Проаналізовано модус як дискурсивну категорію за матеріалами рукописних і стародрукованих писемних пам'яток, написаних і перекладених староукраїнською літературною мовою у другій половині XVI - першій половині XVII ст. Визначено соціокультурну прецедентність книжної староукраїнської мови. Описано оновлену традиційну епісистему, що експлікується в "простій мові" як когнітивно-комунікативному феномені, у діалогічності, інтерактивності полемічних та інших текстів.

Проанализирован модус как дискурсивная категория по материалам рукописных и древних печатных письменных памятках, написанных и переведенных на древнеукраинский литературный язык во второй половине XVI - первой половине XVII ст. Определена социокультурная прецедентность книжного древнеукраинского языка. Описана обновленная традиционная эписистема, эксплицируемая в "простом языке" как когнитивно-коммуникативном феномене, в диалогичности, интерактивности полемических и других текстов.

З'ясовано погляди вчених на проблеми походження безвихідних дофедорівських першодруків. Середньошрифтове Четвероєвангеліє вперше проаналізовано з погляду лінгвістики та палеографії. Проведений аналіз графіко-орфографічних особливостей тексту дозволяє датувати цю пам'ятку кінцем XV - початком XVI ст. Виявлено фонетичні та граматичні особливості української мови даного Євангелія. З'ясовано, що виконавці пам'ятки пов'язані походженням з межовою територією між наддністрянськими та волинськими говірками.

Висвітлено проблеми термінології та порядку укладання тестаментів - актів киян середини XVI - першої половини XVII ст., що містять відомості з генеалогії, демографії, релігійності, давніх звичаїв тогочасного суспільства. Розглянуто питання ставлення тестаторів до смерті та поховання, розкрито їх соціальний статус, взаємовідносини з членами родини, обгрунтовано структуру та зміст документів. Увагу приділено 13-ти тестаментам киян, що зберігаються в архівах України, Росії та Білорусі.

Досліджено історію та походження термінів "роский", "рoссійский" і "словенороский язик" на матеріалі українських пам'яток XVI - XVII ст. Доведено, що виникнення саме таких термінів - це не лише народження нового поняття як синтезу двох мов - церковнослов'янської та руської, - але й закріплена в терміні тенденція часу - взорування на книжну, віддалену від загалу культуру, - і водночас нагальна потреба містка до культури загальнонародної.

Розглянуто дієслівні форми, ужиті в "Актових книгах полтавського городового уряду", співвіднесено їх з тими, що функціонують у сучасній українській літературній мові та в говірках. Зроблено висновки про місце уснорозмовних дієслівних форм у пам'ятках XVI - XVII ст. Викладено характеристику пам'ятки як джерела для історичного вивчення полтавсько-київського діалекту.

Розглянуто слов'янський етнонімікон з позицій походження племінних найменувань із індоєвропейського родоводу, в якому розрізнялися "землероби" та "скотарі". Увагу приділено аналізу загальнослов'янських мовних особливостей. Розглянуто питання міграції карпатських племен на Північ до Балтійського моря, в регіоні якого засвідчені сліди помешкань племен гуцулів, бойків, лемків, укрів. Встановлено, що дані племена стали основою утворення давньоукраїнського етносу, а відповідні діалекти привели до формування давньоукраїнської мови. Показано, що ембріональні риси "українського" беруть свій початок з часу існування праслов'янської мови за 2 тис. р. до н. е. і з моменту появи етноніма "укри" свідчать про утворення відповідного етносу. Останнє також стверджує походження назви "українці" від імені племені "укри" зі значенням "верховинці-пастухи", а не "ті, що живуть на окраїні".

На підставі порівняння української мови та санскриту, вед і "Велесової книги", українських веснянок і міфу "Рігведи", інших міфів та вірувань народів, що населяли Україну й Індію, підсумовано, що українці безпосередньо причетні до світоглядно-філософських, релігійних, морально-етичних, суспільно-політичних уявлень, які містять веди й шастри, що українська мова й духовна культура сягають найдавніших, ведійсько-кімерійсько-трипільських часів тощо. Висловлено ідеї щодо походження назви "Україна".

