В Україні з середини 1990-х років середній вік матері при народженні дитини і середній вік матері при народженні першої дитини поступово зростають. Така тенденція має місце майже в усіх європейських країнах, але темпи змін суттєво різняться між країнами. Розглянуто особливості процесу "постаріння материнства" в Україні та його відмінності від аналогічних змін в європейських країнах. Відкладання дітонародження в Україні є відносно новим феноменом, і в зв'язку з цим, незважаючи на відчутне підвищення середнього віку матері під час народження дитини і середнього віку матері при народженні первістка, рівень цих показників в Україні все ще залишається одним із найнижчих серед країн Європи. Аналіз тенденцій народжуваності разом із результатами соціально-демографічних обстежень щодо репродуктивних орієнтацій молодих людей надають змогу припустити, що в Україні середній вік матері під час народження дитини і середній вік матері при народженні первістка у найближчі 5 - 7 років зростатиме досить швидко, після чого темпи зростання значно уповільняться.

Мета роботи - спроба відповісти на питання, чи вдається у старіючому суспільстві, яке все ще активно залучене до ринку праці, уповільнити процес старіння знань і адаптуватися до мінливих очікувань на ринку праці. Європа приділяє дедалі більше уваги проблемам старіння населення і пов'язаним з цим процесом змінам, не тільки на демографічному, а й на духовному рівнях. Польща і Німеччина подібні за деякими демографічними тенденціями, тому було здійснено порівняльний аналіз цих двох країн. Презентація проблеми грунтується на аналізі документів, літератури з різних джерел, наукових дослідженнях в галузі використання нових технологій.

Проаналізовано сучасні становища внутрішньо переміщених осіб - жінок в Україні за результатами спеціального соціологічного опитування, що було підтримане Фондом народонаселення ООН у 2015 р. Дослідження виконано фахівцями Українського центру соціальних реформ у співпраці з Центром "Соціальний моніторинг", та охоплювало населення п'яти регіонів, що прийняли найбільший потік переселенців. Результати соціологічного опитування використані для окреслення загального досвіду переміщення опитаних жінок, включаючи причини та обставини переїзду. Простежено зміни в соціально-економічному статусі переміщених жінок на ринку праці, а також особливості формування їх сукупних доходів. Досліджено питання доступності різних типів суспільних послуг у громадах, які прийняли внутрішньо переміщених осіб. У висновках обурунтовано доцільність застосування гендерно-чутливого підходу до розробки та впровадження заходів політики з підтримки внутрішньо переміщених осіб та сприяння їх адаптації в громадах, що прийняли їх. Представлено деякі загальні рекомендації щодо координації зусиль з вирішення актуальних проблем переміщених жінок.

Гендерне насильство (ГН) - це глобальний феномен, що проявляється у всіх країнах світу в різноманітних формах, включаючи насильство в родині, торгівлю людьми, злочини на сексуальному підгрунті тощо. Однак у багатьох суспільствах це явище не одержує належного засудження внаслідок дії соціальних норм, культурних та релігійних бар'єрів. Зауважено, що ГН виступає спільним викликом для національних урядів та міжнародного співтовариства, обумовленим слабкою координацією між відповідальними урядовими органами та низьким рівнем секторальної здатності інститутів. Брак надійної статистики становить окрему проблему, оскільки факти ГН часто замовчуються, а жертви зазнають стигматизації в суспільстві. Досліджено проблематики ГН в Україні за даними МДОУ. Обстеження з питань поширення насильства проти жінок та адміністративних даних щодо чисельності зареєстрованих випадків ГН. Обгрунтовано основні джерела інформації про поширення та форми ГН в країні, досліджено їх переваги та обмеження. Викладені висновки та рекомендації можуть бути використані для формування пропозицій щодо національної політики, програм та інших політичних втручань з метою попередження та подолання гендерного насильства.

