При двух видах иммунного повреждения яичников у мышей (ксеногенными антиовариальными антителами и иммунизацией аллогенным яичником) установлено нарушение мейотического созревания ооцитов в культуре. Нарушение оогенеза сопровождалось гибелью фолликулярных клеток преимущественно по апоптотическому пути, однако при иммунизации аллогенным яичником активировался и некротический путь их гибели.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*550.38 + Р715.52-29

Рубрики:

Загальна зоологія

Хвороби яєчників

Шифр НБУВ: Ж26810 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Известно, что тромбоксаны (Tx) оказывают повреждающее действие на печень, но их влияние на клеточную смерть, в частности, на апоптоз и его морфологические проявления практически не изучено. Гибель гепатоцитов крыс в первичной культуре изучена методами прижизненной окраски ядерными красителями Хехст 33342 и пропидиум йодид, а также электронной микроскопии. Установлено, что экзогенный TxB2 в норме увеличивает количество гепатоцитов с ранними стадиями апоптоза (конденсированный хроматин, уменьшение размеров ядер и клеток). Не выявлено достоверных изменений числа клеток с морфологическими признаками, которые характеризуют поздние стадии апоптоза (фрагментированные ядра и распад на апоптотические тельца). TxB2 усиливал действие четыреххлористого углерода на апоптотическую гибель гепатоцитов и увеличивал конденсацию хроматина в них. При действии TxB2 на гепатоциты, поврежденные хенодезоксихолевой кислотой, которая является индуктором апоптоза, значительно увеличивалось количество клеток с конечной стадией апоптоза - фрагментацией ядер и клеток.

Вивчено участь метаболітів арахідонової кислоти за циклооксигеназним шляхом <$Eroman {TxB sub 2 ,~ПГЕ sub 2 }> та <$Eroman ПГF sub {2 alpha }> у регуляції життєздатності та загибелі гепатоцитів щурів у культурі за норми та патологічних умов. Показано, що <$Eroman TxB sub 2> посилює загибель гепатоцитів за апоптичним шляхом у разі норми та у випадку дії ушкоджувальних речовин - чотирихлористого вуглеця та хенодезоксихолевої кислоти і суттєво не впливає на аутофагічні та некротичні процеси. Значно менший вплив на апоптичну загибель гепатоцитів мали <$Eroman ПГЕ sub 2 > та <$Eroman ПГF sub {2 alpha }>. За результатами дослідження впливу <$Eroman TxB sub 2> на розвиток апоптичного процесу інтактних гепатоцитів установлено, що цей ейкозаноїд підсилює апопотоз за початкових стадій - конденсації хроматину у ядрі. Застосування <$Eroman TxB sub 2> на тлі дії хенодезоксихолевої кислоти, яка сама є індуктором апоптозу, сприяє завершенню апопотозу. За дії сильного ушкоджувального агента - чотирихлористого вуглецю, у гепатоцитах починаються процеси апоптозу, які здебільшого закічуються постапоптичним некрозом. За цих умов <$Eroman TxB sub 2> також посилює початкові апоптичні перетворення, однак це не призводить до посилення процесів за кінцевих стадій апоптозу. Блокатор циклооксигенази - ацетилсаліцилова кислота та блокатор тромбоксансинтази - бензілімідазол пригнічують апопотоз гепатоцитів за умов дії чотирихлористого вуглецю і не мають впливу на апоптоз, індукований хенодезоксихолевою кислотою. Блокатор утворення мітохондріальних пор циклоспорин A пригнічує апоптоз, індукований <$Eroman TxB sub 2>. Ці дані, а також підвищення активності

У мышей линии СВА вызывали иммунное повреждение яичников введением ксеногенных антиовариальных антител (I серия) и иммунизацией аллогенным яичником (II серия). Изучено мейотическое созревание ооцитов in vitro, а также пути гибели фолликулярных клеток, клеток тимуса и лимфоузлов (апоптоз и некроз). Установлено, что при обоих видах иммунного повреждения яичников нарушалось мейотическое созревание ооцитов как в метафазе I (растворение зародышевого пузырька), так и в метафазе II (формирование первого полярного тельца). В обеих сериях уменьшалось количество живых фолликулярных клеток за счет усиления их гибели путем апоптоза. Во второй серии увеличивалось также количество клеток, гибнущих некротическим путем. Инъекция донора оксида азота молсидомина (10 мг/кг), за 1 час до каждого введения антител или антигена, способствовала выживанию фолликулярных клеток, клеток тимуса и лимфоузлов за счет уменьшения их гибели по апоптотическому и некротическому пути, а также способствовала менее выраженному нарушению мейотического созревания ооцитов.

