Розглянуто деякі аспекти лінгвоперсонології, питання, що стосуються класифікації типів особистості. Розкрито основні положення теорії автокомунікації (діалог Ego і Alter Ego) Т. Шевченка, що віддзеркалена в щоденнику письменника, репрезентованому нерідною для нього російською мовою. З'ясовано специфіку щоденникового жанру загалом, що мотивує виокремлення самостійного напряму філологічної науки - девіаріумології (щоденникознавства). Показано цінність даного письменницького щоденника, що дає змогу описати індивідуальну мовну картину світу Т. Шевченка на тлі мовної картини світу російської й української лінгвокультур, зрозуміти особливості вияву його мовної свідомості в російському дискурсивному просторі, індивідуальній і колективній концептосферах, виокремити нові, породжені письменником смисли, особливості вербалізації культурних і художніх концептів.

Розглянуто історію вивчення художньої прози Т. Г. Шевченка та систему фразеологічних інтертекстем, зафіксованих у відтворенні повістей Т. Г. Шевченка українською мовою. В інтертекстуальному аспекті досліджено фразеологію українських текстів повістей Т. Г. Шевченка. У праці прослідковано джерела фразеолекту повістей Т. Г. Шевченка, семантичні та структурно-семантичні трансформації фразеологічних інтертекстем, розмежовано поняття "трансформація" та "варіантність фразеологічних інтертекстем", проблеми їх варіантності та кодифікації у фразеографічній практиці.