Описаны результаты экспериментального исследования психосемантической структуры переживания насилия польскими подростками и юношами. Показана динамика возрастных изменений этой структуры.

Презентовано та проаналізовано результати експериментального дослідження дворівневого відображення часу у свідомості дітей віком 10 - 15 років.

Проведено комплексне вивчення феномену новоутворення як багатовимірної, поліморфної та системно організованої єдності процесу та результату формування нових психологічних якостей і властивостей. На основі теоретико-методологічного дослідження функціонально-генетичних, процесуально-генетичних і структурно-змістових характеристик феномену новоутворення визначено сутність і сформовано багатовимірну теоретичну модель даного явища. Обгрунтовано визначальну функціональну роль вікових новоутворень у реорганізації структур психічного розвитку та рекомбінації системи його детермінантів. Встановлено залежність впливу новоутворень на процеси функціонування та розвитку від типологічних форм (варіантів) їх виявлення в онтогенезі. Розроблено "карти" новоутворень всіх вікових періодів дитинства. На підставі операціоналізації теоретичної моделі даного феномену (на прикладі експериментального вивчення новоутворень самосвідомості та ціннісно-мотиваційної сфери підлітково-юнацького віку) доведено евристичність її емпіричного використання та підтверджено основні гіпотези наукового дослідження.

Експериментально виявлено особливості впливу батьківського ставлення на вибір дорослими стилю спілкування з дітьми дошкільного віку (авторитарно-монологічного й особистісно-діалогічного стилю). Визначено критерії ефективності спілкування батьків з дітьми дошкільного віку (особистісно-діалогічний стиль спілкування, безумовно позитивне ставлення до дитини, суб'єкт-суб'єктна стратегія взаємодії), рівні прояву психологічно оптимального спілкування (високий, середній, низький). Визначено психологічні умови (формування в батьків прийомів ефективної комунікації, активізація дії перцептивних механізмів спілкування у батьків, розвиток конструктивних способів взаємодії батьків з дітьми), дотримання яких сприяло процесу оптимізації спілкування між батьками та дітьми, гармонізації батьківсько-дитячих стосунків. Обгрунтовано та доведено, що впровадження у процес родинної взаємодії особистісно орієнтованого підходу є вирішальною умовою оптимізації спілкування батьків з дітьми дошкільного віку. Розроблено рекомендації щодо використання психолого-педагогічних засобів оптимізації процесу спілкування дорослих з дітьми дошкільного віку.

З'ясовано соціальні, психологічні та педагогічні фактори дезадаптації учнів загальноосвітньої школи. Визначено сутність і ознаки рівня шкільної дезадаптації (ШД) і ступеня її розповсюдженості, а також стану дослідженості даної проблеми. За допомогою аналізу психолого-педагогічної літератури встановлено, що дезадаптація як психолого-педагогічний феномен спостерігається у значної кількості школярів України й інших країн, незалежно від рівня економічного розвитку. Розглянуто три основні типи прояву ШД: неуспішність в навчанні за відповідними вікові дитини програмами (когнітивний компонент ШД), постійні розлади емоційно-особистісного ставлення до окремих предметів (емоційно-оціночний, особистісний компонент ШД) і систематичні порушення поведінки у процесі навчання та в шкільному середовищі (поведінковий компонент ШД). Результати психолого-педагогічного обстеження учнів I - IV класів ЗНЗ свідчать про те, що кількість школярів з ознаками адаптаційних порушень і внаслідок цього з чітко вираженою потребою педагогічної допомоги становить 25 - 30 %.

Освещены социальные, психологические и педагогические факторы дезадаптации учеников общеобразовательной школы. Определены сущность и признаки школьной дезадаптации и степени ее распространенности, а также состояние исследуемой проблемы.

It is revealed essence school disadaptation and three types of its manifestations. They are brought statistical data, concerning its spreading amongst pupil of the general school. On base of the analysis of the scientific literature and own study by author are determined physician-biological, psychological, pedagogical and social reasons early school disadaptation, concerning health pupil, their social situation of the development and error in organizations of the school scholastic ambience.

