Наведено результати дослідження і деякі застосування фундаментальних розв'язків задачі Коші для нового класу параболічних рівнянь, у яких: 1) є три групи просторових змінних, одна основна та дві додаткові; 2) допускаються різні ваги просторових змінних з основної групи відносно часової змінної; 3) наявні виродження за змінними з додаткових груп; 4) є виродження на початковій гіперплощині.

Дослідження Buchbiner і Kallmes з виділенням рандомізованої контрольної групи пацієнтів, яким проводилися симульовані вертебропластики, поставило багато запитань не лише щодо ефективності перкутанної вертебропластики, а й про механізми виникнення больового синдрому за остеопоротичних компресійних переломів хребців (КПХ). Мета дослідження - вивчити динаміку больового синдрому у 2-х пацієнтів після транспедикулярної біопсії за остеопоротичних переломів хребців та оцінити можливі механізми регресу больового синдрому. Транспедикулярну біопсію проведено 2 пацієнтам (чоловік, 68 років, та жінка, 76 років,) з патологічними компресійними переломами на рівнях L1 (праворуч) та Th7, Th8 (двобічно) зважаючи на підозру на новоутворення хребця та спондиліт відповідно. У обох пацієнтів відмічався виражений локальний біль (ВАШ 8 - 9), який наростав після вісьових навантажень і перкусії. В обох випадках анамнез травми був непереконливим. Діагноз остеопорозу верифіковано за остеоденситометрії та гістологічно. У першого пацієнта біль регресував на наступний день до ВАШ 1. У другої пацієнтки на наступний день біль знизився до 3 - 4 балів і повністю регресував через 3 дні. Результати залишалися стабільними протягом періоду спостереження (24 і 8 місяців відповідно). Зазначено, що ці результати можна пояснити не тільки порушенням періостальних ноцицептивних замкнутих кіл, але також зниженням тиску в тілі хребта та елюцією медіаторів болю через пункційні канали. Висновки: транспедикулярна біопсія за патологічних остеопоротичних переломів хребців може призводити до стійкого регресу больового синдрому.

Доведено одну нерівність для середніх гармонічних, яку використано для встановлення достатньої ознаки збіжності та оцінки швидкості збіжності гіллястого ланцюгового дробу з додатними компонентами.

Проаналізовано існуючу методику розрахунку часу сповіщення та ділянки наближення залізничних переїздів. Встановлено, що вимога до швидкості руху автомобіля під час перетину залізничних переїздів є нечіткою і висуває жорсткі вимоги щодо швидкісного режиму довгих автопоїздів. До відома водіїв вказана вимога не доводиться, що є однією з причин зіткнень на залізничних переїздах. Запропоновано шляхи вирішення проблеми.

Мета роботи - визначити оптимальну тактику ендоваскулярної оклюзії гігантської мішкоподібної аневризми супракліноїдного відділу правої внутрішньої сонної артерії (ВСАпр.), від якої відходить права середня мозкова артерія (СМАпр.), на тлі гіпоплазії та стенозу ВСАпр. в кам'янистому сегменті у поєднанні зі стенозом у М1-сегменті СМАпр. і деконструкції кліноїдного відділу ВСАпр. за допомогою мікроспіралей зі збереженням адекватної перфузії в басейні СМАпр.. Проаналізовано результати хірургічного лікування ендоваскулярної емболізації гігантських внутрішньочерепних аневризм, які не розірвалися, на тлі супутнього стенозу ВСА (два схожі випадки у власній практиці). В усіх випадках незалежно від ступеня стенозу ВСА виконано ізольовану койлінг-оклюзію аневризми. Стентування стенозованої ділянки ВСА не проводили. Наведено результати комбінованого 3-етапного хірургічного лікування (bypass, ендоваскулярна койлінг-оклюзія аневризми ВСА, деконструкція ВСА) пацієнтки з гігантською мішкоподібною аневризмою супракліноїдного відділу ВСАпр., від якої відходить СМАпр., на тлі гіпоплазії та стенозу ВСАпр. в кам'янистому сегменті у поєднанні зі стенозом у М1-сегменті СМАпр.. Через 3 міс стан пацієнтки був соматично задовільним. Неврологічно: зберігався вихідний помірний парез відвідного нерва справа. Пацієнтці рекомендували динамічне спостереження з проведенням магнітно-резонансної томографії головного мозку та церебральної ангіографії через 6 та 12 міс. Аналіз результату комбінованого хірургічного лікування при поєднаній патології судин головного мозку (мішкоподібна аневризма, стеноз ВСАпр., стеноз СМАпр.) показав, що хірургічна тактика була виправданою і може застосовуватись як метод лікування за згаданої патології.

