Розкрито молекулярні механізми біологічної дії нових груп синтетичних поверхнево-активних речовин (азотвмісних імідазолінів, фосфоровмісних детергенів, неонолів) в організмі теплокровних тварин і людини. Обгрунтовано методи діагностики вільнорадикальної патології та методів прогнозування небезпечності сполук даного класу для людини. З'ясовано, що поверхнево-активні речовини є мембранотоксичними сполуками. Встановлено, що неспрятливий ефект детергентів-ксенобіотиків реалізується за участю механізмів порушення стабільності та функціонування активності мембран, посилення генерації вільних радикалів, активації перекисного окиснення ліпідів, розвитку окиснювального стресу. Доведено вплив поверхнево-активних речовин на системи біотрансформації ксенобіотиків, окиснювально-відновні процеси, механізми трансмембранного переносу, ультраструктуру органів. Наведено дані про зміни системи нейроендокринної регуляції, нейротрансмітерних процесів за регулярного надходження до організму синтетичних детергентів.

Проаналізовано особливості корекції розладів моторної функції шлунка у разі функціональної диспепсії та цукрового діабету (ЦД), клінічні особливості перебігу неалкогольного стеатогепатиту у хворих на ЦД 2-го типу та підвищення ефективності лікування. Описано патогенетичні механізми прогресування хронічного некалькульозного холециститу у хворих на ЦД 2-го типу. Висвітлено вплив діабетичного мікрооточення на секреторну активність моноцитів. Визначено показники вмісту імунореактивного інсуліну, С-пептиду у хворих на хронічний панкреатит за інсулінорезистентності. Розкрито взаємозв'язок адипоцитокінів з інсулінорезистентністю у хворих на артеріальну гіпертензію з ожирінням.

Наведено сучасне бачення дослідниками функціонального значення макро- і мікроелементів в організмі людини та експериментальних тварин, зокрема калію, натрію, кальцію, магнію, цинку і міді. Показано, що дослідження вмісту елементів в організмі поповнюють і поглиблюють сучасні уявлення про їх роль в організмі, характер перерозподілу за дії різних чинників, що є основою для розробки нових засобів діагностики і лікування багатьох захворювань, викликаних як екологічними чинниками й особливостями професійної діяльності, так і різними порушеннями гомеостазу макро- та мікроелементів різноманітної етіології.

Дано современное представление о функциональном значении макро- и микроэлементов в организме человека и экспериментальных животных, в частности калия, натрия, кальция, магния, цинка и меди. Показано, что исследования содержания элементов в организме пополняют и углубляют современные представления об их роли в организме, характере перераспределения при действии различных факторов, которые явялются основой для разработки новых средств диагностики и лечения многих заболеваний, вызванных как экологическими факторами и особенностями профессиональной деятельности, так и различными нарушениями гомеостаза макро- и микроэлементов разнообразной этиологии.

Визначено вміст макро- і мікроелементів (натрію, калію, кальцію, магнію, цинку та міді) в органах і тканинах осіб, що померли від отруєння етиловим алкоголем. За допомогою евристичного концептуального моделювання показано системні зв'язки між параметрами в секційному матеріалі різних органів і тканин. Встановлено можливість використання результатів дослідження вмісту цих макро- і мікроелементів як додаткового діагностичного критерію отруєння етиловим алкоголем.

Определено содержание макро- и микроэлементов (натрия, калия, магния, цинка и меди) в органах и тканях лиц, умерших от отравления этиловым алкоголем. С помощью эвристического концептуального моделирования показаны системные связи между параметрами в секционном материале различных органов и тканей. Установлена возможность использования результатов исследования содержания этих макро- и микроэлементов как дополнительного диагностического критерия отравления этиловым алкоголем.

Досліджено активність мембранозв'язаних ферментів (Ca²⁺- та Mg²⁺-АТФаз мембран гепатоцитів, глюкозо-6-фосфатдегідрогенази мембран еритроцитів) щурів лінії Вістар, яким перорально протягом 30 діб вводили водні розчини (доза - 1/100 ДЛ₅₀) синтезованих поверхнево-активних речовин (азотвмісних імідазолінів, фосфоровмісних детергентів, неонолів). Встановлено, що за тривалого надходження в організм детергенти призводять до зниження активності мембранозв'язаних ферментів. Результати підтверджують мембранотропний характер дії поверхнево-активних речовин різних класів та груп, свідчать про зміни катіонного балансу в токсикованих тварин і можливість гіпоксичного пошкодження клітин.

