Здійснено комплексне дослідження теоретичних і практичних проблем, пов'язаних із забезпеченням і вирішенням цивільного позову в кримінальному провадженні за умов динамічного реформування сучасної правової системи України. Проаналізовано сучасний стан наукових досліджень інституту відшкодування (компенсації) шкоди в кримінальному провадженні, на підставі чого визначено найбільш вагомі теоретичні та методологічні здобутки. Розкрито правову природу цивільного позову в кримінальному провадженні в контексті виникнення, розвитку та становлення сутності досліджуваного явища. Охарактеризовано наявні заходи забезпечення цивільного позову на стадії досудового розслідування та процесуальний порядок його вирішення на судових стадіях кримінального провадження. На підставі одержаних наукових результатів обгрунтовано рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення норм кримінального процесуального законодавства, спрямованих на розширення засад змагальності та збалансування процесуальних можливостей сторін щодо забезпечення та вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні.

Розглянуто питання генези та сучасного стану інституту представництва в кримінальному судочинстві. Досліджено поняття й ознаки представництва, здійснено його класифікацію за різними підставами. Визначено поняття представника як суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності. Досліджено передумови та підстави для набуття певною особою процесуального статусу представника, а також підстави його втрати. Проаналізовано проблеми правової регламентації представництва заявника, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичних осіб тощо та запропоновано шляхи їх вирішення.

Розглянуто правові, організаційні, тактичні аспекти охорони прав потерпілого від злочину в кримінально-виконавчому праві. На підставі аналізу статистичних даних, відповідно до яких тільки близько 40% визначених судом сум відшкодовується потерпілим від злочину, наголошено на неохідності удосконалення правових механізмів охорони прав та законних інтересів даних об'єктів у ході виконання кримінальних покарань. Запропоновано заходи з підвищення рівня захисту прав потерпілих від злочину, зокрема формами і засобами кримінально-виконавчого права.

Розкрито суть диспозитивності в кримінальному процесі та її співвідношення з принципами змагальності та публічності, витоки диспозитивності та форми її прояву в кримінальному судочинстві України, зокрема, під час розгляду цивільного позову в кримінальній справі (КС) та в процесі провадження у КС з різними видами обвинувачення (приватного та приватно-публічного). Наведено науково-обгрунтовані рекомендації щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та покращення практики його застосування.

Раскрыты сущность диспозитивности в уголовном процессе и её соотношения с принципами соревновательности и публичности, истоки диспозитивности и формы её проявления в уголовном судопроизводстве Украины, в частности, при рассмотрении гражданского иска в уголовном деле (УД) и в процессе производства в УД с разными видами обвинения (частного и частно-публичного). Приведены научно-обоснованные рекомендации по усовершенствованию уголовно-процессуального законодательства и улучшения практики его применения.

Визначено поняття, види шкоди, завданої злочином, а також форми її відшкодування, зміст права потерпілого на відшкодування шкоди, завданої злочином і особливості його закріплення у міжнародних нормах і нормах вітчизняного законодавства, поняття та види кримінально-процесуальних гарантій прав особи та систему гарантій права потерпілого на відшкодування шкоди, завданої злочином. Приділено увагу дослідженню окремих проблем кримінально-процесуального забезпечення права потерпілого на дане відшкодування шкоди.

Висвітлено історичні та теоретичні аспекти проявів диспозитивності в статусі потерпілого (СП) у кримінальному судочинстві (КСЧ). Визначено диспозитивність в історії кримінального процесу України та в наукових дослідженнях. Розкрито суть і значення диспозитивності в КСЧ, публічні та диспозитивні засади набуття особою СП. Розглянуто питання матеріальної диспозитивності в кримінально-процесуальній діяльності потерпілого. Проаналізовано роль особи, що потерпіла від злочину, у порушенні кримінальної справи. Увагу приділено питанням реалізації потерпілим процесуальної диспозитивності, зокрема, здійснення процесуальних прав на досудових та судових стадіях провадження справи, гарантій реалізації прав в КСЧ. Наведено рекомендації щодо вдосконалення Кримінально-процесуального кодексу України.