Посібник присвячений розгляду каналів зв'язку та побудові мікропроцесорних систем передавання інформації. Подані основні відомості про модемний зв'язок та принципи захисту інформації під час зберігання та передавання. Розглянуто фактори, які впливають на якість передавання інформації (фізичні ефекти, які мають місце у дротових лініях зв'язку, взаємні впливи між ланцюгами зв'язку), а також представлено загальні відомості про інтерфейси та інтегральні мікросхеми універсальних приймачів-передавачів.

Для ультрапараболічного рівняння типу Колмогорова з залежними від двох груп просторових змінних коефіцієнтами та виродженням на початковій гіперплощині побудовано фундаментальний розв'язок задачі Коші й одержано точні оцінки фундаментального розв'язку та його похідних.

Визначено особливості основних симптомокомплексів аденом гіпофіза у хворих похилого віку. З'ясовано основні структурні та топографо-анатомічні особливості цих пухлин. Уточнено оптимальний комплекс нейрохірургічних обстежень для формування хірургічного діагнозу. Вироблено рекомендації з периопераційного ведення хворих. Доведено і патофізіологічно обгрунтовано ефективність і доцільність застосування транссфеноїдальних втручань для видалення аденом гіпофіза у хворих похилого віку як при первинно діагностованих новоутвореннях, так і при операціях з приводу продовженого росту пухлин.

Ррозроблено методи та засоби визначення параметрів потенційно нестійких чотириполюсників, зокрема, транзисторів, що дозволяють вимірювати їх параметри в НВЧ (надвисоких частотах)-діапазоні. Запропоновано математичні моделі стандартної та нестандартної системи W-параметрів чотириполюсника і на їх основі розроблені принципово нові методи визначення параметрів потенційно нестійких чотириполюсників, які дозволяють на відміну від існуючих методів, виключити із процесу вимірювання режим холостого ходу, короткого замикання й узгодження, що забезпечує підвищення точності та достовірності результатів вимірювання. Розроблені методи покладено в основу інформаційно-вимірювальної системи визначення параметрів реальних напівпровідникових структур.

У межах єдиного підходу, що базується на застосуванні двочасових температурних функцій Гріна, розглянуто методику врахування впливу спін-орбітальної взаємодії (СОВ) на енергетичний спектр ідеальних кристалів і невпорядкованих твердих тіл (НТТ) у моделі сильного зв'язку. Для ідеального кристала знайдено вирази для матричних елементів оператора СОВ на базисі атомних хвильових функцій (АХФ) s-типу (s-модель) та АХФ s і p-типу (<$E sp sup 3>-модель). Для НТТ із безладом зміщень на базисі АХФ s-типу, у наближенні, квадратичному за зміщеннями від вузлів ідеальної кристалічної гратки, одержано рівняння для спектра. Розв'язки цього рівняння знайдено для безладу, що базується на лінійному ланцюжку атомів та простій кубічній гратці.

Розглянуто питання практичного застосування нейронавігації (НН) у разі хірургічного лікування велетенських аденом гіпофіза (ВАГ) з використанням транссфеноїдального доступу. Хірургічне втручання з застосуванням НН системи Brainlab Curve Dual Display (Німеччина) виконане у 12 пацієнтів з приводу ВАГ. В усіх спостереженнях застосовано трансназальний транссфеноїдальний підхід. Радикальне видалення пухлин досягнуте у 3 хворих, майже повне видалення (90 % об'єму пухлини і більше) - у 5, субтотальне (70 - 90 %) - у 4. Застосування НН на початкових етапах операції дозволяє чітко визначити траєкторію та кут "атаки" під час планування й використання хірургічного підходу до ВАГ. Інформація, одержана завдяки використанню НН, дозволяє зменшити частоту хірургічних ускладнень, покращити функціональні результати лікування.

