Розглянуто етичні засади Т. Шевченка та проблеми, які визначають конфлікти, наявні в етологічних поемах письменника, відповідно до проблематики філософії моралі: відношення між окремою людиною та загалом, характер людських взаємин, а також етику автентичності, притаманну письменникові. Проаналізовано концепт вчинку, його психологічну картину. Визначено різні за глибиною структури та рівні етологічних поем Т. Шевченка: шлях творення героями себе посередництвом двох учинків і через роль і місце сакрального в житті героїв, їх належність до сфери нечистого та можливого переходу до сфери чистого. Виділено й охарактеризовано чільні моменти творення героями себе: сповідь, спокуту, прощення, подолання химерності. Проаналізовано Шевченкову ідею бунту людини й її відношення до ідеї творення людиною себе.

Розглянуто текстуальне поле поеми Т. Шевченка "Кавказ" в контексті орієнтального дискурсу, пов'язаного з осмисленням інтеграції Кавказу в Російську імперію. Простежено антиколоніальні мотиви в творі, критику просвітницького виправдання імперської політики. Проаналізовано суб'єктну організацію поеми-інвективи. Увагу приділено концепції прометеїзму Т. Шевченка, його інтертексту та семантиці образу Прометея в українській літературі після Т. Шевченка.

На широкому філософсько-культурологічному та мистецькому тлі здійснено комплексне дослідження феномена геніальності Т. Шевченка. Охарактеризовано основні сучасні стратегії осмислення постаті та творчості мітця - академічну, постмодерністську, нігілістичну, інтегрально-націоналістичну, філософсько-екзистенціалістичну. Обгрунтовано доцільність персоналістичного підходу в трактуванні цієї проблеми. Констатовано діалектичне співіснування двох домінант становлення людського духу - об'єктивно-раціоналістичної та суб'єктивно-екзистенційної, а геніальність розглянуто як синтез цих настанов, максимальну активізацію особистісної творчої первини, осягнення ієрархізованої всеєдності буття. Показано, що геніальність Т. Шевченка зумовлена його персоналістичною аксіологією, наріжною ідеєю всебічного згармонізування світу, творенням метаромантичного ідіостилю та виявлена передовсім у панетичному світосприйманні.