Підсумовуючи 10-річний досвід застосування аналогу інсуліну лантус<190>, підкреслено, що цей препарат був і залишається першим та єдиним аналогом людського інсуліну, одноразове введення якого забезпечує 24-годинний базальний глікемічний контроль. Лантус<190> широко, надійно та переконливо ввійшов у клінічну практику дитячої ендокринології. Піонером впровадження препарату лантус<190> в Україні є відділ дитячої ендокринної патології ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України", в якому накопичено значний багаторічний досвід його застосування, зокрема у дітей дошкільного віку. Поява аналогу інсуліну тривалої дії виробництва компанії "Санофі" стала новим етапом розвитку діабетології. Розроблений на основі сучасних досягнень генно-інженерної технології препарат лантус<190> можна вважати першим "істинно базальним" інсуліном XXI ст.

Рассмотрены современные критерии диагностики и особенности клинического течения идиопатической низкорослости (ИН) у больных различных возрастных групп. Доля таких пациентов составляет 26,6 % среди обратившихся к детскому эндокринологу по поводу низкорослости (58,5 % из них - мальчики). Характерным для пациентов с ИН является наличие в семье случаев низкорослости и задержки полового развития (65,8 %). Дети рождаются с нормальными длиной и массой тела; отсутствуют тяжелые соматические, эндокринные и генетические заболевания. Задержка роста составляет от минус 1,5 до минус 3,5 SD. Снижение скорости роста сопровождается задержкой полового развития, негативными психологическими сдвигами и снижением успеваемости в школе. У пациентов пубертатного возраста отмечаются снижение самооценки, формирование внутреннего напряжения, тревоги, угнетенного состояния. Показатели костного возраста в 90,24 % случаев соответствуют паспортному возрасту, или отставание от него не превышает 3 лет. Пик выброса гормона роста (ГР) >> 10 нг/мл в 2-х стимуляционных тестах наблюдается в 46,34 % случаев, а в одном стимуляционном тесте - в 53,65 %. Уровень ИФР-1 в крови снижен либо соответствует нижним значениям возрастной нормы. У пациентов с ИН имеет место частичная нечувствительность к ГР в ИФР-1-продуцирующих тканях. Необходимо продолжить дальнейшее изучение психологических особенностей пациентов с ИН.

Зазначено, що у більшості дітей із низькорослістю під час обстеження виявляється нормальний вміст гормона росту (базальний і стимульований викид), знижений або нормальний вміст інсуліноподібного фактора росту-1, що автоматично виключає їх із когорти хворих на соматотропну недостатність. У переважної більшості цих пацієнтів виставляється діагноз ідіопатичної низькорослості; іноді діагностуються поодинокі випадки синдрому біологічно неактивного гормона росту та рецепторної нечутливості до гормона росту. Обговорено діагностичні відмінності цих станів, терапевтичні заходи, прогнозується ефективність лікування.

Рассмотрены вопросы лечения распространенных заболеваний детского возраста, в частности, неврологической, офтальмологической, гастроэнтерологической, нефрологической, урологической, гинекологической, эндокринной, аллергологической патологии. Освещены неонатальные аспекты гомотоксикологии.

Вивчено вміст інсуліноподібного фактора росту 1 (ІПФР 1) та есенціальних мікроелементів (цинк, селен, мідь, марганець, хром) у плазмі крові в дітей із низькорослістю залежно від етіології захворювання. Установлено наявність суттєвого дисбалансу есенціальних мікроелементів у пацієнтів із низькорослістю, перш за все зумовленою дефіцитом гормону росту й ІПФР 1. Виявлено вірогідно слабкий кореляційний зв'язок між показниками ІПФР 1 та середнім рівнем цинку в плазмі крові дітей із низькорослістю загалом за групою. У той же час у дітей з ізольованою соматотропною недостатністю, повною або частковою, виявлено вірогідно сильний кореляційний зв'язок між показниками ІПФР 1 та цинку в плазмі крові. Кореляційного зв'язку між показниками ІПФР 1 у плазмі крові та показниками селену, марганцю, хрому, міді в плазмі крові не встановлено.

