Проаналізовано законодавство та наукові позиції щодо забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, на досудовому розслідуванні. Розглянуто поняття, суть, правову природу, значення, види шкоди та способи забезпечення її відшкодування потерпілій особі. Досліджено основні законотворчі та правозастосовні проблеми кримінального процесуального забезпечення права потерпілого на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Розкрито суть гласних та негласних слідчих (розшукових) дій, їх роль у забезпеченні відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, на досудовому розслідуванні суть та форми взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами. Виявлено недоліки в діяльності оперативних підрозділів, спрямованій на забезпечення відшкодування шкоди, та запропоновано шляхи їх усунення. Обгрунтовано теоретичні положення і запропоновано практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства, а також практики його застосування в діяльності правоохоронних органів, щодо забезпечення відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди потерпілому.

Розроблено теоретичні положення, що розкривають поняття, значення, особливості взаємодії слідчих та оперативних підрозділів під час реалізації таємної інформації та формування на цій основі пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального процесуального законодавства України. Сформульовано поняття таємної інформації та класифіковано її види, що використовуються у кримінальному провадженні. Сформульовано поняття реалізації таємної інформації у кримінальному процесі та охарактеризовано її використання під час доказування. Виділено основні умови взаємодії слідчих та оперативних підрозділів під час реалізації таємної інформації у кримінальному провадженні. Виокремлено форми та види взаємодії слідчих та оперативних підрозділів у разі реалізації таємної інформації у кримінальному провадженні. Охарактеризовано взаємодію слідчих та оперативних підрозділів під час одержання таємної інформації у кримінальному провадженні. Визначено основні етапи реалізації таємної інформації під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Сформульовано й обгрунтовано пропозиції стосовно вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства в частині, що стосується реалізації таємної інформації у кримінальному провадженні.

Комплексно досліджено теоретичні та прикладні проблеми проведення перехресного допиту в розгляді кримінальних проваджень у суді. Проаналізовано законодавство України, практику його застосування та наявні у кримінальній процесуальній і криміналістичній доктрині наукові позиції щодо інституту перехресного допиту під час судового розгляду кримінальних справ. Досліджено поняття, сутність і правову природу перехресного допиту. Вивчено зарубіжний досвід і узагальнено наукові уявлення про процесуальну регламентацію перехресного допиту. Наголошено на недоліках законодавчого врегулювання і тактичного забезпечення цього виду судового допиту. Визначено коло суб'єктів його проведення. Досліджено тактичні особливості участі захисника та прокурора у підготовці та проведенні перехресного допиту в суді. Визначено систему та розкрито сутність тактичних прийомів перехресного допиту та їх об'єктно-ситуативну обумовленість. Обгрунтовано пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення нормативного регулювання відносин, пов'язаних із проведенням в суді перехресного допиту, а також його тактичного оснащення. Запропоновано законодавчо закріпити дефініцію перехресного допиту та визначити його межі. Обгрунтовано необхідність встановлення заборони обвинуваченому особисто вести перехресний допит потерпілого й окремих категорій свідків.

З’ясовано сутність та значення інституту закінчення досудового розслідування. Визначено основні новели чинного Кримінально-процесуального кодексу України у частині регулювання закінчення досудового розслідування у порівнянні із Кримінально-процесуального кодексу 1960 р. Розкрито процесуальні особливості та порядок закриття кримінального провадження. Охарактеризовано процесуальні особливості, порядок складання, структуру та зміст клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру. Визначено процедуру відкриття матеріалів іншій стороні. Розроблено теоретично обгрунтовані рекомендації щодо удосконалення норм чинного Кримінально-процесуального кодексу України, які регулюють порядок закінчення досудового розслідування.