Узагальнено ключові результати гендерної оцінки сучасних тенденцій у сфері здоров'я та добробуту підлітків в Україні. Розглянуто проблемні питання охоплюють високий рівень захворюваності підлітків, включаючи ВІЛ-інфекцію та хвороби, що передаються статевим шляхом, брак обізнаності щодо шляхів передачі ВІЛ, поширення ризикованої поведінки та шкідливих звичок. Більшість із цих проблем є гендерно чутливими та можуть призводити до підвищеної вразливості хлопців або дівчат підліткового віку. Зокрема, ризиковані моделі поведінки та шкідливі звички більше поширені серед хлопців, включаючи ранній початок тютюнопаління та споживання алкоголю. Разом із тим, проблеми в сфері репродуктивного здоров'я більш актуальні для дівчат, оскільки саме вони переважають серед підлітків, хворих на інфекції, що передаються статевим шляхом. У контексті репродуктивного здоров'я особливу увагу приділено високій підлітковій народжуваності, оскільки за цим показником Україна значно випереджає країни Європи. Незадоволена потреба в контрацепції та брак знань щодо особливостей планування сім'ї також спричиняють поширення небажаних вагітностей та абортів серед дівчат-підлітків. Окреслено актуальну проблему насильства щодо дітей, що має чіткий гендерний вимір, включаючи вразливість до буллінгу, домашнього насильства, торгівлі людьми та залучення неповнолітніх дівчат до секс-роботи. На думку автора, особливі виклики в цьому контексті пов'язані зі становищем вразливих категорій підлітків та дітей, що мешкають в інтернатних закладах. Вирішення означених проблем потребує запровадження гендерно відповідального підходу до планування заходів політики, включаючи цільові інформаційні кампанії щодо популяризації здорового способу життя серед підлітків. Автор наголошує, що найбільш ефективними комунікаційним каналом у цьому випадку можуть стати мережа Інтернет та соціальні медіа. Стаття підготовлена в рамках Гендерного програмного огляду та Планування програми дій представництва ЮНІСЕФ в Україні.

Розглянуто питання наукового пошуку в сфері типологізації людського розвитку як соціального процесу. Запропоновано поняття незбалансованого людського розвитку, що характеризується високим рівнем загальновідомих індикаторів за умов збереження певних несприятливих явищ, які відображаються на загальній якості життя населення та обмежують потенціал подальшого розвитку. Розглянуто фактори незбалансованого впливу на процеси людського розвитку мають глобальний характер, тобто проявляються у всіх державах світу тією чи іншою мірою. Система таких детермінантів охоплює: високий рівень безробіття та майнової нерівності, брак демократичних прав і свобод у суспільстві, несталий характер розвитку, нестабільність політичного та соціального характеру, втрати культурного різноманіття та національної ідентичності, порушення процесів відтворення населення та викривлення його демографічної структури, високий рівень залежності від зовнішніх ресурсів розвитку. Розглянуто емпіричні дані, що характеризують окремі типи незбалансованого людського розвитку; особливу увагу приділено групі країн з дуже високим рівнем людського розвитку, згідно з класифікацією глобальних звітів Програми розвитку ООН. З метою оцінки інтенсивності впливу даних факторів, запропоновано ряд індикаторів, окреслено "екстремальні" значення відповідних показників, що дають можливість співвідносити оціночні ризики даних типів незбалансованого розвитку на міжнародному рівні. Відповідно до запропонованої класифікації розглянуто потенційні ризики прояву глобальних викликів людського розвитку в Україні, визначено найбільш проблемні аспекти, що потребують пріоритетної уваги та адекватної реакції в рамках державної політики. Зокрема, до найвищих ризиків вітчизняного суспільства віднесено низький рівень безпеки, оцінений за часткою населення, яке почувається безпечно, та кількістю біженців протягом 2000 - 2012 рр., низький рівень екологічної ефективності ведення господарства, а також низьку якість зайнятості населення.

