Досліджено актуальні теоретичні і практичні проблеми представництва як форми захисту трудових прав працівників. Сформульовано поняття та ознаки представництва як форми захисту трудових прав працівників. Охарактеризовано історико-правовий генезис представництва як форми захисту трудових прав працівників та роботодавців. Проаналізовано завдання, принципи, функції, види представництва як форми захисту трудових прав працівників. Визначено основні напрями вдосконалення правового регулювання представництва як форми захисту трудових прав працівників, висвітлено напрями оптимізації представництва як форми захисту трудових прав працівників. Розроблено пропозиції щодо шляхів запозичення зарубіжного досвіду представництва як форми захисту трудових прав працівників.

Розглянуто правову природу групового позову як засобу захисту численного кола осіб. Розглянуто історію виникнення та розвитку цього правового інституту. Проаналізовано доктринальні наукові підходи до поняття "груповий позов" та сформульовано його визначення. Встановлено місце групового позову серед інших форм захисту значної кількості осіб. Досліджено взаємозв'язок групового позову з правом громадського інтересу. Визначено його ознаки та елементи, спрямованість інтересу, який є предметом захисту, а також особливості прояву принципу диспозитивності у груповому позові. Встановлено особливості судового розгляду справ за груповим позовом, що надало можливість сформувати концепцію законодавчого регулювання de lege ferenda групового позову в Україні.

Обгрунтовано визначення принципу процесуальної економії господарського судочинства, аргументовано його належність до галузевих і функціональних принципів господарського судочинства. Запропоновано запровадити у господарське судочинство обмежену договірну підсудність, письмове провадження, одноособовий перегляд апеляційною інстанцією судових рішень у випадках, встановлених законом. Обгрунтовано використання показань свідків як доказів під час розгляду та вирішення справи судом першої інстанції для доказування тих фактів (обставин), які неможливо довести іншими засобами доказування. Вироблено пропозиції щодо вдосконалення процесуальної відповідальності учасників судового процесу у випадку зловживання ними процесуальними правами, уточнено повноваження апеляційної та касаційної інстанцій щодо перегляду судових рішень. Розвинуто положення щодо визначення територіальної підсудності за вибором позивача, роз'єднання позовних вимог, відкликання та відмови від апеляційної (касаційної) скарги, приєднання до апеляційної (касаційної) скарги. Викладено напрями подальшого вдосконалення господарсько-процесуального законодавства України у контексті реалізації принципу процесуальної економії щодо наслідків закінчення процесуальних строків, підстав і порядку їх поновлення чи продовження, запровадження у господарське судочинство категорії "розумний строк розгляду та вирішення справи".

З урахуванням аналізу норм національного та міжнародного законодавства, основних доктринальних підходів та правозастосовної практики визначено правову природу оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, перегляду судових рішень суду першої інстанції за результатами такого оскарження, а також правові наслідки перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції. Розглянуто поняття та зміст права на оскарження судових рішень, ухвалених зазначеними судами. З'ясовано місце та роль перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції. Досліджено сучасний стан та перспективи правового регулювання оскарження судових рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій. Запропоновано шляхи вирішення проблемних питань щодо складу суб'єктів права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, об'єктів такого оскарження та процесуального порядку його здійснення. Виявлено та охарактеризовано особливості процесуального порядку перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, його строків та правових наслідків такого перегляду. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення норм цивільного процесуального законодавства з питань оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції.

Комплексно досліджено взаємодії судів із органами державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах (ЦС) в Україні. Сформульовано визначення основних понять теми дослідження. Визначено види підстав взаємодії судів із органами державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у ЦС в Україні. Розкрито сутність взаємодії судів із органами державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у ЦС в Україні. Сформульовано теоретичну модель механізму такої взаємодії. Досліджено конкретні напрямки взаємодії судів із органами державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у ЦС в Україні. Проаналізовано проблеми правового регулювання взаємодії судів із органами державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у ЦС в Україні. Запропоновано внесення відповідних змін до законодавства.