На основі аналізу чинних нормативно-правових актів і практики їх реалізації, теоретичних здобутків учених різних галузей права визначено місце та роль організаційно-методичних підрозділів органів досудового розслідування ОВС України в системі управління органами досудового слідства. Досліджено сучасний стан правового забезпечення діяльності організаційно-методичних підрозділів органів досудового розслідування ОВС України. Обгрунтовано доцільність розмежування між нормами адміністративного та кримінального процесуального права, які регулюють діяльність організаційно-методичних підрозділів органів досудового розслідування ОВС України. Визначено мету, принципи, функції діяльності організаційно-методичних підрозділів органів досудового розслідування ОВС України. Сформульовано права, обов'язки та відповідальність організаційно-методичних підрозділів органів досудового розслідування ОВС України. Особливу увагу приділено напрямам удосконалення адміністративно-правових актів, якими регулюється діяльність організаційно-методичних підрозділів органів досудового розслідування ОВС України, та проблемам підвищення ефективності підготовки кадрів для таких підрозділів.

Здійснено комплексне та системне дослідження правових, теоретичних і прикладних проблем, пов'язаних з виникненням і розвитком процесуальних функцій прокурора у досудовому розслідуванні, їх сутністю, призначенням, взаємозумовленістю, класифікацією та системним взаємозв'язком. Обгрунтовано, що діяльність прокурора у досудовому розслідуванні є багатофункціональною. Систему функцій прокурора, який у досудовому розслідуванні є представником суспільства й виконує загальнодержавну функцію запобігання, протидії та розслідування злочинів та діє на підставі засад змагальності, становлять: підготовка державного обвинувачення, нагляд за законністю, процесуальне керівництво, дисфункції та латентні функції. Крім виконання зазначених функцій, прокурор здійснює й інші різновиди діяльності, такі як безпосередня участь у розслідуванні, правозахисна, запобіжна. Усі ці функції є взаємопов'язаними, спрямованими на забезпечення ефективного виконання прокурором цілей і завдань, що поставлені перед ним у досудовому розслідуванні. Наявність такого органічного взаємозв'язку між прокурорськими процесуальними функціями повністю відповідає всім вимогам до єдиних цілісних функціональних систем. Оскільки щодо прокурора діє принцип незмінності протягом досудового та судового провадження, то протягом цих проваджень незмінною повинна бути і його процесуальна функція - державне обвинувачення, яка в досудовому розслідуванні реалізується у формі підготовки державного обвинувачення. Доведено, що особливі режими діяльності органів правосуддя, у тому числі й режим антитерористичної операції, не можуть бути підставою для обмеження прокурором у досудовому розслідуванні конституційних прав громадян у тих випадках, коли таке обмеження згідно з європейськими стандартами кримінального судочинства перебуває в компетенції слідчого судді (суду). У контексті реалізації прокурором процесуальних функцій розкрито зміст його правовідносин з основними суб'єктами досудового розслідування, наділеними владними повноваженнями.

Досліджено концептуальні засади прийняття та виконання рішень слідчого на стадії досудового розслідування. Виявлено особливості, висвітлено проблемні питання та висловлено пропозиції щодо вирішення теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з прийняттям і виконанням рішень слідчого на стадії досудового розслідування. Досліджено генезу законодавчого врегулювання процесуальних рішень слідчого на стадії досудового розслідування для визначення динаміки їх розвитку та позитивних і негативних тенденцій. Сформульовано визначення процесуального рішення слідчого та запропоновано відповідні доповнення до КПК 2012 р. Подано класифікацію процесуальних рішень слідчого, які приймаються ним на стадії досудового розслідування. Охарактеризовано процес прийняття процесуальних рішень відповідно до КПК ряду зарубіжних країн і запропоновано шляхи імплементації окремих положень, спрямованих на вдосконалення механізму дотримання прав людини в кримінальному процесуальному законодавстві України. Сформульовано визначення діяльності слідчого з розслідування кримінальних правопорушень та результатів впливу на неї слідчої ситуації. Уточнено співвідношення понять процесуального та тактичного рішень слідчого як базових категоріальних визначень стадії досудового розслідування, розкрито сутність тактичних завдань розслідування, механізму та підстав прийняття процесуальних і тактичних рішень. Розкрито причини порушень прав і свобод громадян, пов'язаних з необгрунтованими процесуальними рішеннями слідчого, та впливу на цей процес суб'єктивних та об'єктивних чинників. Запропоновано шляхи зменшення їх негативного впливу із застосуванням психологічних знань і вдосконалення норм КПК 2012 р., які полягають у створенні єдиного слідчого апарату, забезпеченні повної процесуальної самостійності слідчого, відході від існуючої системи показників та оцінюванні ефективності діяльності слідчого на основі вжитих ним превентивних заходів і громадської думки.

