Досліджено хворих з поверхневими пухлинами сечового міхура. Хворим проводили повне урологічне обстеження. Проаналізовано введення реаферону даним хворим тричі на тиждень за два тижні до трансуретральної резекції пухлини сечового міхура. Виявлено, що в групі, яка не одержала у передопераційному періоді реаферон, рецидиви пухлин сечового міхура були у 3-х хворих, а в групі, яка одержувала реаферон, - лише в одного хворого.

Исследования провели у больных с поверхностными опухолями мочевого пузыря. Больным провели полное урологическое обследование. Введение реаферона больным с поверхностными опухолями мочевого пузыря три раза в неделю за две недели перед ТУР опухоли мочевого пузыря. Наблюдения за больными на протяжении одного года выявило в группе, которая не получала в предоперационном периоде реаферон, рецидивы опухоли мочевого пузыря у 3-х больных, а в группе, которая получала реаферон, рецидив был только у одного больного.

Останнім часом на підставі широкого застосування діагностичних методик суттєво зросла кількість виявлених асимптомних пухлин нирок невеликих розмірів, що обмежені діаметром 4,0 см (малих ниркових новоутворень, small renal masses, SRM). Органозберігальні методи лікування є пріоритетними під час вибору тактики лікування таких новоутворень. Проте на сьогодні відсутні чіткі критерії визначення технічної можливості проведення окремих органозберігальних методик. На підставі попередніх досліджень авторами було розроблено власну шкалу (Local Varieties of Intrarenal tumour Visualisation [LVIV]), що надає змогу визначати технічну можливість вибору методу органозберігального лікування хворих з SRM з урахуванням особливостей внутрішньониркової локалізації пухлини. Запропоновано та впроваджено у застосування власний алгоритм, який дозволяє визначити оптимальний метод хірургічного лікування SRM. Із застосуванням наведеного алгоритму, що грунтується на обчисленні індивідуального бала LVIV score, лише у 7 (4,2 %) із 168 профільних хворих виникла необхідність у конверсії в іншу лікувальну опцію. Таким чином, запропонована власна шкала із застосуванням LVIV score надає змогу визначити наявність технічної можливості проведення різних видів органозберігального лікування у хворих з SRM з точністю 95,8 %.

Наведено аналіз результатів комплексного реабілітаційного лікування 101 хворого раком нирки (РН), ускладненого хронічною нирковою недостатністю (ХНН). Усім пацієнтам було проведено хірургічне лікування наведеної вище патології. У дослідженні оцінювали вплив комплексного післяопераційного лікування групи хворих із застосуванням мінеральних вод Східницького регіону. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що застосування мінеральних вод Східницького регіону у комплексному реабілітаційному лікуванні хворих, які перенесли хірургічне втручання з приводу РН, надає змогу знизити прогресію ХНН.

Проведено порівняння результатів лікування хворих на сечокам'яну хворобу (СКХ) із використанням методів лазерної уретеролітотрипсії та пневматичної. Проаналізовано результати лікування 143-х пацієнтів із конкрементами сечоводів, яких лікували з використанням лазерної і пневматичної уретеролітотрипсії. Встановлено, що у хворих із конкрементами сечоводів відзначається тенденція до зростання ступеня уретерогідронефрозу, залежно від терміну їх перебування в сечоводі. У більшості хворих з уретерогідронефрозом ІІІ ступеня конкременти перебували в сечоводі більше 1-го року. Зі зростанням ступеня уретерогідронефрозу у хворих із конкрементами сечоводів погіршуються показники функціонального стану нирок, розвивається хронічна ниркова недостатність.

Проведено сравнение результатов лечения больных мочекаменной болезнью (СКХ) с использованием методов лазерной уретеролитотрипсии и пневматической. Проанализированы результаты лечения 143-х пациентов с конкрементами мочеточников, которых лечили с использованием лазерной и пневматической уретеролитотрипсии. Установлено, что у больных с конкрементами мочеточников отмечается тенденция к росту степени уретерогидронефроза, в зависимости от срока их пребывания в мочеточнике. В большинстве больных с уретерогидронефрозом ІІІ степени конкременты находились в мочеточнике больше 1-го года. С ростом степени уретерогидронефроза у больных с конкрементами мочеточников ухудшаются показатели функционального состояния почек, развивается хроническая почечная недостаточность.