The article is devoted to defining the tasks and principles ofefficient social policy in present social transformations. The problem of the tradeoff between social and economic priorities is grounded, while the need in searching for a compromise between various goals of social development is discussed. Basic contradictions, faced by decision-makers when formulating social policies, are outlined, as well as approaches to determination of vulnerable population groups. The author's understanding of social progress is proposed to unify different visions of social policy models. Base principles, which should be used for implementation of and responsible social policies, are developed. The need in evaluation of social policy results is grounded with a particular emphasis on application expansion of subjective estimations based on "indirect" indicators and sociological surveys. The need in consideration of public opinion is discussed with regard not only to the results of social programs, but also to goal-setting in the field of social policy.

Представлено результати дослідження інвестиційних умов розвитку соціальної інфраструктури. Сучасний стан об'єктів соціальної сфери, нагромадження морально і фізично застарілих фондів негативно впливають на ефективність діяльності соціальних галузей та не дозволяють якісно і своєчасно надавати послуги населенню за місцем проживання. Виявлено основні тенденції та особливості інвестиційної діяльності у галузях соціальної інфраструктури в Україні у 2001 - 2013 рр.; досліджено роль державних інвестицій у розвитку освіти, охорони здоров'я, житлового будівництва у сфері культури та спорту, діяльності готелів та ресторанів; динаміку обсягів уведення в дію соціальних об'єктів; визначено особливості структури інвестицій за джерелами фінансування. Емпіричну основу дослідження склали матеріали зі статистики інвестицій та основних засобів Державної служби статистики України.

Розглянуто процес внутрішнього переміщення осіб (ВПО) в Україні протягом перших шести місяців після його початку. Дослідження проведено на основі вторинної інформації - використані статистичні дані кількості зареєстрованих ВПО, законодавчі акти України, звіти міжнародних організацій, заяви представників неурядових організацій і державних органів України. Визначено основні характеристики процесу внутрішнього переміщення в Україні. З'ясовано, що ВПО формують дві групи - з Автономної Республіки Крим і зі Східних областей України, які мають свої особливості. Проведено аналіз формування державної політики України щодо ВПО. Увагу приділено наявним проблемам у таких сферах: розбудова термінологічного апарату, створення системи реєстрації ВПО, формування законодавчої бази і державних інституцій, забезпечення житлом, реєстрація перебування, доступ до соціального захисту і вирішення вітальних потреб даної групи. Встановлено, що потребує ухвалення закон, який визначатиме статус ВПО. Необхідно прийняття державних програм, спрямованих на забезпечення потреб двох категорій ВПО з урахуванням їх життєвих стратегій. Серед завдань держави - робота з громадською думкою і попередження негативного ставлення до переселенців, внесення змін до податкового законодавства країни з метою залучення фінансової допомоги донорів.

Визначено приблизну кількість українських трудових мігрантів, які постраждали від трудової експлуатації під час роботи за кордоном. Використано систему індикаторів трудової експлуатації, що розроблена Міжнародною організацією праці. Аналіз здійснено на основі результатів трьох модульних вибіркових обстежень із питань трудової міграції, які були проведені в Україні за однаковою методологією й охоплюють періоди 2007 - 2008, 2010 - 2012 та 2015 - 2017 рр. У дослідженні використані шість із дев'яти індикаторів Міжнародної організації праці ("надмірна кількість робочих днів або робочих годин", "небезпечна праця", "дуже погані умови праці", "відсутність поваги до законів про працю або укладеного контракту", "низька зарплата або її відсутність", "відсутність соціального захисту"), яким відповідають дванадцять індикаторів, що присутні у трьох модульних вибіркових обстеженнях з питань трудової міграції. Увагу приділено таким показникам трудової експлуатації: "робота понад 61 годину на тиждень", "несприятливі умови праці", "робота відрізнялася від обіцяної", "переведення від одного роботодавця до іншого", "робоче місце відрізнялося від обіцяного", "оплата затримувалась або виплачувалась в неповному обсязі", "відсутність письмового трудового договору", "відсутність оплачуваних лікарняних", "відсутність вихідних", "відсутність медичного страхування", "відсутність соціального захисту", "відсутність жодного виду соціальних пільг". Проаналізовано шляхи пошуку роботи за кордоном і правовий статус українських трудових мігрантів у країні призначення. Встановлено, що 10 - 20 % українських трудових мігрантів стикалися з проявами трудової експлуатації під час роботи за кордоном. До 50 % українських трудових мігрантів перебувають у групі ризику внаслідок пошуку робочого місця через неофіційні канали та відсутність письмового договору з роботодавцем. Основними причинами поширення трудової експлуатації серед українських трудових мігрантів визнано низький рівень обізнаності з явищем трудової експлуатації, своїми правами, а також нехтування власною безпекою.