З'ясовано сутність захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження при його закритті на стадії досудового розслідування. Досліджено такі основні гарантії прав і законних інтересів учасників кримінального провадження при його закритті, як: нормативно закріплений процесуальний механізм (кримінальна процесуальна форма); загальні засади кримінального провадження; дотримання вимог законності й обгрунтованості рішення про закриття кримінального провадження; прокурорський нагляд і судовий контроль за законністю й обгрунтованістю його закриття. Висвітлено зміст кримінальної процесуальної діяльності на етапі виконання рішення про закриття кримінального провадження. Сформульовано пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального процесуального механізму захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження при його закритті на стадії досудового розслідування.

Досліджено проблеми процесуального керівництва прокурора досудовим розслідуванням. Розкрито сутність, правові основи, завдання, предмет і межі керівництва прокурора досудовим розслідуванням. Проаналізовано повноваження прокурора під час здійснення керівництва органами досудового розслідування, його форми та методи, функції, а також засоби прокурорського реагування на порушення законності в процесі прийняття процесуальних рішень. Запропоновано шляхи оптимізації роботи прокуратури щодо керівництва органами досудового розслідування. Визначено тактичні та методичні рекомендації щодо реагування прокурора під час відкриття кримінальних проваджень, керівну діяльність прокурора в провадженні слідчих (розшукових) дій. Розроблено теоретичну модель реалізації результатів негласних слідчих (розшукових) дій під час кримінального провадження, встановлено положення фіксації матеріалів як доказів у межах кримінального провадження за конкретним кримінальним правопорушенням. Розкрито положення щодо забезпечення прокурором процесуального керівництва під час обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина у разі проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Визначено кримінально-процесуальні форми та функції, які виконує прокурор в процесі реалізації негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні як сторона процесу в досудовому розслідуванні.

Досліджено теоретичні та практичні проблеми забезпечення й реалізації права особи на скаргу в кримінальному процесі України. Розроблено періодизацію основних етапів становлення та розвитку інституту оскарження в зазначеному процесі. З'ясовано зміст поняття та сутність права особи на скаргу в кримінальному процесі України, здійснено класифікацію скарг у кримінальному провадженні. Право особи на скаргу запропоновано розглядати як міжнародно-правову, конституційну та кримінальну процесуальну гарантію захисту порушених прав та законних інтересів особи. Визначено предмет права особи на скаргу. Проведено системний аналіз суб'єктів права на скаргу та суб'єктів обов'язку розгляду та вирішення скарг. Розкрито особливості механізму реалізації права особи на скаргу під час досудового розслідування, в суді першої інстанції, у процесі перегляду судових рішень, виконання судових рішень, а також у випадку звернення зі скаргою до міжнародних судових установ після використання всіх національних засобів правового захисту. Наведено конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України.

Розглянуто історію виникнення та розвиток міжнародного розшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. Запропоновано визначення поняття міжнародного розшуку та термінологічні уточнення окремих понять у цій сфері. Оптимізовано систему суб'єктів, які уповноважені здійснювати розшук осіб за межами України. Проаналізовано стан нормативно-правового забезпечення міжнародного розшуку осіб, які вчинили кримінальне правопорушення на території України та відзначено етапи його здійснення. Визначено фактори сприяння у здійсненні розшукових дій поліцейськими структурами. Здійснено порівняльний аналіз законодавства, що регулює міжнародний розшук, країн романо-германської й англо-американської правових систем із відповідним законодавством України та доведено доцільність запозичення окремих положень у вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство. Розглянуто особливі порядки здійснення міжнародного розшуку осіб на основі законодавства зарубіжних країн. Внесено пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання інституту міжнародного розшуку осіб у кримінальному процесуальному праві через зміни, доповнення та уточнення КПК України.