Нирково-клітинний рак (НКР) є найбільш розповсюдженою пухлиною нирки і трапляється в 85 - 90 % випадків, що становить 3 % від усіх вісцеральних новоутворень. Ступінь злоякісності світлоклітинного НКР (скНКР) визначають за різними гістологічними класифікаціями, найбільш широко вживаною з яких є градація за Fuhrman, яка грунтується на 4 морфоядерних критеріях. Останніми роками магнітно-резонансна томографія (МРТ) все частіше привертає увагу клініцистів як метод вибору для діагностики та стадіювання НКР, оскільки має низку переваг перед компіютерною томографією. Мета дослідження - оцінцка інформативності МРТ із використанням модальності дифузійно-зважених зображень МРТ у діагностиці солідних ниркових новоутворень. У дослідженні брали участь 62 хворих із патоморфологічно доведеними пухлинами нирки (37 хворих на скНКР, 12 хворих на онкоцитому, 13 пацієнтів з ангіоміоліпомою) та 15 здорових волонтерів. Усім пацієнтам проводили МРТ із використанням дифузійно-зважених зображень з подальшим визначенням вимірюваного коефіцієнта дифузії (ВКД). У результаті проведеного аналізу встановлено, що середнє значення ВКД злоякісних новоутворень було значно нижчим, ніж у нормальної ниркової паренхіми, і становило відповідно <$E 2,11~cdot~10 sup -3~roman {мм sup 2 "/" с}> проти <$E 3,36~cdot~10 sup -3~roman {мм sup 2 "/" с}> (p << 0,05). Також відзначали статистично достовірну різницю у показниках ВКД у хворих на скНКР високого та низького ступеня диференціації, ангіоміоліпому та онкоцитому.

Диференційна діагностика малих ниркових новоутворень (small renal masses - SRM) є актуальною проблемою сучасної урології. Частка неінформативних черезшкірних пункційних біопсій коливається у межах 10 - 23 %, при цьому 7,5 - 33,6 % парціальних нефректомій при SRM та підозрі на злоякісний процес виконують при доброякісних пухлинах нирки. Патоморфологічно нирково-клітинний рак (НКР) діагностують у 48 - 66 % випадків SRM. Мета дослідження - оцінювання ефективності застосування вимірюваного коефіцієнта дифузії (ВКД) дифузійно-зважених зображень (ДЗЗ) МРТ у якості променевого біомаркера НКР для диференційної діагностики SRM. Заключения: ВКД ДЗЗ магнітно-резонансної томографії може бути використаний у якості променевого біомаркера НКР та як ефективний інструмент для диференційної діагностики злоякісних і доброякісних SRM.

Наведено дані наукового дослідження щодо обгрунтування рентгенендоурологічних методів лікування стриктур сечоводів різної етіології, визначено пріоритетність використання лазерної уретеротомії і уретеролітотрипсії.

Мета дослідження - оцінити можливість застосування дифузійно-зважених зображень (ДЗЗ) МРТ та ВКД для передбачення об'єму оцінної інтраопераційної крововтрати (ОІК) під час відкритої радикальної нефректомії у хворих із НКР та після емболізації ниркової артерії (ЕНА). Висновки: у результаті дослідження вперше виявлено існування сильного прямого взаємозв'язку (індекс кореляції r = 0,96) між об'ємом ОІК під час відкритої радикальної нефректомії та значенням ВКД у хворих із НКР після селективної ЕНА, що пояснено відмінностями в дифузії молекул водню в інфарктизованих тканинах нирки залежно від поширеності та ступеня едеми, некрозу й зменшення мікроциркуляції під впливом емболізації. У хворих основної групи, яким у післяопераційному періоді проводили гемотрансфузію, середнє значення ВКД після ЕНА зростало на 28,83 % у порівнянні з початковим і відрізнялося від середнього значення ВКД хворих, яким гемотрансфузію не проводили (p << 0,05): <$E2,10~symbol С~0,47~cdot~10 sup -3 ~roman {мм sup 2 "/" с}> проти <$E1,63~symbol С~0,31~cdot~10 sup -3 ~roman {мм sup 2 "/" с}> проти <$E1,30~symbol С~0,19~cdot~10 sup -3 ~roman {мм sup 2 "/" с}> відповідно. У хворих із НКР, у яких ОІК становила понад 1000 мл, що свідчило про неефективність проведеної ЕНА, середнє значення ВКД досягало <$E2,70~symbol С~0,06~cdot~10 sup -3 ~roman {мм sup 2 "/" с}>. Таким хворим може бути рекомендована повторна ЕНА. Застосування МРТ та її променевих біомаркерів ДЗЗ та ВКД може бути корисним клінічним інструментом для визначення показань для повторної ЕНА, передбачення об'єму ОІК під час відкритої радикальної нефректомії у хворих із НКР після ЕНА та необхідності у гемотрансфузії у післяопераційному періоді.

