Запропоновано концепцію вивчення усної літературної мови в контексті національної культури з урахуванням специфіки мовомислення за певних соціокультурних ситуацій. Параметризовано диференційні та інтегральні ознаки розмовно-побутового стилю як комунікативно-стильового різновиду усної літературної мови. Структуровано лексику розмовної сфери вживання за складом, тематичними та морфологічними ознаками. Здійснено аналіз драматизованої телереклами, радіоінтерв'ю, наукових висловлювань, а також текстів драматизованого газетно-журнального повідомлення як сфер кореляції "усності - розмовності" та трансформації писемного масмедійного стандарту, репрезентації спеціалізованих комунікатів усності.

Здійснено порівняльну характеристику усного мовлення мешканців м. Донецьк. Окреслено причини й обгрунтовано доцільність розмежування інтерференції різних мовних рівнів і мішаних форм українсько-російського мовлення.

Вперше в українському мовознавстві на матеріалі листів письменників, громадських і культурних діячів XIX - початку XX ст. розглянуто епістолярну ввічливість як складову частину лінгвістичної прагматики й комунікативної лінгвістики. Проаналізовано етикетні лексеми та етикетні фраземи, які використовувались авторами листів для ввічливого найменування адресата, адресанта й відсутніх осіб, а також служили засобом вираження чемності в різних комунікативних ситуаціях.

Розглянуто теоретичні та практичні питання співвідношення літературної норми та сучасної мовної практики. Простежено динаміку лексичної та граматичної норми з погляду її кодифікації. Наведено критерії літературної норми. Викладено літературний стандарт у контексті мовної свідомості українців. Висвітлено особливості рефлексії над літературною нормою.

Охарактеризовано особливості побутування українського усного мовлення на Донеччині в контексті проблеми українсько-російської двомовності. Визначено особливості місцевої специфіки інтерференційних відхилень від мовної норми на різних рівнях української мовної системи. Обгрунтовано причини та доцільність розмежування інтерференції на різних мовних рівнях і мішаних форм українсько-російського мовлення. Визначено умовний інтерференційний поріг, за яким починається хаотичний і неконтрольований процес змішування контактних мов.

Акцентовано увагу на актуальній проблемі вивчення української усної літературної мови в її комунікативно-стильових реалізаціях. Вперше в українській лінгвістиці запропоновано концепцію дослідження усної літературної мови в контексті культури повсякдення. Обгрунтовано універсальні, диференційні та інтегральні ознаки розмовно-побутового стилю як комунікативно-стильового різновиду усної літературної мови, ієрархієзовано як засіб модифікації "розмовності" лексику розмовної сфери вживання за тематичними та морфолого-словотвірними ознаками. Встановлено кореляцію "усність" - "розмовність" як ознаку сучасних жанрово-стильових різновидів "драматизована телереклама", "радіодіалог- інтерв’ю", "усне спонтанне наукове висловлення", а також текстів "діалогізованого газетно-журнального повідомлення". Поглиблено теорію літературної мови з урахуванням параметрів "усність" і "писемність", "усність" і "розмовність", які виявляють залежний від мовної ситуації в повсякденні прагматичний зміст літературної мови в етно-, державотворчому та культурно-освітньому процесах, у комунікативно-стильовій еволюції мови.

Охарактеризовано особливості українського зверненого мовлення в синхронійному та діахронійному аспектах. Упорядковано й узагальнено наявні в науковій літературі уявлення про значення та функції апеляції, зокрема її складників, визначено первинні та вторинні прагматичні функції показників особової семантики. Систематизовано умови, у яких показники особи одержують додаткові прагматичні функції, розглянуто найновіші зміни в системі особових займенників у соціальному та комунікативному аспектах. Проаналізовано різноманітні типи транспозиції особових форм і виявлено її прагматичний потенціал, описано перспективи використання сучасних способів апеляції українцями.

Упорядковано та узагальнено теоретичні уявлення про типологічні ознаки семантичної організації епістолярію. Виокремлено такі точки зору щодо природи епістолярію: трактування листування як стильового явища, співвіднесення листування з поняттям жанру як категорією функціональної стилістики, стилістики мовлення, погляд на листування як на “синтез” різних стилів і жанрів, тісний взаємозв’язок між листуванням і дискурсом. Розглянуто основні підходи до визначення теоретичного статусу епістолярію, зокрема: епістолярій як стильове явище, лист як окремий епістолярний стиль, лист як варіант певного стилю, лист як міжстильове явище, обумовленість предметно-тематичної специфіки листа його стильовою специфікою, часткове або повне заперечення тотожності понять “лист” і “стиль”, епістолярій як текст. Визначено структурні компоненти: специфічні стандартизовані формули звертань, директивна спрямованість, наявність питальних та окличних речень, повідомлювані формули, викладення змісту від першої особи, використання займенників і дієслів другої особи. Констатовано, що основні підходи до визначення теоретичного статусу епістолярію обумовлені практикою його дослідження як стильового явища.

Упорядочены и обобщены теоретические представления о типологических признаках семантической организации эпистолярия. Выделены следующие точки зрения относительно природы эпистолярия: трактовка переписки как стилевого явления, соотнесение переписки с понятием жанра как категорией функциональной стилистики, стилистики речи, взгляд на переписку как на "синтез" различных стилей и жанров, тесная взаимосвязь между перепиской и дискурсом. Рассмотрены основные подходы к определению теоретического статуса эпистолярия, в частности: эпистолярий как стилевое явление, письмо как отдельный эпистолярный стиль, письмо как вариант определенного стиля, письмо как межстилевое явление, обусловленность предметно-тематической специфики письма его стилевой спецификой, частичное или полное отрицание тождества понятий "письмо" и "стиль", эпистолярий как текст. Определены структурные компоненты: специфические стандартизированные формулы обращений, директивная направленность, наличие вопросительных и восклицательных предложений, сообщаемые формулы, изложение содержания от первого лица, использование местоимений и глаголов второго лица. Констатировано, что основные подходы к определению теоретического статуса эпистолярия обусловлены практикой его исследования как стилевого явления.

The paper analyzes and summarizes the theoretical understanding of the typological features of semantic organization epistolyariyu. Basic approaches to determining the theoretical status epistolyariyu those particular that always implemented in modern epistolografiya due to the practice of his research as stylistic phenomena textual categories of discourse genre categories.

Проаналізовано міжособистісний мовний конфлікт як комунікативне явище. Узагальнено різні підходи до типології мовного конфлікту, виявлено його сутність і диференційні ознаки. Доповнено теоретичні положення щодо українськомовного конфлікту як соціокультурного, прагматичного та когнітивного явища, що формується в суспільстві відповідно до української національної самосвідомості. Типологізовано мовні маркери, які визначають українську репрезентаційну систему міжособистісного конфлікту. Введено до наукового обігу поняття надтексту міжособистісного конфлікту, обгрутовано критерії його вирізнення. Запропоновано наукову систематизацію моделей мовленнєвої поведінки осіб на різних стадіях конфлікту. Охарактеризовано особливості сприйняття міжособистісного мовного конфлікту в українському комунікативному середовищі.