Впервые исследована история развития письменности и литературных языков Карпатской Руси в XV - XX вв. Раскрыты потенциальные возможности создания новых литературных языков в Европе, в частности, в Славии. Дана краткая характеристка основных этапов развития карпаторусинской письменности. Проведено исследование карпаторусинского культурного и этноязыкового возрождения конца 1980 - 1990-х гг. Приведены сведения о хрестоматиях письменности и литературных языков Карпатской Руси. Освещены вопросы нормирования и кодификации карпаторусинских вариантов литературного языка в конце XX - начале XXI вв. Даны образцы памятников карпаторусинской письменности XV, XVI - XVIII, XIX, XIX - начала XX вв., 1920 - 1930-х, 1940-х, конца 1980 - 1990-х гг., в частности, рассмотрены религиозные, научные, научно-популярные, учебные, художественные, публицистические, официальные, деловые тексты, а также тексты пропагандистского содержания и военного характера. Приведены образцы карпаторусинской письменности Америки.

Висвітлено особливості розвитку українського мовознавства в період другої половини XIX - XX ст. Подано інформацію про життєвий і творчий шлях, суспільно-громадську, викладацьку, наукову та культурно-просвітницьку діяльність таких видатних українських мовознавців, як О. П. Потебня, П. Г. Житецький, Л. А. Булаховський, А. Ю. Кримський, М. Ф. Наконечний. Проаналізовано їх найваживіші науковоі праці, а також висвітлено внесок цих лінгвістів у розвиток української мовознавчої науки.

Висвітлено широкий спектр історичних аспектів української мови. Розглянуто історичні особливості розвитку української літературної мови від розпаду Київської Русі до XVII ст. Охарактеризовано мову східноукраїнських грамот і ділових паперів у XVIII ст. Розкрито проблеми мовного відродження галицьких українців (1772 - 1849 рр.) у центральноєвропейському контексті. Подано інформацію про перші два видання букваря І. Могильницького (Буда 1816 р., Львів 1819 р.). Увагу приділено питанням вживання української мови греко-католицькою Церквою в Галичині (1772 - 1859 рр.). Розглянуто проблеми співіснування та зближення східнослов'янських мов у Білорусі й Україні на сучасному історичному етапі.

На основі найновіших досягнень історичних та філологічних наук подано інформацію про найдавніших мешканців на території сучасної України, про походження слов'ян і витоки українського етносу. Спростовано доктрину про "давньоруську народність" і "спільну колиску" українців, росіян та білорусів. Простежено основні етапи й особливості формування цих народів та їх мов. Розкрито терміни Русь, Росія, Великоросія, Малоросія. Висвітлено походження назви Україна. Подано хроніку антиукраїнських указів, заборон, репресій і геноцидів.

Висвітлено історію перших діахронних соціолінгвістичних досліджень в українському та зарубіжному мовознавстві та сформульовано основні засади діахронної соціолінгвістики. Визначено методологію вивчення суспільного статусу староукраїнської (руської) мови в діахронії: ідеї, обставини, хронологія. Досліджено історичне становлення лінгвономенів "руська мова (язик)", "проста мова" у контексті мовно-етнічної (національної) свідомості українців. Вивчено процеси виникнення феномену "проста мова" як наслідку Реформації та способу розширення функцій староукраїнської (руської) мови і закріплення її статусу. Розкрито поняття мовної ієрархічності з новоствореним терміном "проста мова" на тлі формованої опозиційності своє - чуже: мова - язик, проста мова - церковнослов'янська мова, руська мова - польська мова. Виявлено роль позамовних чинників ("духу часу") в еволюції суспільного статусу староукраїнської (руської) мови в контексті епох Відродження, Реформації, Контрреформації та Бароко. Проаналізовано правові документи у соціолінгвістичному контексті та з'ясовано основні напрями рецепції староукраїнської (руської) мови у середовищі урядово-шляхетської еліти. Розкрито значення терміна "лінгвосоціум" як інструменту вивчення мовної картини гетьманських канцелярій. Реконструйовано та проаналізовано мовну свідомість та мовно-етнічну свідомість провідних духовно-освітніх середовищ у контексті формування нової, українськомовно-етнічної єдності. Показано роль та місце староукраїнської (руської) мови у системі суспільних цінностей в контексті персоналістичної лінгвофілософії. Визначено основні тенденції староукраїнськомовного (руського) виміру в освітньому дискурсі: пріоритетність, кодифікованість, комунікація.

Уперше в українському мовознавстві запропоновано монографічне дослідження з діахронної соціолінгвістики. У центрі різноспектрової проблематики - еволюція статусу староукраїнської (руської) мови впродовж ХІV - ХVІІ ст. на тлі суспільно-політичних обставин, релігійної та ідейно-філософської парадигми часу, аналізу реконструйованої мовної і мовно-етнічної (національної) свідомості урядово-шляхетської та духовно-освітньої еліти. Розглянуто історію перших діахронних соціолінгвістичних досліджень в українському та зарубіжному мовознавстві, визначено методологію вивчення суспільного статусу староукраїнської (руської) мови в діахронії як єдності ідей, обставин, часу. Проаналізовано процеси формування феномену проста (руська) мова й інших лінгвономенів (язик, наріччя, річ, діалект, бесіда, письмо) та їхніх етноатрибутивних складників як наслідку суспільно-політичних обставин та ідейно-філософських вимірів часу. Уперше проаналізовано правові документи XIV - XVII ст. в соціолінгвістичному аспекті та визначено основні напрями рецепції староукраїнської (руської) мови в середовищі урядово-шляхетської еліти із запровадженням термінів лінгвоправовий та лінгвотеоретичний лінгвосоціум для вивчення мовної картини гетьманських канцелярій. Увагу приділено реконструкції та аналізу мовної та мовно-етнічної (національної) свідомості провідних духовно-освітніх середовищ і окремих мовних особистостей у контексті формування нової українськомовно-етнічної єдності. Висвітлено основні тенденції українськомовного виміру в освітньому дискурсі.