Впервые приведены данные по изучению инсулиноподобного фактора роста-1 (ИФР-1) у 172-х детей и подростков с разной эндокринной патологией, независимо от задержки или ускорения роста. Дети и подростки с гипофизарным нанизмом, синдромом Шерешевского - Тернера, конституциональным нанизмом, сахарным диабетом І типа, гипоталамическим синдромом и адреногенитальным синдромом были разделены на две возрастные группы: 1 - 10 и 11 - 16 лет. Анализируя показатели ИФР-1 у детей и подростков с разной эндокринной патологией, следует отметить, что только у больных с гипофизарным нанизмом уровень ИФР-1 был значительно ниже физиологической нормы и не имел достоверного различия между двумя возрастными группами. У детей, которые болеют сахарным диабетом І типа, уровни соматотропного гормона и ИФР-1 были на верхней границе нормы или превышали ее. Больные с гипоталамическим и адреногенитальным синдромом имели высокий уровень соматомединов.

У світовій літературі відомості про стан системи "гормон росту/ростові фактори" (ГР/інсуліноподібний фактор росту 1 (ІФР-1)), зокрема щодо відношень ГР/ІФР-1/грелін (Ghr), у пацієнтів із низькорослістю вкрай обмежені. Мета роботи - визначення особливостей секреції греліну в пацієнтів із синдромом біологічно неактивного гормона росту порівняно із секрецією греліну в дітей із соматотропною недостатністю. Ghr визначали в 33 хворих із низькорослістю, серед них 22 пацієнти - із соматотропною недостатністю і 11 хворих - із синдромом біологічно неактивного гормона росту. Паспортний вік всіх обстежених пацієнтів відповідав діапазону статевого дозрівання. Кістковий вік в обох групах відставав від паспортного більше ніж на 2 роки. Відставання в рості всіх дітей становило від мінус 2SD. Контрольну групу становили 6 здорових дітей. У всіх обстежених дітей визначали базальний рівень ГР, ІФР-1 й рівень ГР під час нічного викиду та стимуляційного тесту з клонідином. Одночасно отримували зразки крові для дослідження рівня Ghr. Найсуттєвіші зміни показників рівня Ghr були виявлені через 120 хвилин після засинання у всіх обстежених. Установлено значне підвищення рівня Ghr у дітей із синдромом біологічно неактивного гормона росту, соматотропною недостатністю, а також у групі контролю порівняно з базальними показниками та максимальним викидом при проведенні клонідинового тесту. Так, нічний рівень Ghr перевищував базальний в 1,4 раза в дітей із соматотропною недостатністю, у 3,4 раза - у дітей із синдромом біологічно неактивного гормона росту та у 2,8 раза - у дітей контрольної групи. Не встановлено зв'язок між показниками ІФР-1 та Ghr у всіх обстежених дітей. Висновки: у пацієнтів із синдромом біологічно неактивного гормона росту та соматотропною недостатністю встановлено суттєвий викид греліну в перші години після засинання. Не виявлено взаємозв'язку між рівнями греліну та ІФР-1 у пацієнтів із синдромом біологічно неактивного гормона росту, соматотропною недостатністю та в здорових дітей. Введення клонідину не викликає суттєвих змін рівня греліну в низькорослих та здорових дітей.