На власному практичному матеріалі проведено аналіз клінічних проявів захворювання на велетенську аденому гіпофіза (ВАГ), що секретує пролактин (ПРЛ). Проведено розподіл симптомокомплексів захворювання на неврологічні та ендокринні, з`ясовано частоту їх виявлення в групі дослідження. Досліджено симптоми захворювання у 24-х пацієнтів з ВАГ, які секретують ПРЛ, що одержали хірургічне лікування в період з 2009 по 2014 рр. Досліджувана група склалась із 19-ти чоловіків та 5-ти жінок, середній вік пацієнтів - 41,4 роки. Знання клінічних проявів ВАГ, що секретують ПРЛ, та розуміння патогенетичних механізмів формування клінічних симптомокомплексів є надзвичайно важливим, оскільки надає змогу діагностувати означені пухлини на етапі ранньої клінічної маніфестації, розробляти ефективні схеми їх хірургічного і комбінованого лікування, призначати замісну та коригуючу терапію. Висновки: ведучими неврологічними симптомами у обстеженої групи пацієнтів були: зорові розлади, головний біль, окорухові порушення, провідникові розлади. Ознаки гіпофізарної недостатності на тлі гіперпролактинемії виявлено майже у 2/3 пацієнтів досліджуваної групи.

Ендокринні порушення характерні для пацієнтів із аденомами гіпофіза та є складовою частиною класичної тріади симптомів захворювання. Гіперпролактинемія є основною ендокринопатією, що має місце у всіх пацієнтів із пролактиномами. Визначення рівня пролактину у пацієнтів зі селярними новоутвореннями є важливою складовою діагностики, яка відіграє значну роль у виробленні лікувальної тактики. Передопераційна та післяопераційна оцінка ендокринного статусу у пацієнтів із пролактиномами визначає лікувальну тактику під час корекції гіпопітуітарних розладів, що характерні для більшої половини пацієнтів вказаної групи. Проліковано 84 хворих із пролактиномами, чоловіків - 40, жінок - 44. Середній вік пацієнтів склав 35,4 роки. Пацієнтам виконано 87 оперативних втручання: 81 - з транссфеноїдальним підходом; 6 - з транскраніальними підходами. Всім пацієнтам визначались рівні пролактину, надниркової та тиреоїдної панелей. Перший визначався з метою верифікації діагнозу, інші - з метою оцінки можливих периопераційних ризиків та їх подальшої корекції. Високий рівень пролактину зафіксовано у 100 % пацієнтів. Виявлено кореляцію гіпопітуітаризму із розмірами новоутворень: більш виразною недостатність ТТГ, FT4 та кортизолу спостерігались у пацієнтів із макро- та велетенськими пролактиномами. Всі пацієнти, що мали ознаки гіпопітуітарного синдрому одержували замісну терапію. Рішення щодо продовження чи припинення замісної терапії приймалось у ході повторних консультативних звернень пацієнтів у віддаленому післяопераційному періоді. Висновки: встановлено чітку кореляцію між розміром пролактиноми та вираженістю гіпопітуітаризму. Гіпопітуітарні розлади зустрічаються у більшої половини пацієнтів із макропролактиномами. Призначення та корегування замісної терапії має бути індивідуальним у кожному випадку та базуватись на оцінці клінічного статусу хворого із врахуванням лабораторних даних.

