Розглянуто теоретичні та практичні питання науково-методичного забезпечення діяльності міліції як органу дізнання у розкритті та розслідуванні злочинів. З'ясовано роль та місце даної структури серед органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю в Україні. Досліджено основні етапи становлення та розвитку, організації та діяльності органів дізнання міліції України, визначено їх оптимальну структуру та повноваження. Проведено порівняльний аналіз правового регулювання діяльності міліції як органу дізнання в Україні та поліції деяких зарубіжних країн (США, Англії, Франції, ФРН, Росії, Білорусії, Грузії). Проаналізовано існуючі суперечності у визначенні правової природи міліції як органу дізнання та його місця в досудовому розслідуванні. Розкрито зміст поняття та види науково-методичного забезпечення діяльності міліції як органу дізнання й обгрунтовано шляхи підвищення ефективності його функціонування у сфері розкриття та розслідування злочинів.

Досліджено теоретичні та практичні питання створення та діяльності слідчо-оперативних груп (СОГ). Розкрито суть СОГ як специфічної форми взаємодії органів досудового слідства та дізнання під час розслідування злочинів. Запропоновано їх класифікацію. Досліджено правові й організаційні проблеми створення СОГ, особливості правильного визначення їх складу, вибору, призначення й обсягу повноважень керівників, особливості правовідносин керівника СОГ з її членами, а також керівника СОГ та її членів з окремими суб'єктами кримінального процесу. Визначено основні принципи діяльності СОГ і особливості її планування. Проаналізовано практику їх діяльності у процесі розкриття та розслідування окремих видів злочинів, зокрема, проти особи та у сфері економічної діяльності. Наведено пропозиції щодо вдосконалення взаємодії органів досудового слідства та дізнання під час провадження у кримінальних справах і вдосконалення законодавства і правозастосувальної практики взаємодії органів досудового слідства та дізнання у складі слідчо-оперативних груп.

Визначено місце дізнання у Кримінальному кодексі України. Розкрито суть понять дізнання, органу дізнання та особи, яка його проводить. Значну увагу приділено питанням стосовно особливостей провадження різних видів кримінально-процесуальної діяльності органу дізнання, і, зокрема, дотриманню прав і законних інтересів осіб, які беруть у ній участь. Запропоновано основні напрямки раціоналізації процесуальної діяльності, вдосконалення організаційної побудови органів дізнання, принципів формування кадрів, матеріально-технічного та наукового забезпечення діяльності підрозділів дізнання. Сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення діяльності даних органів.

Вивачено актуальні правові, теоретичні та практичні проблеми нормативно-правового регулювання діяльності органу дізнання. Сформульовано визначення "нормативно-правове регулювання діяльності органу дізнання". Охарактеризовано імперативний і змагальний методи кримінально-процесуального регулювання діяльності зазначених органів. Установлено елементи механізму такого регулювання, їх співвідношення та взаємний вплив. Визначено роль окремих правових засобів у регулюванні кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання.

Розглянуто актуальні правові, теоретичні та практичні аспекти захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Проаналізовано проблеми сучасної слідчої практики, правового забезпечення захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Висвітлено поняття та зміст основних гарантій правового захисту процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Визначено, що найбільш продуктивними гарантіями за сучасних умов є процесуальний примус, юридична відповідальність та правові санкції. Доведено, необхідність реформування слідчих структур, зокрема, виведення їх з відомчого підпорядкування та створення єдиного слідчого апарату. Надано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства з даних питань.

Комплексно досліджено теоретичні та практичні проблеми щодо всебічності, повноти й об'єктивності процесуальної діяльності слідчого, вдосконалення її правової регламентації та практики застосування. На підставі аналізу чинного кримінально-процесуального законодавства України, проекту Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України, міжнародних документів стосовно порядку провадження судочинства, рішень Європейського суду з прав людини, законодавства інших країн, судової статистики, результатів анкетування практичних працівників, а також наукових праць обгрунтовано теоретичні положення та наведено практичні рекомендації з метою вдосконалення всебічності, повноти й об'єктивності процесуальної діяльності слідчих. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення чинного КПК України.

