Обгрунтовано методологічні засади визначення соціальних повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня в умовах їх децентралізації та розгортання в Україні адміністративно-територіальної реформи; висвітлені фактори і проблеми їх реалізації в контексті усталення організаційно-економічного механізму забезпечення якості життєдіяльності територіальних громад. Взаємодія категорій макроекономіки, регіональної економіки, економіки соціальної сфери та сфери послуг окреслює основні напрями соціальних повноважень місцевого самоврядування з огляду на життєву і соціальну значущість задоволення відповідних потреб спільноти як провідний фактор усталення її розвитку та оптимізації конкурентного потенціалу. Критерієм виділення іманентних соціальних повноважень місцевого самоврядування є задоволення потреб соціальних і вікових категорій мешканців громади, їх функціональних груп, окремих індивідів, що вмотивовані першочерговою життєвою необхідністю та організацією споживання суспільно корисних послуг здебільшого повсякденного і періодичного попиту. Делегування соціальних повноважень місцевому самоврядуванню визначається роллю такої діяльності у: вирівнюванні стартових можливостей людського розвитку локальної спільноти (порівняно із регіональними, загально- і міждержавними параметрами); усталенні процесів її функціонування як конкурентоспроможної соціально-економічної підсистеми, в тому числі завдяки реалізації стимулів інноваційної диверсифікації господарства.

За умов трансформації структури зайнятості проблеми узгодження кваліфікацій робочої сили з потребами наявних, новостворених та перспективних робочих місць набувають першочергового значення. Розглянуто практичні аспекти побудови соціального діалогу у сфері прогнозування кваліфікацій. На прикладі дванадцяти країн-членів ЄС досліджено механізми взаємодії соціальних партнерів у напрямі прогнозування кваліфікованої робочої сили. Визначено проблеми узгодження кваліфікацій із потребами ринку праці в Україні. Запропоновано механізм соціального діалогу у сфері прогнозування кваліфікацій, що спрямований на реалізацію інтересів усіх суб'єктів, зацікавлених в узгодженні кваліфікацій з економічними потребами; підвищення якості моніторингу ринків праці та освіти, визначення поточних та перспективних потреб у кваліфікаціях; створення достовірного інформаційного забезпечення для прийняття рішень щодо перспективних інвестицій у людський капітал на всіх рівнях. Визначено очікувані позитивні ефекти від реалізації соціального діалогу у сфері прогнозування кваліфікацій для нано-, мікро-, макрорівнів.

Досліджено особливості трансформації сільського розселення, що обумовлені впливом змін у продуктивності сільської економіки України, розкрито специфіку характерного для них зв'язку та взаємовпливу, обгрунтовано основні закономірності взаємодії (системність розвитку, взаємоадаптивність, збалансованість, субсидіарність, посилення державного та місцевого впливу). Причинно-наслідковий зв'язок між зрушеннями у продуктивності сільської економіки та обумовленою її зростанням трансформацією сільського розселення простежується у довгостроковому корегувальному впливові через інституційно-економічну, інвестиційно-інноваційну, організаційно-управлінську, соціально-економічну та соціально-демографічну групи чинників. Установлено, що на тлі зростання продуктивності сільської економіки активізуються відтворювальні процеси, еволюціонує сільська поселенська мережа, триває локалізація населення навколо високопродуктивних господарств, змінюється функціональність сільських поселень та поселенські настрої селян. Проаналізовано сучасні тенденції трансформації сільського розселення і продуктивності сільської економіки та обурунтовано ймовірні їхні зрушення на середньострокову перспективу. Обгрунтовано напрями нарощування продуктивного потенціалу села як запоруки самовідтворення сільських поселень та збереження людського капіталу, першочерговими серед яких є зростання багатофункціональності сільських населених пунктів, капіталоозброєності та продуктивності праці, залучення в організований агроринок особистих селянських і дрібних фермерських господарств шляхом їх об'єднання в продуктивніші форми господарювання.