Освещены исторические и теоретические аспекты проявлений диспозитивности в статусе потерпевшего (СП) в уголовном судопроизводстве (УСП). Определена диспозитивность в истории уголовного процесса Украины и в научных исследованиях. Раскрыты сущность и значение диспозитивности в УСП, публичные и диспозитивные основы приобретения потерпевшим СП. Рассмотрены вопросы материальной диспозитивности в уголовно-процессуальной деятельности потерпевшего. Проанализирована роль потерпевшего от преступления в возбуждении уголовного дела. Внимание уделено вопросам реализации потерпевшим процессуальной диспозитивности, в частности, осуществления процессуальных прав на досудебных и судебных стадиях производства дела, гарантий реализации прав в УСП. Даны рекомендации по усовершенствованию Уголовно-процессуального кодекса Украины.

Визначено місце і роль віктимної поведінки жінок у механізмі злочинної поведінки, проаналізовано різноманітні віктимогенні ситуації. Розглянуто стан, структуру, динаміку та детермінанти насильницьких, корисливих і корисливо-насильницьких злочинів, потерпілими від яких є жінки, на підставі емпіричих даних визначено рівень їх латентності. Розкрито віктимологічні особливості поведінки жінок у разі вчинення насильницьких, корисливих і корисливо-насильницьких злочинів, запропоновано новий підхід щодо типологізації такої поведінки. Удосконалено класифікацію жінок-жертв, яка раховує їх типологічні поведінкові характеристики, спосіб життя, професійну діяльність, соціальний статус, сукупність фізичних і психологічних особливостей та особистісних якостей. Проаналізовано заходи загальносоціальної та спеціальної віктимологічної профілактики злочинів, учинених щодо жінок, наведено пропозиції з їх удосконалення.

Комплексно досліджено питання насильницької злочинності та її детермінанти, а також питання протидії їй органами внутрішніх справ (ОВС). Проаналізовано традиційні форми насильства та їх місце серед способів вчинення злочинів. Розкрито юридичний зміст поняття "особа злочинця, яка вчиняє насильницькі злочини" та визначено її основні складові. Досліджено та проаналізовано соціальний зв'язок між злочинцем і жертвою злочину. З'ясовано причини й умови вчинення насильницьких злочинів. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення діяльності ОВС у сфері запобігання насильницьким злочинам.

Досліджено вплив вікових особливостей осіб похилого віку на їх віктимність й обгрунтовано віктимологічні заходи запобігання корисливим злочинам щодо даної категорії осіб. Проаналізовано стан розвитку віктимологічної науки, її основних положень і понять. Досліджено основні тенденції корисливої злочинності щодо осіб похилого віку. Визначено й науково обгрунтовано чинники віктимності осіб похилого віку. Наведено комплексну характеристику жертв корисливих злочинів, досліджено їх психологічні, соціальні, фізіологічні особливості. Розроблено типологію жертв корисливих злочинів похилого віку. Наведено пропозиції щодо удосконалення заходів запобігання віктимізації осіб похилого віку. Запропоновано загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи запобігання віктимній поведінці осіб похилого віку.

Визначено шляхи удосконалення правового механізму застосування правових засобів, спрямованих на захист законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, які зазнали матеріальної та моральної шкоди від злочинів. Запропоновано визначення цивільно-правових наслідків, спричинених цивільним правопорушенням (дією або бездіяльністю), як шкідливих змін в об'єктах (соціальних цінностях), що охороняються цивільним законодавством. Зазначено, що невиконання абсолютного юридичного обов'язку завжди призводить до відповідних цивільно-правових наслідків - порушення чужого суб'єктивного права і за наявності передбачених чинним законодавством підстав породжує деліктні зобов'язання, що по суті є наслідком протиправної поведінки особи. Удосконалено положення про зміну процесуальної форми захисту прав потерпілого після закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами. За даних умов її перенесено у сферу цивільного процесу, в якій захист матеріально-правового домагання (предмет і підстава позову) потерпілого залишається без змін.

