Застосовано світоглядно-філософський аналіз для дослідження різнобічної та складної творчості Лесі Українки. Виявлено та простежено основні напрями шукань поетеси в сфері проблем національної ідентичності. Запропоновано нову інтерпретацію відомих творів поетеси - поем "Бояриня", "Одержима", "На руїнах", "Ізольда Білорука" та інших.

Творчий доробок Лесі Українки досліджено крізь дискурсивне осягнення філософсько-національних пошуків письменниці та художньо-естетичних чинників національної ідентичності, що стали рушійною силою розвитку українського філософського мислення та формування національного менталітету. Визначення філософсько-світоглядних засад творчості Лесі Українки та естетично-мистецького змісту національних ідей, сформульованих поетесою у художньому, літературно-критичному надбанні й епістолярній спадщині, дозволили виокремити індивідуально-авторську концепцію творчості, що постала на засадах неоромантичної свідомості, а також визначити її місце у філософсько-культурному контексті початку XX ст.

Розглянуто естетику Лесі Українки як цілісний феномен, у якому суголосно взаємодіють світоглядні, психологічні та літературні процеси. Показано, якими аспектами творчість поетеси вписана в європейський контекст. Доведено органічність її постаті для європейського модернізму.

Наведено інтердисциплінарний огляд провідних тенденцій культурософського дискурсу у творчості українських і зарубіжних письменників XIX - початку XX ст. Основну увагу приділено феномену культуромислення Лесі Українки. На матеріалі епістолярію, мемуаристики та критично-публіцистичної спадщини письменниці розглянуто становлення Лесі Українки як людини культури й окреслено її суспільні погляди. Проаналізовано статті Лесі Українки, у яких інтерпретуються актуальні проблеми в тогочасній європейській літературі, зокрема такі, як профетизм, фемінізм і елітарність мистецтва слова, що стануть засадничими для культурософської концепції письменниці.

Досліджено кодову систему культурософської концептосфери художнього просору Л. Українки. Обгрунтовано поняття художньої культурософії й особливості її індивідуальних варіантів у літературі. Систематизовано погляди Л. Українки на цілісний феномен культури. На основі семіотичного аналізу драматичних текстів письменниці ("Оргія", "Руфін і Прісцілла", "Камінний господар", "У пущі", "Кассандра", "Адвокат Мартіан" та інші) розглянуто репертуар знаків і палімпсестну багатошаровість конотацій багатьох з них, дешифровано основні культурні коди, що циркулюють в діахронному та синхронному аспектах часопросторового континууму. Розкрито магістральну вісь авторської моделі історичної повноти культури й її взаємодію з наскрізними кодами та субкодами, які забезпечують контакти, конфлікти та дифузію культурних світів у творчості Л. Українки. Проаналізовано семіозис поетики драматургії Л. Українки, що засвідчує енциклопедичність культуромислення письменниці.

Розглянуто педагогічні ідеї Лесі Українки як складову її особистісного та громадянського світогляду. Визначено основні етапи історичного розвитку поглядів на зміст і роль спадку письменниці (1898 - 1917 - дореволюційний; 1917 - 1990 рр. - радянський, з 1991 р. - сучасний). З'ясовано актуальні напрямки впровадження педагогічних ідей Лесі Українки про національну школу і виховання в освітній процес сучасної України. Подальшого розвитку та конкретизації набули зміст понять "національна школа", "національне виховання", "педагогічні ідеї Лесі Українки".

Досліджено творчість Лесі Українки в контексті розв'язання питань філософської антропології та філософської культури. Реконструйовано її філософську концепцію сутності людини та сомоцінності людського існування. Показано, що сутність людини та її буття в розумінні Лесі Українки не зводиться до абстрактного суб'єкта соціально-історичного процесу, детермінованого соціоприродною необхідністю. Визначено людину як самодостатню особистість, основними цінностями якої є свобода, гідність, національні ідеї. Виявлено у філософсько-антропологічній концепції Лесі Українки особливу увагу до свободи особистості взагалі й особистості митця зокрема, акцентовано на особливостях трактування поетесою ролі та призначення митця у суспільстві. Встановлено, що у творчості письменниці виразно прозвучала ідея емансипації жінки, пов'язана зі зміною гендерних стереотипів української культури. Простежено вагомий аспект трактування особистості через взаємодію індивіда та натовпу, духовного провідника та народу.