Актуалізовано проблему впливу гендерних ролей на формування особистості. Розкрито сучасні бачення науковців щодо процесу розвитку та закріплення маскулінних, фемінних та андрогінних поведінкових атрибуцій. Акцентовано увагу на доцільності заохочення молоді до засвоєння кращих рис від обох статей, що сприятиме уникненню проявів упередженого ставлення до людей на підставі їх належності до певної статі. Емпірично досліджено особливості гендерних ролей учнів V, IX, XI класів. Визначено, що в цілому для дівчат характерною є фемінізація свого "Я" образу, для хлопців - маскулінізація. З'ясовано онтогенетичні закономірності стійкості тенденцій до загальноприйнятої нормативності "жіночності" та "мужності". Показано, що найбільш повно вони виявляються у ранньому юнацькому віці, менш виражено - у п'ятикласників, найнижчі показники у даному контексті мають старші підлітки. Доведено більшу схильність представників чоловічої статі до прояву андрогінних поведінкових форм. Зроблено припущення щодо яскравіше вираженої гнучкостість гендерно-рольової поведінки хлопців та потужніший потенціал соціально-адаптивного арсеналу їх психіки у порівнянні з ровесницями. Сприятливим віком для формування рис андрогінної поведінки в онтогенетичному проміжку, який вивчався, визначено період між 14 - 16-ма роками.

Обгрунтовано доцільність вивчення психомоторного стану дітей для визначення якості руху стеження, його точності й успішності, для характеристики нервових і психічних процесів. Виділено найбільш значущі характеристики рухової діяльності дітей віком 9 - 10 років. Досліджено динаміку показників стану психомоторних функцій організму дітей та діапазон відхилень від норми. Визначено, що найбільш суттєвий перерозподіл відбувся в параметрах часу переходу від "старих" до "нових" параметрів руху. Відзначено, що вірогідне погіршення інтегрального показника психомоторної функції наприкінці навчального року свідчить про застосування адекватних педагогічних технологій у процесі навчання.

Обоснована целесообразность изучения психомоторного состояния детей для определения качества движения слежения, его точности и успешности, для характеристики нервных и психических процессов. Выделены наиболее значимые характеристики двигательной деятельности детей в возрасте 9 - 10 лет. Исследована динамика показателей состояния психомоторных функций организма детей и диапазон отклонений от нормы. Установлено, что наиболее существенное перераспределение состоялось в параметрах времени перехода от "старых" к "новым" параметрам движения. Отмечено, что вероятно ухудшение интегрального показателя психомоторной функции в конце учебного года свидетельствует о применении адекватных педагогических технологий в процессе обучения.

Grounded is the expediency of learning of psychomotor conditions of children to determine the quality of motion tracking, its accuracy and success, to characterize the neural and mental processes. Emphasized are the most relevant characteristics of the motor activity of 9-10 years aged children. Investigated is the dynamics of indicators of psychomotor function of children and a range of deviations from the norm. Learned is that the most significant redistribution took place in the parameters of the time of transition from the "old" to "new" motion parameters. It is noted that the likely deterioration of the integral index of psychomotor function at the end of the school year shows the use of appropriate educational technology in learning.

Проведено теоретико-методологічний аналіз і наведено результати експериментального дослідження розвитку соціального інтелекту дітей шкільного віку. Розкрито зміст складових когнітивного, емоційного та поведінкового компонентів соціального інтелекту, досліджено закономірності впливу на особливості прояву цих складових вікових особливостей дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку, виявлено факторну структуру соціального інтелекту. Запропоновано корекційну програму розвитку певних складових соціального інтелекту дітей шкільного віку в залежності від особливостей розвитку цих складових у різних вікових періодах, здійснено її апробацію та визначено загальні тенденції можливостей розвитку складових когнітивного, емоційного та поведінкового компонентів соціального інтелекту.