Досліджено соціальні аспекти функціонування сфери рекреації та туризму як важливої складової людського розвитку, визначено соціальні результати рекреаційно-туристичної діяльності, узагальнено основні напрями впливу рекреації та туризму на людський розвиток і соціально-економічний розвиток держави, обгрунтовано особливості сучасного розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. Проаналізовано динаміку споживання домогосподарствами рекреаційно-туристичних послуг, показників функціонування сфери рекреації та туризму (кількість суб'єктів, чисельність споживачів та ін.), витрати на рекреаційно-туристичні послуги в абсолютних та відносних показниках. Соціальна результативність функціонування сфери рекреації та туризму охарактеризована за допомогою аналізу доступності й охоплення оздоровчими послугами окремих категорій населення, а саме: дітей, дітей з особливими потребами, постраждалих від аварії на ЧАЕС, учасників АТО. Доведено, що сфера рекреації та туризму здійснює як прямий вплив на соціальні параметри життя населення (поліпшення здоров'я та людського розвитку загалом), так і опосередкований вплив через поліпшення показників економічного розвитку країни: зростання ВВП, доходів населення, зайнятості тощо. Покращання всіх параметрів економічного життя населення є фундаментом підвищення його добробуту, поліпшення здоров'я та збільшення тривалості життя. Зростання доходів населення надалі стає фактором прискореного розвитку у т.ч. і сфери рекреації та туризму.

Низкая эффективность системы социальной поддержки в Украине на фоне кризисных явлений и невозможности увеличивать объемы социальных расходов неизбежно должны были привести к тотальному дефициту государственных финансов и необходимости проведения реформ. Представленные в статье модельные расчеты по гипотетическому сценарию доказывают, что в случае сохранения системы неизменной, до 2020 г. она требовала бы существенного увеличения объемов финансирования, но при этом не гарантировала бы действенной поддержки наиболее нуждающихся и уменьшения масштабов бедности в стране. Результаты реформ, которые начались в 2014 г., оценивать рано, поскольку временной отрезок слишком мал для отслеживания влияния изменений, а трансформационные процессы еще продолжаются. Однако можно говорить об ожидаемых результатах, основываясь на уже принятых законодательных изменениях в сфере социальной поддержки и на прогнозах социально-экономического развития страны. Исследования доказывают, что реформы в системе социальной поддержки, происходящие в 2014 - 2016 гг., могут дать вполне ощутимые результаты уже к 2020 г., в частности, относительно повышения адресации средств наиболее нуждающимся слоям населения с одновременным снижением общей стоимости социальных программ относительно ВВП. Для достижения ожидаемых результатов реформ необходимым условием выступает соблюдение баланса между экономической и социальной эффективностью, что предусматривает, с одной стороны, эффективное использование государственных финансов, а с другой - максимальное следование принципу социальной справедливости в обществе.

Розглянуто оцінки сучасних тенденцій зовнішніх трудових міграцій населення України та їх впливу на довгостроковий соціально-економічний розвиток. Зовнішня трудову міграцію розглянуто як сукупність трьох типів (разовий виїзд з поверненням; циркулярна міграція; довгострокова міграція, що переходить у постійну), які є взаємозв'язаними і можуть трансформуватися один в інший. Визначено основні наслідки зовнішніх трудових міграцій, показано існування взаємозв'язків між позитивними та негативними наслідками процесу. Здійснено оцінювання кількісних параметрів довгострокового впливу сучасних тенденцій трудових міграцій на демографічну ситуацію та розвиток ринку праці. Виявлено, що можливий перехід зовнішньої трудової міграції у постійну форму суттєво не впливатиме на прогнозну динаміку чисельності та складу населення, але додаткове зменшення чисельності економічно активного населення, спричинене трудовою міграцією, на 3 - 4 роки прискорить настання ситуації дефіциту робочої сили в Україні. Класифіковано напрями використання грошових переказів залежно від ступеня корисності для економічного розвитку, визначено вплив грошових переказів на територіальну диференціацію доходів населення України. Показано, що грошові перекази від зовнішніх трудових мігрантів нівелюють шосту частину наявної територіальної диференціації доходів населення України. На основі аналітичних розробок, створених у процесі дослідження, сформовані рекомендації щодо вдосконалення державної міграційної політики за сучасних умов.

Проаналізовано сучасні становища внутрішньо переміщених осіб - жінок в Україні за результатами спеціального соціологічного опитування, що було підтримане Фондом народонаселення ООН у 2015 р. Дослідження виконано фахівцями Українського центру соціальних реформ у співпраці з Центром "Соціальний моніторинг", та охоплювало населення п'яти регіонів, що прийняли найбільший потік переселенців. Результати соціологічного опитування використані для окреслення загального досвіду переміщення опитаних жінок, включаючи причини та обставини переїзду. Простежено зміни в соціально-економічному статусі переміщених жінок на ринку праці, а також особливості формування їх сукупних доходів. Досліджено питання доступності різних типів суспільних послуг у громадах, які прийняли внутрішньо переміщених осіб. У висновках обурунтовано доцільність застосування гендерно-чутливого підходу до розробки та впровадження заходів політики з підтримки внутрішньо переміщених осіб та сприяння їх адаптації в громадах, що прийняли їх. Представлено деякі загальні рекомендації щодо координації зусиль з вирішення актуальних проблем переміщених жінок.

