Досліджено історико-літературний контекст видатної пам'ятки української літератури кінця XVIII - початку ХІХ ст. - "Історії Русів". Проаналізовано глибоку політичну ідейність цього твору як складну, далеку від традиційної літописної, багатопланову композицію, в якій гармонійно поєднані характеристики історичних діячів, описи подій, битв, повстань, змов, тлумачення документів, актів, угод тощо. Особливу увагу приділено характеристиці "Історії Русів" у контексті європейської літератури. Пам'ятку розглянуто у взаємозв'язку з творчістю українських романтиків, Т.Шевченка, О.Пушкіна, Д.Байрона, П.Мериме, декабристів, польських письменників та поетів ХІХ ст. Підкреслено, що "Історія Русів" великою мірою сприяла виробленню в українських письменників першої половини ХІХ ст. нового змісту і форми у розробці історичної теми.

Розглянуто основні художньо-естетичні тенденції європейського літературного Просвітництва у порівняльному аспекті. На підставі аналізу типологічних закономірностей літературного процесу цієї доби виділено три парадигми художнього мислення - класичну, конвергентну й амальгамну, що дозволяє розглянути історичний розвиток різних національних моделей Просвітництва. Розглянуто основні тенденції просвітницького дискурсу у кожній парадигмі, які розрізняються характером становлення ідейно-художнього комплексу Просвітництва, системою жанрів, стильових ознак, особливостями переходу одних літературних напрямів у інші. Запропоновано підхід, який дозволяє по-новому оцінити місце української літератури Просвітництва у системі інших європейських літератур, окреслити специфіку розвитку у ній певних художніх напрямів, а саме: рококо, просвітницького класицизму, просвітницького реалізму і сентименталізму, які внаслідок своєї амальгамності сформували своєрідну систему художнього освоєння світу та людини у XVIII - першій половині XIX ст.