Подано теоретико-методологічні, експериментальні та практичні результати вивчення психологічного становлення здорового способу життя учнівської молоді та педагогічних працівників у навчально-виховному процесі. Проаналізовано і узагальнено сучасні підходи до визначення основних понять дослідження. Розроблено й обгрунтовано концептуальні основи психологічної культури здорового способу життя особистості у навчально-виховному процесі. Здійснено психологічний аналіз основних структурно-функціональних компонентів і детермінант здорового способу життя учасників навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах. Запропоновано програму-практикум психологічного становлення здорового способу життя особистості за умов навчально-виховного процесу та здійснено її інноваційну апробацію в загальноосвітніх навчальних закладах.

Розкрито вплив медіапсихологічних чинників на становлення соціометричного статусу школяра в класі через емоції та цінності. Соціометричні статуси школяра у класі в "реалі", "офф-лайн" і "он-лайн" відрізняються. Для лідерів характерні більш тверді позиції в реалі, а аутсайдерам легше спілкуватися через Інтернет-мережу. Запропоновано термін "віртуальний" статус". Встановлено, що низькостатусні учні інтенсивніше включені в медіапростір і витрачають менше часу на особистісне спілкування. Виявлено відмінності медіауподобань лідерів та аутсайдерів. Високостатусні діти надають перевагу молодіжному, містичному, любовному, історичному медіаконтенту, а низькостатусні - кримінальному, військовому, науковому, космічному, політичному. Встановлено, що аутсайдер - це не завжди дитина, відкинута іншими учнями. Він може бути сам не зацікавлений у тісних взаєминах з однокласниками. Виявлено мотиви користування медіазасобами. Створено й апробовано тренінгову програму, спрямовану на підвищення соціометричного статусу аутсайдера у класі.

Розглянуто проблему розвитку психічного здоров'я молодших школярів засобами казкотерапії. Уточнено поняття "психічне здоров'я молодшого школяра", визначено його чинники та структурні компоненти - психофізичний, психологічний, соціально-психологічний, навчальний. Емпірично виявлено особливості прояву, рівні (високий, низький, середній), динаміку структурних компонентів психічного здоров'я молодших школярів упродовж навчання в початковій школі та зафіксовано перевагу середнього та низького рівнів. Створено модель розвитку психічного здоров'я молодших школярів засобами казкотерапії, що включає роботу з учнями, шкільним психологом, вчителями, батьками. Доведено ефективність профілактично-розвивальної роботи з розвитку психічного здоров'я молодших школярів засобами казкотерапії. Запропоновано методичні рекомендації для вчителів, батьків і практичних психологів загальноосвітніх навчальних закладів з метою розвитку та збереження психічного здоров'я молодшого школяра.

Презентовано теоретико-методологічний аналіз проблеми дослідження, психологічну сутність і структуру феномена "національна самосвідомість особистості юнацького віку". Обгрунтовано інтегративно-ціннісний підхід і принципи (національної самототожності, об'єктивації національного "Я", синергійності національного аутостереотипу та реальної (ідеальної) модальності національного "Я") вивчення генези національної самосвідомості особистості в юності. Розроблено й емпірично верифіковано її психологічну модель. Визначено критерії (здатність особистості до національної саморефлексії, ціннісне ставлення особистості до себе як суб'єкта нації, ціннісне ставлення особистості до представників своєї нації, здатність особистості до національно-психологічної саморегуляції), показники та рівні (високий, середній, низький) досліджуваного процесу. Експериментально встановлено психологічні особливості, механізми (національна саморефлексія, національна самоідентифікація, національно-психологічне відокремлення, національно-психологічна саморегуляція) і чинники та виявлено закономірності розвитку національної самосвідомості особистості в юності. Доведено ефективність впровадження програми психологічного супроводу розвитку національної самосвідомості особистості в юному віці.