Розглянуто проблему пошуку ефективних форм соціального обслуговування осіб похилого віку в контексті тенденції збільшення тривалості життя і зростання чисельності людей похилого віку. Поряд із завданням оптимізації витрат на догляд за особами похилого віку на порядок денний поставлено завдання забезпечення гуманістичного ставлення до осіб, які потребують довготривалого догляду. Зокрема, мова йде про скорочення стаціонарного догляду в структурі соціального обслуговування осіб похилого віку - деінституціалізацію. Висвітлено чинники переходу від стаціонарного догляду для осіб похилого віку до організації догляду за місцем проживання, на рівні громади. Описано деінституціоналізацію соціального обслуговування як перспективний напрям реформування, проаналізовано зарубіжні тенденції, підходи, досвід. Розглянуто аргументи щодо переходу від інституційної системи догляду до системи послуг на рівні громади, сімейного типу. Виділено основні сімейні форми влаштування для осіб похилого віку як альтернативу стаціонарному догляду. На основі здійсненого аналізу запропоновано алгоритм деінституціоналізації соціального обслуговування осіб похилого віку в Україні. Виділено підготовчий етап та етап впровадження. Перший складається з таких кроків, як оцінка системи та ресурсів; розробка нормативних документів; організація пілотних опитувань. Другий - створення єдиної електронної бази даних суб'єктів; підготовка спеціалістів, підтримка надавачів послуг сімейного типу та клієнтів; організація контролю та моніторингу забезпечення потреб осіб похилого віку. Надано рекомендації щодо впровадження альтернативних форм догляду в сучасних українських реаліях.

Протягом всієї історії людства існували значні диспропорції в рівні та якості життя населення. За останні століття в житті людей відбулись великі зміни, що загалом посприяли покращанню в житті одних країн чи регіонів і погіршенню в інших. Іншою проблемою стало наростання поселенських диспропорцій в рівні та якості життя, що частково спричиняє зменшення людності сіл та містечок і неконтрольоване зростання міст. Особливо гострим питання подолання територіальних диспропорцій у рівні та якості життя постало у країнах, великих за площею, та таких, де значна частина території держави характеризується складними рельєфними чи кліматичними умовами, а також в урбанізованих країнах, де спостерігається значний розрив між сучасними містами і депресивною за умовами життя провінцією. Аналізуючи міжнародний досвід з подолання територіальних диспропорцій у рівні та якості життя населення можна виділити основні інструменти, які для цього використовують держави: федеральні субсидії та трансферти, податкові преференції, платежі вирівнювання, делегування вирішення найважливіших соціальних проблем на місця, створення спеціальних торгових зон, створення спеціалізованих фондів та інститутів розвитку відсталих регіонів, розвиток інфраструктурних проектів, створення державних підприємств та державні інвестиції.

Актуалізація досліджень трансформаційних зрушень у соціально-економічному розвитку сільських поселень в Україні обумовлена необхідністю забезпечення їх комплексного, поліфункціонального розвитку в складних умовах суспільно-політичної нестабільності, загострення соціальних проблем та посилення економічних обмежень щодо їх успішного вирішення. Сільські території країни, їх поселення перебувають під впливом складних і суперечливих процесів реформування економічної основи їх розвитку, що посилює невизначеність та соціальні ризики для сільського населення в частині організації господарської діяльності, її доходності та одержання населенням необхідного рівня трудового доходу, а відтак рівня і якості життя. У зв'язку з цим розглянуто основні трансформаційні зміни у сільській поселенській мережі, соціально-економічній основі її функціонування і розвитку з погляду інтересів населення, його можливостей реалізувати власний трудовий потенціал за місцем проживання. Обгрунтовано, що сучасні трансформаційні зміни в сільських поселеннях не відповідають європейській практиці активізації поселенського потенціалу, при цьому більшість обмежень має системний характер. Це передбачає формування концептуально нової державної регіональної політики, орієнтованої на комплексний розвиток сільських поселень, зменшення їх відмінностей у напрямах і формах соціально-економічного розвитку від міських поселень. Доведено, що імплементація досвіду європейських країн, насамперед східноєвропейських, надасть змогу досягти значних успіхів на шляху створення належних умов для проживання і ведення бізнесу у сільських поселеннях.