Досліджено процесуально-правову природу справ про зміну правового статусу фізичної особи. Проаналізовано підстави, за яких фізичну особу можна обмежити в цивільній дієздатності або визнати недієздатною. Розглянуто проблемні питаннях, що виникають на стадії відкриття провадження у справі та підготовки справи до судового розгляду в справах про зміну правового статусу фізичної особи. Увагу приділено визначенню кола осіб, які беруть участь у справі, з'ясуванню фактичних обставин справи та кола доказів, що їх підтверджують у розглянутих автором справах. Вивчено процесуальний порядок судового розгляду справ про зміну правового статусу фізичної особи, а також вимоги, що висуваються до судового рішення, та його особливості у зазначених справах. Проаналізовано теоретичні джерела та визначено основні проблеми, що виникають на практиці. Наведено висновки та пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства та вирішення існуючих проблем у цій сфері.

Вперше виявлено процесуальну неефективність ч.2 ст.229 ЦК України, щодо обов'язку відшкодувати особою, яка помилилась у результаті власного недбальства, завданих збитків, оскільки за відсутності ініціювання відповідачем зустрічного позову реалізувати її в судовому порядку виявляється неможливим. Аргументовано незручність пред'явлення позову до фізичної особи в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Обгрунтовано потребу в конкретизації судом ухвали про повернення заяви позивачеві у зв'язку з її непідсудністю суду, до якого суду підсудна відповідна справа. Встановлено необхідність законодавчого закріплення у позовній заяві підстав звільнення позивача від сплати судового збору. Удосконалено правову позицію щодо необхідності проведення психологічної експертизи під час вирішення справ про визнання правочинів недійсними з підстав дефектів волі, а також щодо можливості об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами кількох позивачів до кількох відповідачів.

Комплексно досліджено проблеми захисту права на безпечне для життя та здоров'я довкілля у порядку цивільного судочинства. Сформульовано поняття, визначено елементи та способи судового захисту особистого немайнового цивільного права фізичної особи на безпечне для життя та здоров'я довкілля. Проведено класифікацію позовів щодо захисту права на безпечне для життя та здоров'я довкілля. Встановлено критерії розмежування цивільної юрисдикції, правила визначення підсудності, а також специфіку суб'єктного складу осіб, які беруть участь у таких справах. Виокремлено процесуальні особливості розгляду та вирішення справ за позовами щодо захисту права на безпечне для життя та здоров'я довкілля у суді першої інстанції, а також розглянуто проблемні питання, які виникають на стадії перегляду відповідних судових рішень. На підставі аналізу наукової доктрини та чинного цивільного та цивільного процесуального законодавства України внесено пропозиції щодо вдосконалення окремих правових норм.

Простежено розвиток наукових поглядів і законодавчого закріплення поняття "речовий доказ" з часу їх зародження та до сьогодення, показано їх специфіку у цивільному процесуальному праві. Розглянуто правову природу та процесуальні ознаки речових доказів, досліджено процесуальний порядок їх пред'явлення та дослідження. Удосконалено розмежування речових і письмових доказів у цивільному судочинстві.

Проаналізовано еволюцію розвитку господарських судів, визначено основні етапи її становлення. Досліджено моделі господарської юрисдикції в Україні та країнах Східної Європи, проведено класифікацію таких моделей. Розглянуто категорію "господарський спір", виявлено його ознаки та види, шляхи вирішення. Визначено специфічні принципи господарського процесу у системі принципів судочинства. Окреслено місце господарського суду в судовій системі України. Проаналізовано зміст системи вирішення господарських спорів в Україні, Росії, Білорусі, Молдові, Болгарії, Румунії, Польщі та Словаччині, виявлено спільні та відмінні ознаки, тенденції розвитку. Досліджено категорію "спеціалізований суд", виявлено його ознаки, обгрунтовано необхідність вирішення господарських спорів винятково господарськими судами. Розглянуто проблему розмежування судових повноважень і визначення належного суду у сфері господарської юрисдикції, проведено розмежування між господарською й адміністративною, загальною юрисдикцією. З урахуванням національного та зарубіжного досвіду законотворчості та правозастосування розроблено пропозиції вдосконалення господарського судочинства в Україні.

Встановлено зміст права особи на компетентний суд. Визначено сутність категорії "судова юрисдикція", проведено відмежування цього поняття від інших суміжних понять та його співвідношення і взаємозв'язок з ними. Проаналізовано характер реалізації на сучасному етапі принципу спеціалізації судової системи та його вплив на судову юрисдикцію. Розроблено на теоретичному рівні критерії розмежування судових юрисдикцій, зокрема цивільної юрисдикції від адміністративної та господарської, і сформульовано пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства з метою створення чіткого та доступного для розуміння механізму визначення юрисдикції певного суду щодо розгляду відповідних категорій справ. Проведено аналіз процесуальних форм здійснення цивільної юрисдикції. Досліджено підсудність як інститут цивільного процесуального права, сформулювати визначення поняття підсудності та розкрити його взаємозв’язок з поняттям юрисдикції. Наведено класифікацію видів підсудності. Здійснено аналіз наслідки порушення правил підсудності та запропонувати законодавчі зміни, спрямовані на мінімізацію негативних наслідків існування складної спеціалізованої судової системи та полегшення доступу громадян до правосуддя.