Розглянуто житлові умови найбільш уразливих категорій внутрішньо переміщених осіб (особи старше 60-ти років і сім'ї з дітьми) у дев'яти областях України "другого кола" розселення переселенців: у Вінницькій, Житомирській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Сумській, Херсонській, Черкаській та Чернігівській областях. Дослідження виконано на основі опитування внутрішньо переміщених осіб і місцевого населення. Здійснено моніторинг цін у дев'яти обласних містах. Проведено напівструктуровані інтерв'ю з експертами ринку нерухомості зазначених областей. Увагу приділено таким аспектам: тип приміщення, у якому проживають внутрішньо переміщені особи; визначення частки доходів, яку витрачають переселенці на житло; плани внутрішньо переміщених осіб на переїзд; труднощі і випадки дискримінації, з якими стикалися внутрішньо переміщені особи під час пошуку житла; ставлення місцевого населення до внутрішньо переміщених осіб. З'ясовано, що частка внутрішньо переміщених осіб від чисельності постійного населення області у межах до 2 % не впливає на ринок житла в області. Підтверджено потребу внутрішньо переміщених осіб у постійному житлі, яка може бути задовільнена шляхом надання соціального житла і цільових виплат на оренду.

Дослідження зосереджено на міграції українських громадян до Європейського Союзу у пошуку роботи. Розглянуто унікальні характеристики українських мігрантів і реакцію Європейського Союзу на іммігрантів. Європейська міграційна політика є ефективною, але вона не є достатньою в частині роботи з трудовими мігрантами вцілому і з українськими трудовими іммігрантами. Основною проблемою є нерозуміння ключових особливостей іммігрантів. Cтверджено, що замість політики на державному рівні, більше уваги необхідно приділяти самим мігрантам. Коли уряди європейських країн почнуть розуміти ключові характеристики і мотивації іммігрантів, вони зможуть взаємодіяти з ними більш ефективно. Діаспора тоді може стати інструментом політики. Українські мігранти тримаються разом і підтримують один одного в чужій країні, крім того, саме діаспора є основним каналом передачі достовірної інформації, а не інші відкриті джерела. Шляхом створення регульованих відносин між урядами європейських країн та українською діаспорою буде досягнуто два важливих результати: по-перше, уряд матиме краще знання про те, що мігранти роблять, коли вони знаходяться вже в країні, по-друге, мігранти можуть одержати доступ до більшого обсягу життєво необхідної інформації (про основні аспекти відповідного законодавства, про доступну допомогу, про ринки праці або житла тощо). З лібералізацією візового режиму між Європейським Союзом та Україною переосмислення міграційної політики ЄС є необхідним.

