Розглянуто Києво-Печерський розспів як цілісний феномен богослужбово-співочої культури України, що сприяло зібранню багатого, однак розпорошеного й різнопланового матеріалу релігійно-співацького ужитку. Охарактеризовано важливий пласт хорової культури України, пов'язаний з багатовіковими традиціями чернецького співу. Розкрито суть розспіву в історичному, теоретичному і практичному аспектах. Виявлено цілісність джерел (ірмологіонів) з їх етапами фіксації богослужбово-співочої практики Києво-Печерського монастиря. Проаналізовано розспів зі світоглядних позицій, властивих його творцям, що дозволяє оптимально осмислити розспів і традиційне для України природне середовище його створення. Висвітлено методику аналізу за допомогою залучення інструментарію богослов'я. Досліджено сутність літургійної функціональності розспіву в контексті містерії храмового дійства.

Класифіковано напрямки розвитку богослужебного співу (БС) в музичній культурі Чернігівщини: концертна діяльність, музична освіта, Братський хоровий рух та музично-просвітницька діяльність. Встановлено зв'язки між сприйняттям та усвідомленням БС представниками різних суспільних верств. Визначено місце і роль співу в загальнокультурному процесі. Охарактеризовано Братський хоровий рух Чернігівщини. Введено імена видатних регентів-організаторів та керівників провідних храмових хорів Чернігова й губернії: М.Ступницького, Г.Іванцова, П.Зеленецького, Л.Тополя та ін.

Висвітлено напрями досліджень української пісенної спадщини давніх віків, наукові інтереси дослідників цього жанру: М.Грушевського, І.Франка, В.Гнатюка, О.Колесса, І.Свенціцького, В.Щурата, М.Возняка, Я.Городинського та інших. Підкреслено вагомий внесок дослідників у вивчення української паралітургійної культури, які ввели до наукового обігу велику кількість рукописних та друкованих пісенників, установили імена та прізвища багатьох українських піснетворців.

Освещены направления исследований украинского песенного наследия древних веков, научные интересы исследователей этого жанра: М.Грушевского, И.Франко, В.Гнатюка, А.Колесса, И.Свенцицкого, В.Щурата, М.Возняка, Я.Городинского и других. Подчёркнут весомый вклад исследователей в изучение украинской паралитургийной культуры, которые ввели в научный оборот большое количество рукописных и печатных песенников, установили имена и фамилии многих украинских песнотворцев.

Проаналізовано науковий доробок М.Возняка - дослідника духовної музично-поетичної лірики доби бароко. Оцінено його внесок у поглиблення джерелознавчої бази досліджень духовних кантів, запропоновано певні корективи до висновків дослідника. Відзначено наукову цінність "Матеріалів до історії української пісні і вірша" М.Возняка.

Проанализировано научное наследие М.Возняка - исследователя духовной музыкально-поэтической лирики эпохи барокко. Оценён его вклад в углубление источниковедческой базы исследований духовных кантов, предложены определённые коррективы к выводам исследователя. Отмечена научная ценность "Материалов к истории украинской песни и стиха" М.Возняка.

Дисертацію присвячено розгляду піснеспівів із назвою "київського наспіву" (КН) у контексті церковно-монодичного співу XVII-XVIII ст. в Україні й Білорусії. Вперше в музичному музикознавстві КН постає в багатоманітності його зв'язків, встановлених на різних рівнях існування співочого мистецтва - у контексті ірмолою, у жанровій системі піснеспівів та в умовах багатонаспівності. Досліджено структуру ірмолою під кутом зору розміщення у ньому місцевих наспівів, встановлено хронологію надання назви КН різним співам протягом XVI-XVII ст. Суттєво оновлено методику жанрового аналізу співів, систематизовано критерії церковно-співочого жанру, а також визначені жанри всіх КН. Уперше розроблено типологію видів багатонаспівності; розкрито риси стилістики КН через зіставлення його з іншими наспівами. Дослідження підтвердило формування КН у XVI ст. після прийняття на Русі Єрусалимського Уставу й надання назви КН у XVII-XVIII ст. лише традиційним вітчизняним співам православної генези з метою їх відмежування від піснеспівів іншого походження.