Здійснено оцінку ресурсного потенціалу Кіровоградської області, визначено тенденції змін на регіональному ринку праці. Розкрито особливості формування та використання трудового потенціалу, здійснено оцінку рівня кадрового забезпечення Кіровоградської області. Оцінка грунтується на поєднанні інформації офіційних статистичних джерел та результатів дослідження автора, що забезпечує її комплексність. Проаналізовано індекс регіонального людського розвитку та охарактеризовано динаміку індексу за останні 10 років. За результатами оцінки рівня регіонального людського розвитку Кіровоградської області запропоновані першочергові завдання за наступними блоками: відтворення населення, соціальне середовище, комфортне життя, добробут та гідна праця. Результати дослідження дозволяють оцінити позитивні та негативні зміни на ринку праці, у сфері зайнятості населення, а також у системі підготовки та підвищення кваліфікації працівників. Сформульовано заходи щодо підвищення якості формування, ефективності використання та рівня розвитку ресурсного потенціалу області.

На сьогодні у контексті вивчення людського розвитку актуалізуються проблеми регіональних диспропорцій у розвитку міських поселень та сільської місцевості. Особливий інтерес становлять відмінності за такими аспектами людського розвитку як відтворення населення, соціальне становище, комфортність проживання, добробут, гідна праця та освіта. Отже, постає необхідність у розробці методичних підходів, які б дали можливість врахувати зазначені відмінності у процесі оцінки людського розвитку. Окреслено методичні підходи до побудови субіндексів регіонального людського розвитку на прикладі методичних принципів формування субіндексів з урахуванням типу місцевості проживання. Проведено відбір показників із наявної бази індексу регіонального людського розвитку, за якими доступна статистична інформація у розрізі місто-село, із застосуванням принципу максимальної узгодженості основного індексу регіонального людського розвитку із субіндексами. Здійснено перевірку показників стосовно забезпечення якості даних та сформовано перелік окремих показників, для яких необхідно реалізувати процедуру покращання надійності даних, наведено приклад ефектів від проведення такої процедури. Розраховано субіндекси людського розвитку міських поселень та сільської місцевості, надано основні результати та розбіжності у регіональному та міжпоселенському розрізі.

Досліджено сучасні виклики людського розвитку в контексті істотної залежності країн від зовнішніх ресурсів. Як подібні проблеми глобального характеру обгрунтовано: залежність розвитку від імпорту сировинних ресурсів, притоку робочої сили, зовнішніх фінансових ресурсів та інновацій. Досліджено відповідні виклики в групі високорозвинених країн світу, запропоновано ряд індикаторів моніторингу та оцінки ризиків залежності від зовнішніх ресурсів для міжнародних порівнянь. Проаналізовано основні загрози, які обмежують перспективи збалансованого людського розвитку України на національному та регіональному рівні з огляду на істотну залежність від різних груп ресурсів. Зокрема, дуже високим залишається ступінь залежності країни від зовнішніх паливних ресурсів, що не лише несе загрози в контексті енергетичної безпеки, а й стримує загальні перспективи економічного зростання та соціального розвитку. Разом з тим, сировинна залежність не компенсується інноваційною спрямованістю пріоритетів розвитку, наявністю власного технологічного потенціалу, в той час як усе більша зовнішня заборгованість є причиною нових викликів довготривалого характеру. Саме тому окреслені соціальні ризики мають бути враховані у процесі розробки політики, спрямованої на забезпечення соціального прогресу, сталого економічного зростання та високого рівня людського розвитку.

Здійснено концептуальний аналіз співвідношення понять довіри та соціального капіталу, виявлено чинники самоорганізаційного потенціалу локального соціального капіталу. Імператив довіри як ціннісно-нормативну настанову надійних соціальних взаємодій визначено змістовною основою соціального капіталу. Специфіку культури довіри у взаємовідношенні з соціальним капіталом розкрито в контексті понять емерджентності, субсидіарності, солідарності, відповідальності, ціннісної емансипації. Стверджено, що ціннісна емансипація особистого визнання та відповідальності за власне життя стає однією з умов ціннісної емансипації соціуму та держави, що уможливлює формування структур громадянського суспільства (як суспільства узгодженого втілення економіки окремості) та правової держави. Локальний соціальний капітал розглядається у триєдності соціального, економічного та політичного вимірів суспільного співжиття в аспекті задоволення спільних потреб, що знаходить своє втілення у структурах громадянського суспільства. Наголошено на значенні агентурних, культурних та структурних ресурсів у процесі формування соціального капіталу. Зроблено висновок про взаємозалежність соціального капіталу та довіри: соціальний капітал потребує певного рівня довіри та надійності соціальних взаємин як потенційного чинника, в той же час для становлення культури довіри необхідним є достатній рівень соціального капіталу як актуалізованого чинника.