Проаналізовано генезу законодавства щодо процесуального забезпечення участі осіб у досудовому розслідуванні. Розглянуто наукові концепції застосування заходів забезпечення участі осіб у такому розслідуванні. Запропоновано визначення "процесуального забезпечення участі осіб у досудовому розслідуванні" та удосконалено дефініцію "заходи забезпечення кримінального провадження". Визначено критерії допустимості застосування заходів процесуального забезпечення участі осіб у цьому розслідуванні. Розглянуто загальні правила застосування заходів процесуального забезпечення участі осіб у досудовому розслідуванні. Визначено типові форми заходів процесуального забезпечення участі осіб у зазначеному розслідуванні. Проаналізовано міжнародний досвід у частині застосування заходів процесуального забезпечення участі осіб у досудовому розслідуванні. Розроблено пропозиції до чинного КПК України щодо вдосконалення процедури застосування заходів процесуального забезпечення участі осіб на стадії вказаного розслідування, що в кінцевому підсумку сприятиме підвищенню ефективності досудового розслідування, забезпеченню прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь.

Розглянуто основні етапи виникнення та розвитку слідчого експерименту як слідчої (розшукової) дії в кримінальному провадженні України. Сформульовано визначення поняття "слідчий експеримент", узагальнено його цілі. Виокремлено основні види слідчого експерименту. Охарактеризовано особливості проведення слідчого експерименту за кримінальним процесуальним законодавством окремих країн романо-германської та англо-американської правових систем. Визначено вимоги, дотримання яких є обов'язковим під час проведення слідчого експерименту. Встановлено роль і практичне значення морально-етичних якостей працівників правоохоронних органів під час провадження слідчого експерименту, а також дотримання необхідних психологічних засад. Виокремлено психологічні особливості слідчого експерименту. Узагальнено етапи процесу підготовки до проведення слідчого експерименту. Визначено перелік умов слідчого експерименту. З'ясовано основні положення щодо фіксації та оцінювання результатів слідчого експерименту.

На основі аналізу теоретичних положень, законодавства та практики його застосування здійснено комплексне дослідження засади недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні. Проаналізовано розвиток законодавства щодо регламентації недоторканності житла. Розкрито сутність недоторканності житла чи іншого володіння особи, виокремлено та охарактеризовано ознаки "житла". Досліджено проблеми обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи у разі застосування домашнього арешту, затримання особи, тимчасового доступу до речей та документів, арешту майна. Проаналізовано процесуальні форми проникнення до житла чи іншого володіння особи під час проведення обшуку, огляду житла чи іншого володіння особи, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи. Сформульовано та обгрунтовано пропозиції стосовно удосконалення норм КПК України в контексті предмета дослідження.

На основі дослідження законодавства та практики його застосування, узагальнення емпіричних даних здійснено комплексне, системне дослідження підстав і порядку проведення слідчих (розшукових) дій. Надано загальну характеристику поняття та системи слідчих (розшукових) дій, загальних вимог до проведення цих дій. Досліджено підстави та процесуальний порядок проведення вербальних, невербальних і змішаних слідчих (розшукових) дій: допиту, одночасного допиту, огляду, освідування, обшуку, пред'явлення для впізнання, слідчого експерименту, проведення експертизи. Визначено фактичні та правові підстави проведення слідчих (розшукових) дій, з'ясовано підстави проведення цих дій у невідкладних випадках та повторних слідчих (розшукових) дій. Запропоновано наукове обгрунтування змін і доповнень до чинного кримінального процесуального законодавства України.

