На основі дослідження показників запалення та ліпідного обміну, особливостей процесів реполяризації, вегегативного балансу та міокардіальної функції в пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (ГІМ), а також вивчення взаємозв'язку між досліджуваними параметрами одержано нові дані стосовно механізмів розвитку захворювання та вперше в Україні з'ясовано значення змін досліджуваних показників у прогнозуванні ускладненого перебігу ГІМ. Встановлено, що предикторами розвитку ускладнень на стаціонарному етапі є концентрація С-реактивного протеїнц (СРП)>19Д8 мг/л (чутливість 98%, специфічність - 81%), ММА-1>372,0 нг/мл (чутливість 95%, специфічність - 78%), тривалість QTс>0,45с (чутливість 88%, специфічність - 82%), величина Теі-індексу > 0,49 (чутливість 92% та специфічність 84%), а також рівень співвідношення LF/HF > 3,28 (чутливість та специфічність 96 % і 82 %, відповідно), визначені в першу добу ГІМ. Уперше встановлено, що в пацієнтів, які з першої доби захворювання приймали аторвастатин у дозі 40 мг на добу або симвастатин у добовій дозі 80 мг, у порівнянні зі симвастатином у добовій дозі 40 мг, була значно вираженішою позитивна динаміка показників системного запалення, відчутніше покращувалася міокардіальна функція лівого шлуночка (ЛШ), зменшувалися прояви вегетативного дисбалансу та гомогенізувалися процеси реполяризації, рідше виникали життєвозагрозливі аритмії, гостра лівошлуночкова недостатність, післяінфарктна ішемія (як больова, так і безбольова), нижчою була частота розвитку післяінфарктного ремоделювання ЛШ. Відмічено, що максимально вираженими ці клінічні ефекти були в пацієнтів зі зниженою систолічною функцією ЛШ, яким не проводився тромболізис (ТЛ), та наявністю маркерів підвищеного ризику розвитку ускладнень.

Обследовано 128 мужчин с острым инфарктом миокарда (ОИМ) в возрасте от 35 до 65 лет. При поступлении в стационар и накануне выписки всем пациентам проведено суточное мониторирование ЭКГ с оценкой вариабельности ритма сердца (ВРС) в активный и пассивный периоды суток. В дебюте заболевания выявлено значительное снижение ВPC в активный период наблюдения с уменьшением парасимпатических и выраженным увеличением симпатических влияний на сердечный ритм, а также усугубление симпатикотонии в ночное время суток. В процессе лечения тонус симпатической нервной системы продолжал увеличиваться в активный период наблюдения и уменьшался в пассивный. При этом парасимпатическая активность незначительно возрастала и в дневное, и в ночное время суток, отображая постепенное возобновление циркадных ритмов сердечной деятельности. Величина соотношения LF/<$E roman HF~symbol У~2,93>, определенная в первые сутки ОИМ, может быть использована как ранний прогностический маркер осложненного течения заболевания.

Висвітлено класифікацію, механізми дії, показання до застосування за сучасних умов, переваги та недоліки інотропних засобів двох груп - цАМФ-залежних та цАМФ-незалежних.

Зазначено, що кожен третій пацієнт хірургічного відділення потенційно може мати гіпертонічну хворобу, при цьому контроль артеріального тиску часто є недостатнім. Згідно з сучасними рекомендаціями описано тактику передопераційної підготовки, інтра- та післяопераційного ведення пацієнта з підвищеним артеріальним тиском. Розглянуто інформацію щодо особливостей обстеження та встановлення діагнозу з визначенням ступеня та стадії захворювання, а також загального ризику пацієнта. Описано критерії відстрочення оперативного втручання з метою корекції артеріального тиску та стабілізації клінічного стану пацієнта. Надано характеристику та особливості застосування різних груп гіпотензивних препаратів як на етапі підготовки хворого до операції, так і під час втручання та в ранньому післяопераційному періоді.

Варіабельність ритму серця (ВРС) активно досліджується впродовж останніх десятиліть, існує велика кількість наукових праць, присвячених цій проблемі. Методика оцінки ВРС є простою у виконанні та інтерпретації. Проте у світовій медичній практиці аналіз ВРС, на жаль, не є рутинним обстеженням. Зміни ВРС досліджувалися під впливом різних медикаментозних препаратів, які використовуються під час загальної анестезії. В окремих дослідженнях вивчався вплив епідуральної анестезії із застосуванням лідокаїну на показники ВРС з метою аналізу адекватності знеболювання. Мета роботи - вивчити особливості ВРС у вузький період - під час оперативного втручання. У дослідження включено 26 чоловіків віком від 40 до 69 років, які оперувались з приводу пахових гриж під епідуральною анестезією. Виявлено, що в усіх обстежених осіб, незалежно від використаного місцевого анестетика, в інтраопераційний період відбулось посилення парасимпатичного тонусу вегетативної нервової системи. Така особливість більш виражена в пацієнтів віком 60 - 79 років. В осіб молодшого віку зберігалась тенденція до симпатектомії внаслідок впливу місцевого анестетика. В осіб старше від 60 років виявлена активація як симпатичного, так і парасимпатичного тонусу, проте перевага останнього призвела до статистично вірогідного зниження симпатовагального індексу. Висновки: оперативне втручання із застосуванням епідуральної анестезії характеризувалося гармонійними змінами симпатовагального тонусу з незначною перевагою парасимпатикотонії в осіб понад 60 років, що є ознакою безпечності епідуральної анестезії та адекватності знеболювання. Аналіз ВРС потребує ширшого застосування у клініці.