Дослідження зосереджено на міграції українських громадян до Європейського Союзу у пошуку роботи. Розглянуто унікальні характеристики українських мігрантів і реакцію Європейського Союзу на іммігрантів. Європейська міграційна політика є ефективною, але вона не є достатньою в частині роботи з трудовими мігрантами вцілому і з українськими трудовими іммігрантами. Основною проблемою є нерозуміння ключових особливостей іммігрантів. Cтверджено, що замість політики на державному рівні, більше уваги необхідно приділяти самим мігрантам. Коли уряди європейських країн почнуть розуміти ключові характеристики і мотивації іммігрантів, вони зможуть взаємодіяти з ними більш ефективно. Діаспора тоді може стати інструментом політики. Українські мігранти тримаються разом і підтримують один одного в чужій країні, крім того, саме діаспора є основним каналом передачі достовірної інформації, а не інші відкриті джерела. Шляхом створення регульованих відносин між урядами європейських країн та українською діаспорою буде досягнуто два важливих результати: по-перше, уряд матиме краще знання про те, що мігранти роблять, коли вони знаходяться вже в країні, по-друге, мігранти можуть одержати доступ до більшого обсягу життєво необхідної інформації (про основні аспекти відповідного законодавства, про доступну допомогу, про ринки праці або житла тощо). З лібералізацією візового режиму між Європейським Союзом та Україною переосмислення міграційної політики ЄС є необхідним.

Цель работы - осуществить оценку объема потерянных лет потенциальной жизни (ПЛПЖ) в связи с преждевременной смертностью в Украине с последующей конвертацией этих потерь в экономический эквивалент. На основе данных Государственной службы статистики Украины относительно распределения умерших по полу, возрасту и причинам смерти и макроэкономических показателей с помощью метода потенциальной демографии рассчитано абсолютное количество потерянных лет потенциальной жизни, недожитых из-за наступления преждевременной смерти. Показано, что объем потерянных лет потенциальной жизни в связи с преждевременной смертностью населения составил в 2013 г. 3,031 млн человеко-лет (что можно сравнить с утратой трудового вклада на протяжении периода трудоспособного возраста целого города со стотысячным населением). Относительный показатель (индекс) ПЛПЖ составлял 7895,34 на 100 тыс. населения в возрасте до 65 лет. Выявлена существенная диспропорция потерь в зависимости от пола (по величине и структуре), и от причин смерти (лидирующая роль экзогенных причин). Рассчитанная в долларовом эквиваленте величина ВВП, недополученного в результате преждевременной смертности, превысила в 2013 г. 12 млрд $ (из них из-за смертности в интервале 15 - 59 лет - свыше 10 млрд $), что составило 6,7 % от величины номинального ВВП. При выборе в качестве эквивалента стоимости года жизни среднегодовой заработной платы цена ПЛПЖ составила 118,75 млрд гривен. Обоснованы рекомендации практического применения методики оценки.

Програмний бюджет розглянуто як важливий інструмент підвищення ефективності державних витрат за умов реформування системи місцевого самоврядування. Проаналізовано міжнародну практику й еволюцію застосування програмно-цільового методу бюджетування в розвинутих країнах - членах Організації економічного співробітництва і розвитку. Розглянуто український досвід складання і виконання бюджетних програм, запропоновано шляхи удосконалення механізму їх реалізації на основі використання світових досягнень і наукових напрацювань. Основну увагу сконцентровано на найбільш актуальних напрямах: потенційних можливостях, плануванні і показниках оцінювання виконання програмного бюджету. Показано, що застосування методології єдиних правил і процедур розробки та використання програмного бюджету за принципом цілісності дозволяє гнучко управляти процесом розподілу бюджетних коштів. Фактично формат програмного бюджету забезпечує перехід від кошторисного до програмно-цільового методу фінансування і розширює межі фінансової й адміністративної самостійності закладів в управлінні власними коштами. Програмний бюджет не буде дієздатним без чіткого розмежування функцій регіонів і держави. При зваженому підході до нього як до інституційного інструмента програмний бюджет може стати надійним засобом дотримання урядом соціальних гарантій та інших соціальних обов'язків, що конституційно закріплені соціальним характером держави.