Мета роботи - підвищення ефективності лікування дітей і підлітків із синдромом біологічно неактивного гормона росту (СБНГР) на основі вивчення вмісту есенціальних мікроелементів (ЕМ) у плазмі крові. В дослідження було включено 206 дітей і підлітків з різними формами низькорослості. Діти, хворі на СБНГР, увійшли до групи з 29 осіб (14,08 %): 21 хлопчик (72,41 %) і 8 дівчаток (27,59 %), відставання у зрості яких становило від -2,0 до -4,6 SD. Середній вік дітей - 9,01 +- 0,60 року. Діагноз СБНГР підтверджено наявністю нормальних/підвищених показників гормона росту (ГР) на тлі проведення стимуляційних тестів, різким зниженням рівня інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1) та позитивною пробою на чутливість до ГР. Мікроелементний статус оцінювали шляхом визначення рівнів ЕМ (цинку, селену, марганцю, хрому, міді) у плазмі крові за методом рентгенофлуоресцентної спектрометрії за допомогою спектрометра ElvaX-med (Україна). Рівні ІФР-1 у плазмі крові визначали з застосуванням імунорадіометричного методу за допомогою стандартних наборів IRMA IGF-1 (Immunotechі kit, Чеська Республіка). В групі дітей з СБНГР рівень цинку становив 0,57 +- 0,04 мкг/мл, селену - 0,05 +- 0,01 мкг/мл, що вірогідно нижче, ніж у загальній групі дітей з низькорослістю (p << 0,001 та p << 0,05 відповідно). Середні рівні хрому та міді у плазмі крові були зниженими у порівнянні з показниками дітей з іншими формами низькорослості й становили 0,040 +- 0,003 мкг/мл і 0,79 +- 0,05 мкг/мл відповідно, та були вірогідно нижчими, ніж у дітей контрольної групи (p << 0,001). Середній рівень марганцю у плазмі крові становив 0,06 +- 0,02 мкг/мл, що дещо нижче, ніж у контрольній групі, але невірогідно (p >> 0,01). Висновки: у пацієнтів із СБНГР встановлено вірогідне зниження рівнів цинку, селену, хрому та міді у плазмі крові. Отже до комплексу обстеження дітей з низькорослістю доцільно включати визначення рівнів ЕМ. У разі виявлення знижених рівнів ЕМ рекомендовано комбіноване лікування препаратами рекомбінантного ГР та такими, які містять відповідні ЕМ, що значно підвищує ефективність ріст-корегуючої терапії.

У дитячому відділенні ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України" вивчено вплив довготривалої терапії рекомбінантного гормону росту на стан гіпофізарно-тиреоїдної та гіпофізарно-наднирковозалозної систем у дітей з соматотропною недостатністю. Встановлено, що лікування препаратами гормону росту потребує постійного моніторингу стану цих систем для своєчасного виявлення вторинного гіпотиреозу, вторинного гіпокортицизму та корекції виявлених порушень.

Нині єдиним патогенетично обгрунтованим методом лікування соматотропної недостатності (СН) є застосування препаратів рекомбінантного гормону росту (рГР). Відмічаючи безумовну ефективність препаратів рГР у дітей з СН щодо корекції росту, вчені продовжують дослідження впливу терапії рГР на різні органи та системи хворої дитини з метою своєчасного виявлення незначних відхилень їх функціонування. Так, ряд авторів відмічають імовірне пригнічення тиреоїдної та наднирникової функції на фоні лікування препаратами рГР. Крім того, у значної кількості хворих із СН виявлено множинний дефіцит гормонів гіпофіза (в тому числі ТТГ і АКТГ), і призначення рГР може негативно впливати на стан гіпотиреозу і гіпокортицизму у хворої дитини та значно знизити ефективність терапії. У відділенні дитячої ендокринної патології Інституту ендокринології та обміну речовин накопичено великий досвід лікування дітей із СН, які одержували лікування препаратами рГР, а також вивчення ефективності та безпечності даного лікування.

Зазначено, що ожиріння є частою патологією серед дітей і підлітків. Захворюваність і поширення ожиріння серед дитячого населення України щорічно збільшуються. Розкрито причини, що призводять до надлишкової маси тіла у дітей. Основним методом лікування ожиріння у дітей і підлітків є дієтотерапія. Описано принципи дієтотерапії, показання та протипоказання до різних видів дієт, застосовуваних у дітей, а також їх патогенетичне обгрунтування. Визначено критерії адекватності призначення низькокалорійної дієти. Наведено приклади призначуваних у педіатрії розвантажувальних днів із указівкою хімічного складу запропонованих продуктів. У додатку описано дієти для дітей різного віку залежно від ступеня надмірної маси тіла.

Обговорено особливості перебігу первинного гіперпаратиреозу у дітей. Розглянуто роль клінічних, лабораторних та інструментальних методів дослідження в ранній діагностиці гіперпаратиреозу. Особливу увагу приділено необхідності ранньої діагностики захворювання для поліпшення прогнозу і якості життя дітей з цим рідкісним захворюванням. Наведено випадок захворювання на гіперпаратиреоз у дівчинки віком 15 років.