В сучасному глобалізованому світі сфера вищої освіти, як важливий чинник забезпечення міжнародної конкурентоспроможності кожної країни, зазнає кардинальних змін: зростають масштаби освіти, збільшується освітній термін, посилюється загальний характер вищої освіти. У провідних країнах очікувана тривалість усіх рівнів освіти наближається до 20 років (Фінляндія - 19,7, Ісландія - 19,5, Швеція - 19,2 роки і т. ін.). В середньому в країнах ОЕСР вона складає 17,5 років, а в 19 країнах ЄС - 17,7 років. Стрімко зростає чисельність студентів та частки населення з вищою освітою. З 1999 по 2010 рр. студентський контингент у світі збільшився на 91 % і сягнув з 93 до 178 мільйонів. Збільшення чисельності студентів спостерігається у всіх країнах, але найбільшою мірою - в країнах з перехідною економікою та країнах динамічного розвитку. Зростають показники залучення населення в систему вищої освіти: в Україні частка населення віком 18 - 25 років, яка перебуває в системі вищої освіти, складає 79 % цієї вікової групи, в РФ - 76 %. Найвищими в світі є показники Республіки Корея (103 %) та США (95 %). Частка населення з вищою освітою зростає зі зменшенням віку: вищу освіту має 35 % молоді віком 25 - 34 роки та всього 20 % населення віком 55 - 64 роки. Це означає, що вища освіта вже набуває не тільки масового, а й майже загального характеру. Важливою ознакою процесу інтернаціоналізації освіти є зростання чисельності іноземних студентів у світі в абсолютному та відносному вимірах. З 2000 по 2011 рік чисельність іноземних студентів зросла більше ніж удвічі (на 206 %). Лідерами світового ринку освітніх послуг виступають такі країни, як США, Об'єднане Королівство, Австралія, Німеччина, РФ, Південна Африка, Китай, Індія, Мексика, Малайзія та ін. Україна має великий потенціал і постійно збільшує чисельність іноземних студентів: в 2013 р. вже 65 тис. іноземців навчалось у країні. Про загострення конкуренції в глобальному освітньому просторі свідчить поява міжнародних рейтингів університетів, які стають ключовим засобом підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку освітніх послуг. Найбільш популярними на даний момент виступають: рейтинг Шанхайського університету ARWU (Китай), QS World University Ranking (Об'єднане Королівство), Webometrics Ranking of World University (Іспанія) та ін. Входження до світового та європейського освітнього простору для сучасної України означає: активна участь в Болонському процесі, розвиток міжнародної співпраці на рівні університетів та країни в цілому, розробку державної стратегії підвищення конкурентоспроможності українських університетів.

This article diagnoses the use of instruments supporting entrepreneurship by the Podkarpackie Province communes. The main research problem was formulated as follows: Do the instruments ofsupporting entrepreneurship used by self-government affect the development ofeconomic initiatives in the area of the surveyed communes - We analyzed it in two areas. The first one focuses on the present state, analyzing the quality and directions of actions taken by commune authorities in supporting economic initiatives as well as their results. The second one attempts at pointing the solutions conducive to enterprise development and instruments ensuring their stimulation. The main problem is accompanied by a number of detailed questions about the most frequent and effective support forms, the reasons behind their choice, the assumptions of constructed development strategies and investments made to improve the conditions of conducting business activities.

Проаналізовано міжрегіональні міграційні потоки в Україні у 2008 - 2012 рр. та виявлено їх детермінанти. Міграція в основному мала місце або між сусідніми регіонами з аналогічним рівнем соціально-економічного розвитку, або в/зі столиці. Водночас люди рідко переїжджали з бідних регіонів із наявним дефіцитом робочих місць, розташованих переважно у західній частині України, у відносно багатші регіони на сході. Висвітлено питання можливих причин таких тенденцій на основі аналізу даних державної статистики про зареєстровані потоки між регіонами України у 2008 та 2012 рр. із застосуванням модифікованої гравітаційної моделі. Оцінено вплив географічної та економічної відстані, спільного кордону і спільної мови, чисельності та складу населення, доходу на душу населення, рівня безробіття, соціальних та екологічних чинників.