Проведено теоретично-прикладне дослідження використання речових доказів у цивільному процесі. Вперше проаналізовано еволюцію правового інституту речових доказів у цивільних справах на українських землях, а також визначено функціональні взаємозв'язки його правових норм на рівні правового інституту, на рівні підгалузі доказового права, на рівні галузі цивільного процесуального права. Проаналізовано загальні та спеціальні ознаки речових доказів, а також проведено класифікацію речових доказів у цивільному процесі, на підставі чого визначено особливість використання в цивільній справі окремих видів речових доказів. Охарактеризовано етапи судового доказування через визначення особливості процесуальних дій, пов'язаних із збором, дослідженням та оцінюванням речових доказів. Проаналізовано процедуру зберігання речових доказів у цивільній справі та порядок їх повернення. На підставі розглянутого матеріалу запропоновано удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України у сфері використання речових доказів у цивільному процесі.

Розкрито юридичну природу прав та інтересів дітей як особливого об'єкта захисту у виконавчому провадженні. З'ясовано еволюцію правового регулювання правового статусу прокурора як учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей. Визначено стадійність виконавчого провадження та процесуальний статус прокурора у виконавчому провадженні. Досліджено процесуальні форми участі прокурора у виконавчому провадженні, а також його місце та роль у виконавчому провадженні під час виконання судових рішень у певних категоріях цивільних справ щодо захисту прав та інтересів дітей.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню проблем участі нотаріусів у цивільному судочинстві. Визначено історико-правові умови формування сучасної моделі нотаріату, що зумовила специфіку участі нотаріусів у цивільному судочинстві, зокрема важливе значення результатів нотаріальної діяльності для процесу судового доказування. Проаналізовано спільні риси нотаріальної та судової діяльності, що зумовлюють ефективність взаємодії органів нотаріату та суду в процесі здійснення правосуддя. Визначено критерії належності справ за участю нотаріусів до цивільної юрисдикції. Конкретизовано поняття та зміст цивільного процесуального правового статусу нотаріуса. Проаналізовано особливості участі нотаріусів у цивільному судочинстві в різних процесуальних статусах. Розкрито практичні проблеми, що ускладнюють ефективну участь нотаріусів у цивільному судочинстві та запропоновано шляхи їх вирішення. Сформульовано рекомендації щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства України та законодавства щодо нотаріату.

Розкрито юридичну природу прав та інтересів дітей як особливого об'єкта захисту у виконавчому провадженні. З'ясовано еволюцію правового регулювання правового статусу прокурора як учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей. Визначено стадійність виконавчого провадження та процесуальний статус прокурора у виконавчому провадженні. Досліджено процесуальні форми участі прокурора у виконавчому провадженні, а також його місце і роль у виконавчому провадженні під час виконання судових рішень у певних категоріях цивільних справ щодо захисту прав та інтересів дітей.

Розкрито поняття та сутність представництва прокуратурою інтересів дітей в суді та правового статусу прокурора як представника цих інтересів. Проаналізовано загальнотеоретичні, історичні та порівняльно-правові аспекти представництва прокуратурою інтересів дітей в цивільному судочинстві. Досліджено виникнення та розвиток інституту такого представництва у юридичній науці та законодавстві. Увагу приділено розвитку цього інституту в Україні. Проаналізовано тенденції розвитку інституту представництва в суді інтересів дітей, що не є громадянами України. Висвітлено перспективи запровадження інституту представництва прокуратурою інтересів дітей у системі ювенальної юстиції.

Досліджено історичні аспекти формування інституту розпорядження майном боржника у відносинах неспроможності та його стану на сучасному етапі, проведено періодизацію його розвитку. Виявлено мету, функції розпорядження майном боржника, систематизовано його особливості. Досліджено заходи забезпечення вимог кредиторів, захист майнових інтересів кредиторів у судовій процедурі розпорядження майном боржника, обгрунтовано пропозиції та рекомендації щодо удосконалення відповідного законодавства та практики правозастосування. Проаналізовано правове положення учасників процедури розпорядження майном боржника та обгрунтовано пропозиції з його удосконалення. Проведено аналіз господарсько-процесуальних норм у процедурі розпорядження майном боржника, розроблено пропозиції з удосконалення законодавства. Досліджено розпорядження майном боржника як стадію провадження у справі про банкрутство, визначено її етапи, особливості та шляхи оптимізації.