Досліджено вміст біогенних елементів у органах та тканинах щурів лінії Вістар, токсикованих перорально протягом 30 діб водними розчинами синтезованих поверхнево-активних речовин - фосфоровмісних детергентів і неонолів (доза - 1/10 ДЛ₅₀, 1/100 ДЛ₅₀). Встановлено зміни вмісту біогенних елементів у тканинах експериментальних тварин, що пов'язано з мембранотропними ефектами досліджуваних детергентів, змінами селективної проникності біологічних мембран, здатністю детергентів до комплексоутворення з макро- та мікроелементами.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р284.126-29

Рубрики:

Дія токсичних речовин на нервову систему

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано сучасні методи лікування цукрового діабету 2 типу. Оцінено глибину деструкцї м'язово-апоневротичних структур стопи у пацієнтів із хірургічними ускладненнями синдрому діабетичної стопи. Охарактеризовано стан ємнісних судин у хворих на гіпертонічну хворобу. Розглянуто рівень деяких маркерів системного запалення у хворих на діабетичну кардіоміопатію залежно від маси тіла. Досліджено взаємозв'язки між рівнем sCD40-ліганду, sVE-кадгерину та фактора віллебранда у хворих на гострий інфаркт міокарда з супутнім цукровим діабетом 2 типу. Визначено кількість жирової тканини і рівень адипокінів у здорових осіб. Вивчено матриксні металопротеїнази у хворих на гострий інфаркт міокарда. Здійснено оцінювання вмісту первинних продуктів пероксидації в ротовій рідині хворих на червоний плоский лишай на фоні інсулінзалежного цукрового діабету. Розкрито особливості впливу ожиріння на формування секреторних порушень та клінічний перебіг гастроезофагеальної рефлюксної хвороби в осіб молодого віку. Розглянуто гемомікроциркуляторні порушення у разі діабетичної ангіо-, ретино-, нейропатії у хворих на цукровий діабет 2 типу та їх корекцію. Проаналізовано показники ліпідного обміну у хворих на цукровий діабет 1 типу залежно від особливостей перебігу захворювання. Обгрунтовано клінічне рішення під час призначення антихелікобактерної терапії як методу профілактики шлунково-кишкових кровотеч.

Гнійно-запальні захворювання (ГЗЗ) є досить розповсюдженими серед усіх хірургічних захворювань у дітей. Етіологічною під час лікування цих ускладнень є протимікробна терапія. Сучасні патогенні мікроорганізми мають високий ступінь лікарської стійкості до протимікробних препаратів, що суттєво знижує ефективність лікування, сприяє розповсюдженню інфекції та розвитку Гнійно-запальних ускладнень. Мета дослідження - вивчити особливості продукції факторів патогенності S. aureus протягом доби та визначити на цій основі напрямки підвищення ефективності протимікробної терапії ГЗЗ у дітей. Експериментальні мікробіологічні дослідження in vitro з вивчення добової динаміки факторів патогенності збудників ГЗЗ у дітей. Матеріалом для дослідження слугували: ранова тканина, гнійний ексудат, перев'язувальний та шовний матеріал, катетери й дренажні конструкції. Мікробіологічні дослідження показали, що лікарська стійкість патогенних мікроорганізмів створюється за рахунок продукції різноманітних факторів агресії мікроорганізмів, в тому числі утворення біоплівок. Проведені дослідження довели, що рівень продукції факторів патогенності та чутливість S. aureus до протимікробних препаратів не однакові протягом доби. Зафіксовані піки підвищення адгезивної активності, вмісту тейхоєвих кислот, продукції планктонних клітин й формування щільних біоплівок S. aureus залежать від часу зведення протимікробних препаратів та максимальної концентрації препарату в організмі. Висновки: виявлена закономірність надала змогу розробити нову концепцію підвищення ефективності лікування ГЗЗ у дітей, а саме - зміну часу введення протимікробних засобів протягом доби з таким розрахунком, щоб період максимальної їх дії співпадав з періодами мінімальної лікарської стійкості патогенів. Це надає змогу суттєвим чином підвищити ефективність протимікробної терапії, не збільшуючи доз препаратів, що вводять.