Індекс рубрикатора НБУВ: Х893.9(4УКР)40

Рубрики:

Кримінальний процес окремих країн

Шифр НБУВ: Ж27747 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено нову концептуальну схему доказування в кримінальному процесі (КП) з використанням системомиследіяльнісної методології. Проаналізовано діяльність доказування в КП як складову вироблення правових рішень, розглянуто змістовну проблематику її мети, способу, засобів, носіїв, перетворювального процесу та продукту.

Викладено нові теоретичні положення та висновки, що розкривають логічну й юридичну природу непрямих доказів. Охарактеризовано основні форми зв'язків між фактами та обставинами злочинної події. Сформульовано умови, за наявності яких матеріали оперативно-розшукової діяльності можуть стати основою для формування непрямих доказів у кримінальному процесі. Висвітлено оптимальні шляхи пошуку та фіксації об'єктивних форм зв'язків між фактом та обставинами злочинної події, що лежать в основі формування потенційних непрямих доказів.

Розвинуто історію виникнення та розвитку правової презумпції. Розкрито поняття та сутність правових презумпцій у кримінальному судочинстві України, розмежовано правові презумпції з тотожними поняттями. Розглянуто відмінності презумпції як правового явища від таких понять, як преюдиція, аксіома та фікція. Запропоновано ряд прийомів, за якими можна розмежувати правові презумпції від суміжних понять. Проаналізовано погляди вчених щодо поняття правової презумпції, розглянуто різні інтерпретації можливої міри використання правової презумпції. Запропоновано приватне поняття правової презумпції, яке зможе забезпечити широкий спектр роботи під час розгляду кримінальних справ. Здійснено аналіз історичних, наукових, нормативно-правових джерел, де висвітлено питання порівняльної характеристики презумпцій англо-американської та романо-германської правових систем. Запропоновано класифікацію правових презумпцій та внесено пропозиції щодо впровадження у кримінальний процес нових видів презумпцій, такі як презумпція правильності кваліфікації, презумпція обов'язковості зазначених в законі засобів доказування для встановлення істини та презумпція недостатності визнання особою своєї вини для постановлення обвинувального вироку.

Досліджено проблеми вчення про докази в кримінальному судочинстві, розкриття на цій основі гносеологічної й юридичної суті та змісту кримінально-процесуального предмету доказування у кримінальних справах про вбивства, формулювання визначень окремих найбільш важливих понять теорії доказів, внесення пропозицій щодо подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування. Досліджено поняття доказування у кримінальному процесі та його меж, засобів доказування у кримінальному процесі, об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону вбивств, процес збирання, перевірки й оцінки доказів у кримінальних справах про вбивства, а також шляхи вдосконалення процесу доказування у кримінальних справах про вбивства. Запропоновано науково обгрунтовані зміни та доповнення до чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства України.

Проведено комплексне дослідження механізму формування доказів у кримінальному процесі України. Проаналізовано історичний аспект формування та використання доказів у кримінальному судочинстві, охарактеризовано сучасні уявлення про докази, процесуальні джерела та загальні засади їх формування та використання у кримінальному процесі. Розкрито зарубіжний досвід щодо цієї діяльності, виявлено проблемні аспекти механізмів формування та використання доказів у кримінальному процесі на стадіях досудового розслідування та судового розгляду справи. Охарактеризовано права та обов'язки суб'єктів, уповноважених формувати та використовувати докази на стадіях досудового розслідування та судового розгляду справи, наведено пропозиції щодо їх вдосконалення. Сформовано теоретичні висновки та практичні пропозиції з удосконалення кримінального-процесуального законодавства, а також практики кримінального провадження.

Досліджено історичні періоди становлення та розвитку теоретичних уявлень і нормативних положень щодо допустимості доказів і процедури визнання доказів недопустимими у науці кримінального процесу та кримінальному процесуальному законодавстві. З'ясовано сутність допустимості доказів у теорії кримінального процесу. Проаналізовано науково-теоретичні концепції визнання доказів недопустимими у кримінальному процесі. Визначено підстави визнання доказів недопустимими у кримінальному процесі України. Досліджено процесуальний порядок визнання доказів недопустимими під час досудового розслідування та судового провадження, визначено правові наслідки визнання доказів недопустимими з їх конкретизацією щодо кожної зі стадій кримінального процесу. Сформульовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального процесуального закону у частині, яка регламентує підстави, порядок і наслідки визнання доказів недопустимими.

Здійснено комплексний аналіз процесу доказування у кримінальних провадженнях про діяння неосудних осіб. Удосконалено поняття "доказування", "предмет доказування", визначено мету доказування щодо діянь неосудних осіб. Досліджено подію суспільно небезпечного діяння, розкрито поняття вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою. Запропоновано передбачити обставини, які характеризують особу та її психічне захворювання. Визначено особливості доказування у провадженнях про діяння неосудних осіб під час досудового розслідування, в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Надано пропозиції щодо змін і доповнень до Кримінального процесуального кодексу України з питань кримінального провадження про діяння неосудних осіб.

Узагальнено результати дослідження теоретико-правових засад виявлення причин правопорушення та умов, які сприяли його вчиненню, у кримінальному провадженні. На підставі здійснення аналізу генезису та розвитку інституту виявлення причин правопорушення та умов, які сприяли його вчиненню, доведено необхідність його застосування за сучасних умов. Визначено поняття повної причини вчинення конкретного правопорушення, визначено поняття, зміст причин правопорушення та умов, які сприяли його вчиненню, наведено класифікацію вказаних причин та умов. Обгрунтувано профілактичну діяльність щодо виявлення причин правопорушення та умов, які сприяли його вчиненню,частини предмета доказування у кримінальному провадженні. Визначено повноваження суб’єктів профілактичної діяльності у кримінальному провадженні. Удосконалено методику виявлення причин правопорушення та умов, які сприяли його вчиненню, під час досудового розслідування. Запропоновано порядок усунення причин правопорушення та умов, які сприяли його вчиненню, у кримінальному провадженні. Обгрунтовано необхідність передбачити повноваження суду під час судового провадження щодо встановлення причин правопорушення та умов, які сприяли його вчиненню, а також їх усунення шляхом винесення окремої ухвали.

Досліджено теоретичні та практичні проблеми визнання недопустимими доказів у кримінальному провадженні. Визначено історичні передумови виникнення та становлення інституту недопустимості доказів, його розвиток і сучасний стан. Сформульовано поняття, ознаки та критерії недопустимості доказів. На підставі аналізу й узагальнення емпіричних даних здійснено типізацію порушень під час проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій, що призводять до визнання доказів недопустимими. Запропоновано проекти змін і доповнень до КПК України. Розкрито підстави для визнання доказів недопустимими. Проаналізовано кримінальне процесуальне законодавство, правозастосовну практику зарубіжних країн, правові позиції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо регламентації та реалізації інституту недопустимості доказів.