На прикладі агроформувань як найскладніших інтегрованих виробничих систем розкрито сутність понять виробництва та виробничих систем, особливості виробничих і технологічних процесів, організаційних типів виробництва. Наведено розрахунки та шляхи скорочення тривалості виробничого циклу, охарактеризовано методи організації виробництва. Увагу приділено просторовому розташуванню процесу виробництва, його технічному обслуговуванню та регулюванню, а також організації, вимірюванню та раціоналізації трудових процесів. Проаналізовано шляхи формування якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції (послуг).

Розкрито поняття сутності та суспільного значення виробництва та виробничих систем. Висвітлено особливості виробничих і технологічних процесів, організаційних типів виробництва. Викладено розрахунки та шляхи скорочення тривалості виробничого циклу. Подано характеристики методів організації виробництва. Розглянуто особливості просторового розташування процесу виробництва, його технічного обслуговування та регулювання. Увагу приділено організації, вимірюванню та раціоналізації трудових процесів. Досліджено питання формування якості та забезпечення конкурентоспроможності продукції. Подано інформацію про перепроектування виробничих систем.

Розглянуто питання юридичної природи статусу Служби безпеки України, які виникають у процесі захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, та ряд інших питань.

Розглянуто питання становлення і розвитку Служби безпеки України. Проаналізовано нормативно-правові акти, які найбільш чітко відображають будь-які періоди розвитку даного інституту.

Розглянуто адміністративно-правовий статус Служби безпеки України, етапи становлення та розвитку спеціального правоохоронного органу в Україні, а також сучасну розбудову правового інституту. Досліджено теоретичні та практичні проблеми функціонування Служби безпеки України. Запропоновано концепцію адміністративно-правового статусу підрозділів Служби безпеки України, заходи щодо профілактики правопорушень і законності, порядок співпраці із засобами масової інформації та громадськістю. На підставі проведеного аналізу науково-теоретичних джерел і чинних нормативно-правових актів, які визначають правовий статус Служби безпеки України та посадових осіб, сформовано практичні пропозиції з удосконалення правового регулювання адміністративно-правового статусу інституту, окреслено шляхи подальшого удосконалення законодавства у сфері державної безпеки.

Досліджено сучасний стан, виявлені основні проблеми та окреслені перспективи розвитку зернопродуктового підкомплексу України. Зернове господарство є стратегічною галуззю агропромислового комплексу, що визначає за сучасних умов рівень розвитку всього аграрного сектора національної економіки. Визначені основні чинники, що впливають на ефективність діяльності суб'єктів господарювання. Встановлено, що стратегічно важливим є техніко-технологічне переозброєння підприємств зернопродуктового підкомплексу на інноваційно-інвестиційній основі. У забезпеченні подальшого розвитку зернопродуктового підкомплексу значну увагу необхідно приділити врегулюванню міжгалузевих відносин між виробниками зерна, переробними підприємствами та галузямиматеріально-технічного забезпечення процесів виробництва та переробки. Зерновий ринок виступає основою для формування пропозиції основних видів продовольчих продуктів для населення держави та їх вартості, а також важливим експортним товаром, незамінною сировиною для багатьох галузей АПВ. Визначена ролі держави у забезпеченні ефективного розвитку зернової галузі України.

Проведено дослідження процесу та визначено особливості формування "управління персоналом" в різних країнах світу в самостійну відокремлену науку. Розглянуто сучасні підходи до визначення поняття "управління персоналом" та надано узагальнене тлумачення зазначеного терміну. Визначено загальні та специфічні властивості трудових ресурсів організації та виявлено їх відмінні особливості від інших видів ресурсів. Встановлено основні відмінності в концепціях "управління персоналом" та "управління людськими ресурсами". Вивчено умови, що визначають ефективність управління людськими ресурсами. Прослідковано еволюцію підходів до управління персоналом: від концепції "управління трудовими ресурсами" до концепції "управління людиною". Визначено останні світові тенденції, характерні для сучасного етапу розвитку управління персоналом. Виявлено специфічні особливості управління людськими ресурсами.

Вивчено концептуальні підходи до процесу створення ефективної системи управління персоналом на основі оцінки сучасних світових тенденцій у цій сфері та з урахуванням впливу основних чинників. Встановлено, що для ъ підприємств є необхідним створення ефективних систем управління персоналом, спроможних виконувати надскладні задачі за сучасних умов. З цією метою необхідно докорінно змінювати концептуальні підходи, орієнтуючись на кращі світові приклади з урахуванням сформованих національних особливостей і традицій. Процес управління персоналом має здійснюватись безперервно і на усіх рівнях, що забезпечить конкурентоспроможність підприємства, реалізацію його стратегічної мети, забезпечення успішного розвитку. Відповідно до цього необхідним є створення ефективної сучасної системи управління персоналом, заснованої на концепціях "управління людськими ресурсами" та "управління людиною". При цьому кінцевою метою управління персоналом має бути максимальне збалансування інтересів підприємства з потребами і очікуваннями кожного працівника окремо та трудового колективу в цілому.

Розглянуто теоретичні підходи визначення суті категорії "ризик". Встановлено, що її трактування зумовлюється багатоаспектністю та складністю цього явища, що має безліч розбіжностей, а іноді протилежних реальних основ. Обгрунтовано необхідність створення сучасної ефективної системи управління ризиками з метою зниження рівня непередбачуваності негативних подій та нівелювання ступеня їх прояву, яка б відповідала сьогоденним вимогам. Запропоновано узагальнене трактування категорії "ризик-менеджмент". Досліджено найпоширеніші методи управління ризиками. Встановлено, що архітектура ризику за сучасних умов, спрямована на зміну управлінської парадигми організації. Доведено, що управління ризиком не може розглядатися як одномоментне рішення чи дія. Природа функціонування будь-якої організації потребує впровадження в її повсякденне життя формалізованої схеми ризик-менеджменту, при цьому ініціатива створення, впровадження та забезпечення функціонування дієвої системи ризик-менеджменту має виходити від топ-менеджменту організації, при цьому кожен працівник має відчувати власну причетність до цього процесу і нести частину особистої усвідомленої відповідальності.