С целью изучения иммунных механизмов патологии печени исследованы мононуклеарные клетки, выделенные из печени, при двух видах ее иммунного повреждения у мышей: клеточного генеза - введение конканавалина А (КонА) и антительного генеза - введение противопеченочных антител (ППА, <$Egamma>-глобулиновой фракции сыворотки кроликов, иммунизированных тканью печени мышей). Установлено, что оба вида повреждения сопровождались активацией иммунных процессов в ткани печени, что проявлялось в усилении пролиферации мононуклеаров, оцениваемой с помощью моноклональных антител ИПО-38. При действии ППА, в отличие от КонА, активация иммунных процессов проявлялась также в повышении процента плазматических клеток и более дифференцированных малых лимфоцитов среди мононуклеаров печени. Вместе с тем при введении КонА наблюдалось более выраженное усиление апоптоза и некроза мононуклеаров печени. Это соотносилось с намного большей при действии КонА экспрессией Fas-рецептора клеточной гибели на мононуклеарах печени. Таким образом, показано, что соотношение процессов пролиферации и гибели мононуклеарных клеток печени в условиях ее повреждения Т-клеточного генеза сдвигается в сторону существенного усиления апоптотической и некротической клеточной гибели, в частности Fas-опосредованной, тогда как в условиях повреждения антителами в большей мере выражены процессы пролиферации и активации иммунокомпетентных клеток.

Вивчено генотоксичний стрес та шляхи загибелі імунокомпетентних клітин (ІКК) (апоптоз і некроз) за моделювання системного імунокомппексного пошкодження за допомогою імунізації мишей лінії CBA бичачим сироватковим альбуміном (БСА). Імунофлюоресцентними дослідженнями імунізованих мишей встановлено фіксацію імунних комплексів у тканинах печінки, селезінки, нирок і аорти. Гістологічний аналіз цих органів показав ураження судинної системи і меншою мірою паренхіми. Встановлено, що у разі імунізації БСА індекс ДНК-комет збільшувався в 1,4 разу в клітинах лімфовузлів і в 1,5 разу у клітинах тимуса. Спостерігалося підвищення кількості клітин з максимальним пошкодженням ДНК в препаратах тимуса (у 3,4 разу) і лімфовузлів (в 3,3 разу), що свідчить про сильний генотоксичний стрес. Знижувалася кількість живих ІКК і збільшувалася їх загибель, у тому числі прозапальним і імуногенним некротичним шляхами. Показано, що генералізований імунокомплексний патологічний процес призводить до пошкодження ДНК і загибелі ІКК як центрального (тимуса), так і периферичних органів імунної системи (лімфовузлів, селезінки). Генотоксичний стрес ІКК і посилення їх загибелі некротичним шляхом можуть відігравати значну роль у розвитку імунокомплексних захворювань. Ці показники кількості лімфоцитів периферичної крові можуть бути перспективною тест-системою для оцінювання тяжкості аутоімунних та імунокомплексних захворювань і ефективності їх лікування.

Досліджено вплив інгібітора полі (АДФ-рибозо) полімерази (ПАРП) 4-гідроксиквіназоліну (4-ГК) на ступінь ушкодження ДНК та шляхи загибелі клітин лімфовузлів і тимуса мишей при моделюванні імунокомплексної патології для визначення його можливої цитопротективної дії. Встановлено, що за умов гіперімунокомплексемії, викликаної довготривалою імунізацією мишей лінії СВА бичачим сироватковим альбуміном (БСА), індекс ДНК-комет імунокомпетентних клітин збільшувався в 4 рази. Вірогідно збільшилася кількість клітин з сильним пошкодженням ДНК у препаратах тимуса з 1,5 до 77 % і лімфовузлів з 0 до 80 %. Введення 4-ГК на тлі імунізації БСА послаблювало генотоксичний стрес, зменшуючи кількість лімфоцитів з сильним ушкодженням ДНК, що сприяло зростанню відсотка клітин з інтактною ДНК. Застосування інгібітора ПАРП мало виражений цитопротективний ефект: призводило до збільшення життєздатності імуноцитів переважно за рахунок зменшення їх некротичної загибелі, спричиненої імунізацією БСА. Отже, наші результати свідчать, що ПАРП може брати участь у розвитку ушкодження клітин тимуса та лімфовузлів за умов гіперімунокомплексемії, а також вказують на перспективність розробки препаратів на основі інгібіторів цьго ферменту з профілактичною та лікувальною метою при імунокомплексній патології.