Наведено 2 принципово різні методи лікування пацієнтів із мікропролактиномами: консервативний та хірургічний. Проведено порівняльний аналіз вказаних методів у аспекті їх вартості для пацієнтів. Фінансові затрати на консервативне лікування розраховано на прикладі таких препаратів, як бромокриптин та достінекс у разі їх протокольного застосування для даної категорії хворих. Вартість хірургічного лікування розраховано відповідно коштів, що затрачуються пацієнтами на оплату ліжко-днів перебування в стаціонарі КЛ "Феофанія". Медикаментозне лікування пацієнта із пролактиномою відповідно рекомендацій ВООЗ триває не менше 3-х років. Відповідно даному терміну лікування розраховано вартість лікування окремо для препаратів бромокриптин Гедеон Ріхтер та достінекс Pfizer. Для оцінки вартості хірургічного лікування мікропролактиноми, авторами вирахувано середній ліжко-день у 100-та пацієнтів з аденомою гіпофіза, пролікованих у стаціонарі КЛ "Феофанія", що склав 4 ліжко-дні. Висновки: фінансові затрати на хірургічне лікування аденом гіпофіза, що секретують пролактин, значно нижчі, ніж на консервативне лікування цієї патології агоністами дофаміну. На етапі первинної діагностики пролактиноми пацієнт має бути оглянутий, як ендокринологом, так і нейрохірургом, та бути обізнаним про вартість і ефективність обох методик лікування.

Наведено власний досвід встановлення діагнозу та вироблення хірургічної тактики у пацієнтів із велетенськими аденомами гіпофіза (ВАГ). Висвітлено оптимальні інструментально-лабораторні заходи для постановки хірургічного діагнозу у пацієнтів вказаної групи. Проаналізовано 40 клінічних випадків оперованих пацієнтів за період з жовтня 2009 по грудень 2011 рр. Загалом за період спостереження виконано 47 оперативних втручань у 40 пацієнтів: первинні - у 25 (62,5 %) пацієнтів, повторні - у 15 (37,5 %). Застосовано транссфеноїдальний (37 (78,7 %) випадків) та транскраніальні (10 (21,3 %) випадків) хірургічні підходи, а також їх комбінацію. Систематизовано клінічні прояви захворювання, вироблено принципи діагностування ВАГ, проаналізовано особливості хірургічної тактики. На основі власного досвіду запропоновано оптимальну схему клініко-діагностичних заходів для встановлення уточненого хірургічного діагнозу, що надає змогу будувати оптимальну лікувальну тактику у пацієнтів із ВАГ. Висновки: планування адекватної хірургічної тактики лікування у пацієнтів з ВАГ має базуватись на комплексній оцінці результатів усього спектра клініко-діагностичних заходів. Визначення оптимальної схеми клініко-діагностичних заходів надає змогу індивідуалізувати застосовані лікувальні схеми. Комплексна оцінка та співставлення результатів діагностичних заходів на доопераційному етапі дозволила покращити хірургічні та клінічні результати лікування, а також знизити післяопераційну летальність до нуля.

