Виявлено особливості художнього мислення В. Домонтовича у контексті інтелектуально-психологічної прози 1920-х рр. (М. Івченка, М. Могилянсьского, В. Підмогильного, Є. Плужника). Розкрито специфіку авторської свідомості у межах світоглядно-філософських параметрів досліджених романів. У контексті синтезу мистецтв з урахуванням психології творчості, яка базується на активізації підсвідомої сфери, розглянуто аспект модифікації та новаторства письменника. Інтелектуальна рефлексія В. Домонтовича є проявом розмаїття рецептивних рішень, адже художній світ авторського письма свідчить про глибокий зв'язок між теоретичним (філософсько-естетична концепція) та художнім (літературна творчість) дискурсами. За результатами проведеного дослідження доведено, що модерністька система художнього мислення В. Домонтовича є відкритою інтерпретаційною перспективою, яка передбачає використання різних методів аналізу.

Проведено аналіз романістики В. Петрова-Домонтовича з огляду на ігровий чинник. Розглянуто специфіку гри в художньому світі романів, враховано ігрові тенденції модернізму та своєрідність гри в культурному просторі 1920 - 1940-х рр. Основну увагу зосереджено на ігрових стратегіях романів. Зокрема, дебютний роман письменника розглянуто в контексті пародійності: філософський підтекст розкривається через пародію на радянські твори виробничого типу, бульварні еротично-кримінальні романи. Структура роману "Доктор Серафікус" була співвіднесена з лабіринтом: твір вибудувано як сукупність різних шляхів, якими письменник веде читача до змістового центру. Центральним ігровим прийомом у побудові романів "Аліна і Костомаров" та "Романи Куліша" виступає монтаж: автор запропонував певну смислову домінанту, навколо якої монтуються факти. Для дослідження ігрового простору роману "Без грунту" використано метафору маски.

Вперше вивчено два різні індивідуально-авторські підходи у розробці жанрового різновиду інтелектуального роману, що представляють значні часові параметри (початок, середину та кінець XX ст.) жанрової еволюції та визначають феномен цілісності українського культурного поступу. Вперше розглянуто даний жанр українського роману як гетерогенне явище, яке характеризується сукупністю певних ознак, таких як вибір героя специфічно креативного типу, широке послугування інтертекстом як засобом текстопородження, а в процесі рецепції твору читачем - як способом декодування змісту. Поєднання аналізу інтелектуальних романів В. Домонтовича та В. Шевчука здійснено вперше, що дозволяє простежити видозміни означеного жанрового різновиду протягом XX ст. і з'ясувати відмінності авторських моделей у творчості двох самобутніх письменників.