Зроблено спробу здійснити комплексне порівняльно-правове дослідження цивільного позову у кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи на прикладі Італії, Німеччини, Польщі, Росії, Франції. Обгрунтовано необхідність гармонізації кримінально-процесуальних норм, що визначають засади захисту майнових прав потерпілих від злочину осіб в Україні з аналогічними у країнах континентальної правової системи. На підставі чинного законодавства, з використанням доктринальних праць сформульовано пропозиції щодо визначення правової природи цивільного позову в кримінальному процесі України та країн зазначеної правової системи. Детально проаналізовано кожен його елемент. Визначено особливості суб'єктного складу даного позову. Охарактеризовано провадження за цивільним позовом у кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи. За результатами аналізу сформульовано шляхи вирішення проблемних питань. Змодельовано проекти норм для доповнення й удосконалення чинного українського законодавства.

Досліджено історичний розвиток ідеї реалізації у кримінальному процесі майнової відповідальності за злочин, заподіяний постраждалому та провадження справи за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди у вітчизняній судовій практиці. Зіставлено підходи до інтерпретації поняття "моральна шкода" у юриспруденції та кримінально-процесуальному правозастосуванні. Визначено підставу, предмет, зміст і форму цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, суб'єктний склад кримінально-процесуальних правовідносин у процесі здійснення компенсації моральної шкоди. Проаналізовано особливості доказування цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, в тому числі за допомогою експертного дослідження психологічного стану потерпілого. Змодельовано варіанти вирішення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди по суті. Розроблено методологію визначення розміру майнового стягнення за заподіяні страждання на користь потерпілого у разі задоволення цивільного позову. Порівняно шляхи вирішення проблем, виявлених у вітчизняній практиці компенсації моральної шкоди у кримінальному процесі та в інших правових системах. Наведено пропозиції до чинного та Кримінально-процесуального кодексу України та відповідного проекту щодо компенсації моральної шкоди за цивільним позовом.

Досліджено комплекс теоретичних і практичних проблем реалізації інституту моральної шкоди у кримінальному судочинстві України. У межах теоретичного аспекту проаналізовано юридичну природу права на компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, зміни процесуальної форми. З'ясовано, що утвердження у кримінальному судочинстві України даного права, сприяє інтеграції між кримінально-процесуальною та цивільною процесуальною формами, що відобразилося на формі звернення до суду, складності доказування. Теоретично обгрунтовано та сформульовано пропозиції з метою внесення змін до певних положень чинного законодавства та проекту нового КПК України стосовно зміцнення захисту прав та інтересів осіб, що охороняються законом.

Описано систему захисту потерпілих та свідків у кримінальних справах щодо торгівлі людьми в Україні, Італії, Німеччині та Словаччині. Наведено рекомендації щодо покращання даної системи в Україні.

Описана система защиты потерпевших и свидетелей в уголовных делах по торговле людьми в Украине, Италии, Германии и Словакии. Даны рекомендации по улучшению данной системы в Украине.

Розроблено окремі елементи віктимологічних засад боротьби зі злочинністю в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах. Зокрема, упорядковано понятійний апарат з означеної тематики дослідження, запропоновано визначення таких із них, як злочинність у місцях, детермінанти злочинності, віктимологічні ситуації, віктимізація, віктимологічний напрям кримінологічної політики в місцях позбавлення волі. Розглянуто віктимологічні засади запобігання злочинам і загальносоціальне віктимологічне запобігання злочинам у місцях позбавлення волі. Вдосконалено індивідуальне віктимологічне запобігання злочинам в місцях позбавлення волі та прогнозування індивідуальної віктимної поведінки засуджених.

На підставі аналізу сучасних теоретичних розробок у галузі права визначено сутність поняття й основні завдання віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості. Визначено місце та роль віктимологічної профілактики у системі запобіжних заходів. Проаналізовано практику здійснення віктимологічної профілактики насильницьких злочинів проти особистості правоохоронними органами, вивчено зарубіжний досвід діяльності у даній сфері. Розмежовано поняття "потерпілий" у кримінальному праві та "жертва злочину" у кримінальній віктимології. Визначено кількісні та якісні характеристики кримінальної віктимності, а також характер жертв насильницьких злочинів проти особистості, розроблено їх класифікацію та типологію. Виявлено основні віктимогенні чинники та ситуації, які впливають на вчинення насильницьких злочинів проти особистості. Проаналізовано можливості системи кримінально-правової статистики щодо реєстрації фактів віктимної поведінки під час вчинення насильницьких злочинів проти особистості. Зроблено висновок, що вивчення злочинності без віктимологічного аналізу є неповним і неточним. Розглянуто форми та види профілактики насильницьких злочинів, виділено її віктимологічний напрям, обумовлений ідеєю про залежність скоєння злочину від багатьох чинників, що можуть бути встановлені, а потім нейтралізовані. З'ясовано, що одним із таких чинників є жертва злочину та її поведінка. Обгрунтовано необхідність переорієнтації правоохороної системи на виконання превентивної функції, забезпечення безпеки особистості, захист життя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина.