Висвітлено сучасні погляди на гостру серцеву недостатність і кардіогенний шок згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів щодо діагностики й лікування хронічної та гострої серцевої недостатності (2016), гострого інфаркту міокарда з елевацією сегмента ST (2017) та без елевації сегмента ST (2015). Описано фактори, що сприяють розвитку патології, та причини виникнення (як зі сторони серцево-судинної системи, так і несерцеві). Висвітлено різноманітні спроби класифікації, зокрема, детально описано клінічну класифікацію, яка базується на фізикальному приліжковому огляді та розподілі пацієнтів на 4 категорії залежно від наявності ознак застою та гіпоперфузії: "теплий" і "мокрий" (добра перфузія, застій), "холодний" і "мокрий" (гіпоперфузія та застій), "холодний" і "сухий" (гіпоперфузія без застою), "теплий" і "сухий" (компенсований пацієнт з доброю перфузією та без застою). Наведена методика надає змогу обрати коректну лікувальну стратегію вже на початкових етапах лікування. Увагу приділено класифікації згідно з T. Killip та J. Kimball осіб із гострою серцевою недостатністю, яка виникла на грунті гострого коронарного синдрому, що надає змогу оцінити ризик пацієнта та передбачити прогноз захворювання. Наведено перелік додаткових інструментальних і лабораторних методів обстеження: проведення рутинної елекрокардіографії, ультразвукового обстеження серця, рентгенографії органів грудної клітки; визначення натрійуретичного пептиду, тропонінів, газометрії крові, загальноклінічних показників. Описано їх діагностичну роль, доцільність і терміни проведення. Наведено критерії госпіталізації пацієнта у відділення інтенсивної терапії, показання до інтубації трахеї. Подано вказівки щодо клінічного ведення особи з гострою серцевою недостатністю починаючи з догоспітального етапу, включаючи використання неінвазивної вентиляції легень з позитивним тиском, медикаментозну стратегію з рекомендаціями щодо особливостей застосування інотропів, вазопресорів і вазодилататорів, а також використання сучасних методик - ранньої реваскуляризації коронарних судин, ультрафільтрації плазми, інтрааортальної балонної контрпульсації та засобів механічної підтримки кровообігу.

Тривалість обмеження передопераційного споживання їжі та пиття прозорих рідин часто є довшою за рекомендовану, що може впливати на газовий склад крові та рівень глікемії ще до операційного втручання. Мета дослідження - проаналізувати кислотно-основний стан та рівень глікемії у дорослих осіб перед індукцією в анестезію з урахуванням часу передопераційного обмеження споживання їжі та пиття рідин; розкрити ключові моменти рекомендацій Європейського товариства анестезії та Американського товариства анестезіологів щодо безпечного часу передопераційного голодування дорослих і дітей. В дослідження було включено 12 пацієнтів, середній вік - 44,33 +- 18,14 року, які підлягали плановим некардіальним операційним втручанням. Перед індукцією в анестезію здійснювався забір крові для визначення вмісту глюкози, pH, бікарбонату HCO<^>3-, надлишку/дефіциту основ BE та pCO2. Середня величина часу голодування становила 15,96 +- 1,03 год, що перевищувало рекомендований час у 2,66 разу. Жодний пацієнт не пив прозорих рідин за 2 год до індукції в анестезію. Середня величина рівня глюкози в крові була 4,73 +- 1,13 (від 3,0 до 6,1) ммоль/л. В однієї особи (жінка, 20 років) глюкоза крові становила 3,0 ммоль/л до індукції в анестезію без клініки гіпоглікемії; час відсутності прийому їжі становив 16,5 год. Середнє значення pH в обстежених осіб становило 7,35 +- 0,04 (від 7,28 до 7,4). У всіх, окрім одного пацієнта, було спостережено дефіцит основ - BE -2,08 +- 2,45 (від -5,5 до 0,4). Середня величина HCO<^>3- була 24,08 +- 3,13 (від 20,5 до 27,8) ммоль/л. Під час проведення кореляційного аналізу було виявлено сильний обернений кореляційний зв'язок між збільшенням часу голодування та величиною pH (r = -0,79, p = 0,06). Висновки: подовження часу голодування перед операційним втручанням може асоціюватись із появою метаболічного ацидозу та з розвитком гіпоглікемії.