Мета дослідження - встановлення загальних закономірностей та видових особливостей заходів оперативного впливу у зобов'язальних правовідносинах. Визначено поняття та ознаки заходів оперативного впливу у зобов'язальних правовідносинах, з'ясовано співвідношення заходів оперативного впливу з цивільно-правовими санкціями, цивільно-правовою відповідальністю, способами самозахисту. Охарактеризовано особливості застосування заходів оперативного впливу, пов'язаних з виконанням зобов'язання за рахунок боржника (виконання кредитором роботи власними силами та доручення кредитором виконання роботи чи надання послуги третій особі). Здійснено порівняльний аналіз виконання зобов'язання за рахунок боржника та примусового виконання обов'язку в натурі. Визначено заходи оперативного впливу, пов'язані з забезпеченням виконання зобов'язання. До них віднесено заходи оперативного впливу, пов'язані з призупиненням стороною виконання свого обов'язку, зокрема притримання. Розкрито особливості заходів оперативного впливу відмовного характеру (відмову від договору, відмову від прийняття неналежного виконання, відмову від зустрічного задоволення в результаті неналежного виконання зобов'язання). Сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації з удосконалення правового регулювання в досліджуваній сфері.

Викладено результати наукового аналізу особливостей доказування у справах щодо спадкування, підстав звільнення від доказування, розподілу обов'язків з доказування. Сформульовано поняття та надано характеристику змісту предмета доказування. Досліджено правову регламентацію допиту сторони як свідка в цивільному судочинстві й обгрунтовано висновок про порушення балансу рівності процесуальних прав та обов'язків сторін не на користь сторони, що займає активну позицію та надає згоду про допит її як свідка і таким чином сприяє якнайшвидшому розгляду справи. На підставі порівняльного аналізу законодавства окремих держав Європи та України запропоновано внесення змін і доповнень до ст. 109 ЦПК України з метою подолання колізії норм ЦПК України та Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо визначення підсудності цивільних справ відповідно до правового інституту договірної підсудності. Акцентовано увагу на тезі про те, що преюдиційність окремих фактів в спадковому праві має свої особливості та полягає вона не тільки у звільненні від доказування, але й в наперед визначених законодавцем правових наслідках, які є обов'язковими для суду і не мають альтернативи. На підставі порівняльного аналізу цивільного процесуального законодавства України та Франції обгрунтовано висновок про необхідність враховувати світовий досвід регламентації процесуального статусу суб'єктів доказової діяльності в цивільному судочинстві та запровадити норми-вимоги про обов'язковість допиту сторін, третіх осіб під присягою, а не в якості свідка.

Увагу приділено комплексному вивченю інституту іноземного судового доручення у процесуальному аспекті та порівняльно-правовому аналізі правого застосування норм зазначеного інституту у відносинах між Україною та окремими державами ЄС (на прикладі Німеччини та Франції) та США. Аргументовано, що судове доручення у міжнародному цивільному процесі може розглядатися як комплексне поняття: один із інструментів, за допомогою якого надається, міжнародно-правова допомога; документ, який оформлено відповідно до вимог процесуального законодавства певної держави; є формою звернення одного суду до іншого, що містить вказівки щодо вчинення певної процесуальної дії чи дій і надсилається у випадках необхідності одержання доказів, вручення особам судових документів та інших дій, у зв'язку з тим, що документи, інші докази й особи знаходяться на території іншої держави. Введено поняття та надано класифікацію ускладнень у виконанні доручення суду іноземної держави. Досліджено питання відмови та неприйняття до виконання іноземного судового доручення, наприклад, охарактеризовано публічний порядок, зокрема у випадку його порушення, як підставу для відмови у виконанні судового доручення. Досліджено правове регулювання виконання іноземних судових доручень, охарактеризовано порядки виконання іноземного судового доручення та види ускладнень у їх виконанні та функціонування зазначеного інституту у зарубіжних країнах. Зроблено висновки та надано пропозиції, що стосуються порядку виконання доручення суду іноземної держави, що мають теоретичне та практичне значення.