Проаналізовано фінансові втрати або переваги від батьківства в Україні. Із виконанням економічних моделей визначено відмінності у заробітках жінок та чоловіків, які мають дітей різного віку, а також залежно від соціально-демографічних ознак батьків та характеристик їх зайнятості. Встановлено, що наявність малолітніх дітей (віком до 3 років) призводить до найбільших втрат у заробітках жінок - від 25 до 39 %; жінки, які мають дітей дошкільного віку, в Україні одержують трудові доходи на 8 - 12 % менші, ніж матері старших дітей. Результати розрахунків засвідчили значущі переваги високоосвічених батьків щодо рівня трудового доходу - відносні фінансові втрати від батьківства в осіб з вищою освітою суттєво менші, ніж у батьків/матерів без вищої освіти. Виявлено також диференціацію фінансових втрат/переваг батьківства між зайнятими з різним рівнем трудового доходу: значущі відносні втрати у заробітку характерні саме для тих матерів, які зайняті на низькооплачуваних роботах. Згідно з результатами дослідження, специфіка трудової діяльності осіб, які працюють у різних секторах економіки або відрізняються за статусом зайнятості, також зумовлює відмінності щодо втрат унаслідок батьківства, при цьому окремі види діяльності та позиції у сфері зайнятості в Україні можна вважати недостатньо "дружніми" до працівників з дітьми.

Сім'я як багатофункціональний комплексний соціальний інститут має складну внутрішню структуру, однак саме механізми-відносини батьківства забезпечують реалізацію основних її функцій - народження, утримання, соціалізація дитини. Наслідком сучасних трансформацій інституту сім'ї, різноманіття типів і форм сімейних об'єднань стала значна специфіка батьківства в різних сім'ях, плюралізація його форм. Специфіку виконання функцій батьківства мають сім'ї, які відрізняються за типом поселення (міські та сільські), за кількістю дітей (багатодітні та однодітні), за структурою сім'ї (прості й складні багатопоколінні). Принципово змінена форма батьківства у сім'ях, які з'явились внаслідок сучасної модернізації шлюбно-сімейної поведінки населення: однобатьківські сім'ї, реструктуровані сім'ї, сім'ї з дистанційним шлюбом. Треба визнати наявність певних протиріч між свободою вибору стилю життя, плюралізацією форм шлюбу і сім'ї, і потребою суспільства у комфортних умовах соціалізації підростаючого покоління, які забезпечує традиційний інститут батьківства. Розв'язання цього протиріччя потребує не повернення до старих форм шлюбно-сімейної поведінки, що неможливо, а модернізації інституту батьківства на сучасних гуманістичних принципах поваги і любові до кожної дитини, відповідального ставлення до неї незалежно від форми шлюбних стосунків батьків, тобто на принципах відповідального батьківства. В Україні поширення бідності серед сімей з дітьми, невирішеність житлової проблеми, алкоголізм та наркоманія серед частини населення впливають на систему відносин батьки - діти, деформуючи специфіку батьківства у різних типах сім'ї, посилюючи негативні моменти та збільшуючи ризики, які продукує плюралізація форм батьківства. Складність сучасного етапу розвитку України, в першу чергу через збройний конфлікт на сході країни, посилює ці ризики та формує нові виклики.

Мета статті - дослідження диференціації доходів населення України з урахуванням їх тіньової ком- поненти. Аналіз диференціації доходів населення за офіційними даними свідчить про помірну нерівність у їх розподілі в Україні порівняно з ЄС. У той же час, рівень тінізації національної економіки за більшістю оцінок перевищує безпечний рівень. Достовірної інформаційної бази для оцінювання розподілу тіньових доходів не існує, що обумовило актуальність дослідження. Розглянуто можливі критерії для характеристики розподілу тіньових доходів за децильними групами населення відповідно до авторського підходу, що передбачає врахування структури витрат домогосподарств та самооцінки власного рівня життя. Наведені у статті результати свідчать про значні відмінності у диференціації за загальними та скорегованими загальними доходами. Врахування тіньової складової доходів населення показує, що реальна нерівність у розподілі доходів в Україні є суттєво вищою порівняно з офіційними даними. Ігнорування цієї проблеми лише поглиблюватиме соціальну та політичну нестабільність у суспільстві. Відповідно, питання детінізації національної економіки, розподілу та перерозподілу доходів на принципах прозорості та соціальної справедливості є першочерговим завданням діяльності уряду.