In the article peculiarities of clinical picture of primary hyperparathyroidism in children are discussed. The role of clinical, laboratory and instrumental methods of examination in early diagnosis of primary hyperparathyroidism are being considered.Special attention is paid to the necessity of early diagnosis of this disease for the improvement of prognosis and quality of life with this rare disorder. A case of hyperparathyroidism in 15-year old girl is described

Проведено аналіз наукової літератури стосовно особливостей клінічного перебігу дефіциту гормону росту (ДГР), що маніфестував у дитячому віці, у молодих дорослих. Акцент зроблено на стан ліпідного обміну, а також на стан серцево-судинної системи хворих із ДГР, які не одержували лікування рекомбінантним гормоном росту (рГР). Наведено власні дані, одержані під час обстеження молодих дорослих із ДГР до та на тлі лікування рГР. Встановлено наявність суттєвих порушень із боку показників ліпідного, вуглеводного обмінів і кардіальних параметрів у хворих, які довготривало не одержували патогенетичного лікування, а також позитивні зміни на тлі призначення препаратів рГР.

Проведен анализ научной литературы, а также представлены собственные наблюдения касательно этиологии, клинического течения и лечения пациентов с дефицитом гормона роста (ДГР), который возник в детстве и сохраняется во взрослом возрасте. Особое внимание уделено влиянию заместительной терапии рекомбинантным гормоном роста (рГР) на метаболические и кардиальные показатели. Установлено, что заместительная терапия рГР приводит к снижению кардио-васкулярных рисков у молодых взрослых с ДГР, который возник в детстве. Данные последних исследований свидетельствуют о наличии тяжелых последствий ДГР, вследствие чего пациенты при переходе во взрослый период нуждаются в восстановлении либо продолжении терапии рГР (после подтверждения наличия ДГР).

The objectives of the study were to review current literature and to present own data concerning etiology, clinical features and management of patients with childhood-onset growth hormone (GH) deficiency that continues into adulthood. Special attention was paid to the effects of GH-replacement therapy on metabolic and cardiac parameters. GH-replacement seems to reduce cardiovascular risks in young adults with childhood-onset GH-deficiency. Data from recent studies suggest that, due to severe consequences of GH-deficiency, patients need GH-therapy to be resumed or continued in transition period from adolescence to adult life (after reassessment of GH-status).

Викладено сучасні відомості з питань організації амбулаторно-поліклінічної допомоги дітям і підліткам, виховання здорової дитини. Особливу увагу відведено неонатології. Широко представлено сучасну класифікацію, етіологію, патогенез, клініку, діагностику, диференціальну діагностику, невідкладну допомогу і лікування захворювань дитячого віку. Висвітлено деякі демографічні і статистичні показники періоду новонародженості, біологічні особливості доношеної новонародженої дитини та анатомо-фізіологічні особливості недоношених дітей. Охарактеризовано рецидивуючі та хронічні неспецифічні бронхолегеневі захворювання: рецидивуючий бронхіт, хронічну пневмонію, полікістоз легень тощо; дифузні захворювання сполученої тканини, зокрема, склеродермію, вузликовий періартеріїт, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, а також хвороби нирок і сечових шляхів: тубулопатію, пієлонефрит, цистит тощо. Розглянуто нові патологічні синдроми, а також нові фармакотерапевтичні підходи щодо лікування та профілактики дитячих хвороб. Детально проаналізовано питання медичної генетики та радіаційної медицини.

Компенсація цукрового діабету (ЦД), зниження кількості гіпоглікемій - спосіб уникнення ризику виникнення можливих ускладнень діабету. Використання аналогів інсуліну Лантус<190> та Епайдра<190> в базисно-болюсній схемі інсулінотерапії ЦД дозволяє максимально наблизитися до відтворення фізіологічної схеми коливань інсуліну в організмі хворої дитини, значно покращити показники метаболічного контролю, знизити рівень глікованого гемоглобіну та частоту гіпоглікемій, що в кінцевому рахунку зумовлює покращання якості життя хворого та зниження ризику виникнення можливих ускладнень ЦД. Наведено дані клінічного досвіду з переведення, тактики лікування та метаболічного контролю хворих на ЦД, здійснено порівняльний аналіз ефективності такої терапії.

Вивчено історію розвитку ендокринології в Україні. Подано загальну характеристику гормонів та механізмів їх дії. Розглянуто гіпоталамо-гіпофізарні захворювання. Приділено увагу захворюванням щитовидної залози. Подано інформацію про хронічні ускладнення цукрового діабету. Наведено анатомо-фізіологічні дані захворювання надниркових залоз. Висвітлено хвороби обміну речовин. Охарактеризовано хірургічне лікування ендокринних захворювань.