Наведено пропозиції щодо створення єдиної системи запобігання злочинам, в якій особливе місце відведено віктимологічній профілактиці. Визначно основні напрями удосконалення системи віктимологічної профілактики злочинів, підвищення ефективності загальної й індивідуальної віктимологічної профілактики, захисту та соціально-профілактичної реабілітації жертв злочинів. Сформульовано теоретичні засади віктимологічної політики, обгрунтовано необхідність і стратегію її впровадження.

Досліджено теоретичні та практичні проблеми діяльності прокурора із забезпечення прав і законних інтересів потерпілого в кримінальному судочинстві України. Показано роль прокурора в забезпеченні права потерпілого на доступ до правосуддя, на участь у кримінальному переслідуванні, впливати на хід і результати провадження у кримінальній справі, на примирення з обвинуваченим, на забезпечення безпеки, на відшкодування заподіяної злочином шкоди.

Досліджено правовий статус потерпілого як суб'єкта реалізації функції обвинувачення в кримінальному процесі України. Розглянуто загальну характеристику потерпілого як суб'єкта реалізації функції обвинувачення. Висвітлено генезу правового статусу потерпілого як суб'єкта обвинувачення. Досліджено процесуальний статус потерпілого в системі суб'єктів реалізації функції обвинувачення. Визначено поняття та досліджено сутність реалізованої потерпілим обвинуваченої функції. Розглянуто особливості реалізації потерпілим функції обвинувачення в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення. Досліджено припинення реалізації потерпілим функції обвинувачення у зв'язку із примиренням з підозрюваним чи обвинуваченим. Приділено увагу детальному розгляду реалізації потерпілим функції обвинувачення в разі відмови прокурора від підтримання обвинувачення або зміни обвинувачення.

Досліджено теоретичні та практичні проблеми, пов'язаних із застосуванням прокурором такого засобу відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, як цивільний позов у кримінальному провадженні. Визначено правову природу цивільного позову прокурора у кримінальному провадженні, його специфічні ознаки. Докладно розглянуто питання, пов'язані з визначенням переліку підстав позову прокурора в інтересах громадян і держави у кримінальному провадженні. Проаналізовано діяльність прокурора щодо цивільного позову на стадії досудового розслідування, судового провадження, виконання рішень суду в частині цивільного позову. Сформульовано систему критеріїв оцінювання ефективності діяльності прокурора у вказаному напрямі. Визначено провідні напрями підвищення ефективності позовної діяльності прокурора у кримінальному провадженні на основі міжнародно-правових стандартів. Запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства України і відомчих наказів Генерального прокурора України.

Увагу приділено комплексному дослідженню теоретичних і практичних проблем відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, у кримінальному провадженні. Проаналізовано існуючі наукові позиції та законодавство щодо інституту з'єднаного процесу (цивільного позову у кримінальному провадженні). З'ясовано поняття, суть, правову природу та значення інституту з'єднаного процесу. Досліджено співвідношення цього інституту з іншими способами захисту порушених кримінальним правопорушенням майнових прав потерпілих. Проаналізовано процеси виникнення, становлення цього інституту та його впровадження, його розвиток на українських землях у складі різних держав. Здійснено комплексне дослідження законодавчого регулювання інституту з'єднаного процесу за новим КПК України, з'ясовано проблеми, що виникають у зв'язку з реалізацією цього інституту на практиці та запропоновано шляхи їх вирішення. Досліджено процедури відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди у кримінальному процесі у країнах континентальної й англо-американської правових систем. Розроблено низку пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення захисту права потерпілого від кримінального порушення на відшкодування заподіяної йому шкоди у кримінальному провадженні.