Розглянуто основні теоретичні положення саєнтологічного релігійного віровчення. Проаналізовано особливості становлення, розвитку та діяльності Церви Саєнтології в Україні. Наведено відомості про саєнтологічну етику, релігійні обряди та свята, зокрема шлюб, визнання немовляти, посвячення в духовний сан. Розглянуто ієрархічну структуру Церкви Саєнтології та особливості підготовки священників-саєнтологів. Зроблено висновок, що релігійна діяльність саєнтологів не є порушенням законодавства України та прав інших громадян.

Рассмотрены основные теоретические положения саентологического религиозного вероучения. Проанализированы особенности становления, развития и деятельности Церкви Саентологов в Украине. Приведены сведения о саентологической этике, религиозных обрядах и праздниках, в частности о признании младенца, посвящении в духовный сан и брачных церемониях. Рассмотрена иерархическая структура Церкви Саентологии и особенности подготовки священников-саентологов. Сделан вывод, что религиозная деятельность саентологов не нарушает законодательство Украины и права других граждан.

Наведено результати релігієзнавчого дослідження взаємодії релігії та нації в суспільному житті України та світу, розкрито закономірності й особливості етнорелігієгенезу. Проаналізовано особливості становлення етнорелігійної ідентичності в історії та сьогодення країни. Розглянуто вплив релігійного чинника на сучасний національний розвиток і реалії української держави. Охарактеризовано міжконфесійні конфлікти у контексті взаємовідносин етноконфесійних ідентичностей.

Приведены результаты религиеведческого исследования взаимодействия религии и нации в общественной жизни Украины и мира, раскрыты закономерности и особенности этнорелигиегенезиса. Проанализированы особенности становления етнорелигиозной идентичности в истории и современный период. Рассмотрено влияние религиозного фактора на современное национальное развитие и реалии украинского государства. Охарактеризованы межконфессионные конфликты в контексте взаимоотношений этноконфессионных идентичностей.

Висвітлено історичні умови та особливості релігійного життя в Україні до повалення комуністичного режиму, методи їх дослідження, а також питання спільнотного аспекту сучасного стану релігійності українців. Охарактеризовано найбільш суттєві тенденції релігійного простору України кінця 1990-х - початку 2000-х рр. Зазначено, що український релігійний культурний тип (в інтегрованому вигляді) має суттєві риси домодерної аграрної релігійної культури, а також є здатним до самоактуалізації і консолідації гуманістичного ядра у власній структурі.

Освещены исторические условия и особенности религиозной жизни в Украине до свержения коммунистического режима, методы их исследования, а также вопросы совместного аспекта современного состояния религиозности украинцев. Охарактеризованы наиболее существенные тенденции религиозного пространства Украины конца 1990-х - начала 2000-х гг. Указано, что украинский религиозный культурный тип (в интегрированном виде) имеет существенные черты домодерной аграрной религиозной культуры, а также способен к самоактуализации и консолидации гуманистического ядра во властной структуре.

Зроблено висновок про те, що головним змістом релігійних трансформацій посткомуністичних суспільств постає процес реставрації у різному ступені зруйнованих релігійних культур, реконструкція специфічних для кожної країни історичних типів функціонування релігійних інституцій та колективної суб'єктивізації релігійних символів. Доведено, що зміни виявляються у сфері, де релігія відіграє роль серйозного критерію політичної, культурної та етнічної мобілізації, ніж на рівні індивідуальних звернень до культури. Зазначено, що дослідження не дозволяє твердити про розгортання процесів, пов'язаних з масовим "проривом до святого", перетворення релігії на фактор, який вирішальною мірою детермінує соціальну мораль і спосіб життя, збільшення числа релігійних громад, зростання релігійних автодекларацій та присутність їх політиці та суспільному житті не супроводжується адекватним збільшенням релігійної залученості, змінами у головних індикаторах релігійної поведінки, піднесенням соціальної моралі. Встановлено, що релігія стає важливим критерієм легітимізації національного будівництва та політичного процесу, консолідації соціокультурного простору та громадської респектабельності; реприватизація релігії постає для України більш помітною тенденцією, ніж її зміщення у внутрішній світ особистості.

Досліджено роль та місце релігійного чинника у процесах націє- та державотворення у сучасній Україні. Проаналізовано можливості й обмеження залучення релігійного чинника до процесів формування української політичної нації, громадянського суспільства, демократичної та функціональної держави. Увагу акцентовано на інструментальному використанні релігійного чинника у суспільно-політичних процесах у межах національного наративу та концепту "національної держави". Проаналізовано потенціал етноконфесійних спільнот України до інтеграції в український соціум та формування українських громадянсько-політичних лояльностей, особливості суспільно-релігійних відносин, а також глобалізаційні виклики, пов'язані із входженням України до світового релігійного простору.