На підставі дослідження джерельної бази відділу стародруків і рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського охарактеризовано графіко-орфографічні системи голосних інкунабул кінця XV і стародруків останньої чверті XVI - початку XVII ст., розкрито вплив на них староукраїнської церковнослов'янської рукописної писемної практики. Встановлено основні узусні орфограми, простежено відбиття орфографії інкунабул у стародруках.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.14-011

Рубрики:

Українська мова

Шифр НБУВ: Ж68592 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.14-011 + Ш5(4УКР)3-335 + Ш5(4УКР)4-335

Рубрики:

Українська мова

Література

Шифр НБУВ: Ж68592 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Вперше досліджено фразеологію різних за стилями українських пам'яток XVI - XVII ст., виявлено її багатство, визначено джерела та шляхи її формування. На базі фактичного матеріалу (понад 500 фразеологізмів) класифіковано фразеологічні одиниці в ідеографічному аспекті, розглянуто найпродуктивніші фразеосемантичні групи, семантичні ряди та структурні моделі, які формують фразеологізми на позначення фізичного та психоемоційного станів людини, її поведінки та мовленнєвої діяльності. Здійснено порівняльний аналіз зафіксованих фразеологізмів з аналогічними та ідентичними фразеологічними одиницями інших слов'янських літературних мов, простежено їх історичний розвиток, частотність використання фразеологізмів у різних стилях української мови XVI - XVII cт., визначено системні зв'язки у фразеології.

Розглянуто акцентні відмінності усіх повнозначних частин мови, засвідчені у львівському та московському виданнях Апостола 1574 і 1564 pp. Виявлено акцентні відмінності в цілком ідентичних за змістом текстах Апостола львівського та московського видань, з'ясовано праслов'янську акцентуацію для більшості аналізованих лексем (словоформ) та зіставлено її з акцентуацією в досліджуваних пам'ятках. Зіставлено наголошення згадуваних слів з наголошенням в українських виданнях Апостола XVII ст. та на підставі проведеного аналізу подано характеристику наголосу у львівській пам'ятці на предмет його відповідності реальній староукраїнській вимові. Значна частина акцентних відмінностей усіх повнозначних слів зумовлена розбіжностями в живому повсякденному мовленні носіїв староукраїнської та староросійської мов. Підсумовано,що значна частина слів мотивується відмінностями в акцентуації, зумовленими орієнтацією на тогочасну церковнослов'янську місцеву традицію, значно рідше трапляються випадки акцентних відмінностей, мотивованих постановкою "чужого" наголосу.

Охарактеризовано основні риси бароковості українського словесного мистецтва XVII ст. Визначено загальні ознаки проповіді як різновиду релігійного твору та барокової зокрема. З'ясовано особливості структурної організації барокової проповіді. Розкрито мовностилістичні прийоми реалізації основних комунікативних інтенцій проповідницького твору. Проаналізовано специфіку лексичного складу досліджуваних пам'яток. Приділено увагу художньо-стилістичній системі барокових казань. Показано роль народнорозмовного джерела в мовній тканині аналізованих текстів. Простежено історичну перспективу виражальних засобів барокових творів у стилістичній системі нової української мови загалом. Виявлено засоби мовної реалізації національної своєрідності барокової проповіді. Встановлено наявність / відсутність спадкоємності старої та нової української літературної мови.

Увагу приділено дослідженню абстрактної лексики української мови першої половини XVII ст. на матеріалі творчості відомого українського культурного та релігійного діяча, богослова, мислителя, проповідника, письменника Петра Могили. Розглянуто системні відношення всередині української абстрактної лексики досліджуваного періоду, з'ясовано її склад і структуру, проаналізовано походження та історію функціонування абстрактних лексем. Досліджено найважливіші лексико-семантичні мікрополя, виявлені у мові творів Петра Могили: "Почуття та емоції", "Духовність", "Мораль", "Розум", "Риси характеру", "Фізичний стан людини", "Суспільне життя". Простежено динаміку розвитку семантики абстрактних лексем, визначено історичну перспективу та проаналізовано семантичні процеси, що супроводжують розвиток абстрактної лексики в XVII ст.

Вперше системно репрезентовано методологічні засади палеографічно-орфографічного напряму дослідження української, загалом східнослов’янської, кириличної рукописної книги. Палеографічно-орфографічна атрибуція визначається як новий міждисциплінарний напрям палеографії, кодикології та кодикографії. Простежено використання букв в орфограмах на фонетико-орфогра- фічному та позафонетичному рівнях за уставними та півуставними кодексами кінця XIII - початку XVII ст. в еволюції та «революції» розвитку середньовічної української книжної писемності. Виділено атрибуційні орфограми на рівні графічного буквеного узгодження в дублетних опозиціях у хронології їхнього функціонування в книжній графіко-орфографічній системі та представлені в палеографічно-орфографічних формулах. Надано комплексні дослідження кодексів.

Історичні виміри діалогізму проаналізовано на основі острозького стародруку 1598 р. - "Отпису" Клірика Острозького, що зіставляється зі списком XVII ст. і перекладом XVIII ст. Увазі фахівців запропоновано наукову публікацію писемної пам'ятки (паралельно подано фотокопії стародруку і його текстовий набір) зі спеціальними реєстрами (покажчиком слів і словоформ, покажчиком іменних і географічних назв, слів із титлами).