Обследовано 27 больных хроническими простатитами на фоне хламидиоза, 21 практически здоровых лиц соответствующего возраста составляли контрольную группу. Диагностика хламидиоза произведена иммуноферментным методом. Иммуноферментное исследование на урогенитальный герпес и цитомегаловирус дало отрицательный результат. Исследование имунного статуса включало определение субпопуляций иммунорегуляторных лимфоцитов с помощью моноклональных антител и гуморального иммунитета, неспецифических факторов защиты, интерферонового статуса. Установлено явление приобретенного иммунодефицита, со снижением общей популяции Т-лимфоцитов (36,7 +- 4,11, в контроле 50,1 +- 4,11), Т-хелперов (26,9 +- 3,31, в контроле 32,11 +- 3,07), NK-клеток (11,02 +- 1,18, в контроле 12,03 +- 2,07) при увеличении количества B-лимфоцитов. В крови уменьшается количество IgA (3,2 +- 0,31, в контроле 3,82 +- 0,19), при увеличении IgG (26,86 +- 0,67, в контроле 13,9 +- 0,64) и IgM (2,02 +- 0,11, в контроле 1,81 +- 0,16). Интерферонпродуцирующая реакция лейкоцитов и их фагоцитарная активность снижены.

Классическое лечение абсцесса любой локализации - это чрескожное или открытое его дренирование. Консервативное лечение на раннем этапе в случае инфильтрации - это внутривенная антибиотикотерапия и тщательное наблюдение; таким образом можно избежать оперативного вмешательства при абсцессах диаметром менее 3 см. При консервативной антибиотикотерапии 17 больных с абсцессом почки диаметром << 4 см излечение наступило у 90 % пациентов. Абсцессы диаметром 3 - 5 см и меньше у лиц с иммунодефицитом, и больных, состояние которых не улучшается под влиянием антибиотикотерапии, следует дренировать чрезкожно. В период 2004 - 2006 гг. пролечили 29 больных с помощью метода малоинвазивного вмешательства: абсцесс почки - 23; паранефрит - 6 больных. Результаты малоинвазивного лечения у всех больных были положительными.

Renal cell carcinoma (RCC) is the most common primary renal tumor, 5-year survival of patients with RCC rates of 35 %. According to various data the part of non-diagnostic percutaneous puncture kidney biopsies is high and varies from 5 to 40 %. In RCC diagnostics application of contemporary imaging methods such as CT or MRI doesnіt guarantee 100 % sensitivity and specificity and it ranges from 88 to 96 %. At the moment the role of miRNAs in malignant tumors pathogenesis and the possibility to use them as cancer biomarkers is actively investigated. The aim. The aim of the study was to assess the possibility of miRNA-15a application as a molecular diagnostic biomarker of RCC by measuring its expression in urine. Material and methods. The study enrolled 34 patients with primary RCC. The size of the tumor ranged from 3,5 to 11,4 cm, with median size of 7,2 +- 5,3 cm in the greatest dimension. Surgery was performed in all patients. The main group included patients with pathologically confirmed RCC. A day before surgery a morning urine in volume 100 - 150 ml was gathered into sterile container in all patients, all samples were cryopreserved at -<$E25~symbol Р roman C>. For the reference urine was also obtained and preserved in the same way from 30 healthy volunteers without renal pathology. Isolation of the miR-15а from the urine was performed in patients of the main and control groups followed by determination of its expression by using a reverse transcription and real time polymerase chain reaction. As a result of the study we observed statistically significant difference (p << 0,05) in the levels of miR-15a expression between the main and control groups: in patients with RCC the mean value was 47,39 +- 24,63 RFU (range - 0,42 - 99,34 RFU) against 0,04 +- 0,02 RFU (range - 0,01 - 0,05 RFU) in healthy volunteers. Static analysis didnіt discover in patients with RCC the correlation between size and level of miR-15a expression of the tumor and it was r = 0,35, simultaneously data about tumor-protective role of miRNA-15а that we obtained discords with data of other researchers. Conclusions: as a result of our study we observed statistically significant difference (p << 0,05) between the mean levels of miR-15a expression in the urine of the patients with RCC and healthy persons. MiR-15a, which was found in urine, may be used as a molecular biomarker of RCC for diagnostics and screening of this disease. The advantage of this diagnostic method is its noninvasiveness and the disadvantage is a necessity in cryopreservation at -<$E25~symbol Р roman C> till microRNA isolation. Further investigations with inclusion of larger number of patients with different histological sybtypes of RCC of different grades, benign tumors of kidneys for deeper analysis of the diagnostic value of miR-15a required.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.504.3-58

