримання яких перешкоджає встановленню усиновлення або може призвести до визнання усиновлення недійним чи скасування усиновлення. На підставі теоретичних розробок надано класифікацію умов усиновлення. Надано визначення та проаналізовано значення висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, що видається службою у справах дітей, як доказу у справі, обгрунтовано самостійне становище висновку серед інших доказів у зв'язку з необхідністю відрізняти його від висновку органу опіки та піклування, що має аналогічну назву та надається відповідно до ст. 253 ЦПК України. У разі незгоди з мотивами негативного висновку про доцільність усиновлення, або відмови в усиновленні, особа може звернутись до адміністративного суду з позовом про оскарження висновку про доцільність усиновлення. Проаналізовано особливості кожної стадії цивільного провадження у справах усиновлення. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення низки норм чинного законодавства з питань розгляду справ про усиновлення громадянами України.