Мета дослідження - ретроспективний порівняльний аналіз використання аналогів інсуліну пролонгованої та ультракороткої дії і людських генно-інженерних інсулінів середньої і короткої дії у дітей і підлітків, хворих на цукровий діабет (ЦД) 1-го типу. У межах базисно-болюсної схеми інсулінотерапії вивчали вплив аналогів інсуліну ультракороткої дії у порівнянні з людським інсуліном короткої дії на клінічні та метаболічні параметри перебігу ЦД 1-го типу у 100 дітей і підлітків. Засвідчено вірогідний позитивний вплив інсуліну ультракороткої дії на перебіг ЦД, а саме: поліпшення показників постпрандіальної глікемії, значне зменшення кількості денних і нічних гіпоглікемій та діапазону коливань цукру крові протягом доби, зниження рівня глікованого гемоглобіну. Висновки: аналог інсуліну ультракороткої дії є препаратом вибору для ефективного застосування в інсулінових помпах.

Вивчено вплив аналогу інсуліну ультракороткої дії НовоРапіду (у порівнянні з інсуліном короткої дії Актрапідом НМ) на перебіг цукрового діабету І типу у 37-ми дітей та підлітків з застосуванням його в базисно-болюсній схемі інсулінотерапії. Аналіз показників, що відбивають критерії ефективності інсулінотерапії, засвідчив позитивний вплив інсуліну ультракороткої дії на перебіг цукрового діабету. Застосування НовоРапиду (на тлі інсуліну пролонгованої дії) перед кожним прийомом їжі поліпшувало показники пре- і постпрандіальної глікемії, зменшувало діапазон коливань цукру крові протягом доби, знижувало і підтримувало рівень глікованого гемоглобіну без збільшення частоти й інтенсивності гіпоглікемічних станів, а також зменшувало кількість нічних гіпоглікемій

Изучали влияние инсулина ультракороткого действия НовоРапида (в сравнении с инсулином короткого действия Актрапидом НМ) на течение сахарного диабета у 37детей и подростков, применяя его в базисно-болюсной схеме инсулинотерапии. Анализируя показатели, которые отражают критерии еффективности инсулинотерапии, отметили положительное воздействие инсулина ультракороткого действия на течение сахарного диабета. Применение НовоРапида (на фоне инсулина пролонгированного действия) перед каждым приемом пищи улучшало показатели пре- и постпрандиальной гликемии, уменьшало диапазон колебаний сахара крови на протяжении суток, снижало и поддерживало уровень гликированного гемоглобина без увеличения частоты и интенсивности гипогликемических состояний, а также уменьшало количество ночних гипогликемий

The influence of insulin with ultrashort action - NovoRapid (in comparison to insulin with short action Аctrapid НМ) on the course of type 1 diabetes mellitus in 37children and teenagers was studied. It was applied in basal-bolus scheme of insulin therapy. Analyzing parameters which reflect criteria of insulin therapy effectiveness, positive effect of insulin with ultrashort action on the course of diabetes mellitus has been noted. Application of NovoRapid (against the background of insulin of prolonged action) before each meal improved parameters of pre- and postprandial glycemia, decreased the range of fluctuations of blood sugar during the day, reduced and maintained HbA1c level without augmentation of frequency and intensity of hypoglycaemia, and also decreased the quantity noctural hypoglycaemia

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.415.120.23-52

Рубрики:

Гіпотиреози у дітей

Шифр НБУВ: Ж22335 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На протяжении 12 недель проводили клиническое исследование первого в мире жидкого человеческого гормона в предварительно заполненной многодозовой шприц-ручке "Нордитропин НордиЛет" 10 мг/1,5 мл (30 МЕ) компании "Ново Нордиск" (Дания) у 35-ти детей и подростков, больных гипофизарным нанизмом, в сравнении с лиофилизованной формой гормона роста "Нордитропин" 4 МЕ (1,3 мг). Отмечены высокий ростостимулирующий эффект и безопасность применения, а также легкость и удобство использования этого препарата у пациентов с соматропной недостаточностью.