Досліджено соціальну політику Ізраїлю в області прийому іноземних робітників. Зроблено зіставлення прав іноземних та ізраїльських працівників на місцевому ринку праці. Проаналізовано діючу систему соціального страхування та специфічні права іноземних робітників. Виявлено порушення соціальних прав та визначено причини, що призводять до даних порушень.

The purpose of this research is to appraise an impact of population aging on social and economic development in Ukraine. The author has scrutinized the problem of further pressure on state budget stipulated by growing share of aged persons, and surveyed the pattern of mutual influence of aging and social and economic processes. It is overviewed the features of aging in Ukraine in comparison with some European countries. The special attention is paid to the justification of system of measures for the implementation commitments in the framework of regional strategy of The Madrid International Plan of Action on Ageing, and for equitable and sustainable economic growth promotion. The author has estimated the level of intergeneration inequity in Ukraine for 1999 - 2011, and studied main dynamic tendencies in this area. The philosophy of the system of social support of aged persons was examined, with the system of social assistance and social services, and social servieces use. The author has proposed the lines of expanding of employment opportunities for aged persons, analyzed their structures of income, the poverty features and social exclusion of aged persons. Special stress was put on the challenges of pension system today, and specially, those which are growing more acute in connection with the progressive population aging.

Мета статті - дослідження проблем формування та реалізації конкурентоспроможності робочої сили в Україні, визначення напрямів її підвищення в умовах інноваційних змін. Досліджено економічний зміст категорії "конкурентоспроможність робочої сили" в умовах глобалізаційних змін. Обгрунтовано об'єктивність стратегічних зміни технологічного способу виробництва та набуття суспільним розвитком ознак інноваційності. Доведено, що конкурентоспроможність робочої сили відображає не тільки наявний потенціал, але й можливості реалізації цінових та нецінових конкурентних переваг людських ресурсів. Досліджено специфіку формування та реалізації конкурентоспроможності робочої сили в умовах інноваційних змін. Обгрунтовано необхідність використання нецінових конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності робочої сили. Доведено, що конкурентні переваги в інноваційно спрямованих секторах економіки можуть бути одержані професійно мобільними працівниками з високим рівнем кваліфікації, що володіють сучасними комптенціями. Проаналізовано індикатори розвиненості людського капіталу, що характеризують наявність та можливості використання кваліфікацій. Обгрунтовані можливості та необхідність підвищення професійно-кваліфікаційної мобільності працівників. Визначено напрями реалізації цінових та нецінових конкурентних переваг робочої сили, що передбачають поглиблення знань, умінь, навичок працівників, створення належних умов найму та оплати праці, урізноманітнення змісту та характеру праці.

Висвітлено проблеми формування системи прогнозування потреб економіки в робочій силі з урахуванням європейського досвіду. Проаналізовано законодавчий базис формування системи прогнозування навичок в ЄС. Визначено методологічні підходи до інформаційного та організаційного забезпечення системи прогнозування навичок CEDEFOP та можливості її застосування в Україні. Запропоновано основні напрями формування системи прогнозування потреб економіки в робочій силі за професіями, які базуються на досвіді ЄС. Представлено основні методологічні підходи до середньострокового прогнозування потреб ринку праці, розроблені Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, які передбачають розрахунок індикаторів додаткових потреб у робочій силі. Обгрунтовано необхідність забезпечення надійної статистичної бази соціального діалогу між основними стейкходерами, зацікавленими в узгодженні попиту і пропозиції робочої сили (включаючи роботодавців, освітні заклади, місцеві та центральні органи влади, неурядові організації).

The mean poverty gap, defined as the country's average shortfall of the (equivalised) household income with respect to a set threshold, is generally regarded as an important measure of monetary poverty. We show that it is not suitable for international comparisons and propose two related alternatives, one based on the log-transformation of income. The methods are applied to the cross-sectional component of the EU-SILC database from 2007.