Розглянуто теоретичні, правові та праксеологічні засади кримінальних процесуальних гарантій захисника як суб'єкта доказування у досудовому розслідуванні (ДСР). Визначено поняття та зміст доказування захисником у ДСР. Обгрунтовано, що доказування захисником у ДСР як пізнавально-практична та розумова діяльність має зовнішню і внутрішню структуру. Сформульовано поняття захисника як суб'єкта доказування у ДСР. Надано визначення поняття кримінальних процесуальних гарантій захисника як суб'єкта доказування у ДСР та встановлено їх види. Запропоновано поняття механізму реалізації кримінальних процесуальних гарантій захисника як суб'єкта доказування у ДСР. Виокремлено кримінальні процесуальні гарантії захисника як суб'єкта доказування під час проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій у ДСР. Визначено кримінальні процесуальні гарантії захисника як суб'єкта доказування під час витребування документів, одержання речей та документів, опитування учасників кримінального провадження, залучення експерта у ДСР.

Розглянуто теоретичні, правові та праксеологічні засади діяльності захисника як суб'єкта доказування у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо неповнолітніх. Досліджено поняття та зміст доказування у досудовому розслідуванні. Визначено поняття процесуального статусу захисника як суб'єкта доказування у досудовому розслідуванні. Визначено поняття предмету доказування у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх, а також сформульовано визначення меж доказування у таких провадженнях. Окреслено основні проблемні питання участі захисника як суб'єкта доказування у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень щодо неповнолітніх під час проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій, а також інших процесуальних дій, та запропоновано шляхи їх вирішення

Проведено комплексне монографічне дослідження правових, теоретичних і практичних проблем діяльності слідчого чи прокурора на початку досудового розслідування у кримінальному провадженні. Сформульовано й обгрунтовано нові положення та висновки, що мають значення для науки кримінального процесу та правозастосовної практики. Здійснено порівняльно-правовий аналіз виникнення та розвитку інституту початку досудового розслідування. Досліджено проблеми сучасної правоохоронної діяльності, що стосуються організації діяльності з приймання та розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Визначено зміст контрольно-наглядової діяльності за законністю початку досудового розслідування. Надано пропозиції щодо удосконалення норм КПК України та іншого законодавства в контексті предмета дослідження.

Досліджено проблеми провадження контролю за вчиненням злочину, визначено сутність, зміст і правову природу зазначеної негласної слідчої (розшукової) дії, особливості організації та тактики її проведення. З метою вироблення єдиного підходу до змісту організації контролю за вчиненням злочину досліджено алгоритми проведення форм контролю за вчиненням злочину (контрольована поставка, контрольована й оперативна закупки, спеціальний слідчий експеримент, імітування обстановки злочину), проведення яких має певну схожість із точки зору їх організації, що дає підстави виробити загальну організаційну модель. Сформульовано науково обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства України, організаційних основ провадження контролю за вчиненням злочину.

Розглянуто теоретичні питання розмежування функцій прокурора під час досудового розслідування, а також проблемні питання його ролі в доказуванні на стадії досудового розслідування, наведено шляхи їх вирішення. Визначено поняття форми участі прокурора в доказуванні під час провадження досудового розслідування як особливі способи вчинення ним пошуково-пізнавальної діяльності. Ці форми полягають у здійсненні безпосередньо прокурором слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій або дачі вказівок чи доручень слідчому, керівнику органу досудового розслідування, оперативному підрозділу, спрямованих на збір і перевірку доказів із метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження. Розглядаючи безпосередню форму участі прокурора в доведенні, увагу приділено таким із них, як участь прокурора у проведенні слідчих (розшукових) дій і проведення слідчих (розшукових) дій особисто прокурором. Досліджено діяльність прокурора в доведенні обставин, що обгрунтовують прийняття окремих процесуальних рішень: застосування запобіжних заходів і повідомлення про підозру.