Рубрики:

Сечокам'яна хвороба (нефролітіаз)

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Почечно-клеточный рак (ПКР) - наиболее часто встречающаяся опухоль почки - выявляется в 85 - 90 % случаях, что составляет 1 - 3 % всех злокачественных висцеральных новообразований. Исследование проводилось у 58-ми взрослых пациентов с патоморфологически доказанным светлоклеточным подтипом НКР (скНКР). Всем пациентам проводилась магнито-резонансная томография с использованием диффузно взвешенной визуализации (ДВВ) с последующим определением измеряемого коэффициента диффузии (ИКД). В результате проведенного анализа установлено, что среднее значение ИКД злокачественных новообразований значительно ниже, чем у нормальной почечной паренхимы <$E1,82~symbol С~0,16 ~cdot~10 sup -3 ~roman {мм sup 2 "/" с}> против <$E2,15~symbol С~0,12 ~cdot~10 sup -3 ~roman {мм sup 2 "/" с}> соответственно (<$Eroman p~<<~0,05>). Также наблюдалась разница в показателях ИКД у больных с скПКР высокой и низкой степени дифференциации.

У дослідженні взяли участь 26 хворих на рак сечового міхура (РСМ). Перехідноклітинну карциному виявлено у 14-ти хворих у стадії Т1, з них 12 - з неоплазією G2; у 9-ти пацієнтів у стадії Т2 з неоплазією G2; у 3-х хворих Т3 із деференціацією G1. Генотипи досліджень проводили із праймерами для VEGF із використанням ПЛР/світлооптичний мікроскоп "Primo Star" у разі збільшеня 100 та 400 разів. За РСМ дослідження гену VEGF виявило генотип GG у 57,6 % хворих, генотип GC - у 34,6 % та CC - у 7,6 %. У здорових осіб генотипи представлені відповідно: GG - у 31,6 %, генотип GC - у 53,4 % та CC - у 16,1 %. Генотип GG гена VEGF у хворих на РСМ найчастіше виявлено у стадії Т2 та G2 неоплазії у 40 % пацієнтів, у стадії Т1 та неоплазії G2 у 33,3 % хворих, іноді у стадії Т3 у разі неоплазії G3 - 20 % випадків. Генотип CC гена VEGF виявлено у 2-х хворих із 26-ти хворих на РСМ, тому його показники не є репрезентативними у випадку РСМ.

Проведено сравнение результатов лечения больных мочекаменной болезнью (МКБ) с использованием методов лазерной уретеролитотрипсии и открытой уретеролитотомии. Проанализированы результаты лечения 93 пациентов с МКБ, из которых 42 лица прошли лазерную уретеролитотрипсию, 51 - открытую уретеролитотомию. Установлено, что использование эндоскопических методов лечения конкрементов мочеточников, по сравнению с открытыми оперативными вмешательствами (уретеролитотомией), почти в 8 раз сокращает сроки пребывания больных в стационаре. Лазерная литотрипсия - это эффективный метод дробления конкрементов мочеточника любого минерального состава, размеры которых не превышают 2 см, при этом несущественна также локализация камня и продолжительность его пребывания в мочеточнике. Преимуществом литотрипсии с использованием гольмиевого лазера перед другими методами контактной литотрипсии является ее высокая эффективность при дроблении твердых фиксированных и вросших камней.