Впродовж останніх 30-ти років у лікуванні більшості аденом гіпофіза, що продукують пролактин, методом вибору є консервативне лікування агоністами дофаміну. Проте, застосування препаратів вказаної групи у випадках із велетенськими пролактиномами (ВП) має клінічну ефективність не більш, ніж у 70 % випадків і супроводжується рядом ускладнень і ризиків. У 12-ти пацієнтів із діагностованими велетенськими пролактиномами застосовано медикаментозне лікування бромкриптином. Досліджувану групу пацієнтів склали 5 жінок та 7 чоловіків, середній вік 35 років. Термін спостереження за пацієнтами склав від 6 до 11 років. Клінічні прояви у пацієнтів, що одержували консервативне лікування з приводу ВП, були типовими: зорові розлади - 12 (100 %) пацієнтів, ознаки внутрішньочерепної гіпертензії - 7 (58,3 %), ураження окорухових нервів - 4 (33,3 %), пригнічення свідомості - 4 (33,3 %), порушення орієнтування і пам'яті - 4 (33,3 %), геміпарез - 2 (16,6 %). Розміри всіх ВП перевищували 5 см, за даними МРТ. У всіх випадках пухлини мали значне екстраселярне поширення та їм був притаманний інвазивний ріст в оточуючі анатомічні структури: кавернозні синуси, медіобазальну скроневу ділянку, антеселярно, в III шлуночок, в клиноподібну пазуху, схил, задню черепну ямку. Рівень ПРЛ в сироватці крові, в середньому, склав 2177,5 нг/мл (280 - 10 200). Всі пацієнти одержували Бромкриптин за схемою. В дослідженій групі не спостережено випадків непереносимості препарату. У всіх пацієнтів в короткий термін після початку лікування мав місце позитивний клінічний ефект: зниження рівню ПРЛ, зменшення розмірів пухлини за даними МРТ, регрес неврологічного дефіциту. Серед ранніх ускладнень терапії Бромкриптином відмічено: крововилив в аденому, який не потребував хірургічного лікування; гостру назальну лікворею, що потребувала хірургічної пластики; тимчасовий нецукровий діабет у 2-х пацієнтів. Під час оцінки стану пацієнтів через 12 міс спостережено суттєві негативні ефекти проведеного лікування: поглиблення гіпопітуїтарного синдрому у 8 (67 %), що потребував замісної терапії, та поява малих епілептичних нападів у 3 (25 %) хворих, які потребували призначення протисудомної терапії. Крім того, у більшості пацієнтів відмічено наростання астеноневротичного синдрому, що характеризувався підвищеною втомлюваністю, зниженням пам'яті, загальмованістю. 10 хворих постійно приймають замісну гормональну терапію через виражений гіпопітуїтарний синдром. Висновки: незважаючи на ефективність та позитивний клінічний ефект агоністів допаміну у лікуванні пролактином, функціональні результати у випадках з ВП не можна вважати задовільними через ускладнення та погіршення якості життя у пацієнтів після такого лікування. Лікування ВП потребує гнучких підходів до застосування різних лікувальних моделей та їх комбінацій.

Узагальнено досвід раціонального комбінованого застосування мікроскопа та ендоскопа під час видалення велетенських аденом гіпофіза (ВАГ) з використанням транссфеноїдального підходу. З 87 пацієнтів, оперованих з приводу ВАГ за останні 5 років, 34 - оперовано з комбінованим використанням операційного мікроскопа й ендоскопа. Оцінено зручність для хірурга, травматичність і ефективність, хронометраж хірургічних втручань. У 12 пацієнтів досягнуте повне видалення ВАГ, у 18 - майже повне (90 % і більше), у 4 - субтотальне (в межах 70 - 90 %). В усіх пацієнтів відзначено позитивну клінічну динаміку після операції, не спостережено нових стійких неврологічних чи ендокринних розладів. При застосуванні ендоскопа тривалість мікрохірургічних втручань на 10 - 30 хв більше. Поєднання мікроскопічної та ендоскопічної техніки в хірургії ВАГ дозволило використати переваги та уникнути недоліків кожної з них, забезпечити задовільні функціональні результати лікування.

Проаналізовано результати лікування 84 хворих, оперованих з приводу пролактиноми, з застосуванням транссфеноїдального підходу. Детально описано всі етапи транссфеноїдального хірургічного втручання, починаючи від укладання пацієнта на операційному столі та розташування приладів в операційній, до тампонади порожнини носа. Встановлено залежність радикальності хірургічного втручання від топографо-гістологічних особливостей пухлини, а також раніше проведеного лікування.

Розглянуто проблематику впровадження інновацій у пивоварній галузі. Основним напрямком інноваційної діяльності виробників пива на території України є продуктові та технологічні інновації, ефективність яких значно підвищує попит і надає підприємству конкурентні переваги. Окрім продуктових, підприємства впроваджують і організаційно-управлінські інновації. Вони можуть бути не менш ефективними, ніж продуктові, оскільки оптимізують умови роботи та допомагають оцінити за новими критеріями найцінніший ресурс бізнесу - людську працю.

Розглянуто перебіг комунікаційного процесу між учасниками ринку. На підставі аналізу літературних джерел та наукових статей удосконалено модель процесу комунікації за допомогою його відображення в алгоритмі. Під час аналізу встановлено стадії інформаційного контакту. Визначено роль маркетингу у розповсюдженні інформації при переході економіки країни до інноваційного типу розвитку, розглянуто завдання маркетингу та сформовано основні вимоги до застосування маркетингових інструментів у процесі комунікації.