Розглянуто теоретичні та практичні проблеми етичних підстав діяльності слідчого щодо порушення та розслідування кримінальної справи. Висвітлено суть поняття, природу та предмет теорії слідчої етики, а також поняття, зміст і структуру етичних засад даної діяльності. Установлено специфіку взаємодії етичних підстав і норм кримінально-процесуального права у правотворчому та правозастосовному аспектах щодо діяльності слідчого. З використанням аксіологічного підходу та на підставі порівняльно-правового аналізу досліджено достатність правового забезпечення моральних цінностей особи на досудових стадіях кримінального процесу відповідно до вимог норм міжнародного права та визначено напрями вдосконалення механізму їх правового забезпечення. Визначено морально-правові критерії підстав, умов і меж можливого обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість під час проведення слідчих дій та у разі застосування запобіжних заходів, зокрема затримання. Визначено систему морально-правових критеріїв допустимості застосування тактичних прийомів проведення слідчих дій вербального характеру. Наведено науково обгрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства та розробку нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Досліджено актуальні правові, теоретичні та практичні питання організації та проведення дізнання органами прикордонної служби. Розкрито сутність дізнання у кримінальному процесі України, виявлено перспективи його розвитку. Розглянуто існуючі види та зміст кримінально-процесуальної діяльності Державної прикордонної служби України. Проаналізовано сучасний стан і тенденції розвитку кримінально-процесуального вітчизняного законодавства, що регламентує правовий статус суб'єктів кримінального процесу, які реалізують повноваження органу дізнання. Досліджено особливості взаємодії прикордонної служби з іншими правоохоронними структурами (органами дізнання, слідчим, прокурором, судовими організаціями) у сфері кримінально-процесуальних правовідносин. Проаналізовано теоретичні положення щодо інституту порушення кримінальних справ, провадження та закінчення дізнання у кримінальному процесі України й особливості реалізації повноважень органів прикордонної служби на досудових стадіях кримінального процесу. Встановлено взаємозв'язок процесуальних і непроцесуальних форм діяльності органів Державної прикордонної служби України під час виконання завдань кримінального судочинства. Визначено процесуальні умови використання оперативно-розшукових та інших даних у розслідуванні злочинів, пов'язаних з порушенням державного кордону України. Обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства та розробки проекту КПК України (реєстр N 3456-1), спрямовані на поліпшення ефективності кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання та здійснення даного процесу Державною прикордонною службою.

Розглянуто загальні положення криміналістичної методики, розкрито її основні поняття та структуру. Детально описано методику розслідування зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою та зараження венеричною хворобою, а також розслідування статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, та розбещення неповнолітніх. Висвітлено методику розслідування самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва, незаконного обігу дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виготовлення. Увагу приділено методиці розслідування незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту підакцизних товарів. Викладено методику розслідування протидії законній господарській діяльності, розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Акцентовано на методиці розслідування щахрайства з фінансовими ресурсами, виготовлення, збуту та використання підроблених недержавних цінних паперів та розслідуванні інших видів зочинів.

Розглянуто комплекс теоретичних і практичних питань, що пов'язані з реалізацією міліцією як органом дізнання профілактичної функції. Проаналізовано практичну діяльність підрозділів дізнання органів внутрішніх справ (ОВС), нормативну базу, літературні джерела. Розроблено положення наукової теорії запобігання вчиненню злочинів у ході розслідування кримінальної справи. Визначено загальнотеоретичне поняття профілактичної функції міліції як органу дізнання, розкрито його ознаки, суть. Наведено відповідні класифікації кримінально-процесуальних функцій. Розглянуто засоби здійснення профілактичної функції, до яких відносяться процесуальна і не процесуальна діяльність органів дізнання ОВС.

Досліджено та проаналізовано з періоду Київської Русі до сьогодення виникнення та розвиток фіскальних органів, що займалися збором податків, виявляли осіб, які ухилялися від їх сплати та реагували на такі порушення. Проведено аналіз діяльності податкової міліції як органу дізнання. Показано її роль у виявленні злочинів у сфері оподаткування та наповненні державного бюджету. Досліджено органи дізнання з часів Російської імперії до сьгодення, їх функції, повноваження та роль у боротьбі з податковою злочинністю. Проведено дослідження податкових злочинів, способів їх вчинення. Надано авторське визначення "податкового злочину" та "способу його вчинення". Розглянуто особливості проведення першочергових слідчих дій за провадження дізнання по злочинах вчинених у сфері оподаткування. Показано роль і значення існуючих інформаційних технологій, інформаційно-аналітичних, довідкових автоматизованих систем у виявленні, розслідуванні та запобіганні злочинам у сфері оподаткування.

Досліджено теоретичні та практичні проблеми процесуального становища органу дізнання у кримінально-процесуальному доказуванні, межі його компетенції. Внесено науково обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, зміцнення становища та ролі органу дізнання як суб'єкта доказування у кримінальному процесі.