Нирково-клітинний рак (НКР) - найбільш поширена первинна пухлина нирки. Частка недіагностичних черезшкірних пункційних біопсій нирки варіює від 5 до 40 %. Застосування променевих методів обстеження, таких, як комп'ютерна томографія чи магнітно-резонансна терапія не гарантує 100 % чутливість та специфічність у діагностиці НКР, залишаючись у межах 88 - 96 %. Мета дослідження - оцінювання можливості використання експресії miRNA-15a у сечі хворих в якості біомаркера для діагностики НКР. У дослідження увійшли 67 дорослих пацієнтів із солідними нирковими новоутвореннями: НКР (n = 58), доброякісні пухлини нирки (n = 15). Середній вік становив 60,19 +- 6,36 року, середній розмір пухлини - 7,01 +- 2,08 см. Усі хворі були проліковані хірургічним шляхом. За один день до та на 8-й день після оперативного лікування у всіх хворих та одноразово у 30 здорових волонтерів без ниркової патології була зібрана сеча в об'ємі 100 - 150 мл з подальшим виділенням miR-15a та визначенням її експресії за допомогою зворотної транскрипції та ПЛР у реальному часі. Уперше було виявлено достовірну різницю (p << 0,05) між середніми значеннями експресії miR-15a у сечі хворих із НКР, доброякісними пухлинами нирок та здорових осіб: 2,50Е-01+-2,72Е-01 УО проти 1,32Е-03 +- 3,90Е-03 проти 3,36Е-07 +- 1,04Е-07 УО відповідно. Спостережено кореляцію між розміром НКР та рівнем експресії miR-15a (r = 0,87). Чутливість та специфічність при диференціації НКР та доброякісних пухлин нирки при граничному значенні 03+-5,18Е-03 УО становили 98,1 та 100 % відповідно. Заключения: визначена у сечі miR-15a може застосовуватись у якості біомаркера НКР для діагностики цього захворювання. Необхідні подальші дослідження із включенням більшої кількості хворих з різними гістологічними підтипами НКР та ступенями його диференціації, доброякісними пухлинами нирок для більш поглибленого аналізу діагностичної цінності miR-15a. Необхідні подальші дослідження для з'ясування причин гіперекспресії miR-15a у сечі хворих із НКР, враховуючи її туморопротекторні властивості, що описані у літературі.

У ході дослідження патогенезу та методів лікування раку передміхурової залози (РПЗ) виявлено недостатньо вивчені аспекти у разі застосування антиандрогенів і аналогів ЛТ-РГ у разі комбінованої андрогенної блокади у комплексній терапії РПЗ. Ріст захворюваності на РПЗ спонукає до розробки та застосування імунотерапевтичних препаратів і вакцин поряд зі стандартною терапією РПЗ. Ураховуючи, що ракові пухлини розвиваються у людей зі слабкою імунною відповіддю, то у разі адекватної імунотерапії є можливим відновлювання імунологічної реактивності, яка забезпечить ефективне лікування РПЗ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696-5

Рубрики:

Урологічна патологія

Шифр НБУВ: Ж16999 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено питання вивчення імунопатогенезу: змін у клітинній та гуморальній ланках імунітету, неспецифічних факторів захисту, в тому числі інтерферонового статусу, у разі хронічних інфекційних запальних процесів чоловічих статевих органів за наявності хламідійно-бактеріальної, герпетично-бактеріальної та трихомонадно-бактеріальної інфекцій. Завдяки порівняльному статистичному аналізу імунопатологічних змін у випадку хронічного інфекційного простатиту, залежно від варіанта інфікування, одержано нові відомості щодо патогенезу імунних порушень за даної патології. Встановлено, що зміни певних параметрів імунного гомеостазу зумовлені впливом інфекційного фактора, інші показники функціонального стану імунної системи практично не залежать від варіанта інфікування і відображають лише вплив хронічного запального ураження передміхурової залози. Запропоновано нові схеми лікування хронічних простатитів за наявності хламідійно-бактеріальної, герпетично-бактеріальної та трихомонадно-бактеріальної інфекцій із застосуванням імунотропних препаратів у поєднанні з антибактеріальними та противірусними засобами, принципово нові методи місцевого лікування.