Розглянуто теоретичні та практичні питання, пов'язані з особливостями проведення розслідування злочинів слідчими та слідчо-оперативними групами та з міжвідомчим складом учасників. Розкрито суть процесу групового розслідування та визначено зміст понять слідчої та слідчо-оперативної групи. Проаналізовано підстави їх утворення та діяльності, а також особливості розподілу функціональних обов'язків між учасниками. Визначено процесуальне положення керівника слідчої (слідчо-оперативної) групи. Обгрунтовано необхідність урахування організаційно-правових закономірностей розслідування слідчою та слідчо-оперативною групою та внесення відповідних змін до КПК України. Наголошено на провідній ролі здійснення судового контролю та прокурорського нагляду під час розслідування злочинів слідчою або слідчо-оперативною групою з урахуванням специфіки групової діяльності.

Вивчено актуальні правові, теоретичні та практичні проблеми оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання. Обгрунтовано нові положення, які стосуються поняття оскарження та скарги на дії, рішення (бездіяльність) міліції. Проведено комплексну розробку проблем правового й організаційного характеру, які виникають у процесі оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання. Розкрито суть і наведено класифікацію скарг на дії та рішення міліції, порядку їх прийому, розгляду та вирішення. Охарактеризовано діяльність начальника органу дізнання, прокурора та суду, яка здійснюється у зв'язку з оскарженням процесуальної дії чи рішення особи, яка проводить дізнання в міліції. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, що регламентує оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання та практики його застосування.

Охарактеризовано дію кримінально-процесуального закону як гарантію законності в кримінальному процесі. Визначено вплив запровадження суду присяжних в Україні на підвищення якості досудового слідства. Розкрито концептуальний підхід до розроблення правового механізму звернення до Європейського суду з прав людини. Розглянуто систему правових засобів подолання протидії розслідуванню злочинів. Висвітлено проблемні питання досудової підготовки матеріалів за протокольною формою. Приділено увагу взаємодії слідчого зі співробітниками оперативних підрозділів у ході документування та розслідування хабарництва. Наведено характеристику змісту належності та допустимості доказів.

Розглянуто поняття, завдання та стадії кримінального судочинства, розкрито сутність дізнання як форми досудового розслідування, визначено суб'єкти кримінального процесу. Охарактеризовано державну автомобільну інспекцію МВС України як підрозділ органу дізнання. Приділено увагу діям працівника Державтоінспекції на місці скоєння дорожно-транспортної пригоди. Висвітлено процес приняття рішення за заявами та повідомленнями про ці пригоди. Проаналізовано супроводження працівниками Державтоінспекції розслідування кримінальних справ та їх судового розгляду. Обгрунтовано гарантії забезпечення прав і законних інтересів учасників ДТП.

Розглянуто поняття, форми, значення та правову регламентацію юридико-психологічної взаємодії. Детально проаналізовано особливості професійного спілкування слідчого з працівниками органу дізнання під час вирішення спільних завдань. Наведено рекомендації, покликані забезпечити підвищення якості психологічної підготовки слідчих та оперативних працівників органу дізнання до процесу їх спільної діяльності щодо виконання завдань кримінального судочинства.

Предложены направления по укреплению и дальнейшему развитию уголовно-процесуального законодательства Украины, способствующие практическоу решению задач, возникающих в ходе оперативных мероприятий при рассмотрении вопроса о задержаниии лица , подозреваемого в совершении преступления, возбуждения уголовного дела на основе материалов, свидетельсвующих о совершенном преступном деянии. Данные предложения могут быть использованы в процессе изменения законодательства Украины, а также при разработке и принятии нового Уголовно-процессуального кодекса, в практической деятельности органов дознания.

Розглянуто проблему забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчих. Розкрито поняття та сутність процесуальної самостійності та незалежності слідчого, їх співвідношення та значення у кримінальному судочинстві. Здійснено аналіз і наведено класифікацію та характеристику спеціальних гарантій правового забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого. Наведено ряд пропозицій щодо посилення авторитету органів досудового слідства.

Висвітлено статус органів дізнання та процесуальну форму їх діяльності, наведено пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування. Подано нариси з історії дізнання в кримінальному процесі. Розглянуто основні напрямки відомчого контролю та прокурорського нагляду за дотриманням законодавства під час провадження дізнання.

Освещены статус органов дознания и процессуальная форма их деятельности, даны предложения относительно усовершенствования законодательства и практики его применения. Представлены очерки по истории дознания в криминальном процессе. Рассмотрены основные направления ведомственного контроля и прокурорского надзора за соблюдением законодательства во время проведения дознания.